Недійсність правочину за українським законодавством
Загалом, питання недійсності правочинів регулюються параграфом 2 глави 16 розділу IV (статті 215-236) Цивільного кодексу України (у т.ч. іншими положеннями ЦКУ), а також Земельним кодексом України, Господарським кодексом України, Сімейним кодексом України, Законами України "Про захист прав споживачів", "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства.
Розрізняються два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані.
Якщо недійсність правочину прямо встановлено законом, він є нікчемним правочином. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Приклади нікчемних правочинів:
- правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки;
- відмова від права на звернення до суду;
- відмова від права вийти з повного товариства;
- у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору;
- правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, і не схвалений у подальшому її батьками (усиновлювачами) або опікуном;
- правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (у випадках, коли такий дозвіл необхідний);
- правочин, який порушує публічний порядок;
- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;
- довіреність, у якій не вказана дата її вчинення;
- відмова від скасування довіреності;
- правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми;
- правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно;
- правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання;
- доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного;
- у разі недодержання письмової форми договору страхування, кредитного договору, договору банківського вкладу, договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, договору комерційної концесії;
- заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Навіть озираючись на вищезазначений перелік, останній не є вичерпаним.
Також, встановлюються підстави нікчемності окремих умов (частин) правочинів, які в цілому можуть залишатися дійсними: наприклад, умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 3 ст. 1056-1 ЦК).
Якщо поглянути з іншого боку, то оспорюваним правочином є той, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Наведемо приклади оспорюваних правочинів:
- правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;
- правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії);
- правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- правочин, який вчинено під впливом помилки;
- правочин, який вчинено під впливом обману;
- правочин, який вчинено під впливом насильства;
- правочин, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною;
- правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини;
- фіктивний правочин;
- удаваний правочин.
Як і у попередньому випадку - цей перелік також не є вичерпним.
Враховуючи наведені вище ситуації - один і той же правочин не може бути одночасно і нікчемним, і оспорюваним.
У відповідності до статті 236 Цивільного кодексу України - будь-який недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
При визнанні правочину недійсним, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано. Часто вживають термін "двостороння реституція", який підкреслює те, що обидві сторони повертають одержане ними за недійсним правочином одна одній.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
__________________________________________________
СХОЖІ НОВИНИ ЗА ПОПЕРЕДНІЙ ПЕРІОД:
10 липня 2018 року (Пільги при сплаті державного мита за купівлю-продаж нерухомості)
23 квітня 2018 року (Оподаткування купівлі-продажу нерухомості 2018)
30 березня 2018 року (Нотаріуси будуть звітувати про укладені договори купівлі-продажу нерухомості)
12 лютого 2018 року (Удосконалені житлові права дітей)
22 січня 2018 року (Порядок здійснення монетизації субсидій на рівні підприємств-надавачів послуг)