АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

УЗАГАЛЬНЕННЯ
01.01.2009

Узагальнення
практики розгляду судами цивільних справ
про усиновлення дітей, позбавлення
батьківських прав, встановлення опіки
та піклування над дітьми

Усиновлення має давні традиції, хоча способи розв'язання цієї проблеми є неоднозначними й залежать від рівня розвитку суспільства та національних особливостей.

Інститут усиновлення як пріоритетна форма сімейного виховання дітей, які залишились без турботи батьків, відомий усім правовим системам. Визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї. Українська держава сприяє розвитку усиновлення, встановивши обов'язковий судовий порядок його проведення, заборону посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей, вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами, можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Такий захід може застосовуватися тільки за рішенням суду.

Конституція України ( 254к/96-ВР ) гарантує дітям усі права, необхідні для їхнього розвитку і життя.

На захист прав дитини, її розвитку прийнята низка міжнародних документів. Серед цих документів особливо важливе значення має Конвенція ООН про права дитини , яку було прийнято і відкрито для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 р. Ця Конвенція ратифікована Верховною Радою України і набула чинності для України 27 вересня 1991 р. Міжнародними зобов'язаннями Україна гарантує свободу і гідність своїх дітей, створює умови для їхнього всебічного розвитку.

З метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток в Україні останніми роками було прийнято низку нормативно-правових актів, які встановлюють основні принципи та напрями захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері.

Зокрема, у 2001 р. прийнято Закон України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ), в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Цей законодавчий акт встановив основні принципи та засади проведення усиновлення, а саме: можливість усиновлення виключно в інтересах дитини та відповідно до закону; пріоритет громадян України на усиновлення дітей, які є громадянами України; усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами тільки у випадку, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України; заборону зайняття посередницькою комерційною діяльністю щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України або громадян інших держав; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей - громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян.

У 2005 р. прийнято Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" ( 2342-15 ). Цей Закон ( 2342-15 ) визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою законодавства про охорону дитинства.

Основним законодавчим актом у сфері регулювання відносин усиновлення та позбавлення батьківських прав є Сімейний кодекс України ( 2947-14 ), прийнятий 10 січня 2002 р., набрав чинності з 1 січня 2004 р. (далі - СК України).

Порядок розгляду справ про усиновлення, визначений статтями 251 - 255 Цивільного процесуального кодексу ( 1618-15 ), а також статтями 207 - 242 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ). Виключна компетенція суду щодо розгляду справ про усиновлення покладає на суддів значну відповідальність щодо майбутнього усиновлюваної дитини.

На реалізацію положень СК України ( 2947-14 ) щодо усиновлення постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. N 1377 було затверджено Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення.

З 1 грудня 2008 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. N 905 "Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей".

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються у позовному провадженні, підстави і наслідки позбавлення батьківських прав, поновлення в батьківських правах визначено статтями 164 - 169 СК України ( 2947-14 ).

Аналіз статичних даних

Для узагальнення судової практики у справах про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми до апеляційного суду м. Києва від районних судів м. Києва надійшло 98 справ про усиновлення, розглянутих у 2007 р., 105 справ про усиновлення, розглянутих у 2008 р., а всього: 203 справи про усиновлення; а також 196 справ про позбавлення батьківських прав, розглянутих у 2007 р., 132 справи - розглянутих у 2008 р., а всього - 328 справ про позбавлення батьківських прав.

Усього надійшла 531 справа вказаних категорій.

За інформацією, яка надійшла від районних судів м. Києва до апеляційного суду м. Києва, до районних судів м. Києва у 2007 р. надійшло 268 справ про усиновлення, з них про усиновлення іноземними громадянами - 22 справи, в першому півріччі 2008 р. - 153 справи, в тому числі про усиновлення іноземними громадянами - 15 справ.

У 2007 р. розглянуто 266 справ про усиновлення, з них з ухваленням рішення - 255 справ, про усиновлення іноземними громадянами з ухваленням рішення - 22 справи. У першому півріччі 2008 р. розглянуто 130 справ про усиновлення, з ухваленням рішення - 129 справ, з них про усиновлення іноземними громадянами з ухваленням рішення - 14 справ.

У 2007 р. справи про усиновлення дітей іноземними громадянами розглядалися Дніпровським районним судом м. Києва - 1, Подільським районним судом м. Києва - 17, Оболонським районним судом м. Києва - 3, Шевченківським районним судом м. Києва - 1.

У 2008 р. справи про усиновлення дітей іноземними громадянами розглядалися Подільським районним судом м. Києва - 10, Печерським районним судом м. Києва - 1, Святошинським районним судом м. Києва - 2, Оболонським районним судом м. Києва - 2 справи.

Для проведення узагальнення судової практики із районних судів м. Києва надійшло 9 справ про усиновлення дітей іноземними громадянами за вказаний період.

У апеляційному порядку рішення у справах про усиновлення не оскаржувалися.

До районних судів м. Києва у 2007 р. надійшло 940 справ про позбавлення батьківських прав, у першому півріччі 2008 р. - 378 справ про позбавлення батьківських прав, а всього за вказаний період - 1318 справ про позбавлення батьківських прав.

У 2007 р. розглянуто 917 справ про позбавлення батьківських прав, з ухваленням рішення - 806 справ, з них із задоволенням позову - 692 справи.

У першому півріччі 2008 р. розглянуто 288 справ про позбавлення батьківських прав, з ухваленням рішення - 256 справ, з них із задоволенням позову - 232 справи.

Апеляційні скарги подавалися на 2 рішення Святошинського районного суду м. Києва про позбавлення батьківських прав, ухвалені у 2007 р., та 2 рішення Голосіївського районного суду м. Києва про позбавлення батьківських прав, ухвалені у 2008 р.

Одну апеляційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва було відхилено апеляційним судом м. Києва, іншу задоволено частково та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Апеляційні скарги на рішення Голосіївського районного суду м. Києва апеляційною інстанцією відхилено.

Таким чином, у апеляційному порядку оскаржувалися рішення у чотирьох справах про позбавлення батьківських прав, що становить 0,33% кількості розглянутих справ у 2007 р. та першому півріччі 2008 р.

Протягом вказаного періоду справи про визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення, поновлення в батьківських правах районними судами м. Києва не розглядалися.

За інформацією Печерського районного суду м. Києва у першому півріччі 2008 р. розглянуто з ухваленням рішення 2 справи про встановлення опіки та піклування над дітьми.

За інформацією Оболонського районного суду м. Києва у першому півріччі 2008 р. було розглянуто 1 справу про встановлення опіки та піклування над дітьми з ухваленням рішення. Справи цієї категорії до апеляційного суду м. Києва для проведення узагальнення не надходили.

У судовій практиці районних судів м. Києва питання про встановлення опіки і піклування над дитиною або передачу дитини органу опіки та піклування для встановлення над нею опіки в окремих випадках вирішувалося суддями при ухваленні рішення у справах про позбавлення батьківських прав.

Підсудність справ

Справи про усиновлення

Відповідно до ст. 251 ЦПК України ( 1618-15 ) заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.

Ст. 251 ЦПК України ( 1618-15 ) визначає підсудність справ про усиновлення як громадянами України, так і іноземцями та особами без громадянства без альтернативи, а саме: за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка може бути усиновлена.

Для вирішення питання підсудності справи про усиновлення дитини або повнолітньої особи місце проживання останніх необхідно визначати з врахуванням положень ЦК України ( 435-15 ).

Згідно із частиною третьою ст. 29 ЦК України ( 435-15 ) місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частина четверта ст. 29 ЦК України) ( 435-15 ).

У Законі України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" ( 2342-15 ) від 13 січня 2005 р. визначено терміни місце походження дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування та місце проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" ( 2342-15 ) місце походження дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, - місце проживання або перебування її біологічних батьків на момент їх смерті або виникнення обставин, що призвели до позбавлення дитини батьківського піклування. Якщо батьки та місце їх постійного проживання невідомі, місцем походження дитини визначається місце, де дитину знайшли, або місце розташування медичного закладу, де дитину залишили; місце проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - місцезнаходження закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, жиле приміщення дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім'ї, опікунів або піклувальників, житло, в якому дитина проживає, інше житло.

Аналіз матеріалів узагальнення судової практики у справах про усиновлення дає можливість дійти висновку, що суди, як правило, розглядають вказані справи з дотриманням правил підсудності. Водночас в окремих випадках справи розглядаються з порушенням правил підсудності, визначених ст. 251 ЦПК України ( 1618-15 ), а саме не за місцем проживання дитини, а за місцем її походження.

Наприклад, Святошинський районний суд м. Києва розглянув справу за заявою С., В., заінтересовані особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Київський міський пологовий будинок N 3, Відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про удочеріння.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження голови Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 15 січня 2008 р. заявника С. було призначено опікуном над малолітньою дитиною. Дитина проживає із заявниками в Солом'янському районі м. Києва. У вказаній справі висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини надано органом опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, тобто за місцем проживання дитини.

Подільський районний суд м. Києва розглянув справу за заявою Н. та Н., заінтересовані особи: Відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, Відділ реєстрації актів цивільного стану Подільського району м. Києва про усиновлення. (Примітка: у конкретному випадку та надалі імена та особи, які брали участь у справі, зазначені так, як у рішенні або ухвалі суду).

Як убачається із матеріалів справи, подружжя - заявники у справі проживають у Солом'янському районі м. Києва разом з дитиною, яку вони бажають усиновити, оскільки на підставі, розпорядження голови Подільської районної у місті Києві державної адміністрації заявника Н. було призначено опікуном дитини. Висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, акт обстеження умов проживання заявників та висновок про можливість бути кандидатами в усиновлювачі надано Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією.

Суддя Святошинського районного суду м. Києва, відкриваючи провадження у справі за заявою Б., заінтересована особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва, не звернула уваги на те, що заявник проживає по вул. Вишгородській в Оболонському районі м. Києва, а дитина на час звернення до суду протягом двох місяців знаходиться на утриманні заявника і проживає разом з нею.

Суддям при вирішенні питання підсудності справи необхідно звертати увагу на положення ЦК України ( 435-15 ) та Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" ( 2342-15 ) і враховувати, що у тих випадках, коли дитину було передано в сім'ю опікуна і вона проживає з ним, незалежно від місця її походження, справа має розглядатися судом за місцем проживання дитини, яким є місце проживання опікуна.

Справи про позбавлення батьківських прав

Згідно із ст. 109 ЦПК України ( 1618-15 ) справи про позбавлення батьківських прав розглядаються судами за місцем проживання відповідача.

Місце проживання відповідача має визначатися відповідно до ст. 29 ЦК України ( 435-15 ).

Із аналізу матеріалів узагальнення випливає, що у численних випадках судді відкривають провадження у справі без урахування правил підсудності у справах про позбавлення батьківських прав.

Наприклад, суддя Солом'янського районного суду м. Києва 14 липня 2008 р. відкрила провадження у справі за позовом прокурора Солом'янського району м. Києва до Потапчук Ю.С., Потапчука І.М., третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, незважаючи на те, що відповідачі проживають у Шевченківському районі м. Києва.

У справі за позовом Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах неповнолітніх в інтересах Ветух Н.О. до Ветуха О.І., треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Пінковський О.І. про позбавлення батьківських прав суддя Шевченківського районного суду м. Києва 4 червня 2007 р. відкрила провадження у справі, проте із позовної заяви та матеріалів справи випливає, що відповідач проживає в с. Софіївка Новотроїцького району Херсонської області.

Суддя Шевченківського районного суду м. Києва 28 вересня 2007 р. відкрила провадження у справі за позовом Шевчук О.В. до Кролика Б.М., третя особа: Опікунська рада Києво-Святошинського району Київської області про позбавлення батьківських прав, незважаючи на те, що у позовній заяві зазначено лише місце реєстрації відповідача: вул. Зоологічна у м. Києві.

Відповідно до вимог ст. 119 ЦПК України ( 1618-15 ) у позовній заяві зазначається місце проживання відповідача. За змістом частини першої ст. 109 ЦПК України ( 1618-15 ) позови пред'являються за місцем проживання. У матеріалах справи знаходиться заява відповідача, в якій він зазначає, що проживає у Звенигородському районі Черкаської області.

В окремих справах виявлено, що позивач у позовній заяві про позбавлення батьківських прав зазначав про те, що місце проживання відповідача йому невідоме.

У таких випадках при вирішенні питання про відкриття провадження у справі необхідно враховувати положення частини дев'ятої ст. 110 ЦПК України ( 1618-15 ), відповідно до яких позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи).

