Постанова : Про визнання незаконним нормативно-правового акта, зобов'язати вчинити дії

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
28.10.2014 р. N 826/2111/14

Про визнання незаконним нормативно-правового акта,
зобов'язати вчинити дії

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Іщука І. О., суддів - Погрібніченка І. М., Шулежка В. П. (за участю секретаря судового засідання - Сізих Х. С.) розглянув у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до 1. Кабінету Міністрів України, 2. Міністерства фінансів України, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", про визнання незаконним нормативно-правового акта, зобов'язати вчинити дії (за участю представників сторін: від позивача - ОСОБА_2; від відповідача-1 - М. А. О.; від відповідача-2 - С. І. В.; від третьої особи - А. В. Е.).

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28.10.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обставини справи:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - Відповідач - 1), Міністерства фінансів України (далі по тексту - Відповідач - 2), третя особа Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в якому просить суд (з урахуванням уточнень до позовних вимог):

- через порушення антидискримінаційного законодавства, а саме: пункту 2 статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"; Першого протоколу, Протоколу N 12 та статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 р.; а також, через невідповідність правовому акту вищої юридичної сили - частині третій статті 1 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" визнати незаконним положення частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року N 346 "Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР", в якому не передбачена виплата компенсації втрат від знецінення заощаджень іноземцям і особам без громадянства, що є дискримінацією цих осіб в порівнянні із громадянами України і призвело до того, що Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", уповноважений вищезгаданою постановою на виплату компенсацій, з посиланням на цю постанову відмовив позивачеві у виплаті компенсації через відсутність у неї українського громадянства.

- Визнати Відповідача (Кабінет Міністрів України) винним у прямій дискримінації позивача, проявленій у забороні виплати їй Компенсації на підставі відсутності у позивача українського громадянства.

- Стягнути з Відповідача (Кабінету Міністрів України) на користь позивача відшкодування матеріальних збитків в сумі 1514,50 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень, 50 копійок). Стягнення перерахувати представнику позивача: ОСОБА_2; о/р: НОМЕР_1; р/р: НОМЕР_2; банк одержувача: філія Ощадбанку 10020/0180, м. Харків; код ЄДРПОУ: 09351600; МФО: 351823.

- Стягнути з Відповідача (Кабінету Міністрів України) на користь позивача відшкодування моральної шкоди в сумі 15145,00 гривень (п'ятнадцять тисяч сто сорок п'ять гривень, 00 копійок). Стягнення перерахувати представнику позивача: ОСОБА_2; о/р: НОМЕР_1; р/р: НОМЕР_2; банк одержувача: філія Ощадбанку 10020/0180, м. Харків; код ЄДРПОУ: 09351600; МФО: 351823.

- На підставі пункту 13 частини 2 статті 3 та пункту 6-1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнити позивача від сплати судового збору.

У першочерговому порядку вирішити, чи пов'язаний із дискримінацією спір у справі N 826/2111/14.

Повернути позивачеві судовий збір в сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.). Судовий збір перерахувати представнику позивача: ОСОБА_2; о/р: НОМЕР_1; р/р: НОМЕР_2; банк одержувача: філія Ощадбанку 10020/0180, м. Харків; код ЄДРПОУ: 09351600; МФО: 351823 (з урахуванням заяви про надання кінцевого варіанту позовних вимог від 23.10.2014 р.).

- Судові витрати стягнути з Відповідача (Кабінету Міністр України). Загальна сума судових витрат складає 4346,95 грн. (чоти тисячі триста сорок шість гривень 95 копійок).

Судові витрати перерахувати представнику позивача: ОСОБА_2; о/р: НОМЕР_1; р/р: НОМЕР_3 банк одержувача: філія Ощадбанку 10020/0180, м. Харків; код ЄДРПО 09351600; МФО: 351823.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що після набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", зокрема, набрання чинності нормою цього закону про виділення більш ніж шести мільярдів гривень на виплату компенсацій вкладникам Ощадбанку, позивач правомірно набула право власності на частину від цих 6 мільярдів на підставі двох законів - Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та Закону "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", проте в супереч вимогам законодавства в постанові Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 р. N 346 було звужено коло осіб, а саме, відносно громадян України без врахування іноземців і осіб без громадянства.

