Директива : Директива 2004/35/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди

Директива 2004/35/ЄС
Європейського Парламенту та Ради
"Про екологічну відповідальність
за попередження та ліквідацію наслідків завданої
навколишньому середовищу шкоди

від 21 квітня 2004 року

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейської Спільноти і, зокрема частину 1 статті 175,

Беручи до уваги пропозицію Комісії(1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету(2),

Після проведення консультації Комітету регіонів,

Ухвалюючи рішення, відповідно до передбаченої статтею 251 Договору процедури, враховуючи спільний, схвалений Погоджувальним комітетом 10 березня 2004 року, проект,(3),

(1) ОВ С 151 Е від 25.6.2002, С. 132.

(2) ОВ С 241 від 7.10.2002, С. 162.

(3) Висновок Європейського парламенту від 14 травня 2003 року (ще не опублікований в Офіційному віснику), Спільна позиція Ради від 18 вересня 2003 року (ОВ С 277 Е від 18.11.2003, С. 10) та позиція Європейського парламенту від 17 грудня 2003 року (ще не опублікований в Офіційному віснику). Законодавча резолюція Європейського парламенту від 31 березня 2004 року та Рішення Ради від 30 березня 2004 року.

Враховуючи наступне:

(1) Нині на території Спільнот існує велика кількість забруднених зон, що становлять значний ризик для здоров'я, а також протягом останніх десятиліть показово прискорилась втрата біологічної різноманітності. Відсутність дії могла б призвести у майбутньому до збільшення забруднення місцевості, а також до більш значних втрат біологічної різноманітності. Проведення, в міру можливого, попередження та ліквідації наслідків екологічної шкоди сприяє виконанню цілей та застосуванню принципів політики Спільноти в галузі навколишнього середовища, відповідно до їх викладу в Договорі. Під час прийняття рішень щодо способів ліквідації наслідків завданої шкоди належить враховувати місцеві умови.

(2) Попередження та ліквідацію наслідків екологічної шкоди належить запроваджувати із застосуванням записаного в Договорі принципу "забруднювач-платник", а також із дотриманням принципу довготривалого розвитку. Фундаментальний принцип даної Директиви мав би, таким чином, бути таким, що ПІДПРИЄМЕЦЬ, діяльність якого спричинила екологічну шкоду або неминучу загрозу такої шкоди вважатиметься фінансово відповідальним, з метою спонукати підприємців вживати заходи та розробляти власну практику, спрямовані на мінімізацію ризиків екологічної шкоди, таким чином, щоб зменшити незахищеність від пов'язаних з останніми фінансових ризиків.

(3) Враховуючи, що мета даної Директиви, зокрема запровадження спільних рамок для попередження та ліквідація наслідків екологічної шкоди, з обґрунтованою вартістю для підприємства, не може бути достатнім чином здійсненою державами-членами і може, таким чином, у зв'язку з масштабом даної Директиви та залученням до неї включень, пов'язаних з іншими законами Спільноти, зокрема Директивою Ради 79/409/ЄЕС від 2 квітня 1979 року про збереження диких птахів(4), Директивою Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року про збереження природних ареалів та диких фауни і флори(5), а також Директивою Європейського парламенту та Ради 2000/60/ЄС від 23 жовтня 2000 року про запровадження рамок політики Спільноти в галузі водних ресурсів(6), бути краще реалізованою на рівні Спільноти, Спільнота може вжити заходи відповідно до прийнятого в статті 5 Договору принципу субсидіарності. Відповідно до принципу пропорційності, відповідно до його визначення у вказаній статті, дана Директива не виходить за межі необхідного для досягнення такої мети.

(4) ОВ L 103 від 25.4.1979, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом Комісії (ЄС) N 807/2003 (ОВ L 122 від 16.5.2003, С. 36).

(5) ОВ L 206 від 22.7.1992, С. 7. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом Європейського парламенту та Ради (ЄС) N 1882/2003 (ОВ L 284 від 31.10.2003, С. 1).

(6) ОВ L 327 від 22.12.2000, С. 1. Директива зі змінами, внесеними Рішенням N 2455/2001/ЄС (ОВ L 331 від 15.12.2001, С. 1).

(4) Шкода навколишньому середовищу включає також шкоду, спричинену присутніми у повітрі частками, в міру того, наскільки вони можуть вражати водні ресурси, ґрунти або біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною.

(5) Належить визначити необхідні для правильного тлумачення та застосування передбаченого даною Директивою режиму поняття, зокрема, щодо визначення екологічної шкоди. Якщо одне з таких визначень походить з іншого належного закону Спільноти, таке саме визначення мало б бути використаним для того, щоб дозволити використання спільних критеріїв та сприяти однаковому застосуванню.

(6) Біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною, можуть також бути визначеними на підставі біологічних видів та природних ареалів, що перебувають під охороною, відповідно до національного законодавства про збереження природи. Однак, є підстави враховувати окремі ситуації, у яких законодавство Спільноти або відповідне національне законодавство передбачають певні відступи на рівні охорони навколишнього середовища.

(7) З метою оцінки шкоди, що вражає ґрунти, відповідно до її визначення за даною Директивою, бажано звернутися до процедур оцінки ризиків для того, щоб визначити якою мірою може бути здоров'я людини.

(8) Що стосується екологічної шкоди дана Директива має застосовуватись, до професійної діяльності, що містить у собі ризик для здоров'я людини або навколишнього середовища. Такі види діяльності мають, в принципі, бути визначеними відповідно до належного законодавства Спільноти, яким передбачаються статутні зобов'язання для певних видів діяльності або практики, які, вважається, містять реальний або потенційний ризик для здоров'я людини або навколишнього середовища.

(9) Що стосується шкоди біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною, дана Директива має застосовуватись до всіх інших видів професійної діяльності, ніж ті, що вже були прямо чи непрямо визначені на підставі законодавства Спільноти, як такі, що містять реальний або потенційний ризик для здоров'я людини та навколишнього середовища. Таким чином, ПІДПРИЄМЕЦЬ повинен вважатися відповідальним на підставі даної Директиви лише у випадку, коли ним була допущена помилка або необачність.

(10) Належить чітко враховувати Договір Євратом та належні міжнародні конвенції так само, як і законодавство Спільноти, яке більш повно та суворо визначає будь-який вид діяльності, що належить до сфери застосування даної Директиви. Дана Директива, яка не передбачає правил колізії додаткових законів в той час, коли уточнює повноваження компетентних органів, застосовується не виключаючи норм про міжнародну компетенцію судів, таких, як зокрема передбачаються в Регламенті Ради (ЄС) N 44/2001 від 22 грудня 2000 року про судову компетенцію, визнання та виконання рішень в цивільній та комерційній галузях(1). Дана Директива не повинна застосовуватись до діяльності, що, головним чином, проводиться в інтересах національної оборони або міжнародної безпеки.

(1) ОВ L 12 від 16.1.2001, С. 1. Регламент зі змінами, внесеними Регламентом Комісії (ЄС) N 1496/2002 (ОВ L 225 від 22.8.2002. с. 13).

(11) Дана Директива має на меті попередити та ліквідувати наслідки шкоди, завданої навколишньому середовищу та не впливає на права отримання відшкодування за звичайну шкоду, надані на підставі належних міжнародних угод, що регламентують цивільну відповідальність.

(12) Численні держави-члени є сторонами міжнародних угод, що трактують питання цивільної відповідальності щодо окремих галузей. Ці держави-члени повинні мати можливість залишатися учасниками таких угод після набрання чинності даною Директивою в той час, як інші держави-члени повинні зберігати право стати учасниками подібних угод.

(13) Наслідки не всіх різновидів завданої навколишньому середовищу шкоди можуть бути ліквідовані в рамках режиму відповідальності. Для функціонування останнього необхідно мати одного або численних забруднювачів, що можуть бути встановленими, конкретну шкоду, що піддається кількісному визначенню, крім того повинен бути встановлений причинний зв'язок між шкодою та встановленими забруднювачами. У зв'язку з цим, відповідальність не є належним інструментом по відношенню до забруднення, що має розповсюджений та дифузний характер, для якої неможливо встановити зв'язок між негативними наслідками для навколишнього середовища та дією або невдалою дією певних індивідуальних учасників.