Наприклад, у справі за позовом школи-інтернату N 3 до Ефендієва Роберта огли, третя особа: Служба у справах неповнолітніх Шевченківського району м. Києва, про позбавлення батьківських прав позивач у позовній заяві зазначила, що місцезнаходження відповідача невідоме. Суддя Шевченківського районного суду м. Києва 2 лютого 2007 р. відкрила провадження у справі, незважаючи на невідповідність позовної заяви вимогам ЦПК України ( 1618-15 ).

В іншій справі та сама суддя Шевченківського районного суду м. Києва у справі за позовом Андреасян Л.Ю. до Андреасян В.Р., третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав 22 лютого 2007 р. постановила ухвалу про повернення заяви позивачу для подання до належного суду, зазначивши: "...доказів проживання відповідача за вказаною адресою в матеріалах справи немає. Тому суд позбавлений можливості визначити питання щодо підсудності даного позову Шевченківському районному суду м. Києва".

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі, суд має оцінити дотримання позивачем порядку реалізації права на пред'явлення позову. Тому повернення позову в конкретному випадку не відповідає вимогам цивільного процесуального закону, фактично суд перешкодив особі у доступі до правосуддя. Всупереч вимогам частини першої ст. 121 ЦПК України ( 1618-15 ) суддя не постановила ухвалу про залишення позовної заяви без руху та не запропонувала позивачу зазначити місцезнаходження майна відповідача чи останнє відоме його місцезнаходження. Не було встановлено останнє місцезнаходження відповідача і на стадії підготовки справи до судового розгляду, повістки відповідачу не направлялися, справу розглянуто без його участі.

Суддям також необхідно враховувати, що за відсутності у відповідача місця проживання в Україні, підсудність справи необхідно визначати з урахуванням положень частини десятої ст. 110 ЦПК України ( 1618-15 ), а також враховувати, що місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Правильною є практика тих суддів, які у разі пред'явлення позову з порушенням правил підсудності повертають заяву позивачу на підставі п. 4 частини третьої ст. 121 ЦПК України ( 1618-15 ).

Наприклад, у справі за позовом Мойсеєнко М.І. до Калу Солома Агву, третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав суддя Шевченківського районного суду м. Києва постановила ухвалу від 3 серпня 2007 р. про повернення позовної заяви позивачу з тих підстав, що "відповідач проживає в м. Харкові, що територіальне не належить до Шевченківського району м. Києва".

Особи, які беруть участь у справі

Справи про усиновлення

Відповідно до частини четвертої ст. 235 ЦПК України ( 1618-15 ) справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Особи, які можуть бути усиновлювачами, визначаються ст. 211 СК України ( 2947-14 ). При зверненні до суду ці особи набувають статусу заявника.

Заявниками у справах вказаної категорії можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Узагальненням встановлено, що найчастіше із заявою про усиновлення неповнолітньої дитини звертається один із подружжя, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється.

У справах про усиновлення дитини іноземними громадянами переважно із заявою про усиновлення звертається подружжя.

Особа, яка звернулася із вимогою про усиновлення дитини, набуває статусу заявника.

За змістом частини першої ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ) заінтересованою особою у справах про усиновлення є орган опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноважений орган виконавчої влади.

Заінтересованість органу опіки та піклування випливає з його обов'язкової участі у розгляді справи про усиновлення та надання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Відповідно до ст. 215 СК України ( 2947-14 ) облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення прав щодо опіки та піклування, Міністерством у справах молоді, сім'ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим, службами у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також урядовим органом державного управління з усиновлення та захисту прав дитини у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" ( 2342-15 ) від 13 січня 2005 р. органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей (частина перша ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування") ( 2342-15 ).

Для здійснення функцій щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, у складі служби у справах дітей створюється окремий підрозділ, діяльність якого визначається в установленому порядку (частина третя ст. 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування") ( 2342-15 ).

Згідно із Типовим положенням про службу у справах дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. N 1068, із змінами і доповненнями, служба у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації є структурним підрозділом районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, який утворюється головою районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, підзвітний та підконтрольний голові районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації та службі у справах дітей відповідно обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Як випливає із зазначеного Типового положенням про службу у справах дітей ( 1068-2007 ), повноваження органів опіки та піклування щодо надання висновку про можливість усиновлення дитини здійснюється Службою у справах дітей.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (п. 4) роз'яснено, що обов'язок складати висновки про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини та брати участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських і районних у містах рад. Функції урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367 здійснює Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, який діє у складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Наділення законом відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій відповідними функціями поряд із Службами у справах неповнолітніх на практиці може викликати проблеми щодо визначення органу опіки та піклування, який має надати висновок про доцільність усиновлення дитини, що в свою чергу вимагає більш чіткого законодавчого регулювання у визначенні органу опіки та піклування та додаткового роз'яснення Верховного Суду України.

Узагальненням встановлено, що протягом 2007 р. та першого півріччя 2008 р. висновки про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини у справах про усиновлення складали Служби у справах дітей відповідних районних у м. Києві державних адміністрацій, а також ці органи брали участь у справі як заінтересована особа, що відповідає вимогам Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" ( 2342-15 ).

В окремих справах із змісту заяв про усиновлення вбачається, що заявники як заінтересовану особу зазначали опікунську раду.

Правильною є практика тих судів, які вирішують питання про участь у справі як заінтересованої особи саме органу опіки та піклування. Проте у більшості випадків, це питання вирішується без дотримання вимог ЦПК України ( 1618-15 ) та належного процесуального оформлення, а заміна неналежної заінтересованої особи відбувається шляхом виклику в судове засідання органу опіки та піклування або лише вказівкою у вступній частині рішення замість опікунської ради органу опіки та піклування.

Необхідно зазначити, що поняття "орган опіки та піклування" і "опікунська рада" не є тотожними. Пунктом 1.6 Правил опіки та піклування, які затверджено наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р. N 34/166/131/88, визначено, що опікунські ради, до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості, створюються при органах опіки та піклування для допомоги в їх роботі та мають дорадчі функції.

З огляду на викладене опікунська рада не належить до органів, які правомочні вирішувати питання щодо надання висновку про доцільність усиновлення.

Уповноваженим органом виконавчої влади України, який надає дозвіл на усиновлення дитини іноземними громадянами та особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, є утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367 "Про утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини" у складі Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини як урядовий орган державного управління.

Діяльність зазначеного Департаменту регулюється Положенням про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367 (з наступними змінами).

Із проаналізованих справ вбачається, що у заяві про усиновлення заявники вказують як заінтересованих осіб, крім органу опіки та піклування, матір (батька) усиновленої дитини, відділ реєстрації актів цивільного стану, пологовий будинок (у якому народилася дитина і в якому мати відмовилася від дитини), а також неповнолітню дитину, яку бажають усиновити.

Суди по-різному вирішують питання щодо кола заінтересованих осіб у справах про усиновлення.

Аналіз судової практики свідчить, що у більшості випадків судді вирішують питання про залучення до участі у справі як заінтересованих осіб матір (батька) усиновленої дитини, одного із подружжя, якщо другий із подружжя бажає усиновити дитину подружжя, пологовий будинок. В інших випадках судді не вирішують питання залучення вказаних осіб до участі у справі як заінтересованих осіб.

Наприклад, суддя Печерського районного суду м. Києва у справі за заявою С., заінтересовані особи: П., Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації постановила ухвалу про залишення заяви без руху з тих підстав, що до участі у справі не залучено як заінтересовану особу матір усиновленої дитини.

Проте незалучення конкретної особи до участі в справі відповідно до статей 119, 252 ЦПК України ( 1618-15 ) не є підставою для залишення заяви без руху, оскільки це питання має вирішуватися судом у попередньому судовому засіданні.

Видається, що заінтересованими особами у справі про усиновлення можуть бути не лише органи опіки та піклування, але залежно від обставин справи та з урахуванням обставин усиновлення й інші особи - один із подружжя, опікун, піклувальник, дитячий заклад, який надає згоду на усиновлення тощо.

Відповідно до ст. 218 СК України ( 2947-14 ), ст. 254 ЦПК України ( 1618-15 ) учасником цивільного процесу може бути і дитина, яку усиновляють.

ЦПК України ( 1618-15 ) не визначає процесуальний статус дитини, яка бере участь у справі про усиновлення та процесуальний порядок надання нею своїх пояснень. Водночас участь дитини в цивільному процесі означає, що вона є суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, а отже повинна мати визначений законом процесуальний статус.

У науковій цивільній процесуальній літературі висловлено думку, яка заслуговує на увагу, про віднесення дитини до заінтересованих осіб, оскільки взаємовідносини дитини із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню та можуть вплинути на її права і обов'язки, а також рішення у справі зумовлює зміну правового статусу усиновлюваної дитини та усиновителя, виникнення у них взаємних прав та обов'язків.

Вважаємо, що участь дитини у справі про усиновлення є особливою формою її участі у справі, яка не залежить від наявності в неї цивільної процесуальної дієздатності, і обмежується лише такими процесуальними діями, як висловлення думки щодо її усиновлення.

У значній кількості справ до участі у справі як заінтересована особа суддями залучаються державні органи реєстрації актів цивільного стану.

Наприклад, Б. звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про усиновлення, вказавши як заінтересованих осіб: Б. (матір усиновленої дитини), Службу у справах неповнолітніх Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва.

Справу було призначено в судове засідання. У судовому засіданні суд залучив до розгляду справи як заінтересовану особу Б. (біологічного батька дитини, яку бажає усиновити заявник), вважаючи, що в конкретному випадку усиновлення стосується його прав та інтересів. Крім того, у зв'язку із направленням Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва суду письмового листа про те, що реєстрація народження дитини проведена у Відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції в м. Києві, а відділ не є заінтересованою особою, суд також залучив до участі у справі Відділ реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції в м. Києві.

Так, суддя Святошинського районного суду м. Києва у справі за заявою С., заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, С. про усиновлення в ухвалі про відкриття провадження залучила як заінтересовану особу Відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, враховуючи, що заявник просив змінити прізвище та по батькові дитини.

Наприклад, суддя Святошинського районного суду м. Києва 18 березня 2008 р. у попередньому судовому засіданні у справі N 2о-59/08 за заявою Г., зацікавлена особа: Г., Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення за клопотанням представника органу опіки та піклування залучив до участі у справі "як другої зацікавленої особи Відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві". У рішенні суду в резолютивній частині суд вирішив: "Зобов'язати Відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві внести зміни в актовий запис........ Копію рішення для виконання було направлено Відділу реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві.

Враховуючи зміст резолютивної частини, незрозумілим та нелогічним є залучення судом до участі у справі державного органу реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини сьомої ст. 255 ЦПК України ( 1618-15 ) для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану, а за місцем ухвалення рішення, у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

Згідно зі ст. 233 СК України ( 2947-14 ) на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.

За змістом п. 6 Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. N 1064, відомості про усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав вносяться до Реєстру на підставі відповідного рішення суду протягом п'яти робочих днів з моменту надходження копії такого рішення до реєстратора чи в день пред'явлення реєстраторові копії особою, зазначеною в рішенні суду, або уповноваженою нею особою.

Відповідно до п. 2 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 р. N 52/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 22 листопада 2007 р. N 1154/5, відповідно до Сімейного ( 2947-14 ) та Цивільного кодексів України ( 435-15 ), Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" ( 3807-12 ) державній реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану з дотриманням вимог закону підлягають народження фізичної особи та її походження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені.

Відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. N 1064, народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Згідно із п. 2 вказаних Правил рішення суду є підставою внесення змін до актового напису про народження усиновленої дитини.

Таким чином, внесення змін до актового запису є функцією державних органів реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду, а тому залучення цих органів як заінтересованої особи до участі у справі про усиновлення та покладення на них обов'язку внести зміни до актового запису є процесуальне необґрунтованим. Необхідно зазначити, що у жодній проаналізованій справі не виявлено участі представника державного органу реєстрації актів цивільного стану в судовому засіданні. Від таких органів надходять письмові клопотання про розгляд справи без їх участі.

Ні СК України ( 2947-14 ), ні ЦПК України ( 1618-15 ) не передбачено обов'язкової участі прокурора при розгляді справи про усиновлення.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснено, що відповідно до положень ст. 45 ЦПК ( 1618-15 ) суд може залучити до участі у справі прокурора для надання висновку.

Неоднаковою є практика судів щодо вирішення питання залучення прокурора до участі у справі для надання висновку.