Відповідач-1 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та зазначає, що дійсно, в постанові Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року N 346 "Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР", а саме: в ч. 1 вказано, що "потрібно провести з 1 червня 2012 року виплату громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень...", той факт, що в даній постанові не йдеться про виплату компенсацій іноземцям не означає, що дана норма є дискримінаційною.

Відповідач-2 надав суду пояснення, в яких зазначає, що враховуючи складний стан соціально-економічного розвитку України у поточному році, Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (із змінами) видатки на заходи щодо поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, на сьогодні не передбачено. Питання включення видатків на заходи щодо поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" можливо розглядати лише у разі вишукання додаткових джерел наповнення державного бюджету. Питання відшкодування знецінених грошових заощаджень та страхових внесків знаходиться під постійним контролем державних органів влади, однак його вирішення потребує певного часу.

Третя особа проти позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, встановлено на підставі Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.96 N 537/96-ВР (надалі по тексту Закон N 537/96-ВР).

У відповідності до ч. 3 ст. 1 Закону N 537/96-ВР (в редакції, яка діяла станом на 23.04.2012 р.), чинність цього Закону поширюється на іноземних громадян та осіб без громадянства, які за станом на 2 січня 1992 року мали заощадження в установах Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону N 537/96-ВР (в редакції, яка діяла станом на 23.04.2012 р.) компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства.

Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначаться Кабінетом Міністрів України.

Статтею 7 Закону N 537/96-ВР (в редакції, яка діяла станом на 23.04.2012 р.) заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Компенсаційні виплати в межах одного бюджетного року проводяться громадянам рівновеликими сумами у межах залишку проіндексованого вкладу за одним рахунком власника, за винятком випадку, передбаченого статтею 8 цього Закону. Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 113 Конституції України, частини 1 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції, яка діяла станом на 23.04.2012 р.) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до законів України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" та "Про Державний бюджет України на 2012 рік" Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 23.04.2012 N 346 "Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР" (надалі по тексту - Постанова N 346), яка набрала чинності 04.05.2012 р. та опублікована в Урядовому кур'єрі, 2012, 05, 04.05.2012 р. N 79 та Офіційному віснику України, 2012, N 33 (07.05.2012 р.), ст. 1231.

Частиною 1 постанови N 346 встановлено провести з 1 червня 2012 р. виплату громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - Ощадбанк), а також в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР (далі - виплата компенсації), у загальному розмірі 6152430 тис. гривень, у тому числі: 1) 5600430 тис. гривень - вкладникам, відомості про яких станом на 1 січня 2012 р. внесені до інформаційно-аналітичної системи "Реєстр вкладників заощаджень громадян" (далі - Реєстр) та які не отримали протягом 2008 року компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2008 р. N 1 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 2, ст. 51), у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000 гривень на одного вкладника; 2) 552000 тис. гривень - спадкоємцям вкладників, які померли у 2005 - 2011 роках і не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005 - 2009 років, а також померлих у 2012 році, або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 500 гривень.

Позивач не погоджуються із змістом Постанови N 346 та вважає, що спірні норми Постанови N 346 є антидискримінаційними щодо повернення грошових заощаджень іноземцям, що в свою чергу порушує вимоги ст. 6 Законом України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав та свобод людини і громадянина, основним джерелом яких в Україні є Конституція України визначено Законом України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 р. N 5207-VI (надалі по тексту Закон N 5207-VI), який набрав законної сили 04.10.2012 р.

Відповідно до статті 1 цього Закону N 5207-VI дискримінація - це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.