(14) Дана Директива не застосовується ні до тілесних ушкоджень та шкоди, завданої приватному майну, ні до економічних втрат, а також не впливає на права, що походять з таких категорій шкоди.

(15) З того часу, як попередження та ліквідація наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди виступає в якості завдання, що безпосередньо сприяє запровадженню політики Спільноти в галузі навколишнього середовища, державні органи влади повинні забезпечувати правильне застосування та виконання передбаченого даною Директивою порядку.

(16) Відновлення навколишнього середовища повинно проводитись ефективно, з турботою про досягнення належних цілей. З цією метою мають бути визначені спільні рамки, правильне запровадження яких мало б проводитись під наглядом компетентного органу.

(17) Належить передбачити відповідні положення для ситуацій, коли настання численних випадків завдання шкоди навколишньому середовищу не дозволяє компетентному органу вчинити таким способом, щоб всі необхідні відновлювальні заходи були вжиті одночасно. В подібних випадках компетентний орган повинен мати право вирішувати наслідки якої екологічної шкоди належить ліквідувати в першу чергу.

(18) Відповідно до принципу "забруднювач-платник", експлуатант, що завдає значну шкоду навколишньому середовищу або, який створює неминучу загрозу такої шкоди має, в принципі, виплачувати витрати на необхідні запобіжні та відновлювальні заходи. У випадку, коли компетентний орган діє особисто або за посередництва третьої сторони замість експлуатанта, цей орган повинен стежити за тим, щоб зазнані ним витрати були відшкодовані експлуатантом. Також належить, щоб в кінцевому рахунку експлуатант виплачував вартість оцінки шкоди, завданої навколишньому середовищу або, в залежності від конкретного випадку, оцінки неминучої загрози такої шкоди.

(19) Держави-члени можуть передбачити заздалегідь визначений підрахунок адміністративних, судових та виконавчих витрат так само, як і підрахунок інших загальних витрат, що підлягають відшкодуванню.

(20) Експлуатант не повинен бути зобов'язаним виплачувати витрати, пов'язані із вжитими відповідно до даної Директиви запобіжними або відновлювальними діями, якщо зазначена шкода або неминуча загроза такої шкоди є результатом незалежних від його волі подій. Держави-члени можуть передбачити, що експлуатант, яким не було допущено помилки або необачності не виплачує пов'язані із відновлювальними заходами витрати, якщо зазначена шкода була викликана спеціально дозволеним викидом чи подією, або шкідливий характер яких не міг бути відомим до їх настання.

(21) Експлуатанти повинні виплачувати витрати за запобіжні заходи, якщо вони в будь-якому випадку мали вжити такі заходи для дотримання законів, підзаконних та адміністративних положень або відповідно до письмового дозволу чи згоди, що визначають їх діяльність.

(22) Держави-члени можуть запровадити національні норми розподілу витрат для випадків існування множинної причинності. Держави-члени можуть, зокрема, врахувати окрему ситуацію користувачів продукції, які можуть уникнути відповідальності за завдану навколишньому середовищу шкоду на таких самих умовах, як виробники такої продукції. В такому випадку розподіл відповідальності здійснюється відповідно до національного права.

(23) Компетентні органи повинні мати право на відшкодування витрат експлуатантом протягом обґрунтованого періоду починаючи з дати завершення запобіжних або відновлювальних заходів.

(24) Необхідно забезпечити існування ефективних засобів запровадження та виконання, гарантуючи належний захист законних інтересів зазначених експлуатантів так само, як і інших зацікавлених сторін. Компетентні органи повинні нести відповідальність за спеціальні задачі, для яких вони мають належні дискреційні адміністративні повноваження, як, зокрема для оцінки розміру шкоди та визначення відновлювальних заходів, які належить вжити.

(25) Особи, що зазнали несприятливого впливу або здатні зазнати останній від екологічної шкоди, мають право вимагати від компетентного органу вжити заходи. Захист навколишнього середовища є, однак, розсіяним інтересом заради якого приватні особи не завжди вживають дії або не завжди можуть вжити дії. Недержавні організації, що працюють на захист навколишнього середовища, мають також отримати можливість належного сприяння ефективному запровадженню даної Директиви.

(26) Зазначені юридичні та фізичні особи повинні мати можливість використання процедур оскарження рішень, дій або невдалих дій компетентного органу.

(27) Держави-члени повинні вживати заходи для заохочення експлуатантів звертатися до страхування або інших форм фінансової гарантії, а також до розробки інструментів та розвитку ринків фінансової гарантії для забезпечення ефективного покриття фінансових зобов'язань, що випливають з даної Директиви.

(28) Якщо екологічна шкода вражає або має здатність вразити численні держави-члени, останнім належить проводити співробітництво з метою забезпечення ефективних запобіжних та відновлювальних дій по відношенню до цієї шкоди. Держави-члени можуть спробувати відшкодувати витрати на запобіжні або відновлювальні дії.

(29) Дана Директива не повинна ні заважати державам-членам підтримувати або приймати більш суворі положення стосовно попередження та відновлення екологічної шкоди, ні чинити перешкоди прийняттю державами-членами належних положень щодо здійснення подвійного відшкодування витрат внаслідок конкурентних дій, що проводяться компетентним органом на підставі даної Директиви та особою, майну якої було пошкоджене внаслідок екологічної шкоди.

(30) Положення даної Директиви не повинні застосовуватись до шкоди, спричиненої до завершення строку запровадження останньої.

(31) Держави-члени мають звітувати перед Комісією про набутий у застосуванні даної Директиви досвід для того, щоб дозволити Комісії перевірити, враховуючи вплив на тривалий розвиток та майбутній ризик для навколишнього середовища, доречність можливого перегляду даної Директиви.

УХВАЛИЛА НАСТУПНУ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1
Мета

Дана Директива має на меті встановити для попередження та ліквідації наслідків екологічної шкоди рамки екологічної відповідальності, що ґрунтуються на принципі "забруднювач-платник".

Стаття 2
Визначення

В цілях даної Директиви вживаються наступні визначення:

1. "шкода, завдана навколишньому середовищу" або "екологічна шкода":

a) шкода, завдана біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною, зокрема, будь-яка шкода, що значною мірою впливає на запровадження або підтримки сприятливого стану збереження таких природних ареалів або біологічних видів; розмір наслідків такої шкоди оцінюється по відношенню до вихідного стану, враховуючи зазначені в Додатку I критерії.

Шкода, завдана біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною не охоплює попередньо визначені негативні наслідки спричинені дією експлуатанта, що отримав спеціальний дозвіл від компетентних органів відповідно до положень частин 3 та 4 статті 6 або статтю 16 Директиви 92/43/ЄЕС або статті 9 Директиви 79/409/ЄЕС або, якщо мова йде про природні ареали та біологічні види, на які не розповсюджується дія права Спільноти, відповідно до рівнозначних положень національного законодавства про збереження природи.

b) шкода, що вражає водні ресурси, зокрема, шкода, що значною мірою негативно впливає на екологічний, хімічний або кількісний стан або екологічний потенціал зазначених водних ресурсів, відповідно до їх визначення в Директиві 2000/60/ЄС, за винятком негативного впливу, на який розповсюджується дія частини 7 статті 4 зазначеної Директиви;

c) шкода, що вражає ґрунти, зокрема будь-яке зараження ґрунтів, що викликає ризик значних негативних наслідків для здоров'я людини від безпосереднього або не безпосереднього проникнення у поверхню або в ґрунт речовин, препаратів, організмів або мікроорганізмів;

2. "шкода": негативні вимірні зміни природного ресурсу або порушення пов'язаної з природними ресурсами послуги, що можуть відбутися безпосереднім або не безпосереднім чином;