Практика залучення прокурора до участі у справах про усиновлення поширена в Деснянському, Голосіївському, Подільському, Святошинському районних судах м. Києва.

Наприклад, з 7 справ, розглянутих Голосіївським районним судом м. Києва у 2008 р. та направлених апеляційному суду м. Києва для узагальнення судової практики, 4 справи розглянуто з участю прокурора.

У 2 справах, які було розглянуто Дарницьким районним судом м. Києва у 2007 році та направлено апеляційному суду м. Києва у зв'язку із узагальненням, з ініціативи суду брав участь прокурор.

З 12 справ, які було розглянуто Деснянським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено апеляційному суду м. Києва у зв'язку із узагальненням, 8 справ розглянуто з участю прокурора, а з 10 справ, розглянутих у 2008 році, - прокурор брав участь у 6 справах.

З 12 справ, які було розглянуто Подільським районним судом м. Києва у 2007 р. та направлено апеляційному суду м. Києва у зв'язку із узагальненням, у 8 справах брав участь прокурор, а з 16 справ у 2008 р. - у 13 справах брав участь прокурор.

З 3 справ, які було розглянуто Оболонським районним судом м. Києва у 2007 р. та направлено до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практики, 1 справу розглянуто з участю прокурора.

З 8 справ, розглянутих Солом'янським районним судом м. Києва у 2008 р. та направлених до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням, 2 справи розглянуто з участю прокурора. У 5 справах, направлених на адресу апеляційного суду м. Києва та розглянутих у 2007 р. вказаним судом, прокурор до участі у справах вказаної категорії не залучався.

Печерський та Шевченківський районні суди м. Києва при розгляді справ про усиновлення до участі у справі прокурора не залучали.

Як свідчать матеріали узагальнення, процесуальний порядок залучення судом прокурора до справи є різним і таким, що не відповідає вимогам процесуального закону.

У Голосіївському, Подільському та Святошинському районних судах м. Києва поширеною є практика залучення прокурора до участі у справі про усиновлення в такій формі: після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі прокурору направляється лист або судова повістка і повідомляється про знаходження справи в провадженні суду із зазначенням про обов'язкову його явку до суду.

У справі, яка розглянута Голосіївським районним судом м. Києва, за заявою А., заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Відділ реєстрації актів Печерського районного управління юстиції у м. Києві, А. про усиновлення, відсутні будь-які відомості про залучення прокурора до участі у справі. Участь прокурора у справі підтверджується наявною у матеріалах справи довіреністю.

Можна навести і такі приклади.

Суддя Святошинського районного суду м. Києва в ухвалі про відкриття провадження у справі за заявою Д., заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Ф. про усиновлення ухвалила: "про час і місце розгляду справи повідомити, прокурора Святошинського району м. Києва".

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва у справі за заявою С., заінтересовані особи: С., Орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації. Відділ реєстрації актів цивільного стану Голосіївського району м. Києва про усиновлення в ухвалі про відкриття провадження у справі у вступній частині з своєї ініціативи зазначила прокуратуру Голосіївського району м. Києва як заінтересовану особу.

У справах про усиновлення іноземними громадянами неповнолітніх дітей також прослідковується практика залучення до участі у справі прокурора шляхом направлення прокурору листа про знаходження справи в провадженні суду та обов'язкову його явку в судове засідання без вчинення процесуальних дій суду щодо залучення прокурора до участі у справі. Зокрема, у справах, розглянутих Подільським районним судом м. Києва за заявою громадян Італії Джерачі Вінченцо та Гуарезі Марія, заінтересовані особи: Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді та спорту, Відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, Відділ РАЦС Подільського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко", Дзюбенко Т.А.; за заявою Мартеллі Аллесіо та Пеккіа Анна Марія про усиновлення, заінтересовані особи: Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді, спорту. Відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, Відділ РАЦС Подільського району м. Києва, Відділ РАЦС Оболонського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко" про усиновлення (Примітка: ім'я найменування заявників, осіб, які беруть участь у справі, зазначено повністю з урахуванням обмеження права іноземців на таємницю усиновлення дитини, відповідно до ст. 285 СК України) ( 2947-14 ).

Виникає запитання: яким чином суд відповідно до вимог ЦПК України ( 1618-15 ) має залучити прокурора до участі у справі про усиновлення для подання висновку і який процесуальний статус у такому разі має прокурор?

Із наведеною судовою практикою залучення прокурора до участі у зазначених справах погодитися не можна.

Відповідно до частини шостої ст. 130 ЦПК України ( 1618-15 ) суд у попередньому судовому засіданні вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Оскільки прокурор залучається для подання висновку у справі, а під час попереднього судового засідання кожна із сторін має право висловити свої доводи та міркування щодо тих чи інших процесуальних дій, які необхідно вчинити у попередньому судовому засіданні, питання про залучення прокурора до участі у справі має вирішуватися судом з урахуванням думки заявника, заінтересованих осіб у попередньому судовому засіданні. Залучення прокурора до участі у справі має бути позбавлено формалізму та зумовлено тим колом юридичних фактів, які необхідно встановити в судовому засіданні у конкретній справі.

Аналіз судової практики в справах про усиновлення свідчить, що участь прокурора в судовому засіданні у справах про усиновлення зведена до його формальної участі, а саме: до виступу прокурора в судових дебатах: "не заперечую", "підтримую заяву" тощо. Крім того, простежується залучення судом прокурора до участі у справі без чіткого з'ясування його процесуального статусу у такому випадку.

Із системного аналізу положень статей 26, 45, 235, 235 ЦПК України ( 1618-15 ) випливає, що прокурор не виступає у справі як заінтересована особа, а бере участь у справі для подання висновку на підставі ст. 45 ЦПК України ( 1618-15 ) як особа, якій законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Тому у справі про усиновлення прокурор належить до осіб, які беруть участь у справі.

На думку суддів Святошинського районного суду м. Києва, з метою повного і об'єктивного розгляду справи про усиновлення, визнання усиновлення недійсним чи його скасування необхідно внести зміни до СК України ( 2947-14 ) щодо обов'язкової участі прокурора при розгляді справ цієї категорії. На думку автора узагальнення, вказана пропозиція є досить спірною, оскільки обов'язкова участь прокурора в цивільному процесі у певних категоріях справ суперечить принципам цивільного судочинства. У справах про позбавлення батьківських прав саме органи опіки та піклування захищають права громадян та інтереси держави. Аналіз судової практики свідчить, що участь прокурора у справах про усиновлення є формальною. Крім того, відповідно до ст. 45 ЦПК України ( 1618-15 ) суд має право вирішити питання про залучення прокурора для подання висновку, враховуючи конкретні обставини справи та її складність.

Справи про позбавлення батьківських прав

При визначенні кола осіб, які мають право звернутися до суду з метою захисту прав, свобод чи інтересів неповнолітніх осіб, суди повинні керуватися статтею 165 СК України ( 2947-14 ), яка наводить вичерпний перелік таких осіб: один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

Наприклад, Голосіївський районний суд м. Києва 16 квітня 2008 р. ухвалив рішення у справі за позовом Служби у справах неповнолітніх Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації до Думс Н.О., третя особа - прокуратура Голосіївського району м. Києва Парчевська Л.А., про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" ( 2342-15 ) органом опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав, так само як і в справах про усиновлення, виступає Служба у справах дітей відповідної районної у м. Києві державної адміністрації.

Виявлено непоодинокі випадки зазначення позивачами в позовних заявах та у рішеннях суду як органу опіки та піклування - Служби у справах неповнолітніх відповідної районної у м. Києві державної адміністрації. Із аналізу справ про позбавлення батьківських прав випливає, що досить часто судді по-різному зазначають найменування органу опіки та піклування без чіткого з'ясування процесуального статусу цього органу.

Як приклад наведемо справу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2008 р. за позовом Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах неповнолітніх в інтересах малолітньої Павлюк О.О. до Павлюк І.А., третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

У позовній заяві Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація в особі Служби у справах неповнолітніх (фактично в особі Служби у справах дітей) як третю особу вказала прокуратуру Шевченківського району м. Києва. У попередньому судовому засіданні за клопотанням представника адміністрації судом було проведено заміну третьої особи - прокуратури Шевченківського району м. Києва на орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації.

Таким чином, у розгляді справи орган опіки та піклування брав участь як особа, яка звернулася до суду із позовом у порядку ст. 45 ЦПК України ( 1618-15 ), та як третя особа, що є процесуальне необґрунтованим та порушенням принципу цивільного судочинства - процесуальної несумісності.

На нашу думку, у конкретному випадку звернення до суду органу опіки та піклування передбачає і його обов'язкову участь у розгляді справи про позбавлення батьківських прав, відповідно до ст. 19 СК України ( 2947-14 ), а тому немає необхідності залучати до участі у справі орган опіки та піклування як третю особу.

Необхідно звернути увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх" ( 609-16 ) від 7 лютого 2007 р. внесено зміни до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" ( 20/95-ВР ), відповідно до яких, зокрема, здійснення соціального захисту дітей покладено на служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Ст. 71 КпШС України ( 2006-07 ), який втратив чинність, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав було передбачено необхідну участь у судовому засіданні прокурора.

Чинний СК України ( 2947-14 ) не передбачає обов'язкової участі прокурора при розгляді справ про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 45 ЦПК України ( 1618-15 ) суд може залучити прокурора до участі у справі для надання висновку.

Окремі судді районних судів м. Києва залучають прокурора до участі у справі та визначають його участь у справі обов'язковою. Як і у справах про усиновлення, виявлено випадки участі прокурора у справі без обговорення та вирішення судом питання про залучення його до участі у справі як учасника цивільного процесу, що випливає із протоколів та журналів судових засідань, в яких зазначаються, як правило, лише відомості про виступ прокурора в судових дебатах, який зводиться до підтримання позову та його задоволення.

Наприклад, у справі за позовом Токманової-Саган О.В. до Токманова М.О., третя особа: Служба у справах неповнолітніх Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав Шевченківський районний суд м. Києва після постановлення ухвали про призначення справи до розгляду направив прокурору повідомлення про розгляд справи з проханням направити прокурора для участі у справі.

За змістом частини четвертої ст. 19 СК України ( 2947-14 ) при розгляді судом спорів про позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята ст. 19 СК України) ( 2947-14 ).

Із проаналізованих цивільних справ випливає, що, як правило, орган опіки та піклування бере участь у справах про позбавлення батьківських прав як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. У рішенні судді не зазначають як третю особу і на якій стороні бере участь орган опіки та піклування у цих справах.

У розглянутих Подільським районним судом м. Києва справах N 2-4554/07, N 2-2223/07, N 2-4508/07 та інших процесуальний статус органу опіки та піклування визначено суддею як зацікавлена особа, а в позовній заяві позивач зазначив орган опіки та піклування як третю особу. Визначення у вказаних справах суддею Подільського районного суду м. Києва процесуального статусу органу опіки та піклування здійснювалося шляхом вказівки суддею в рішенні на участь органу опіки та піклування як зацікавленої особи.

Наприклад, вступну частину рішення Подільського районного суду м. Києва у справі N 2-2296/07 від 24 липня 2007 р. викладено так: "...розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Бережної Л.Г. до Бережної Т.М., зацікавлена особа - Відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва".

У теорії цивільного процесуального права напрацьовано юридичні критерії, які визначають умови залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1) обов'язкова наявність матеріально-правових відносин між третьою особою і однією із сторін; 2) преюдиціальна пов'язаність матеріально-правових відносин третьої особи й однієї із сторін з правовідносинами позивача і відповідача в справі; 3) матеріально-правові відносини третьої особи й однієї із сторін повинні передбачати можливість спору про право цивільне між третьою особою й особою, на стороні якої вона виступає.

Органи опіки та піклування беруть участь у справі не з метою захисту свого суб'єктивного інтересу, а на підставі закону (ст. 19 СК України) ( 2947-14 ) з метою здійснення покладених на них обов'язків для захисту інтересів громадян та держави.

З огляду на викладене орган опіки та піклування не може брати участі у справі як третя особа, а його процесуальне становище визначається на підставі статей 26, 45 ЦПК України ( 1618-15 ) як особи, яка бере участь у справі - органу, якому законом надано права захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Судді помилково визначають процесуальне становище органу опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав як третіх осіб.

Проблемним питанням на практиці через невизначеність у законі є питання щодо участі конкретного органу опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав - за місцем проживання дитини чи за місцем проживання відповідача (відповідачів), якого позбавляють батьківських прав.