Як зазначено у статті 6 Закону України N 5207-VI, відповідно до Конституції України загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Тобто, метою правового регулювання вищеназваного Закону є захист основних прав та свобод людини і громадянина, що належать у рівній мірі всім громадянам незалежно від їх соціальної, професійної чи іншої належності.

Водночас норми цього Закону не стосуються захисту спеціальних прав, які відображають специфіку статусу різноманітних груп населення. Такими є права молоді, пенсіонерів, військовослужбовців, депутатів тощо. Законодавством України допускається встановлення додаткових прав та гарантій, порівняно з загальними (універсальними) правами, для окремих категорій громадян, зокрема, державних посадових осіб, що має на меті створення належних умов для виконання покладених на них державою обов'язків та захист від незаконного втручання у їх діяльність.

За своєю суттю спеціальні права не можуть бути забезпечені рівною мірою для всіх громадян, оскільки такі права реалізуються залежно від певної соціальної, професійної чи іншої приналежності. Тому правові гарантії, передбачені Законом України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", на ці права не поширюються.

При цьому, зі змісту позову вбачаться, що звернення до суду з даним позовом зумовлене необхідністю захисту такого права позивача, як виплата компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а не загальних прав та свобод людини і громадянина, що належать у рівній мірі всім громадянам України.

Крім того, Суд звертає увагу, що Постанова N 346 набрала чинності 04.05.2012 р. та була опублікована в Урядовому кур'єрі, 2012, 05, 04.05.2012 р. N 79 та Офіційному віснику України, 2012, N 33 (07.05.2012 р.), ст. 1231, в той час, як Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 р. N 5207-VI (на який посилається Позивач) набрав законної сили 04.10.2012 р., тому в даному випадку даний закон не діяв на час прийняття спірної Постанови N 346, а тому, посилання Позивача на Закон N 5207-VI є помилковим.

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В даному випадку, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України, позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

В частині позовних вимог щодо порушення антидискримінаційного законодавства, а саме: пункту 2 статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"; Першого протоколу, Протоколу N 12 та статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 р.; а також через невідповідність правовому акту вищої юридичної сили - частині третій статті 1 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" прошу визнати незаконним положення частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року N 346 "Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР", в якому не передбачена виплата компенсації втрат від знецінення заощаджень іноземцям і особам без громадянства, що є дискримінацією цих осіб в порівнянні із громадянами України і призвело до того, що Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", уповноважений вищезгаданою постановою на виплату компенсацій, з посиланням на цю постанову відмовив позивачеві у виплаті компенсації через відсутність у неї українського громадянства. Визнати Відповідача (Кабінет Міністрів України) винним у прямій дискримінації позивача, проявленій у забороні виплати їй Компенсації на підставі відсутності у позивача українського громадянства, Суд зазначає наступне.

В обґрунтування позовної заяви Позивач зазначає, що в період до 02 січня 1992 року позивач помістила свої грошові заощадження в установах Ощадного банку СРСР. У 2002 - 2003 роках позивач отримала компенсаційні ощадні книжки на підставі статті 5 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.96 N 537/96-ВР у філіях Харківського обласного управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України" в місті Харкові: у філії N 10020/04, рахунок N 9155/1 12235 на суму 762,70 грн.; у філії N 10020/011, рахунок N 9155/1 867 на суму 2707,30 грн. (на дівоче прізвище - Панченко); у філії N 10020/057, рахунок N 9155/1-12512984 на суму 860,35 грн.; у філії N 10020/0160, рахунок N 9155/1-13939 на суму 436,15 грн.; у філії N 10020/0180, рахунок N 9155/8855 на суму 1053,55 грн. Крім того, на дівоче прізвище позивача - Панченко - у філії N 10020/0403 міста Богодухів, Харківської області відкритий рахунок N 07977 (на суму 2000,00 радянських рублів станом на 18.06.80 р.). Крім того, у 2013 році позивач отримала у спадок рахунок N 9155/1 13369 на суму 1021,25 грн. та рахунок N 9155/1 13370 на суму 4278,10 грн. у філії N 10020/011, а також рахунок N 91551017194 на суму 3896,13 грн. у філії N 10020/0297 м. Харкова.