3. "біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною":

a) біологічні види, зазначені в частині 2 статті 4, або перелічені в Додатку I до Директиви 79/409/ЄЕС, або перелічені в Додатках II та IV Директиви 92/43/ЄЕС;

b) природні ареали біологічних видів зазначені в частині 2 статті 4, або перелічені в Додатку I до Директиви 79/409/ЄЕС, або перелічені в Додатку II Директиви 92/43/ЄЕС, природні ареали перелічені в Додатку I Директиви 92/43/ЄЕС, або зони відтворення чи відпочинку перелічені в Додатку IV Директиви 92/43/ЄЕС видів; та

c) якщо держава-члена приймає таке рішення, будь-які, не зазначені в цих додатках, ареали або біологічні види, що призначаються державою-членом для цілей, що є відповідними викладеним в цих двох Директивах цілям;

4. "стан збереження":

a) що стосується природного ареалу, дія комплексного впливу, що чиниться на природний ареал так само, як і на характерні для нього біологічні види, що може здійснювати довгостроковий негативний вплив на природне відтворення, структуру та функції ареалу так само, як і на довгострокове виживання його типових біологічних видів на, в залежності від конкретного випадку, європейській території держав-членів, на якій застосовується Договір, або на території одної держави-члена, або природної зони цього ареалу;

Стан збереження природної зони вважатиметься "сприятливим", якщо:

- її природний ареал та зони, охоплені в межах цього природного ареалу є постійними або збільшуються,

- існують та здатні продовжувати існувати у передбачуваному майбутньому структура та специфічні функції, необхідні для його довгострокового збереження, а також

- стан збереження його типових біологічних видів є сприятливим відповідно до визначення пункту b);

b) що стосується біологічного виду, дії комплексного впливу спрямовані на зазначений біологічний вид можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на відтворення та кількість його популяцій на, в залежності від конкретного випадку, європейській території держав-членів, на якій застосовується Договір, або на території одної держави-члена, або на території природного ареалу цього біологічного виду.

Стан збереження біологічного виду вважатиметься "сприятливим", якщо:

- дані динаміки популяцій цього біологічного виду вказують, що він довгостроково утримуватиметься в якості життєздатної складової свого природного ареалу,

- природний ареал біологічного виду не перебуває в процесі скорочення та не має тенденції до зменшення у передбачуваному майбутньому, а також

- існує і вірогідно продовжить існувати достатньо великий ареал для того, щоб протягом тривалого часу утримувати популяції, які він містить;

5. "водні ресурси": всі водні ресурси, на які розповсюджується дія Директиви 2000/60/ЄС;

6. "експлуатант": будь-яка приватна або державна, фізична або юридична особа, що здійснює або перевіряє професійну діяльність або, якщо таке передбачено національним законодавством, отримала шляхом делегування важливі економічні повноваження щодо технічного функціонування, враховуючи власника письмового дозволу або згоди на таку діяльність, або особу, що реєструє таку діяльність або нотифікує останню;

7. "професійна діяльність": будь-яка діяльність, що проводиться в рамках економічної діяльності комерційної справи або підприємства, незалежно від її приватного або суспільного, прибуткового або неприбуткового характеру;

8. "викид": викид внаслідок діяльності людини речовин, препаратів, організмів або мікроорганізмів у навколишнє середовище;

9. "неминуча загроза шкоди": достатня вірогідність настання екологічної шкоди у близькому майбутньому;

10. "запобіжні заходи" або "заходи попередження": будь-які заходи, вжиті у відповідь на подію, дію або невдалу дію, що спричинили неминучу загрозу шкоди навколишньому середовищу, з метою попередження цієї шкоди або її максимальної локалізації;

11. "відновлювальні заходи": будь-яка дія або поєднання дій, враховуючи заходи послаблення або перехідні заходи, спрямовані на відновлення, реконструкцію або заміну природних ресурсів, яким було завдано шкоду або порушених послуг або надання рівнозначного рішення питання цих ресурсів або послуг, відповідно до Додатку II;

12. "природні ресурси": біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною, водні ресурси та ґрунти;

13. "послуги": функції, що забезпечуються одним природним ресурсом на користь іншого природного ресурсу або населення;

14. "вихідний стан": оцінений за допомогою найкращої доступної інформації стан природних ресурсів або послуг в момент шкоди, який міг би існувати, якщо б не було завдано шкоди навколишньому середовищу;

15. "відновлення" враховуючи "природне відновлення": у випадку водних ресурсів та біологічних видів та природних ареалів, що знаходяться під охороною, повернення природних ресурсів, яким було завдано шкоду або порушених послуг у їх вихідний стан та, у випадку шкоди, що вражає ґрунти - усунення будь-якого значного ризику негативних наслідків для здоров'я людини;

16. "витрати": витрати, обґрунтовані необхідністю забезпечити правильне та ефективне запровадження даної Директиви, враховуючи витрати на оцінку екологічної шкоди, неминучої загрози такої шкоди, варіантів дії так само, як адміністративних, судових та виконавчих витрат, витрат на збір даних та інших загальних витрат, а також витрат на нагляд та контроль.

Стаття 3
Сфера застосування

1. Дана Директива застосовується до:

a) шкоди, завданої навколишньому середовищу одним з перелічених в Додатку III видів професійної діяльності, а також до неминучої загрози такої шкоди, що походить від одного з таких видів діяльності;

b) шкоди, завданої біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною, одним з видів професійної діяльності окрім тих, що перелічені в Додатку III, а також до неминучої загрози такої шкоди, що походить від одного з видів такої діяльності, якщо експлуатантом була допущена помилка або необачність.

2. Дана Директива застосовується не виключаючи застосування більш суворого законодавства Спільноти, що визначає використання одного з видів діяльності, що належить до сфери застосування даної Директиви, а також не виключаючи застосування законодавства Спільноти, що передбачає норми колізії юрисдикцій.

3. Не виключаючи застосування належного національного законодавства, дана Директива не надає приватним учасникам жодного права на відшкодування внаслідок екологічної шкоди або неминучої загрози такої шкоди.

Стаття 4
Винятки

1. Дана Директива не застосовується до екологічної шкоди або неминучої загрози такої шкоди, спричиненої:

a) озброєним конфліктом, військовими діями, громадянською війною або повстанням;

b) неминучим та непоборним природним явищем надзвичайного характеру;

2. Дана Директива не застосовується ні до екологічної шкоди, ні до жодної неминучої загрози такої шкоди, що є результатом інциденту, відповідальність або відшкодування щодо якого належить до сфери застосування одної з перелічених в Додатку IV Міжнародних Конвенцій, чинної на території зацікавленої держави-члена, враховуючи будь-яку майбутню зміну цих конвенцій.

3. Дана Директива, не виключаючи застосування права експлуатанта на обмеження своєї відповідальності відповідно до національного законодавства, запроваджує Конвенцію про обмеження відповідальності в галузі морських боргових зобов'язань від 1976 року, враховуючи будь-яку майбутню зміну цієї конвенції або Страсбурзьку конвенцію про обмеження відповідальності у річковому судноплавстві від 1988 року, враховуючи будь-яку майбутню зміну цієї конвенції.

4. Дана Директива не застосовується до ризиків ні до ядерної екологічної шкоди, ні до неминучої загрози такої шкоди, що можуть виникнути в результаті діяльності, що належить до сфери дії Договору про заснування Європейської Спільноти Атомної Енергії або інциденту чи діяльності, відповідальність або відшкодування щодо яких належить до сфери застосування одного з наведених в Додатку V міжнародних документів, враховуючи будь-яку майбутню зміну цих документів.

5. Дана Директива застосовується виключно до екологічної шкоди або неминучої загрози такої шкоди, спричиненої забрудненням розсіяного характеру, якщо існує можливість встановлення причинного зв'язку між шкодою та діяльністю різних експлуатантів.