Із положень ст. 19 СК України ( 2947-14 ) випливає, що у справі про позбавлення батьківських прав має брати участь орган опіки та піклування за місцем проживання дитини, батько чи (та) мати якої позбавляються батьківських прав. Такою переважно і є судова практика.

За змістом частини четвертої ст. 19 СК України ( 2947-14 ) саме орган опіки та піклування повинен провести обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні та на підставі цих відомостей надати висновок щодо розв'язання спору.

Законом не визначено: чи повинен орган опіки та піклування надавати разом з висновком акт обстеження умов проживання дитини чи інших осіб.

Із проаналізованих справ вбачається, що досить часто орган опіки та піклування зазначений вище акт разом з висновком не надає. Такі акти надаються при поданні позовної заяви позивачем.

Непоодинокими є випадки складання акта обстеження умов проживання дитини загальноосвітніми школами, в яких навчається дитина, і навіть ЖЕКами.

Наявність акта обстеження умов проживання дитини, складеного іншими установами чи організаціями, не звільняє орган опіки та піклування від складання такого акта, відповідно до вимог ст. 19 СК України ( 2947-14 ).

Вирішуючи справи про усиновлення та позбавлення батьківських прав, необхідно звертати увагу, що відділ опіки та піклування служби у справах дітей є її структурним підрозділом. Відповідно до п. 14 Типового положення про службу у справах дітей ( 1068-2007 ) юридичною особою є служба.

Служба у справах дітей відповідної районної у м. Києві державної адміністрації має брати участь як заінтересована особа у справах про усиновлення (ст. 253 ЦПК України) ( 1618-15 ) та відповідно до ст. 45 ЦПК України ( 1618-15 ) як особа, яка бере участь у справі - орган опіки та піклування на підставі закону (ст. 19 СК України) ( 2947-14 ), участь якого є обов'язковою при розгляді справ про позбавлення батьківських прав.

Згідно із ст. 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, надається, зокрема, можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується її, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 171 СК України ( 2947-14 ) визначено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, у справах про позбавлення батьківських прав має брати участь дитина, якщо вона може висловити свою думку.

Із проаналізованих справ лише в одній, за позовом Курової Є.П. до Курової І.В., Бобирєва О.В., третя особа - Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та призначення опікуном, судом заслуховувалася думка дитини.

Закон не визначає процесуального статусу дитини у справах про позбавлення батьківських прав та особливостей її участі у справі, що потребує відповідного роз'яснення Верховного Суду України для забезпечення однакової судової практики.

Вимоги до заяви про усиновлення та позовної
заяви про позбавлення батьківських прав

Справи про усиновлення

Зміст заяви про усиновлення визначено ст. 252 ЦПК України ( 1618-15 ). Водночас заява про усиновлення повинна відповідати і вимогам ст. 119 ЦПК України ( 1618-15 ).

Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", враховуючи специфіку справ про усиновлення, суди при прийнятті заяв повинні перевіряти відповідність форми та змісту такого документа як вимогам, визначеним у ст. 252 ЦПК ( 1618-15 ), так і вимогам, що випливають із глави 18 "Усиновлення" СК ( 2947-14 ), а саме: чи наведено в заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульовано прохання про внесення відповідних змін до актового запису про народження останньої. У разі недотримання зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК ( 1618-15 ).

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

- копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, при усиновленні дитини одним із подружжя;

- медичний висновок про стан здоров'я заявника;

- довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

- документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

- інші документи, визначені законом.

Згідно із частиною третьою ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ) суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.

Необхідність подання інших документів має визначатися суддями на підставі закону - СК України ( 2947-14 ).

Такими документами можуть бути: письмова згода батьків (ст. 217 СК України) ( 2947-14 ); письмова згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у цьому закладі (частина перша ст. 222 СК України) ( 2947-14 ); письмова згода опікуна або піклувальника на усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, або над батьками якої встановлено опіку або піклування (частина перша ст. 221 СК України) ( 2947-14 ), рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою, недієздатною (ст. 220 СК України) ( 2947-14 ); встановлення у судовому порядку режиму окремого проживання подружжя (частина третя ст. 120 СК України) ( 2947-14 ).

Аналіз матеріалів цивільних справ про усиновлення свідчить, що у більшості випадків при зверненні до суду заявник разом із заявою про усиновлення надає висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, а також акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини;

медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згоду батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення, тобто ті письмові докази, які визначено частинами другою - третьою ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ). Суди не вимагали подання від заявника чи органу опіки та піклування інших документів, ніж ті, що визначено частиною другою ст. 252 ЦПК України ( 1618-15 ) та частиною третьою ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ), що зумовлено відсутністю у розглянутих справах обставин, які необхідно підтверджувати документами, відповідно до статей 120, 220, 217, 222, 221 СК України ( 2947-14 ).

В окремих справах встановлено, що у заяві про усиновлення заявники просили суд зобов'язати орган опіки та піклування надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Матеріали узагальнення свідчать, що окремі судді формально підходять до вимог закону щодо змісту заяви про усиновлення та не враховують положення вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р.

Так, суддею Святошинського районного суду м. Києва у справі за заявою П., Л., заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито провадження та зазначено, що надано всі необхідні матеріали. Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 252 ЦПК України ( 1618-15 ): не зазначено відомості про стан здоров'я дитини. До заяви не додано медичний висновок про стан здоров'я заявника відповідної форми, а надано медичну довідку щодо придатності до керування транспортним засобом.

Як випливає із п. 9 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. ( 1377-2003 ) і чинного на момент вирішення справи (п. 9), заявники повинні надати висновок про стан здоров'я за формою, згідно із додатком 4.

Трапляються випадки залишення заяви про усиновлення без руху з підстав, що не ґрунтуються на вимогах закону. У більшості справ за відсутності у заяві про усиновлення відомостей про стан здоров'я дитини, за умови її відповідності іншим вимогам процесуального закону, судді відкривають провадження у справі.

Так, суддею Деснянського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі за заявою Х., заінтересовані особи: Х., Л., Служба, у справах неповнолітніх Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації. Відділ реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про усиновлення. Проте у заяві про усиновлення не зазначено відомості про стан здоров'я дитини.

Суддею Печерського районного суду м. Києва постановлено ухвалу про залишення заяви без руху, зокрема, з тих підстав, що "неправильно зазначено заінтересовану особу (усиновлену дитину), неповно зазначена назва органу опіки та піклування Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, до участі у справі не залучено як заінтересовану особу матір усиновленої дитини".

Водночас суд не звернув уваги, що заявник не виклав мотивів, з яких він хоче усиновити дитину, у заяві тільки зазначено: "за спільним сімейним рішенням виникла необхідність звернутися в суд з заявою про усиновлення". Крім того, питання залучення заінтересованих осіб до участі у справі має вирішуватися в попередньому судовому засіданні.

Суддя Подільського районного суду м. Києва відкрив провадження у справі за заявою Ж., заінтересовані особи: Ж., Служба у справах неповнолітніх Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення, але не звернув уваги, що згоду на усиновлення другого з подружжя нотаріально не засвідчено. Не було усунено вказаний недолік і під час розгляду справи.

Суддя Шевченківського районного суду м. Києва залишив без руху заяву С. заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації. Відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на тій, зокрема, підставі, що не додано висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини.

З урахуванням виявлення непоодиноких випадків залишення заяви про усиновлення без руху з підстави ненадання заявником висновку органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, медичного висновку про стан здоров'я дитини, її фізичний та розумовий розвиток, виникає запитання: чи є вказана підстава достатньою для залишення заяви без руху відповідно до ст. 121 ЦПК України ( 1618-15 ).

Статтею 252 ЦПК України ( 1618-15 ) не передбачено обов'язку заявника додати до заяви висновок органу опіки та піклування та медичний висновок про стан здоров'я дитини. Такий обов'язок покладено на орган опіки та піклування.

З огляду на викладене зазначені процесуальні дії судді щодо залишення заяви про усиновлення без руху у зв'язку з ненаданням висновку органу опіки та піклування не відповідають чинному процесуальному законодавству.

Крім загального переліку документів, частиною третьою ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ) визначено документи, які додатково додаються до заяви про усиновлення, особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально (частина п'ята ст. 252 ЦПК України) ( 1618-15 ).

Із проаналізованих цивільних справ про усиновлення за заявами іноземних громадян встановлено, що останні відповідали визначеним ЦПК України ( 1618-15 ) вимогам.

Водночас на практиці виникають проблеми щодо перевірки повноважень компетентного органу відповідної держави, який надає висновок про умови життя заявників і можливість бути усиновлювачами, а також на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання в конкретній країні.

У всіх проаналізованих справах судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сплачено в розмірах, визначених законодавством.

Справи про позбавлення батьківських прав

Позовна заява про позбавлення батьківських прав має відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України ( 1618-15 ).

У всіх проаналізованих справах судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сплачено в розмірах, визначених законодавством.

Виявлено випадки залишення суддями позовної заяви без руху з підстав, які не передбачено ЦПК України ( 1618-15 ).

Так, у справі за позовом Земцової Л.І. до Земцова В.Б. про позбавлення батьківських прав суддя Печерського районного суду м. Києва в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 18 жовтня 2007 р. як одну із підстав залишення заяви без руху зазначила: "з позовної заяви вбачається, що відповідач написав заяву про відмову від батьківських прав, однак позивачка не долучає заяву до позову".

У конкретному випадку пропозиція судді надати письмовий доказ не може бути підставою для залишення заяви без руху, оскільки згідно із п. 6 частини другої ст. 119 ЦПК України ( 1618-15 ) позивач зобов'язаний лише зазначити докази, що підтверджують кожну обставину. За змістом частини першої ст. 131 ЦПК України ( 1618-15 ) сторони зобов'язані подати докази до або під час попереднього судового засідання.

Привертає до себе увагу також те, що у більшості справ у позовних заявах про позбавлення батьківських прав позивачі викладають обставини, якими обґрунтовують свої вимоги, але не зазначають докази, що підтверджують кожну обставину. Проте судді відкривають провадження у справі за такими заявами.

Крім того, практика свідчить, що після скасування таких постанов інші судді приймають аналогічні рішення, а апеляційний суд практично позбавлений можливості дієво на них реагувати.

З урахуванням цього, а також того, що законодавство більшості країн Європи не передбачає можливості оскарження прокурором постанов суду про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття лід варту, було б варто на законодавчому рівні переглянути таку можливість і в Україні.

Підготовка справи до розгляду

Справи про усиновлення

Статтею 253 ЦПК України ( 1618-15 ) врегульовано питання підготовки справи до розгляду, визначено процесуальні дії судді на стадії цивільного процесу - провадження у справі до судового розгляду (само так ця стадія названа в главі 3 розділу III ЦПК України) ( 1618-15 ) або підготовка справи до розгляду (визначено ст. 153 ЦПК України) ( 1618-15 ) з метою своєчасного та правильного її вирішення.

Із системного аналізу положень ЦПК України ( 1618-15 ) випливає, що підготовка справи до розгляду розпочинається з моменту постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі й триває до постановлення ухвали про призначення справи до судового розгляду.

При розгляді справ про усиновлення на практиці виникає питання щодо обов'язкового проведення попереднього судового засідання у цих справах.

Згідно із частиною третьою ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ) справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України ( 1618-15 ), за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені законом.

Згідно із частиною сьомою ст. 130 ЦПК України ( 1618-15 ) попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом ( 1618-15 ).

Із системного тлумачення положень статей 130, 253 ЦПК України ( 1618-15 ) випливає, що проведення попереднього судового засідання у справах про усиновлення має бути обов'язковим.

Положення ЦПК України ( 1618-15 ) щодо обов'язкового проведення попереднього судового засідання у справах про усиновлення не завжди враховувалися і дотримувалися суддями районних судів м. Києва.

Так, з 7 справ, які було розглянуто Голосіївським районним судом м. Києва у першому півріччі 2008 року та направлено до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практика, у 5 справах призначено попереднє судове засідання.

З 2 справ, які було розглянуто Дарницьким, районним судом м. Києва у 2007 році та направлено до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практика, в 1 справі призначено попереднє судове засідання.

З 12 справ, які було розглянуто Деснянським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено до апеляційного суду м. Києва, у 6 справах було призначено попереднє судове засідання, а з 10 справ у першому півріччі 2008 року - попереднє судове засідання призначено у 7 справах.

З 8 справ, які було розглянуто у першому півріччі 2008 року Дніпровським районним судом м. Києва та направлено до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практики, у 7 справах призначено попереднє судове засідання.