Проте, як зазначено в п. 1 оскаржуваної постанови N 346 передбачено провести з 1 червня 2012 р. виплату громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - Ощадбанк), а також в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР (далі - виплата компенсації), у загальному розмірі 6152430 тис. гривень, у тому числі: 1) 5600430 тис. гривень - вкладникам, відомості про яких станом на 1 січня 2012 р. внесені до інформаційно-аналітичної системи "Реєстр вкладників заощаджень громадян" (далі - Реєстр) та які не отримали протягом 2008 року компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2008 р. N 1 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 2, ст. 51), у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000 гривень на одного вкладника; 2) 552000 тис. гривень - спадкоємцям вкладників, які померли у 2005 - 2011 роках і не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005 - 2009 років, а також померлих у 2012 році, або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 500 гривень.

У відповідності до ст. 6 Закону N 537/96-ВР (в редакції, яка діяла станом на 23.04.2012 р.) компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України починаючи з 1997 року та інших формах відповідно до діючого законодавства. Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, проводиться їх власникам в готівковій чи безготівковій формі після внесення в інформаційно-аналітичну систему "Реєстр вкладників заощаджень громадян" даних про них, необхідних для ідентифікації вкладника при відкритті рахунку. Обслуговування громадян, пов'язане з внесенням відповідних відомостей, здійснюється безоплатно. У межах одного бюджетного року проводиться виплата компенсації громадянину лише за одним рахунком. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. Порядок проведення компенсаційних виплат, в тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України може залучати для проведення компенсаційних виплат позабюджетні кошти, в тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами та залучення коштів з Офіційного валютного резерву Національного банку України. Погашення відновлених заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно до сум, визначених у Державному бюджеті України.

Статтею 7 Закону N 537/96-ВР (в редакції, яка діяла станом на 23.04.2012 р.), заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Компенсаційні виплати в межах одного бюджетного року проводяться громадянам рівновеликими сумами у межах залишку проіндексованого вкладу за одним рахунком власника, за винятком випадку, передбаченого статтею 8 цього Закону. Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 8 Закону N 537/96-ВР у разі смерті вкладника спадкоємці або інші особи, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або громадських організацій, які взяли на себе організацію похорону, можуть за умови пред'явлення ощадної книжки або страхового свідоцтва вкладника та свідоцтва про його смерть одержати в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху за місцезнаходженням вкладу або страхового внеску частину проіндексованого вкладу чи страхового внеску для організації похорону та проведення необхідних відповідно до національних традицій поминально-ритуальних заходів, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України, але не менше розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" затверджено видатки за бюджетною програмою "Заходи щодо поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень" у сумі 6152,43 млн. гривень.

З урахуванням бюджетних призначень 2012 року Кабінетом Міністрів України 23.04.2012 прийнято постанову N 346 "Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР", згідно з якою передбачено проведення виплати: 5600,43 млн. грн. - вкладникам, відомості про яких станом на 1 січня 2012 року внесені до інформаційно-аналітичної системи "Реєстр вкладників заощаджень громадян" та які не отримали протягом 2008 року компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000 гривень на одного вкладника; 552,0 млн. грн. - спадкоємцям вкладників, які померли у 2005 - 2011 роках і не отримали компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005 - 2009 років, а також померлим у 2012 році, або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 500 гривень.

Рішенням Конституційного суду України від 10.10.2001 року N 13-рп/2001 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення статті 7 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" в частині щодо повернення заощаджень громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих згідно з цим Законом в установах Ощадного банку України, тільки залежно "від віку вкладника" та "інших обставин", а інші положення цієї статті Закону визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), а саме: в частині того, що "заощадження повертаються поетапно, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік".

Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" встановлено зобов'язання держави перед громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які внаслідок інфляції та інших обставин фактично втратили свої грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також в установи Ощадного банку України протягом 1992 - 1994 років, якщо вони перебували на його рахунках не менше одного повного календарного року в період 1992 - 1995 років (стаття 1). Суть цих зобов'язань полягає у збереженні та відновленні реальної вартості зазначених заощаджень громадян шляхом їх одноразової компенсаційної індексації установами Ощадного банку України протягом грудня 1996 року - березня 1997 року, що й було зроблено та засвідчено видачею ощадних книжок вкладникам (статті 2, 5). Подальша компенсаційна індексація заощаджень громадян відповідно до положень частини другої статті 3 Закону здійснюється під час видачі вкладів.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону N 537/96-ВР компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства.

Порядок проведення компенсації у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначаться Кабінетом Міністрів України.

Відновлення заощаджень громадян шляхом компенсаційної індексації в установах Ощадного банку України означає не тільки поновлення їх реальної вартості, але й право вкладника як власника своїх грошових заощаджень вимагати повернення відновленої і проіндексованої суми цього вкладу.

Порядок відновлення заощаджень громадян шляхом компенсаційної індексації в установах Ощадного банку України врегульовано не тільки оскаржуваною постановою, а й ще рядом постанов, зокрема: Постановою Верховної Ради України від 17.07.97 N 472/97-ВР "Про виплату у 1997 році установами Ощадного банку України грошових заощаджень громадян відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", постановами Кабінету Міністрів України "Про виплату у 1998 році установами Ощадного банку України грошових заощаджень громадян відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 08.06.98 N 825, від 17.05.2000 N 817 "Про виплату у 2000 році установами відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та колишнього Укрдержстраху грошових заощаджень і страхових внесків громадян України", "Про виплату у 2001 році грошових заощаджень і страхових внесків громадян України, вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху" якими передбачено категорії осіб, яким мають бути повернені грошові заощадження, та розмір виплат.

Також, категорії осіб, яким мають бути повернені грошові заощадження, та розмір виплат визначено постановами Кабінету Міністрів України "Про виплату у 2005 році грошових заощаджень і страхових внесків громадян України, вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху" та "Про виплату у 2008 році грошових заощаджень і страхових внесків громадян України, вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху".

Отже, право на виплату проіндексованих заощаджень належить особам, які мали грошові заощадження та внески вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР з 1997 року, проте, Ощадний банк України провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення і розмір грошових сум, поетапність та черговість їх повернення визначаються Кабінетом Міністрів України на певний період, в основному на бюджетний рік.

З системного аналізу викладеного вбачається, що оскаржуваною постановою N 346 визначено черговість та поетапність повернення сум проіндексованих заощаджень, у тому числі спадкоємцям вкладників, а не встановлено обмеження щодо повернення таких заощаджень вкладників (спадкоємцям вкладників, які померли у 2005 - 2011 роках), а відтак, на думку суду, відповідає вимогам Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України".

Відповідно до Конституції України власники, здійснюючи право власності, повинні додержуватися конституційних положень про те, що "власність зобов'язує", і вона "не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству" (частина третя статті 13), а також, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41). Отже, із системного аналізу положень Конституції України випливає, що право власності може бути обмежено.

Право держави обмежити володіння, користування та розпорядження майном визначено і Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Кожна фізична або юридична особа, зазначається в цьому документі, має право мирно володіти своїм майном. Проте держава має право "вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..." (стаття 1).

Відповідно до Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи (частина перша статті 24). Це означає, що і встановлене Основним Законом право володіння, користування та розпорядження власністю (частина перша статті 41), як і обмеження державою цього права, має бути рівним для всіх громадян.

Враховуючи вищевикладене, Суд вважає, що положення оскаржуваної постанови відповідно до яких встановлено черговість та поетапність повернення грошових заощаджень вкладників у межах коштів передбачених для цього Державним бюджетом України, хоча й містить певні обмеження права власності таких громадян, проте не суперечить вимогам чинного законодавства України та не є дискримінаційним, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу Позивача, що в Постанові N 346 відсутнє таке поняття, як заборона здійснювати виплату іноземним громадянам грошових заощаджень вкладників, а тому, доводи Позивача є припущенням, що не підтверджується конкретними доказами.