6. Дана Директива не застосовується до діяльності, що проводиться головним чином в інтересах національної оборони або міжнародної безпеки, ні до діяльності, єдиною метою якої є забезпечення захисту від стихійного лиха.

Стаття 5
Запобіжні заходи

1. Якщо екологічна шкода ще не була завдана, але існує неминуча загроза її настання, експлуатант невідкладно вживає необхідні запобіжні заходи.

2. Держави-члени стежать за тим, щоб в разі необхідності і, в будь-якому випадку, якщо неминуча загроза екологічної шкоди не зникне, не дивлячись на вжиті експлуатантом запобіжні заходи, останній буде зобов'язаний якомога швидше проінформувати компетентний орган про всі належні аспекти.

3. Компетентний орган в будь-який час може:

a) зобов'язати експлуатанта надавати відомості щоразу, коли з'являється неминуча загроза екологічної шкоди або у випадку підозри існування такої загрози;

b) зобов'язати експлуатанта вжити необхідні запобіжні заходи;

c) надати експлуатанту інструкції, яких належить дотримуватись щодо необхідних запобіжних заходів, які належить вжити; або

d) самому вжити необхідні запобіжні заходи;

4. Компетентний орган зобов'язує експлуатанта вживати запобіжні заходи. Якщо експлуатант не виконує передбачені частиною 1 або пунктами b) або с) частини 3 зобов'язання, не може бути встановленим, або не є зобов'язаним виплачувати витрати на підставі даної Директиви, компетентний орган може сам вжити запобіжні заходи.

Стаття 6
Відновлювальні заходи

1. За умови виникнення екологічної шкоди, експлуатант невідкладно інформує компетентний орган про всі належні аспекти становища та вживає:

a) всі практичні заходи з метою побороти, локалізувати, усунути або негайно обробити зазначені забруднюючі речовини, або будь-який інший фактор шкоди, з метою обмежити або попередити нову екологічну шкоду та негативні наслідки на здоров'я людини або порушення послуг; а також

b) необхідні відновлювальні заходи відповідно до статті 7.

2. Компетентний орган у будь-який час може:

a) зобов'язати експлуатанта надати йому додаткові відомості щодо будь-якої завданої шкоди;

b) вжити, примусити експлуатанта вжити, або надати йому інструкції щодо всіх практичних заходів для того, щоб побороти, локалізувати, усунути або негайно обробити зазначені забруднюючі речовини або будь-який інший шкідливий фактор, з метою обмежити або попередити нову екологічну шкоду та негативні наслідки на здоров'я людини або порушення послуг;

c) зобов'язати експлуатанта вжити необхідні відновлювальні заходи;

d) надати експлуатанту інструкції, які мають бути дотримані, що стосується необхідних відновлювальних заходів, які належить вжити; або

е) самому вжити необхідні відновлювальні заходи.

3. Компетентний орган зобов'язує експлуатанта вживати відновлювальні заходи. Якщо останній не виконує передбачені частиною 1 або пунктами b), с) або d) частини 2 зобов'язання, не може бути встановленим або не є зобов'язаним оплачувати витрати на підставі даної Директиви, компетентний орган може в кінцевому рахунку сам вжити відновлювальні заходи.

Стаття 7
Визначення відновлювальних заходів

1. Відповідно до Додатку II експлуатанти визначають можливі відновлювальні заходи та подають їх на схвалення компетентному органу, якщо тільки останнім не були вжиті заходи відповідно до пункту е) частини 2 та частини 3 статті 6.

2. Компетентний орган визначає, в разі необхідності у співробітництві з зазначеним експлуатантом, відновлювальні заходи, що підлягають запровадженню відповідно до Додатку II.

3. Якщо були завдані численні випадки екологічної шкоди таким чином, що компетентний орган не може провести одночасне застосування необхідних відновлювальних заходів, останній має право вирішувати питання пріоритету ліквідації наслідків екологічної шкоди.

Компетентний орган приймає таке рішення враховуючи, зокрема, характер, розповсюдження, серйозність різних випадків зазначеної екологічної шкоди, а також можливості природного відновлення. Крім того, враховується ризик для здоров'я людини.

4. Компетентний орган запрошує зазначених в частині 1 статті 12 осіб та, у всякому разі осіб, на території яких мають бути застосовані відновлювальні заходи, подати свої зауваження, що будуть враховані компетентним органом.

Стаття 8
Витрати на запобіжні та відновлювальні заходи

1. Експлуатант оплачує витрати на застосовані на підставі даної Директиви відновлювальні та запобіжні заходи.

2. Не виключаючи застосування частин 3 та 4, компетентний орган відшкодовує, зокрема шляхом використання задатку або іншого виду належних гарантій у експлуатанта, що спричинив шкоду або неминучу загрозу шкоди витрати, зазнані ним у зв'язку з вжитими на підставі даної Директиви запобіжними або відновлювальними заходами.

Однак, компетентний орган може вирішити не відшкодовувати повної вартості зазнаних витрат, якщо необхідні з цією метою витрати перевищили б суму відшкодування або, якщо неможливо встановити експлуатанта.

3. Експлуатант не зобов'язаний оплачувати витрати на запобіжні та відновлювальні заходи, застосовані на підставі даної Директиви, якщо він може довести, що зазначена шкода або неминуча загроза її виникнення:

a) була спричинена третьою стороною всупереч належних заходів безпеки; або

b) є результатом дотримання розпорядження або інструкції державної влади, інших, ніж розпорядження або інструкція видані після викиду або інциденту, спричинених власною діяльністю експлуатанта.

В таких випадках держави-члени вживають належні заходи для надання підприємцю можливості відшкодувати зазнані витрати.

4. Держави-члени можуть передбачити відсутність з боку експлуатанта зобов'язання оплачувати витрати на застосовані на підставі даної Директиви відновлювальні заходи, якщо останній надасть докази про те, що ним не були допущені помилки або необачні дії і, що екологічна шкода була спричинена:

a) спеціально дозволеними викидом або подією та повністю дотримуючись умов, пов'язаних з наданим або виданим на підставі національних законів та підзаконних нормативних актів дозволом, запроваджуючи ухвалені Спільнотою та зазначені в Додатку III законодавчі заходи відповідно до їх змісту на час зазначених викиду або події;

b) викид, або діяльність, або будь-який спосіб використання продукту в рамках якоїсь діяльності, яким експлуатант доводить, що вона не вважалась здатною завдати шкоду навколишньому середовищу відповідно до стану наукових та технічних знань на момент викиду або діяльності.

5. Заходи, вжиті компетентним органом відповідно до частин 3 та 4 статті 5, частин 2 та 3 статті 6 не виключають відповідальності експлуатанта відповідно до даної Директиви, а також не виключають застосування статей 87 та 88 Договору.

Стаття 9
Розподіл витрат в разі множинної причинності

Дана Директива застосовується не виключаючи застосування національних законів та підзаконних актів про розподіл витрат в разі множинної причинності, зокрема положень про розподіл відповідальності між виробником та споживачем продукції.

Стаття 10
Термін давності для відшкодування витрат

Компетентний орган має право порушити проти експлуатанта або, в залежності від конкретного випадку, проти третьої сторони, що спричинила шкоду або неминучу загрозу шкоди, справу про відшкодування витрат на заходи, вжиті на підставі даної Директиви, протягом п'яти років, починаючи з дати завершення проведення заходів або дати, коли були встановлені відповідальний експлуатант або третя сторона, застосовується найпізніша дата.

Стаття 11
Компетентний орган

1. Держави-члени призначають компетентний орган або компетентні органи, уповноважені виконувати передбачені даною Директивою зобов'язання.

2. На компетентний орган покладається зобов'язання встановити експлуатанта, що спричинив шкоду або загрозу неминучої шкоди, оцінити значення шкоди та визначити відновлювальні заходи, які належить вжити відповідно до Додатку II. З цією метою компетентний орган має право вимагати від зазначеного експлуатанта провести власну оцінку та повідомити йому всі необхідні відомості та дані.