З 4 справ, які було розглянуто Оболонським районним судом м. Києва у першому півріччі 2008 року та надіслано до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практики, у 2 справах призначено попереднє судове засідання. У 2007 році у всіх справах призначено попереднє судове засідання.

З 7 справ, які було розглянуто Печерським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, попереднє судове засідання призначено у 7 справах, у першому півріччі 2008 року - з 4 справ попереднє судове засідання призначено у 2.

У всіх 12 справах, які було розглянуто Подільським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, призначалося попереднє судове засідання, у першому півріччі 2008 року - у всіх 16 справах призначено попереднє судове засідання.

З 5 справ, які було розглянуто Солом'янським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, у 5 справах призначено попереднє судове засідання, у першому півріччі 2008 року з 8 справ - попереднє судове засідання призначено у 6.

З 19 справ, які було розглянуто Святошинським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, у 12 справах призначалося попереднє судове засідання, у першому півріччі 2008 року - з 8 справ попереднє судове засідання призначалася у 6 справах.

У всіх справах про усиновлення, розглянутих Шевченківським районним судом м. Києва, у зазначеному періоді було призначено попереднє судове засідання.

Відповідно до частини першої ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ) суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.

Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини/до якого мають бути додані:

- акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;

- свідоцтво про народження дитини;

- медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;

- у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (частини друга - третя ст. 253 ЦПК України) ( 1618-15 ).

У разі ненадання заявником зазначеного висновку органу опіки та піклування з документами, визначеними частиною третьою ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ), питання про надання органом опіки та піклування висновку та необхідних документів має вирішуватися в попередньому судовому засіданні.

Узагальненням встановлено, що, як правило, орган опіки та піклування подає суду лише висновок, оскільки передбачені частиною третьою ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ) документи надаються заявником разом із заявою про усиновлення.

Відповідно до ст. 253 ЦПК України ( 1618-15 ) під час підготовки справи про усиновлення суддя мас вирішити питання щодо кола заінтересованих у розгляді справи осіб.

У ЦПК України ( 1618-15 ) не визначено, який саме орган опіки та піклування як заінтересована особа повинен брати участь у справі про усиновлення. Таке питання виникає на практиці.

Наприклад, заявники Г. та Г., заінтересована особа - Служба у справах неповнолітніх Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення звернулися до Святошинського районного суду м. Києва. Із матеріалів справи вбачається, що дитина, яку бажають усиновити заявники, проживає з останніми, які є її опікунами. У матеріалах справи наявний висновок Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, але участь у справі брав орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації.

Святошинський районний суд м. Києва 11 квітня 2008 року розглянув справу за заявою Б., заінтересовані особа - Служба у справах дітей. Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, відділ РАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про удочеріння та задовольнив заяву. Із матеріалів справи випливає, що дитина проживає із заявником в Оболонському районі м. Києва (справу відкрито з порушенням правил підсудності), висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини надано Службою у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, а у справі брав участь орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації.

В окремих випадках у справі про усиновлення як заінтересовані особи брали участь два органи опіки та піклування, що свідчить про нез'ясування судом питання про участь у справі належного органу опіки та піклування.

Наприклад, Голосїївський районний суд м. Києва 11 березня 2008 року розглянув справу за заявою Б. та Б., заінтересовані особа - орган опіки та, піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування, Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, відділ реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва та відділ реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва про удочеріння. Із матеріалів справи вбачається, що дівчинку, яку бажають усиновити заявники, було знайдено в Оболонському районі м. Києва та доставлено в інфекційне відділення КМДКЛ N 1 Оболонського району м. Києва. Висновок у справі про доцільність усиновлення дитини надано Службою у справах неповнолітніх Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року N 1377, висновок щодо можливості особи стати усиновителем надає орган опіки та піклування за місцем проживання заявника, а висновок про доцільність усиновлення і його відповідність інтересам дитини - за місцем проживання дитини.

Відповідний порядок надання висновків встановлено Порядком провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року N 905, який набрав чинності з 1 грудня 2008 року.

Видається, що правильною є практика тих районних судів м. Києва, які як заінтересовану особу у справах про усиновлення залучають орган опіки та піклування за місцем проживання дитини, яку усиновляють, оскільки саме цей орган опіки та піклування для надання висновку у справі з'ясовує всі обставини справи і в судовому засіданні через свого представника його підтримує та захищає інтереси усиновлюваної дитини.

У процесі узагальнення виявлено, що в окремих справах про усиновлення. попереднє судове засідання проводиться без участі заявника або органу опіки та піклування. Виникає питання щодо обов'язкової участі зазначених осіб у попередньому судовому засіданні та можливість його проведення без них.

Попереднє судове засідання проводиться з метою сприяння подальшому об'єктивному розгляду справи про усиновлення. Враховуючи специфіку справ про усиновлення, наявність імперативної норми про обов'язкову участь у судовому засіданні заявника та представника органу опіки та піклування, вважаємо, що у попередньому судовому засіданні участь заявника та представника органу опіки та піклування має бути обов'язковою. Питання про участь належного органу опіки та піклування має вирішуватися судом при підготовці справи до розгляду, а саме: в попередньому судовому засіданні.

Вважаємо правильною практику тих районних судів м. Києва, які у разі неявки в попереднє судове засідання заявника чи представника органу опіки та піклування за умови належного їх повідомлення про час і місце судового розгляду відкладають розгляд попереднього судового засідання та повторно викликають у судове засідання цих осіб.

У позовному провадженні відповідно до ст. 130 ЦПК України ( 1618-15 ) ухвалення рішення суду під час попереднього судового засідання є можливим у разі відмови від позову та визнання позову.

У справах окремого провадження відсутній спір про право, а тому ухвалення рішення в попередньому судовому засіданні є неможливим.

Виявлено ухвалення рішення у справах про усиновлення в попередньому судовому засіданні в колегіальному складі з участю народних засідателів, що дає підстави стверджувати про призначення справи у попереднє судове засідання з метою ухвалення рішення, а не з метою підготовки справи до розгляду.

Викладене свідчить про спрощений підхід окремих суддів до розгляду справ цієї категорії.

Справи про позбавлення батьківських прав

У всіх проаналізованих цивільних справах про позбавлення батьківських прав протягом вказаного періоду відповідно до вимог ст. 130 ЦПК України ( 1618-15 ) було призначено попереднє судове засідання. Водночас із протоколів та журналів судового засідання вбачається, що його проведення переважно є формальним, належної підготовки справи судді не проводять.

У більшості справ у попередньому судовому засіданні суд ухвалював рішення про задоволення позову. Рішення ухвалювалося у попередньому судовому засіданні у випадках надходження від відповідача заяви про згоду на позбавлення його батьківських прав, а також у випадках відсутності такої заяви.

У багатьох справах попереднє судове засідання проводилося без відповідача, якому навіть не направлялися судові повістки про виклик у попереднє судове засідання, а також за відсутності відомостей про вручення йому повістки.

Наприклад, у справі за позовом прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах неповнолітньої Авраменко Ю.С. до Авраменко Т.О., Авраменка С.М., третя особа - Служба у справах неповнолітніх Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав суддя Деснянського районного суду м. Києва 12 листопада 2007 року провела попереднє судове засідання без участі відповідачів. Із матеріалів справи вбачається, що в суду були відомості про вручення повістки С.М.Авраменку та відсутні такі відомості щодо Т.О.Авраменко. У попереднє судове засідання з'явилася лише представник органу опіки та піклування.

Так, Голосіївський районний суд м. Києва розглянув у попередньому судовому засіданні справу за позовом Служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації до С., третя особа - прокуратура Голосіївського району м. Києва, Ф. та ухвалив рішення. У справі наявна розписка про вручення повістки відповідачу та його заперечення проти позбавлення батьківських прав. Таким чином, суд розглянув справу та ухвалив рішення про позбавлення, відповідача батьківських прав на порушення вимог частини четвертої ст. 130 ЦПК України ( 1618-15 ).

На порушення вимог ст. 171 СК України ( 2947-14 ) у попередньому судовому засіданні судді не вирішують питання про участь у справі дитини для з'ясування її думки при вирішенні питання, що стосується її життя.

Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва 16 жовтня 2007 року ухвалив рішення про задоволення позову у справі за позовом Гупало В.А. до Макаренко І.В., третя особа - Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, не з'ясувавши думку дитини, щодо якої її матір було позбавлено батьківських прав, незважаючи на те, що на день розгляду справи дитині виповнилося 15 років.

Як один із позитивних прикладів серед проаналізованих справ про позбавлення батьківських прав можна навести справу Печерського районного суду м. Києва за позовом Островської С.Г. до Островського О.О., Островської О.О., третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки, в якій суд заслухав думку дитини 1997 року народження.

Вирішення питання про заслуховування думки дитини, у судовому засіданні, на наш погляд, має вирішуватися в попередньому судовому засіданні з урахуванням думки сторін та представника органу опіки та піклування щодо стану здоров'я дитини та рівня її розумового розвитку.

Розгляд справи та ухвалення рішення суду

Справи про усиновлення

Згідно із частиною четвертою ст. 234 ЦПК України ( 1618-15 ) розгляд справ про усиновлення проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Як правило, суди дотримуються вимог закону про розгляд справ про усиновлення колегією у складі одного судді і двох народних засідателів.

У практиці районних судів м. Києва мали місце випадки розгляду справ про усиновлення без участі народних засідателів. Так, Святошинський районний суд м. Києва із 20 справ, розглянутих у 2007 році та надісланих до апеляційного суду м. Києва для узагальнення судової практики, 7 справ розглянув без участі народних засідателів, а з 15 справ, розглянутих у першому півріччі 2008 року - 1 справу.

Необхідно зазначити, що, на думку суддів Дарницького районного суду м. Києва, яку викладено в короткому узагальненні розгляду судом справ вказаної категорії, участь народних засідателів у судовому розгляді справ про усиновлення порушує надану СК України ( 2947-14 ) гарантію про таємницю усиновлення.

Відповідно до ст. 254 ЦПК України ( 1618-15 ) справи про усиновлення розглядаються з обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення.

Обов'язкова участь зазначених осіб у справі про усиновлення зумовлена специфікою справ про усиновлення та необхідністю заслухати їхні особисті пояснення.

Аналіз судової практики свідчить, що суди переважно дотримуються вимоги цивільного процесуального закону про обов'язкову участь заявника та органу опіки та піклування, уповноваженого органу виконавчої влади під час розгляду справи про усиновлення. За неявки заявника в судове засідання суди відкладали розгляд справи з метою забезпечення його обов'язкової участі підчас розгляду справи.

На жаль, траплялися випадки розгляду справ про усиновлення без участі заявника, органу опіки та піклування чи уповноваженого органу виконавчої влади.

Так, 24 вересня 2007 року Дніпровський районний суд м. Києва у попередньому судовому засіданні розглянув справу за заявою Б., Б., заінтересована особа - Служба у справах неповнолітніх Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення дитини без участі представника органу опіка та піклування.

Із матеріалів цієї справи вбачається, що відомості про вручення повістки органу опіки та піклування відсутні, а також відсутній медичний висновок про стан здоров'я дитини, її фізичний і розумовий розвиток. Таким чином, суд не провів належної підготовки справи до розгляду та не розглянув її відповідно до вимог закону.

Наприклад, Дніпровським районним, судом м. Києва з 8 справ про усиновлення, розглянутих у першому півріччі 2008 року, 3 справи розглянуто без заявників, які направили суду клопотання про розгляд справа без їхньої участі.

З урахуванням імперативної норми про обов'язкову участь заявника у справі про усиновлення сули не повинні задовольняти клопотання заявника про розгляд справи без його участі.

Встановлення судом мотивів, на підставі яких особа бажає усиновити дитину, ставлення до виховання дитини, взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини (ст. 224 СК України) ( 2947-14 ) зумовлює обов'язкову участь заявника у справі про усиновлення.

Наприклад, Голосіївський районний суд м. Києва 22 квітня 2008 року розглянув справу про усиновлення з ухваленням рішення про задоволення заяви в попередньому судовому засіданні без участі заявника, а лише з участю представника заявника. Проте у рішенні суду зазначено: "вислухавши пояснення заявника".

Негативною є практика Подільського районного суду м. Києва, який у всіх проаналізованих справах про усиновлення іноземними громадянами (головуючий один і той самий суддя) розглянув справи без участі Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, який направляв суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі, зазначаючи про свою згоду на усиновлення (удочеріння).

Наприклад, Подільський районний суд м. Києва, 15 квітня 2008 року ухвалив рішення в попередньому судовому засіданні без участі представника Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитина у справі за заявою громадян Італії Джерачі Вінченцо та Гуарезі Марі, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді та спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко", Дзюбенко Т.А.