Згідно з висновком за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови, проект постанови відповідає Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини.

Правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 N 346 "Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР" на думку суду свідчить про безпідставність позовних вимог щодо визнання Кабінету Міністрів України винним у прямій дискримінації позивача, проявленій у забороні виплати їй компенсації на підставі відсутності у позивача українського громадянства.

В частині позовних вимог щодо стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача відшкодування матеріальних збитків в сумі 1514,50 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень, 50 копійок).

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки - завдана шкода; г) вина завданої шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005 року).

Отже, враховуючи попередні висновки щодо відсутності правових підстав вважати оскаржуваний акт у спірній частині незаконним суд приходить до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення з Кабінету Міністрів України коштів на відшкодування шкоди, позивачу слід відмовити.

В частині позовних вимог щодо Стягнути з Відповідача (Кабінету Міністрів України) на користь позивача відшкодування моральної шкоди в сумі 15145,00 гривень (п'ятнадцять тисяч сто сорок п'ять гривень, 00 копійок), Суд зазначає наступне.

Стаття 23 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 3 ст. 23 ЦКУ чітко визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пункт 4 ст. 23 ЦКУ чітко визначає, що моральна шкода не залежить від майнової шкоди та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

У відповідності до Методичних рекомендацій "Відшкодування моральної шкоди" Міністерства юстиції України листом від 13.05.2004 N 35-13/797 зазначається, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 N 4 також визначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Згідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування є: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

Стаття 1167 ЦКУ передбачає, що завдана моральна шкода неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи вищевикладене, шкода заподіяна органом державної влади повинна відшкодовуватися за рахунок коштів бюджету передбачених для цього органу, а останній зобов'язаний вжити всіх заходів для забезпечення відповідних асигнувань на цю ціль, якщо його вина буде доведена в судовому порядку, що не суперечить ст. 56 Конституції України та ст. 1174 ЦК України.

Виходячи з вищенаведеного та, як вбачається з матеріалів справи, реальність заподіяння Кабінетом Міністрів України шкоди Позивачу недоведена, а відтак, позовна вимога не підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог щодо звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 2 статті 3 та пункту 6-1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у першочерговому порядку вирішити, чи пов'язаний із дискримінацією спір у справі N 826/2111/14; повернути позивачеві судовий збір в сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.), суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судовий збір" платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.

Дійсно, виходячи з правових приписів ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняються: 6-1 позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних із дискримінацією.

В свою чергу, зі змісту позовної заяви слідує, що правовим обґрунтуванням позовних вимог є посилання на неправомірність положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 року N 346 "Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР", як таких, що носять дискримінаційний характер.

Як вже було встановлено судом, положення оскаржуваної Постанови N 346, відповідно до яких встановлено черговість та поетапність повернення грошових заощаджень вкладників у межах коштів передбачених для цього Державним бюджетом України, хоча й містить певні обмеження права власності громадян, проте не суперечить вимогам чинного законодавства України та не є дискримінаційним, а тому, в даному випадку даний спір не підпадає під поняття визначені пунктом 13 частини 2 статті 3 та пункту 6-1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а отже, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог щодо стягнення судових витрат з Відповідача (Кабінету Міністр України), загальна сума судових витрат складає 4346,95 грн. (чоти тисячі триста сорок шість гривень 95 копійок), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, то в даному випадку і підстав для задоволення позовних вимог в частині про стягнення з Кабінету Міністрів України судових витрат не підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч. 1). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2). Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи (ч. 3). Суд може збирати докази з власної ініціативи (ч. 5). Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (ч. 6 ст. 71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які, відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя: І. О. Іщук

Судді:

І. М. Погрібніченко

В. П. Шулежко