3. Держави-члени стежать за тим, щоб компетентний орган міг доручити третім особам або зобов'язати останні на виконання необхідних запобіжних та відновлювальних заходів.

4. Будь-яке, прийняте відповідно до даної Директиви, рішення, що зобов'язує виконати запобіжні або відновлювальні заходи, зазначає чіткі причини його мотивації. Таке рішення невідкладно офіційно повідомляється зазначеному експлуатанту, який одночасно інформується про способи та строки оскарження, яке може бути ним здійснене на підставі чинного законодавства зазначеної держави-члена.

Стаття 12
Вимога вжити заходи

1. Фізичні та юридичні особи:

a) які зазнали або ризикують зазнати екологічної шкоди або

b) мають достатній інтерес по відношенню до процесу ухвалення екологічного рішення щодо шкоди, або

c) що посилаються на зазіхання на права, якщо Адміністративно-процесуальний кодекс держави-члена ставить таку умову,

мають право подавати компетентному органу будь-яке зауваження, пов'язане з відомими їм настанням екологічної шкоди або неминучої загрози такої шкоди, а також вимагати від компетентного органу вжити заходи на підставі даної Директиви.

Держави-члени визначають у яких випадках існує достатній інтерес для дії та коли відбувається "зазіхання на право".

З цією метою інтерес будь-якої недержавної організації, що працює на захист навколишнього середовища і виконує всі умови, що можуть вимагатись внутрішнім правом, може вважатись достатнім для цілей пункту b). Такі організації також вважаються такими, що можуть скористатися правами, здатними бути об'єктом зазіхання.

2. Вимога вжити дії супроводжується належною інформацією та даними, що підкріплюють подані у зв'язку з зазначеною екологічною шкодою зауваження.

3. Якщо вимога вжити дії та додані до неї зауваження достовірно зазначають існування екологічної шкоди, компетентним органом проводиться перевірка таких зауважень та вимоги вжити дії. В такому випадку компетентний орган надає зазначеному експлуатанту можливість повідомити свою думку стосовно вимоги вжити дії та доданих до неї зауважень.

4. Компетентний орган в будь-якому випадку та якомога швидше інформує, відповідно до належних положень національного законодавства, зазначених в частині 1 осіб, які подали зауваження компетентному органу, про своє рішення вживати чи не вживати заходи, зазначаючи мотивацію такого рішення.

5. Держави-члени можуть прийняти рішення не застосовувати частини 1 та 4 до випадків неминучої загрози шкоди.

Стаття 13
Процедури оскарження

1. Зазначені в частині 1 статті 12 особи можуть порушити процедуру оскарження в суді або в будь-якому іншому незалежному та неупередженому державно-правовому утворенні стосовно формальної та фактичної законності рішень, дій або невдалих дій компетентного органу на підставі даної Директиви.

2. Дана Директива не зазіхає ні на можливі національні положення, що регламентують доступ до правосуддя, ні на положення, що приписують використання всіх шляхів адміністративного оскарження до порушення справи судового оскарження.

Стаття 14
Фінансова гарантія

1. Держави-члени вживають заходи, спрямовані на сприяння розвитку належними фінансовими та економічними учасниками інструментів та ринків фінансової гарантії, враховуючи фінансові механізми, що охоплюють випадки неплатоспроможності, для того, щоб дозволити експлуатантам використовувати інструменти фінансової гарантії для охоплення відповідальності, що на них покладається на підставі даної Директиви.

2. До 30 квітня 2010 року Комісія подасть звіт про ефективність даної Директиви, що стосується ефективної ліквідації наслідків екологічної шкоди, про доступність за обґрунтовану вартість на умовах страхування та інших форм фінансової гарантії, що розповсюджується на зазначені в Додатку III види діяльності. Що стосується фінансової гарантії, звіт також враховує наступні аспекти: поетапний підхід, гранична межа фінансової гарантії та виключення видів діяльності зі слабким ризиком. В світлі цього звіту та поглибленого впливу, включаючи аналіз вартість-переваги, Комісія в разі необхідності подає пропозиції щодо узгодженої обов'язкової системи фінансової гарантії.

Стаття 15
Співробітництво між державами-членами

1. Якщо екологічна шкода вражає або має здатність вразити численні держави-члени, останні проводять співробітництво, зокрема шляхом належного обміну інформацією з метою забезпечення запобіжної дії і, в залежності від конкретного випадку, відновлення зазначеної екологічної шкоди.

2. Якщо екологічна шкода відбулася, держава-член на території якої вона виникла надає достатню інформацію потенційно враженим державам-членам.

3. Якщо держава-член в межах своїх кордонів ідентифікує шкоду, причина якої знаходиться поза межами її кордонів, вона може поінформувати про це Комісію та будь-яку іншу зацікавлену державу-члена; також вона може надати рекомендації щодо прийняття запобіжних та відновлювальних заходів та спробувати на підставі даної Директиви відшкодувати витрати, зазнані нею в рамках прийняття запобіжних та відновлювальних заходів.

Стаття 16
Зв'язок з національним правом

1. Дана Директива не чинить перешкод підтримці або прийняттю державами-членами більш суворих положень щодо попередження та відновлення екологічної шкоди, зокрема визначенню інших видів діяльності з метою їх підпорядкування вимогам даної Директиви в галузі запобігання та відновлення так само, як і визначенню інших відповідальних сторін.

2. Дана Директива не чинить перешкод прийняттю державами-членами належних положень, зокрема заборони подвійного відшкодування витрат, якщо останнє може відбуватися внаслідок конкурентних дій, що проводяться компетентним органом на підставі даної Директиви та особою, майно якої було пошкоджене внаслідок екологічної шкоди.

Стаття 17
Застосування у часі

Дана Директива не застосовується:

- до шкоди, спричиненої викидом, подією або інцидентом, що відбулися до передбаченої частиною 1 статті 19 дати;

- до шкоди, спричиненої викидом, подією або інцидентом, що відбулися після передбаченої частиною 1 статті 19 дати, якщо вони є результатом спеціальної діяльності, що проводилась і була завершена до зазначеної дати;

- до шкоди, якщо після викиду, події або інциденту, що надали підстави для останньої, минуло вже понад тридцять років.

Стаття 18
Звіти та перегляд

1. Держави-члени звітують Комісії про досвід, набутий у застосуванні даної Директиви до 30 квітня 2013 року. Звіти містять зазначені в Додатку IV інформацію та дані.

2. На цій основі Комісія до 30 квітня 2014 року подає Європейському Парламенту та Раді звіт, що міститиме всі, на її думку, належні пропозиції внесення змін.

3. Зазначений в частині 2 звіт містить перевірку:

a) застосування:

- частин 2 та 4 статті 4, що стосується виключення зі сфери застосування даної Директиви забруднення, на яке розповсюджується дія зазначених в додатках IV та V міжнародних документів,

- частини 3 статті 4, що стосується права експлуатанта обмежувати свою відповідальність відповідно до зазначених в частині 3 статті 4 міжнародних конвенцій.

Комісія враховує досвід, набутий в рамках належних міжнародних об'єднань, таких як Міжнародна морська організація та Євратом, належних міжнародних угод так само, як і межі, у яких ці документи набрали чинності та/або були запроваджені державами-членами та/або до них були внесені зміни, враховуючи всі значні випадки екологічної шкоди від таких видів діяльності, відновлювальні дії, що були застосовані та різницю між рівнями відповідальності в державах-членах; вона також враховує співвідношення між відповідальністю власника судна та внесками одержувачів нафти, беручи до уваги будь-яке належне дослідження, що проводиться Міжнародним фондом відшкодування збитків завданих у зв'язку з забрудненням нафтопродуктами.

b) застосування даної Директиви до екологічної шкоди, спричиненої генетично-модифікованими організмами (ГМО), зокрема в світлі набутого досвіду в рамках належних міжнародних об'єднань та конвенцій, таких як Конвенція про біологічну різноманітність та Картахенський Протокол про попередження біотехнологічних ризиків та враховуючи наслідки можливих випадків шкоди, завданої ГМО навколишньому середовищу;

c) застосування даної Директиви що стосується біологічних видів та природних ареалів, що перебувають під охороною;

d) документи, здатні бути включеними у додатки III, IV та V.