За змістом положень ст. 218 СК України ( 2947-14 ) для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я.

В окремих матеріалах цивільних справ про усиновлення виявлено письмову згоду дитини на усиновлення без засвідчення її підпису. У таких випадках проблемним є. встановлення судом згоди дитини на усиновлення, якщо думку дитини не з'ясовував орган опіки та піклування.

У більшості справ про усиновлення суди не вирішують питання участі дитини в розгляді справи для надання нею згоди для усиновлення.

Необхідно звернути увагу, що відповідно до п. 72 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року N 905, для з'ясування, чи згодна дитина на усиновлення, представник служби у справах дітей у присутності представника дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, чи прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників проводить бесіду з дитиною. Якщо дитина усвідомлює факт усиновлення, представник служби у справах дітей роз'яснює дитині його правові наслідки. Письмова згода дитини на усиновлення засвідчується представником служби у справах дітей.

Видається, що надання дитиною письмової згоди у формі заяви має бути підставою участі дитини під час розгляду справи для максимального врахування її інтересів.

Із проаналізованих справ випливає, що в окремих випадках судді вважають наявність письмової заяви дитини, в якій вона висловлює свою згоду на усиновлення, достатньою умовою для встановлення відповідного юридичного факту, і не вирішують питання про участь дитини в судовому засіданні, відповідно до вимог ст. 254 ЦПК України ( 1618-15 ).

Обов'язковою є участь у процесі дитини, яку усиновляють, передбачає висловлення нею своєї думки щодо усиновлення. Залучення дитини до участі у справі залежить від суддівського бачення можливості її за віком і станом здоров'я усвідомлювати факт усиновлення. Питання про участь дитини в розгляді справи має вирішуватися в попередньому судовому засіданні з урахуванням думки органу опіки та піклування, наданого медичного висновку про стан здоров'я дитини, її фізичний та розумовий розвиток, щоб не допустити під час розгляду справи негативного впливу на дитину.

Судова практика щодо процесуальної участі дитини під час розгляду справи є різною. У багатьох справах суди не заслуховують думку дитини, незважаючи на те, що її вік та стан здоров'я дають їй можливість усвідомлювати факт усиновлення. В одних випадках у підготовчій частині судового розгляду встановлюється особа дитини, в інших - ні. Із протоколів та журналів судових засідань вбачається, що переважно в судовому засіданні заслуховується думка дитини щодо її усиновлення без встановлення її особи.

Наприклад, Подільський районний суд м. Києва у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами, встановлює особу дитини та заслуховує її думку щодо усиновлення.

Із проаналізованих справ про усиновлення дитини іноземними громадянами випливає, що останні у більшості випадків просять змінити прізвище та ім'я дитини.

Згідно із частиною першою ст. 231 СК України ( 2947-14 ) за заявою усиновлювачів може бути змінено ім'я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

Проте на практиці виникає питання щодо згоди дитини на зміну її імені, оскільки СК України ( 2947-14 ) не визначає форми такої згоди та вік дитини в цьому випадку.

Наприклад, у справі Подільського районного суду м. Києва, N 2-0-172/08 за заявою Джврачі Вінченцо та Гуарезі Марія, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України, у справах сім'ї, молоді та спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко", Дзюбенко Т.А. про усиновлення заявники просили змінити ім'я дитини "Ольга" на "Ольга Андре". У справі є письмова заява дитини 1997 р. народження про те, що вона не заперечує щодо її усиновлення сім'єю заявників, але не висловлено думки щодо зміни її імені. У конкретному випадку виникає питання, якщо ім'я дитини (фактично зберігається, але до нього приєднується ще одне, чи є необхідною обов'язкова згода дитини на зміну імені.

Аналіз судової практики свідчить, що районні суди ухвалювали рішення про усиновлення в заочному провадженні.

Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва 26 березня 2008 року ухвалив заочне рішення у справі за заявою К., К., зацікавлені особи - Т., Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції м. Києва про усиновлення дитини.

Ухвалення заочного рішення в окремому провадженні не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки ЦПК України ( 1618-15 ) передбачає заочний розгляд справи лише у справах позовного провадження. Крім того, закон передбачає обов'язкову участь у справі органу опіки та піклування, а тому справу не може бути розглянуто без участі представника цього органу.

Згідно із частиною третьою ст. 6 ЦПК України ( 1618-15 ) закритий судовий розгляд допускається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою таємниці усиновлення.

Таким чином, вирішення питання про закритий судовий розгляд має вирішуватися судом залежно від клопотання заявника чи заінтересованих осіб.

Із матеріалів цивільних справ про усиновлення вбачається, що клопотання про закритий судовий розгляд заявники викладали в позовних заявах - просили забезпечити таємницю усиновлення.

За умови відсутності клопотання про забезпечення таємниці усиновлення, справа має розглядатися за загальним правилом у відкритому судовому засіданні.

Згідно із частиною сьомою ст. 6 ЦПК України ( 1618-15 ) про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.

У більшості справ суди не вирішують клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні. Процесуальні дії суду полягають у зазначенні у вступній частині рішення про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Позитивною є практика судів про вирішення вказаного клопотання у попередньому судовому засіданні та вказівка про розгляд справи у закритому судовому засіданні в ухвалі про призначення справи до судового розгляду.

Відповідно до ст. 285 СК України ( 2947-14 ) встановлено обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку мас переїхати дитина, усиновлення не є таємним (частина перша ст. 285 СК України) ( 2947-14 ).

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним (частина друга ст. 285 СК України) ( 2947-14 ).

Справи про усиновлення дітей іноземними громадянами розглядалася судами у відкритому судовому засіданні.

Виявлено також, що суди допускають порушення вимог п. 2-1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України ( 1618-15 ) щодо обов'язкового фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу з 1 січня 2008 року.

У Подільському районному судді м. Києва простежується така практика розгляду справ: справа призначається у попереднє судове засідання з метою її розгляду та ухвалення рішення, учасника процесу подають суду письмові заява про фіксування судового розгляду без технічного запасу і розгляд справи фіксується у протоколі судового засідання.

Попереднє засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК ( 1618-15 ) для судового розгляду, з винятками, встановленими главою, що регулює провадження до судового розгляду (частина одинадцята ст. 130 ЦПК України) ( 1618-15 ).

Таким чином, з 1 січня 2008 року попереднє судове засідання має фіксуватися технічними засобами з виготовленням журналу судового засідання.

Рішення у справах про усиновлення може бути ухвалено лише в судовому засіданні.

Так, Подільський районний суд м. Києва 15 квітня 2008 року ухвалив рішення в попередньому судовому засіданні у справі за заявою громадян Італії Джерачі Вінченцо та Гуарезі Марія, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві Україна у справах сім'ї, молоді та спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко", Дзюбенко Т.А., фіксуючи хід судового засідання у протоколі судового засідання.

Подільський районний суд м. Києва 21 лютого 2008 року ухвалив у попередньому судовому засіданні рішення у справі за заявою Мартеллі Аллесіо та Пеккіа Анна Марія про усиновлення, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді, спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Оболонського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко". У справі наявні письмові заяви від заявників, представника органу опіки та піклування Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, прокурора Подільського району м. Києва з проханням проводити судове засідання у справі без застосування звукозаписувального технічного засобу.

Для задоволення вказаних клопотань такі заяви не можуть мати для суду правового значення, оскільки ЦПК України ( 1618-15 ) в імперативній формі визначено про повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу з 1 січня 2008 р.

Виявлено ухвалення судами рішення у попередньому судовому засіданні без належної підготовки справи - відсутності необхідних доказів на підтвердження встановлення визначених СК України ( 2947-14 ) юридичних фактів.

Наприклад, Святоніжинський районний суд м. Києва 23 липня 2007 року у попередньому судовому засідати ухвалив рішення у справі за заявою П., заінтересовані особи - П., орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення дитини. Проте із матеріалів справи випливає, що заявник із заявою не надав медичного висновку про стан свого здоров'я, довідку з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копії декларації про доходи. Вказані докази не було надано заявником і у попередньому судовому засіданні.

Під час розгляду справ про усиновлення суди допускають порушення й інших норм ЦПК України ( 1618-15 ).

Відповідно до частини другої ст. 159 ЦПК України ( 1618-15 ) справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі зміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку.

Наприклад, Деснянський районний суд м. Києва 17 березня 2008 року у попередньому судовому засіданні розпочав розгляд справи за заявою Г., заінтересовані особи - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, відділ реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції в м. Києві, відділ реєстрації актів привільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, Київський міський будинок дитина "Берізка" про усиновлення в одному складі - суддя і два народних засідателі, у справі після дослідження матеріалів справи, було оголошено перерву. 28 березня 2008 року суд продовжив розгляд справи, перейшовши до судових дебатів, незважаючи на те, що у справі змінився один із народних засідателів.

Статтею 224 СК України ( 2947-14 ) визначено обставини, які повинен враховувати суд, ухвалюючи рішення у справі про усиновлення дитини.

Аналіз цивільних справ про усиновлення дає підстави стверджувати, що суди не завжди при ухваленні рішення враховують визначені ст. 224 СК України ( 2947-14 ) обставини, які мають істотне значення.

Наприклад, 13 квітня 2007 року Шевченківський районний суд м. Києва розглянув та ухвалив рішення у справі за позовом Н., зацікавлені особи: орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення. Заява про усиновлення надійшла до суду 30 березня 2007 року, рішення ухвалено за один день до повноліття дитини, яка народжена 14 квітня 1989 р. Із справи вбачається, що заявник одружився із матір'ю дитини 7 березня 2001 року. За таких обставин виникає питання щодо мотиву усиновлення дитини, яка незабаром стане повнолітньою.

У рішенні суд не мотивував належним чином мотив усиновлення дитини, лише зазначив, що "усиновлення дитини піде їй на користь, оскільки вона є неповнолітньою, залишилася без батька, фактично перебуває на утриманні як своєї матері, так і заявника, який є її вітчимом".

Справи про позбавлення батьківських прав

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються у позовному провадженні.

Як убачається із витребуваних матеріалів цивільних справ, суди до розгляду справ цієї категорії підходять дещо спрощено.

Більшість справ цієї категорії розглядається без участі відповідача, без належного його повідомлення про час і місце розгляду справи, за відсутності відомостей про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини другої ст. 60 ЦПК України ( 1618-15 ) докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Із більшості справ убачається, що позивачі у позовній заяві просили суд викликати у судове засідання свідків. У попередньому судовому засіданні суд не вирішив клопотання позивачів про виклик свідків.

Обставини справи встановлювалися судами на підставі лише дослідження письмових доказів, як правило, висновку органу опіки та піклування, що випливає із рішень судів, в яких про встановлені обставини зазначається саме з посиланням на зазначений висновок.

Водночас непоодинокі випадки надання органами опіки та піклування формальних висновків у справі, які судами не оцінюються критично.

Наприклад, у справі за позовом прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах неповнолітніх Хуторського О.О., Хутірського Б.О. до Хуторської О.О., третя особа - Служба у справах неповнолітніх Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, КМБД "Берізка" про позбавлення батьківських прав, висновок органу опіки та піклування, який складається із трьох невеликих абзаців зводиться до констатації того, що мати залишила своїх дітей, вихованням не займається, не цікавиться їх життям та станом здоров'я, не утримує матеріально, один малолітній знаходиться у бабусі, а інший - у БД "Берізка". Враховуючи інтереси дітей, на підставі рішення опікунської ради орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав відповідача.

Узагальненням судової практики у справах про позбавлення батьківських прав також встановлено, що судді не звертають уваги на те, що, відповідно до частини першої ст. 57 ЦПК України ( 1618-15 ), доказове значення у справі мають пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків.

Відповідно до ст. 184 ЦПК України ( 1618-15 ), якщо сторона, третя особа, їхні представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 180 - 182 цього Кодексу ( 1618-15 ).

Вказане положення є новелою в цивільному процесі, неоднозначно сприймається науковцями та практиками. Проте незалежно від ставлення практиків до вказаного положення цивільного процесуального закону, судді повинні пропонувати стороні надати пояснення під присягою та роз'яснювати, що інакше пояснення не будуть вважатися доказом у справі.

У всіх надісланих для узагальнення справах сторони, їхні представники давали пояснення як особи, які беруть участь у справі. У жодній справі із протоколу судового засіданні не вбачається, що суд пропонував стороні дати пояснення, відповідно до ст. 184 ЦПК України ( 1618-15 ) та роз'яснював наслідки такої відмови.