Стаття 19
Реформування

1. Держави-члени вводять запроваджують, необхідні для адаптації до даної Директиви, законодавчі, підзаконні та адміністративні положення найпізніше до 30 квітня 2007 року. Вони невідкладно інформують Комісію про останні.

Якщо держави-члени приймають такі положення, останні містять посилання на дану Директиву або супроводжуються таким посиланням під час їх офіційної публікації. Держави-члени ухвалюють рішення про форму такого посилання.

2. Держави-члени повідомляють Комісії текст основних положень внутрішнього права, прийнятих ними в галузі, на яку розповсюджується дія даної Директиви так само, як і таблицю відповідності між даною Директивою та прийнятими національними положеннями.

Стаття 20
Набрання чинності

Дана Директива набирає чинності в день її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 21
Призначення

Дана Директива адресується державам-членам.

Вчинено у Страсбурзі, 21 квітня 2004 року.

 За Європейський парламент  За Раду

 Голова  Голова

 Р.СОХ  D.ROCHE

Додаток I

Критерії, зазначені
в підпункті а) пункту 1) статті 2

Розповсюдження шкоди, що має негативні наслідки для досягнення та дотримання сприятливого стану збереження ареалу або біологічних видів у порівнянні зі станом збереження на час, коли була завдана шкода, послуг, наданих за отриманими ними дозволами та до їх здатності природного відновлення. Належало б визначити значні пошкодження у вихідному стані шляхом застосування вимірних даних, таких як:

- кількість індивідів, їх густота або охоплена поверхня,

- роль окремих індивідів або враженого ареалу по відношенню до збереження біологічного виду або ареалу, рідкість біологічного виду або ареалу розповсюдження (оцінених на місцевому, регіональному та найвищому рівні, враховуючи рівень Спільноти),

- здатність біологічного виду до розмноження (відповідно до динаміки, властивої цьому біологічному виду або цій популяції), її життєздатність або здатність до природного відновлення ареалу (відповідно до динаміки, властивої біологічним видам, що характеризують останній або їх популяціям), здатність біологічного виду або ареалу розповсюдження до відновлення протягом обмеженого часу після неочікуваного завдання шкоди без іншого втручання, ніж посилені заходи захисту, до стану, що приводить виключно за допомогою динаміки біологічного виду або ареалу розповсюдження до стану, що вважається рівнозначним або вищим за вихідний.

Як значна обов'язково кваліфікується шкода, що має доведений вплив на здоров'я людини.

Можуть не кваліфікуватись в якості значної шкоди:

- негативні зміни, що не перевищують природні флуктуації, визначені в якості нормальних для зазначеного біологічного виду або ареалу,

- негативні зміни викликані природними причинами або отримані в результаті втручання, пов'язаного зі звичайним управлінням зон розміщення відповідно до визначення відомостей про ареали, планової документації або документів, що попередньо використовувались власниками або експлуатантами,

- шкода, завдана біологічним видам або ареалам, для яких встановлено, що біологічні види або ареали відновляться протягом обмеженого часу без стороннього втручання або до вихідного стану, або до стану, що приводить виключно внаслідок динаміки біологічного виду або ареалу до стану, визначеного еквівалентним або кращим за вихідний стан.

Додаток II

Ліквідація наслідків
завданої навколишньому середовищу шкоди

Цей додаток встановлює спільні рамки, що підлягають застосовуванню для вибору найбільш доречних заходів для забезпечення ліквідації наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди.

1. Ліквідація наслідків шкоди, що вражає водне середовище або біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною, здійснюється шляхом повернення у вихідний стан навколишнього середовища шляхом застосування початкового, додаткового та компенсаційного відновлення, де:

a) "початкове" відновлення означає будь-який відновлювальний захід, шляхом застосування якого природні ресурси, яким було завдано шкоди або пошкоджені послуги повертаються у їх вихідний стан або наближуються до останнього

b) "додаткове" відновлення означає будь-який відновлювальний захід, застосований по відношенню до природних ресурсів або послуг з метою корекції того факту, що "початкове" відновлення не завершується повним відновленням природних ресурсів або послуг;

c) "компенсаційне" відновлення означає будь-яку дію, застосовану з метою компенсації проміжної втрати природних ресурсів або послуг, що відбуваються між моментом настання шкоди та часом отримання повного результату від проведення початкового відновлення;

d) "проміжні втрати" - втрати в результаті того факту, що природні ресурси або послуги, яким було завдано шкоди нездатні виконувати свої екологічні функції, або надавати послуги іншим природним ресурсам або населенню до отримання результату від застосування початкових або додаткових заходів. Вони не можуть надавати підстав для фінансового відшкодування населенню.

Якщо початкове відновлення не приводить до повернення навколишнього середовища у вихідний стан, проводиться додаткове відновлення. Крім того, з метою компенсації зазнаних проміжних втрат, застосовується компенсаційне відновлення.

Ліквідація завданої навколишньому середовищу шкоди, коли мова йде про шкоду, що вражає водне середовище або біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною, містить в собі також усунення будь-якого ризику значного негативного впливу на здоров'я людини.

1.1. Цілі ліквідації наслідків

Мета початкового відновлення

1.1.1. Метою початкового відновлення є повернення у вихідний стан або у стан, що до нього наближується, природних ресурсів або послуг, яким було завдано шкоду.

Мета додаткового відновлення

1.1.2. Якщо повернення у вихідний стан природних ресурсів або послуг, яким було завдано шкоду не відбулося, застосовується додаткове відновлення. Метою додаткового відновлення є забезпечення рівня природних ресурсів або послуг, подібного до рівня, який був би забезпечений, якщо б було відновлено вихідний стан пошкодженої зони, включаючи також, в залежності від конкретного випадку, і іншу зону. Якщо таке є можливим і своєчасним, інша зона має бути географічно пов'язаною з враженою зоною, враховуючи інтереси враженої популяції.

Мета компенсаційного відновлення

1.1.3. Компенсаційне відновлення застосовується для компенсації тимчасових втрат природних ресурсів та послуг під час очікування відновлення. Ця компенсація полягає у наданні додаткового покращення природних ареалів та біологічних видів, що перебувають під охороною, або водного середовища на враженій або альтернативній ділянці. Вона не може полягати у фінансовому відшкодуванні населенню.

1.2. Визначення відновлювальних заходів

Визначення заходів початкового відновлення

1.2.1. Необхідно передбачити варіанти, що містять дії для безпосереднього наближення природних ресурсів та послуг до їх вихідного стану або шляхом застосування природного відновлення.

Визначення заходів додаткового та компенсаційного відновлення

1.2.2. Під час визначення важливості заходів додаткового та компенсаційного відновлення підходи, в першу чергу належить використовувати підходи, що походять від принципу рівнозначності ресурс-ресурс або послуга-послуга. За такими підходами, що забезпечують природні ресурси або типові послуги, в першу чергу належить використовувати кількість та якість, що є рівнозначними кількості та якості, яким було завдано шкоду. Якщо останнє є неможливим, забезпечуються інші природні ресурси або послуги. Наприклад, зменшення якості могло б бути компенсованим збільшенням кількості відновлювальних заходів.

1.2.3. Якщо неможливо використовувати "першокласні" підходи ресурс-ресурс або послуга-послуга, використовуються інші методи оцінки. Компетентний орган може приписати, наприклад метод фінансової оцінки, для визначення важливості необхідних заходів додаткового та компенсаційного відновлення. Якщо є можливість оцінити втрати в ресурсах або в послугах, але неможливо оцінити у своєчасності або в обґрунтованій вартості природних ресурсів або послуг заміни, компетентні органи можуть здійснити вибір на користь відновлювальних заходів, вартість яких дорівнює оціненій грошовій вартості втрачених природних ресурсів або послуг.

Додаткові та компенсаційні відновлювальні заходи мають бути продуманими таким чином, щоб передбачити використання додаткових природних ресурсів та/або послуг таким чином, щоб враховувати переваги щодо часу та графіку відновлювальних заходів. Наприклад, чим більший строк повернення у вихідний стан, тим більш важливими будуть застосовані заходи компенсаційного відновлення (в той же час, всі інші речі залишаються рівнозначними).

1.3. Вибір варіантів відновлення

1.3.1. Обґрунтовані варіанти відновлення мають бути оцінені за допомогою найкращих наявних технологій, що базуються на наступних критеріях:

- вплив кожного варіанту на здоров'я громадян та суспільну безпеку,

- вартість запровадження варіанту,

- перспективи успіху кожного варіанту,

- захід, у якому кожний варіант буде чинити перешкоду будь-якому подальшому розповсюдженню шкоди, а також захід завдяки якому запровадження даного варіанту допоможе уникнути виникнення побічної шкоди,

- захід, у якому кожен варіант має сприятливий вплив на кожну складову природного ресурсу або послуги,

- захід, у якому кожен варіант враховує належні соціальні, економічні та культурні аспекти, а також інші, характерні для певної місцевості, належні показники,

- строк, необхідний для ефективної ліквідації наслідків шкоди, завданої навколишньому середовищу,

- захід, у якому кожен варіант дозволяє відновлення місцевості, якій було завдано екологічної шкоди,

- географічний зв'язок з місцевістю, якій було завдано екологічну шкоду.

1.3.2. Під час оцінки різних визначених варіантів відновлення, можуть бути вибрані заходи початкового відновлення, що не повністю відновлюють вихідний стан водних ресурсів або біологічних видів або природних ареалів, що перебувають під охороною, яким було завдано шкоду або такі, що повільніше відновлюють вихідний стан. Таке рішення може бути прийнятим лише, якщо природні ресурси або послуги втрачені на початковій місцевості внаслідок рішення компенсуються посиленням додаткових та компенсаційних дій, здатних надати подібний до втраченого рівень природних ресурсів або послуг. Так відбувається, наприклад, якщо рівнозначні природні ресурси або послуги могли б бути наданими в іншому місці з меншою ціною. Ці додаткові заходи відновлення мають бути визначеними відповідно до передбачених в розділі 1.2.2 норм.

1.3.3. Не дивлячись на норми, визначені в розділі 1.3.2. та відповідно до частини 3 статті 7 компетентний орган має право прийняти рішення про те, що не буде вжито жодного заходу додаткового відновлення, якщо:

a) вже застосовані відновлювальні заходи забезпечують відсутність існування жодного значного ризику негативного впливу на здоров'я людини, водне середовище або біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною, а також

b) вартість відновлювальних заходів, які належить вжити для відновлення вихідного стану або еквівалентного рівня була б диспропорційною по відношенню до підрахованої користі для навколишнього середовища.

2. Ліквідація наслідків шкоди, що вражає ґрунти

Необхідні заходи вживаються з метою забезпечення, щонайменше, ліквідації, контролю, огородження дамбами або скорочення зазначених забруднюючих речовин таким чином, щоб забруднені ґрунти, враховуючи, на момент забруднення, їх нинішнє та передбачене на майбутнє використання, більше не містили значного ризику негативного впливу на здоров'я людини. Існування такого ризику оцінюється шляхом застосування процедури оцінки ризиків, яка враховує характеристики та функцію ґрунтів, природу та концентрацію шкідливих речовин, препаратів, організмів та мікроорганізмів, їх небезпечність та можливість розповсюдження. Використання має бути запроваджуватись на основі нормативних актів про використання ґрунтів, або інших належних нормативних актів, чинних, в разі необхідності на момент, коли було завдано шкоди.

Якщо ґрунти призначаються для іншого використання, всі необхідні заходи вживаються для попередження будь-якого ризику негативного впливу на здоров'я людини.

За відсутності законодавства стосовно враження ґрунтів або інших належних нормативних актів, природа зазначеної території, якій було завдано шкоди, визначає, враховуючи потенціал розвитку останньої, використання зазначеної зони ґрунтів.

Належить передбачити варіант природного відновлення, тобто варіант із застосуванням якого не буде проводитись жодного безпосереднього втручання людини в процес відновлення.

Додаток III

Види діяльності,
зазначені в частині 1 статті 3

1. Експлуатація установок, що підлягають отриманню дозволу на підставі Директиви Ради 96/61/ЄС від 24 вересня про комплексне попередження та скорочення забруднення(1).

(1) ОВ L 257 від 10.10.1996, С. 26. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003.

2. Операції управління ліквідацією відходів, зокрема збір, транспортування, використання в якості сировини, а також видалення відходів та небезпечних відходів, враховуючи нагляд за такими операціями, подальшу обробку зон видалення, що підлягають отриманню дозволу або реєстрації на підставі Директиви Ради 75/442/ЄЕС від 15 липня 1975 року про відходи(2) та Директиви Ради 91/689/ЄЕС від 12 грудня 1991 року про небезпечні відходи(3).

(2) ОВ L 194 від 25.7.1975, С.39. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003.

(3) ОВ L 377 від 31.12.1991, С. 20. Директива зі змінами, внесеними Директивою 94/31/ЄС (ОВ L 168 від 2.7.1994, С. 28).

Така діяльність містить, між іншим, використання смітників відповідно до Директиви Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про вивезення відходів на смітники(4) та використання підприємств зі спалювання відходів відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Ради 2000/76/ЄС від 4 грудня 2000 року про спалювання відходів(5).

(4) ОВ L 182 від 16.7.1999, С. 1. Директива зі змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003.

(5) ОВ L 332 від 28.12.2000, С. 91.

В цілях даної Директиви держави-члени можуть прийняти рішення, що такі види діяльності не включають розсіювання в сільськогосподарських цілях добрив з відходів зі станцій очистки міських стічних вод, оброблених відповідно до схваленої норми.

3. Будь-які скиди, що здійснюються у внутрішні поверхневі води, підлягають отриманню попереднього дозволу на підставі Директиви Ради 76/464/ЄЕС від 4 травня 1976 року про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, скиди який було здійснено у водне середовище Спільноти(6).

(6) ОВ L 129 від 18.5.1976, С. 23. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2000/60/ЄС.

4. Будь-які скиди речовин у підземні води підлягають отриманню попереднього дозволу на підставі Директиви Ради 80/68/ЄЕС від 17 грудня 1979 року про захист підземних вод від забруднення, спричиненого деякими небезпечними речовинами(7).

(7) ОВ L 20 від 26.1.1980, С. 43. Директива зі змінами, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОВ L 377 від 31.12.1991, С. 48).

5. Викиди або проникнення забруднюючих речовин у поверхневі або підземні води підлягає отриманню дозволу, згоди або реєстрації на підставі Директиви 2000/60/ЄС.

6. Відведення та огородження дамбами води підлягає отриманню попереднього дозволу на підставі Директиви 2000/60/ЄС.

7. Виготовлення, використання, зберігання на складі, обробка, розфасування, викиди у навколишнє середовище та вивезення на місце:

a) небезпечних речовин, відповідно до частини 2 статті 2 Директиви Ради 67/548/ЄЕС від 27 червня 1967 року про наближення законів, підзаконних та адміністративних положень держав-членів стосовно класифікації, упаковки та етикетування небезпечних речовин(8);

(8) ОВ L 196 від 16.8.1967, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 807/2003.

b) небезпечних препаратів, відповідно до частини 2 статті 2 Директиви Європейського Парламенту та Ради 1999/45/ЄС від 31 березня 1999 року про наближення законів, підзаконних та адміністративних положень держав-членів стосовно класифікації, упаковки та етикетування небезпечних препаратів(9);

(9) ОВ L 200 від 30.7.1999, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003.

c) фітофармацевтична продукція для захисту рослин, відповідно до визначення пункту 1) статті 2 Директиви Ради 91/414/ЄЕС від 15 липня 1991 року про випуск на ринок фітофармацевтичної продукції(10);

(10) ОВ L 230 від 19.8.1991, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 806/2003 (ОВ L 122 від 16.5.2003, С. 1).

d) біоцидні препарати, відповідно до визначення останніх в пункті а) частини 1 статті 2 Директиви Європейського Парламенту та Ради 98/8/ЄС від 16 лютого 1998 року про випуск на ринок біоцидних препаратів(11),

(11) ОВ L 123 від 24.4.1998, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003.