Не звертають уваги судді і на те, що відповідно до ст. 19 СК України ( 2947-14 ) саме орган опіки та піклування, а не опікунська рада подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.

Наприклад, Деснянський районний суд м. Києва 13 грудня 2007 року ухвали в рішення у справі за позовом Скітейкіної О.В. до Скітейкіна І.В., третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. У справі наявний висновок опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації.

Виявлено випадки необґрунтованого розгляду справи про позбавлення батьківських прав у закритому судовому засіданні.

Так, Шевченківський районний суд м. Києва 17 жовтня 2007 року розглянув у закритому судовому засіданні справу за позовом Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітнього Шелифост Д.С. до Шелифост А.В., Шелифост, С.М., третя особа - Відділ опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення прав та стягнення аліментів. Розгляд справи у закритому судовому засіданні судом не мотивовано.

Відповідно до частини другої ст. 166 СК України ( 2947-14 ) особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Неоднозначною є практика судів щодо застосування положення ст. 166 СК України ( 2947-14 ) про стягнення аліментів. В окремих випадках суди безпідставно відмовляють у стягненні аліментів на дитину.

Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва відмовив у позові в частині стягнення аліментів у справі за позовом Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітнього Шелифост Д.С. до Шеллифост А.В., Шелифост С.М., третя особа - Відділ опіка та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Відмову в позові в частині стягнення аліментів суд мотивував одним реченням: "На час розгляду справи суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині".

Так, Шевченківський районний суд м. Києва 6 вересня 2007 року ухвалив рішення у справі за позовом Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в Інтересах Дмитренка Б.А. до Дмитренка А.М., третя особа - Відділ опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, яким позов задоволив частково, в частині стягнення аліментів у позові відмовив з посиланням на ст. 193 СК України ( 2947-14 ), мотивуючи відмову так: "неповнолітній Дмитренко Б.А. не перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі".

У цьому випадку суд неправильно застосував норму матеріального права, оскільки відповідно до ст. 166 СК України ( 2947-14 ) стягнення аліментів не пов'язується із перебуванням дитини у певній установі.

Трапляються випадки неправильного розподілу судових витрат у вказаних справах у разі задоволення позову в частині стягнення аліментів.

Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва 21 листопада 2007 року розглянув справу у закритому судовому засіданні за позовом К. в інтересах неповнолітніх К., К., до К., третя особа - Орган опіки та піклування управління освіта Шевченківського району м. Києва, про позбавлення батьківських прав та задовольнив позов, позбавив батьківських прав К., передав неповнолітніх дітей - органам опіки та піклування, стягнув з К. аліменти на утримання неповнолітніх дітей на користь установи, де будуть утримуватись діти, стягнув "з К. на користь держави державне мито в розмірі 8 грн. 50 коп., на користь територіального управління державної судової адміністрації України в м. Києві 7 грн. 50 коп. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи".

У конкретному випадку суд не звернув уваги, що позови про стягнення аліментів є майновими, відповідно до ст. 80 ЦПК України ( 1618-15 ) ціна позову у позовах про стягнення аліментів визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Як роз'яснив Верховний Суд України у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них. Проте суди не завжди звертають увагу на вказане положення.

Верховний Суд України у зазначеній вище постанові Пленуму також роз'яснив, що не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських прав унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших незалежних від неї причин.

Суди не повною мірою дотримуються роз'яснень Верховного Суду України, викладених у зазначеній вище постанові.

Так, Шевченківський районний суд м. Києва 16 лютого 2007 року ухвалив рішення у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах малолітнього Д. до Д., третя особа - Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, яким позов задовольнив та позбавив відповідача батьківських прав.

Судом було встановлено, що відповідач 10 січня 2006 р. народила сина Д.

З 12 грудня 2006 року і до дати розгляду справи судом відповідач знаходилася на лікуванні у лікарні, страждає на хронічне психічне захворювання. У рішенні суду зазначено, що мати від дитини не відмовлялася. Дитина залишена в лікувальному закладі у зв'язку з тяжким захворюванням матері (шизофренія) та необхідністю лікувати її у спеціалізованому стаціонарі.

У рішенні суд також посилається на висновок опікунської ради, хоча в матеріалах справи наявний висновок Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, в основу якого покладено висновок опікунської ради. Згідно з цим висновком орган опіки та піклування не заперечує проти позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки остання не займається утриманням малолітнього та не може забезпечити повноцінне його існування, усунулась від виховання та утримання дитини.

У матеріалах справи відсутній акт умов проживання відповідача, складений органом опіки та піклування, а наявний акт - складений працівниками ЖЕКу.

З огляду на викладене випливає, що суд не виконав вимоги про повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, не оцінив критично висновок органу опіки та піклування в сукупності з наявними медичними довідками про стан здоров'я матері дитини. Вбачається, що в конкретному випадку необхідно було вирішити питання про відібрання дитини від відповідача без позбавлення батьківських прав.

Із більшості справ випливає, що суди ухвалювали рішення про задоволення позову та позбавлення батьківських прав відповідача (відповідачів). І лише у незначній кількості справ суди ухвалювали рішення про відмову у позові.

Наприклад, Голосіївський районний суд м. Києва 5 грудня 2007 року ухвалив рішення у справі за позовом Думанської І.В. до Гончаренка О.М., третя особа - Служба у справах неповнолітніх Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, яким у позові відмовив з тих підстав, що між сторонами склалися неприязні стосунки, зокрема: з приводу користування однією квартирою, існують також інші спірні відносини між сторонами, що безпосередньо впливає на виховання дітей та їхні стосунки з батьками. Із рішення випливає, що сторони разом з неповнолітніми С.О.Гончаренко, 1990 року народження, та А.О.Гончаренко 1997 року народження, зареєстровані та проживають в одній квартирі, шлюб між сторонами розірвано.

Вимоги до рішення

Справи про усиновлення

Рішення суду повинно бути законними і обґрунтованим (частина перша ст. 213 ЦПК України) ( 1618-15 ).

Зміст рішення визначено ст. 215 ЦПК України ( 1618-15 ).

Статтею 224 СК України ( 2947-14 ) визначено обставини, які необхідно встановити суду і викласти у мотивувальній частині рішення суду у справах про усиновлення.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухвалюючи рішення згідно із ст. 255 ЦПК України ( 1618-15 ) та ст. 224 СК України ( 2947-14 ), суд повинен обгрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення. Уразі її задоволення в резолютивній частині рішення необхідно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а також про його громадянство. За наявності клопотання заявників суд вирішує клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові, дати й місця народження дитини відповідно до статей 229 - 231 СК ( 2947-14 ). При цьому слід мати на увазі, що зміни вносяться не до свідоцтва, а до актового запису про народження дитини.

У результаті проведення узагальнення вбачається, що суди не завжди дотримуються вимог ст. 255 ЦПК України ( 1618-15 ) та ст. 224 СК ( 2947-14 ) щодо зазначення необхідних відомостей про усиновителя в резолютивній частині рішення та не враховують роз'яснення вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України.

Найчастіше у рішенні суду не зазначаються відомості про громадянство усиновителів, проте вказуються інші - місце проживання та місце реєстрації усиновителів.

У справах про усиновлення суди викладають у різних варіантах резолютивну частину, вживають такі формулювання в частині задоволення вимоги про усиновлення: "усиновити", "надати дозвіл на усиновлення", "встановити, що усиновили", "визнати усиновлювачем", "оголосити заявника усиновлювачем".

Наприклад:

"Усиновити Г., число, місяць, рік народження - В. число, місяць, рік народження, який проживає: зазначено адресу"(*).

(*) Курсивом у прикладах зазначено відомості, які не вказуються в узагальненні із врахуванням розгляду справ у закритому судовому засіданні

"Встановити, що Л., число, місяць, рік народження та Л. число, місяць, рік народження, які мешкають: зазначено адресу - усиновили Д., число, місяць, рік народження."

"Надати дозвіл В., число, місяць, рік народження на усиновлення Г., число місяць, рік народження".

"Визнати Б., число, місяць, рік народження, уродженця м. Києва, батьком дитини - Д., число, місяць, рік народження.

Визнати Б., число, місяць та рік народження, уродженку м. Києва, матір'ю дитини Д., число, місяць, рік народження".

"Усиновити К., неповнолітню дитину К., число, місяць, рік народження".

"Усиновити Б., число, місяць, рік народження П.".

"Оголосити Д., число, місяць, рік народження, уродженця м. Києва, громадянина України, який проживає за адресою: зазначено адресу, усиновлювачем С., число, місяць, рік народження".

З урахуванням положень частини другої ст. 224 СК України ( 2947-14 ), відповідно до яких суд постановляє рішення, яким оголошує особу усиновлювачем дитини, видається, що найбільш прийнятним є викладення резолютивної частини у справах про усиновлення таким чином: оголосити заявника усиновлювачем.

Наприклад, Дарницький районний суд м. Києва 4 жовтня 2007 року ухвалив рішення у справі про усиновлення. Резолютивну частину викладено так:

"Заяву громадянина Сполучених Штатів Америки Хоеджі Крістофера Сіна, 27 грудня 1973 року народження, уродження м. Хантінгтон Біч штату Каліфорнія Сполучених Штатів Америки, що проживає за адресою: 1900, Хітон Драйв, Гарланд, Техас 75042 США про усиновлення неповнолітнього Волкова Андрія Ростиславовича, 17.11.93 року народження задовольнити.

Зобов'язати відділ РАЦС Дарницького РУЮ м. Києва внести зміни до актового запису про народження Волкова Андрія Ростиславовича, проведеного відділом РАЦС Мінського РУЮ в м. Києві за N 2492 від 2 грудня 1992 року, якими змінити прізвище дитини "Волков" на "Ходжі" та ім'я "Андрій" на "Ендрю Шон", місце та дату народження дитина залишити без змін, ім'я по батькові не зазначати та записати батьками дитини Ходжі Крістофера Сіна."

У резолютивній частині рішення у цій справі судом викладено висновок лише про задоволення заяви про усиновлення та відсутній висновок по суті вимог заявника.

По-різному викладають суди в резолютивнім частині рішення висновок у частині вирішення питання про зміну імені, прізвища та по батькові дитини, дати і місця: народження усиновленої дитини:

Наприклад:

"Відділу РАГС внести зміни в актовий запис N __ від число, місяць, рік /свідоцтво про народження серія, номер та дата видачі, видане відділом РАГС Подільського району м. Києва (повторне)."

"Зобов'язати відділ РАГС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві внести зміни в актовий запис про народження N __ під число, місяць, рік народження дитини К., вказавши її батьком - К., число, місяць, рік народження, гр-на України, що зареєстрований за адресою: зазначено адресу та проживає за адресою: зазначено адресу та змінити к графі мати прізвище з К., на К., відповідно до запису акта про укладення шлюбу N __ від число, місяць, рік народження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва.

Прізвище дитини змінити з К. на К., по батькові дитини змінити з Д. на Р., ім'я та дату народження залишити без змін".

Викладається резолютивна частина і таким чином:

"Внести зміни до актового запису N ______, число, місяць, рік народження, складеного..............".

"У актовому записі N ___ від число, місяць, рік народження, вчиненому відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про народження Ш., записати батьком Ш., число, місяць, рік народження, уродженця м. Львів, громадянина України, зареєстрованого у м. Києві, зазначено адресу".

"У запис за N __ від число, місяць, рік народження, вчинений відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про народження С., внести зміни: в графу громадянина замість прізвища С.-Д., в графу по батькові замість С.-А.; в графу батько з а міст із С.-Д."

Суди викладають резолютивну частину без використання: терміна "зобов'язати" у тих випадках, коли державний орган цивільного стану не брав участі у справі як заінтересована особа, і у тих, коли був учасником цивільного процесу.

Викладення змісту резолютивної частини в частині вирішення питання про зміну імені, прізвища та по батькові у формі "зобов'язати відповідний відділ реєстрації актів цивільного стану внести зміни", на нашу думку, є зайвим, з огляду на повноваження органів реєстрації актів цивільного стану.

Немає необхідності викладати резолютивну частину у формі "зобов'язати", оскільки, відповідно до частини сьомої ст. 255 ЦПК України ( 1618-15 ) для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

Направлення рішення суду про усиновлення до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення змін до актового запису усиновленої дитини є порядком виконання рішення, а тому немає потреби у резолютивній частині рішення зобов'язувати вказані органи вчинити дії щодо внесення змін в актовий запис.