8. Перевезення автошляхами, залізницею, шляхами внутрішнього судноплавства, а також морськими та повітряними шляхами небезпечних або забруднюючих товарів відповідно до Додатку А Директиви Ради 94/55/ЄС від 21 листопада 1994 року про наближення законодавств держав-членів стосовно перевезень небезпечних товарів автошляхами(12), або відповідно до Додатку до Директиви Ради 96/49/ЄС від 23 липня 1996 року про наближення законодавств держав-членів стосовно перевезення небезпечних товарів залізницею(13), або відповідно до Директиви Ради 93/75/ЄЕС від 13 вересня 1993 року про мінімальні умови, що вимагаються для суден з призначенням до морських портів Спільноти або виходять з останніх, здійснюючи перевезення небезпечних або забруднюючих товарів(14).

(12) ОВ L 319 від 12.12.1994, С. 7. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою Ради 2003/28/ЄС (ОВ L 90 від 8.4.2003, С. 45).

(13) ОВ L 235 від 17.9.1996, С. 25. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою Ради 2003/29/ЄС (ОВ L 90 від 8.4.2003, С. 47).

(14) ОВ L 247 від 5.10.1993, С. 19. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою Європейського Парламенту та Ради 2003/29/ЄС (ОВ L 324 від 29.11.2002, С. 53).

9. Експлуатація установок, що підлягають отриманню дозволу на підставі Директиви Ради 84/360/ЄЕС від 28 червня 1984 року про боротьбу з атмосферним забрудненням, що походить з промислових установок(15), що стосується викидів у повітря будь-яких забруднюючих речовин, на які розповсюджується дія даної Директиви.

(15) ОВ L 188 від 16.7.1984, С. 20. Директива зі змінами, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОВ L 377 від 31.12.1991, С. 48).

10. Будь-яке закрите використання, враховуючи перевезення, генетично модифікованих мікроорганізмів відповідно до Директиви Ради 90/219/ЄЕС від 23 квітня 1990 року про закрите використання генетично модифікованих мікроорганізмів(16).

(16) ОВ L 117 від 8.5.1990, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003.

11. Будь-яке умисне розповсюдження в навколишньому середовищі, будь-яке перевезення або випуск на ринок генетично модифікованих організмів відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Ради 2001/18/ЄС від 12 березня 2001 року про умисне розповсюдження в навколишньому середовищі генетично модифікованих організмів(17).

(17) ОВ L 106 від 17.4.2001, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1830/2003 (ОВ L 268 від 18.10.2003, С. 24).

12. Переміщення з перетином кордону відходів на в'їзді та виїзді з Європейського Союзу підлягає отриманню попереднього дозволу або є забороненим на підставі Регламенту Ради (ЄЕС) N 259/93 від 1 лютого 1993 року про нагляд та контроль за переміщенням відходів на в'їзді та виїзді з Європейської Спільноти(18).

(18) ОВ L 30 від 6.2.1993, С. 1. Регламент з останніми змінами, внесеними Регламентом Комісії (ЄС) N 2557/2001 (ОВ L 349 від 31.12.2001, С. 1).

Додаток IV

a) Міжнародна конвенція від 27 листопада 1992 року про цивільну відповідальність за шкоду завдану забрудненням паливом;

b) Міжнародна конвенція від 27 листопада 1992 року про створення Міжнародного фонду відшкодування збитків, завданих забрудненням паливом;

c) Міжнародна конвенція від 23 березня 2001 року про цивільну відповідальність за шкоду завдану забрудненням бункерним паливом;

d) Міжнародна конвенція від 3 травня 1996 року про відповідальність та відшкодування збитків, пов'язаних з перевезенням морськими шляхами шкідливих та потенційно небезпечних речовин;

e) Конвенція від 10 жовтня 1989 року про цивільну відповідальність за шкоду, завдану під час перевезення небезпечних товарів автошляхами, залізницею та суднами внутрішнього судноплавства.

Додаток V

Міжнародні документи,
зазначені в частині 4 статті 4

a) Паризька конвенція від 29 липня 1960 року про цивільну відповідальність в галузі атомної енергії, а також Додаткова Брюссельська конвенція від 31 січня 1963;

b) Віденська конвенція від 21 травня 1963 року про цивільну відповідальність в галузі атомної енергії;

c) Конвенція від 12 вересня 1997 року про додаткове фінансування у зв'язку з шкодою атомної індустрії;

d) Спільний протокол від 21 вересня 1988 року про застосування Віденської та Паризької конвенцій;

e) Брюссельська конвенція від 17 грудня 1971 року про цивільну відповідальність в галузі морських перевезень ядерних речовин.

Додаток VI

Інформація та дані,
зазначені в частині 1 статті 18

У передбачених частиною 1 статті 18 звітах повинен зазначатись перелік випадків завданої екологічної шкоди та відповідальності на підставі даної Директиви з наступною інформацією та даними для кожного випадку:

1) тип шкоди, завданої навколишньому середовищу, дата вчинення та/або виявлення цієї шкоди, а також дата порушення провадження на підставі даної Директиви;

2) код класифікації видів діяльності відповідальних юридичних осіб або юридичної особи(1);

(1) Може бути використаним Код NACE (Регламент Ради (ЄЕС) N 3037/90 від 9 жовтня 1990 року про статистичну номенклатуру економічної діяльності на території Європейської Спільноти (ОВ L 293 від 24.10.1990, С. 1)).

3) відповідь на питання про те, чи було відповідальними сторонами або кваліфікованими суб'єктами подали оскарження в судовому порядку. (Повинні зазначатись типи позивачів та результати провадження);

4) результати відновлювальних дій;

5) дата закриття провадження;

До своїх звітів держави-члени можуть додати будь-яку іншу інформацію та дані, які вони вважать корисними для здійснення правильної оцінки дії даної Директиви, наприклад:

1) вартість заходів відновлення та попередження відповідно до даної Директиви:

- оплачених безпосередньо відповідальними сторонами, якщо така інформація є доступною;

- відшкодованих у відповідальних сторін;

- не відшкодованих у відповідальних сторін (повинні зазначатись причини відсутності відшкодування);

2) результати промоутерських акцій та запровадження використаних відповідно до даної Директиви інструментів фінансової гарантії;

3) оцінка додаткових річних адміністративних витрат, здійснених органами державної влади у зв'язку зі створенням та діяльністю необхідних для запровадження та забезпечення дотримання даної Директиви адміністративних структур.

Декларація Комісії
стосовно частини 2 статті 14 - Директива
про екологічну відповідальність

Комісія враховує частину 2 статті 14. Відповідно до цієї статті вона подасть через шість років після набрання чинності Директивою, звіт у якому буде, між іншим, викладено питання доступності за обґрунтовану вартість та умов страхування, а також інших форм фінансової гарантії. Звіт, зокрема, буде враховувати розробку ринковими силами належної продукції в галузі фінансової гарантії у зв'язку з зазначеними аспектами. В ньому буде розглянуте також поступове наближення в залежності від типу шкоди та характеру ризику. В світлі цього звіту, Комісія подасть, в разі необхідності, пропозиції, як тільки виявиться така нагода. Вона здійснить аналіз впливу, розповсюдження на економічні, соціальні та екологічні аспекти, відповідно до норм, що застосовуються в цьому питанні, зокрема між інституційну угоду "Краще приймати закони" та повідомлення Комісії з аналізу впливу (СОМ(2002) 276 заключна частина).