Такий висновок випливає і з Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 вересня 2002 року N 86/5 (у редакції наказу Мін'юсту від 10 грудня 2007 року N 1227/5), а саме: підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: рішення суду про усиновлення (удочеріння) (п. 2.9); підставою для внесення відповідних відміток у актові записи цивільного стану, у тому числі про анулювання та поновлення, є: рішення суду про усиновлення (удочеріння), про позбавлення або поновлення батьківських прав (п. 2.10); згідно з рішенням суду про усиновлення (удочеріння) із актовому записі про народження змінюються відомості щодо батьків, самої дитини, а також місця та дати народження, а за необхідності і дати реєстрації народження, якщо про це зазначено в рішенні суду. Якщо мати дитини перебуває у шлюбі з особою, яка усиновила (удочерила) її дитину і у зв'язку зі вступом у шлюб змінила прізвище, в актовому записі про народження дитини проводиться виправлення прізвища матері, на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень у актові записи цивільного стану вносяться зміни в актові записи цивільного стану, які зазначені в рішенні суду (п. 2.12).

Використання терміна "зобов'язати" означає, що на сторону в позовному провадженні, заінтересовану особу в окремому провадженні, яка брала участь у справі, покладається обов'язок вчинити певні дії. Отже, передбачається поширення на цих осіб законної сили рішення суду, що недопустимо без залучення особи до розгляду справи.

Тому використання термінології "зобов'язати відповідний державний орган реєстрації актів цивільного стану внести зміни", якщо відповідний орган не брав участі у справі як учасник цивільного процесу, є необґрунтованим з погляду законодавчої техніки та поширення законної сили судового рішення на заявника та заінтересованих осіб.

В окремих справах суд зобов'язував державний орган реєстрації актів цивільного сталу видати заявнику нове свідоцтво про народження дитини.

Наприклад, Солом'янський районний суд м. Києва у рішенні від 3 квітня 2008 року у справі за заявою Д., заінтересовані особи - Служба у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Д., про усиновлення зобов'язав відділ реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису та видати нове свідоцтво про народження.

З огляду на положення ст. 233 СК України ( 2947-14 ), відповідно до яких на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження з урахуванням цих змін, а також на загальні норми реєстрації актів цивільного стану, викладені в Правилах реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року N 52/5, немає потреби зобов'язувати державний орган реєстрації актів цивільного стану видавати нове свідоцтво про народження дитини.

Як роз'яснив Верховний Суд України в постанові Пленуму від 30 березня 2007 року, після набрання рішенням законної сили його копія в порядку частини сьомої ст. 255 ЦПК ( 1618-15 ) направляється органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення необхідних змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи, а якщо дитина усиновлена іноземним громадянином, - також уповноваженому органу виконавчої влади. У разі якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи. Суди виконують вимоги про направлення рішення органу державної реєстрації актів цивільного стану для виконання. Проте не завжди дотримуються роз'яснення Верховного Суду України щодо направлення копії рішення відповідному державному органу реєстрації актів цивільного стану.

Справи про позбавлення батьківських прав

Виявлено випадки, коли суд розглядає не всі вимоги, не зазначає мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги або заперечення.

Наприклад, у справі за позовом Шаповал М.В. в інтересах неповнолітнього Андрєєва М.С. до Андрєєвої Є.В., третя особа - Відділ опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав позивач просила позбавити відповідача батьківських прав, стягнути аліменти в розмірі частини всіх видів її доходів, призначити її опікуном.

Шевченківський районний суд м. Києва у рішенні від 15 листопада 2007 року зазначив про задоволення позову та позбавлення батьківських прав, а щодо інших вимог не виклав жодного мотиву про наявність чи відсутність підстав для стягнення аліментів, у мотивувальній частині суд зазначив ст. 164 ЦПК України ( 1618-15 ), на підставі якої вирішено справу, але не зазначив конкретний пункт цієї статті як підстави позбавлення батьківських прав, не зазначено, якими доказами підтверджуються вимоги позивача, у резолютивній частині не викладено про відмову в позові в цій частині чи задоволення.

У справах про позбавлення батьківських прав особливих проблем у суддів при викладенні резолютивної частини рішення не виникає. Проте у більшості справ рішення належним чином не мотивовані.

Оформлення процесуальних документів

Судові процесуальні документи є офіційними документами, а тому повинні бути викладені та оформлені грамотно.

Неправильне вживання юридичних термінів у судових рішеннях суттєво впливає на повагу до суду, знижує якість судового рішення.

На жаль, аналіз судової практики у справах про усиновлення та позбавлення батьківських прав свідчить, що досить часто у судових рішеннях вживається термінологія без урахування виду провадження, у якому розглядається справа, вживається недопустима абревіатура, неправильно зазначається найменування юридичних осіб, трапляються граматичні помилки, рішення викладаються спрощено, без належного викладення мотивувальної частини.

У справах про усиновлення судді часто вживають термінологію позовного провадження.

Наприклад, Солом'янський районний суд м. Києва у вступній частині рішення зазначив: "розглянувши справу за заявою П., треті особи - Служба у справах неповнолітніх Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, відділ РАЦС Солом'янського РУЮ у м. Києві про усиновлення";

- Святошинський районний суд м. Києва у рішенні від 26 листопада 2007 року у вступній частині зазначив: "розглянувши справу за позовною заявою Б. до П., треті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ВРАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Б. про удочеріння".

Суддя Святошинського районного суду м. Києва 8 лютого 2008 р. постановила ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій зокрема викладено таке:

"за позовом С., С., заінтересовані особи - Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації. Відділ РАЦС Святошинського РУЮ м. Києва про усиновлення", "позивачем надано всі необхідні документи для проведення попереднього судового засідання", "зобов'язати позивача надати в судове засідання оригінали документів доданих до позовної заяви, заінтересованих осіб письмові пояснення по суті заявлених вимог".

Суддя Святошинського районного суду м. Києва в ухвалі про відкриття провадження у справі за заявою П., заінтересовані особи: П., орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації зазначила:

"У попереднє судове засідання викликати сторони: заявника, представника зацікавлених осіб";

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва в ухвалі про відкриття провадження від 2 липня 2008 року у справі "за заявою С., зацікавлені особи: С., орган опіки та піклування Голосіївської РДА в м. Києві, Відділ РАЦС Голосіївського району м. Києва, прокуратура Голосіївського району про усиновлення" зазначила: "Запропонувати відповідачу (відповідачам) подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову".

Суддя Шевченківського районного суду м. Києва із ухвалі про відкриття провадження у справі від 20 лютого 2007 року у справі "За заявою М., М., заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Шевченківської районної державної адміністрації, М., про усиновлення неповнолітньої М. зазначила: "У попереднє судове засідання викликати заявника і представника третьої особи", "запропонувати третій особі подати письмові заперечення проти заяви...."

У рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2007 року зазначено таке: "за позовною заявою Б., до П., треті особи - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ВРАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Б., про удочеріння дитини", "позивач звернувся до суду з зазначеним позовом", "в судовому засіданні позиває позов підтримав", Відповідач П. із судове засідання повторно не з'явився", "суд, вислухавши пояснення позивача..., дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню", "позов задовольнити".

У рішенні Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2007 року зазначено: "за заявою К. про усиновлення, зацікавлені особи: відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАГС Подільського району м. Києва, Г.", "вислухавши пояснення сторін, зацікавлених осіб,..., суд вважає позов доведений та підлягає задоволенню".

Відповідно до частини четвертої ст. 235 ЦПК України ( 1618-15 ) справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Тому у судових рішеннях необхідно вживати термінологію "заінтересована особа", а не "зацікавлена особа".

Виявлено випадки непідписання суддями ухвал про відкриття провадження у справі.

Наприклад, у справі Солом'янського районного суду м. Києва N 2-0116/08 за заявою В., зацікавлені особа: служба у справах дітей Солом'янського районної у м. Києві державної адміністрації, В., про усиновлення суддя не підписав ухвали про відкриття провадження у справі.

Проблемні питання, які виникають при розгляді
справ про усиновлення та позбавлення батьківських прав

Справи про усиновлення

1. Вивченням справ встановлено, що окремі судді не проводять підготовку справ до розгляду, не призначають попереднє судове засідання. Проблемним є питання щодо обов'язкової участі заявника та заінтересованих осіб - органу опіки та піклування чи уповноваженого органу виконавчої влади у попередньому судовому засіданні.

2. Спірним питанням при розгляді справ є визначення кола заінтересованих осіб у кожній конкретній справі. Необхідним є роз'яснення Верховного Суду України щодо кола осіб, які можуть та повинні брати участь у справах про усиновлення як заінтересованих осіб.

3. Невизначеним залишається процесуальний статус дитини та особливості заслуховування у судовому засіданні її думки про згоду на усиновлення.

4. Проблемним для суддів є визначення конкретного органу опіки та піклування, участь якого є обов'язковою при розгляді справи як заінтересованої особи: за місцем проживання дитини, за місцем проживання заявників чи за місцем знаходження дитини.

5. При розгляді справ про усиновлення виникають проблеми щодо участі прокурора та його процесуального статусу у справі, порядку залучення його судом до участі у справі, а також щодо змісту та форми висновку, який він має надати у справі у зв'язку з залученням до справи.

6. При розгляді справ про усиновлення дитини іноземними громадянами викликає труднощі перевірка судом повноважень організації, яка від імені компетентного органу відповідної держави складала висновок з усиновлення про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути усиновлювачами, а також встановлення того факту, що в іноземній державі дитині будуть забезпечені права в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

7. У судовій практиці виникають певні складнощі щодо оцінки висновку органів опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Потребує визначення певних критеріїв щодо розкриття змісту оціночних понять, які містяться у ньому.

8. Проблемним на практиці також є застосування оціночних понять, зокрема положення частини другої ст. 208 СК України ( 2947-14 ) про врахування судом при усиновленні повнолітньої особи "інших обставин, що мають істотне значення", положення частини другої ст. 218 СК України ( 2947-14 ) "відповідає її віку та стану здоров'я" при вирішенні питання про можливість дитини усвідомлювати факт усиновлення та її обов'язкової участі у розгляді справи. Крім того, виникають труднощі щодо перевірки судами проінформованості дитини про правові наслідки усиновлення при дотриманні вимог ст. 218 СК України ( 2947-14 ) щодо згоди дитини на усиновлення.

9. При усиновленні дітей іноземними громадянами останні у переважній більшості випадків бажають змінити ім'я усиновлювальній дитині. Потребує роз'яснення застосування судами положення ст. 213 СК України ( 2947-14 ) щодо згоди дитини на зміну її імені, оскільки закон не передбачає, в якій формі має бути надана така згода та з якого віку.

10. На думку суддів, потребує роз'яснення застосування судом СК України ( 2947-14 ) у ситуації, якщо при розгляді судом заяв про усиновлення без згоди батька (матері), у випадку заперечення батька (матері) проти усиновлення виникає спір про право (спір стосовно виконання батьківських обов'язків, фактично вирішується питання про позбавлення батьківських прав в окремому провадженні). Проте главою 5 розділу IV ЦПК України ( 1618-15 ) не передбачено залишення заяви про усиновлення в такому випадку без розгляду.

11. Відповідно до ст. 207 СК України ( 2947-14 ) усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. У суддів виникає питання: які докази мають надавати іноземні громадяни на підтвердження свого бажання виховувати дитину.

12. Суди по-різному формулюють резолютивну частину рішення.

Справи про позбавлення батьківських прав

1. Проблемним є застосування ст. 19 СК України ( 2947-14 ) щодо обов'язкової участі конкретного органу опіки та піклування у справах цієї категорії: за місцем проживання дитини, за місцем проживання позивача чи за місцем проживання відповідача.

2. Невизначеним залишається процесуальний статус дитини та особливості її участі у розгляді справи для висловлення її думки при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.

3. Проблемним на практиці є визначення процесуального статусу органу опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав. Ці органи беруть участь у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що не відповідає теорії цивільного процесуального права та положенням ЦПК України ( 1618-15 ).

4. При розгляді справ про позбавлення батьківських прав неоднозначною є судова практика щодо участі прокурора у справі та визначення його процесуального статусу, порядку залучення його судом до участі у справі, а також щодо змісту та форми висновку, який він мас надати у справі у зв'язку із залученням до справи.

Викладені окремі проблемні питання, які виникають при розгляді справ вказаних категорій, потребують більш детального роз'яснення Верховного Суду України, а окремі положення СК України ( 2947-14 ) - більш чіткого законодавчого регулювання.

"Судова апеляція" 2009, N 1