ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/78 від 04.03.98
м.Київ

Арбітражним судам України

( Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови
Пленуму Вищого господарського суду України
N 7 від 21.02.2013)

Про деякі питання практики застосування розділу VI
Арбітражного процесуального кодексу України

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого
арбітражного суду
N 02-5/401 від 19.10.98
N 02-1/312 від 29.06.99
N 02-5/618 від 06.11.2000 )

У зв'язку з надходженням від арбітражних судів запитів щодо складу і розподілу арбітражних витрат та з метою забезпечення правильного і однакового застосування законодавства президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Відповідно до розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - АПК) арбітражними витратами є пов'язані з розглядом справи в арбітражному суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної арбітражним судом, за участь у розгляді справи перекладача та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 АПК відносяться суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до арбітражного суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 АПК ); за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження (стаття 39 АПК ) тощо.

До інших арбітражних витрат за змістом статті 44 АПК відносяться також і витрати на інформаційно-технічне забезпечення арбітражного процесу. Ці витрати розподіляються між сторонами за правилами частини п'ятої статті 49 АПК ( 1798-12 ). ( Пункт 1 доповнено абзацом третім згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-1/312 від 29.06.99 )

2. Згідно з частиною першою статті 46 АПК державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Виходячи з цього, арбітражним судам у вирішенні згаданих питань слід керуватись, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) зі змінами і доповненнями (далі - Декрет) та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15 (далі Інструкція).

3. Державне мито справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство; про перевірку в порядку нагляду рішень, постанов, а також ухвал про припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду, про розподіл арбітражних витрат та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами (далі рішення).

4. Вирішуючи питання щодо сплати державного мита, арбітражний суд повинен виходити, зокрема, з такого.

4.1. Одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач і з якої обчислюється державне мито. Якщо позивачем у заяві не наведений обгрунтований розрахунок ціни позову або його не додано до позовної заяви, остання підлягає поверненню заявникові на підставі пункту 3 частини першої статті 63 АПК.

Якщо державне мито сплачено у встановленому порядку і розмірі за позивача (заявника) іншою особою, арбітражний суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджету, і отже, немає підстав для повернення позовної заяви (заяви) за мотивом сплати державного мита неналежною особою. ( Абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 в редакції Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/401 від 19.10.98)

4.2. У разі якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 АПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, арбітражний суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету.

Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або арбітражний суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

4.3. З питань сплати державного мита в іноземній валюті арбітражним судам слід керуватися роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 17.02.94 N 02-5/114 "Про деякі питання визначення ціни позову, підвідомчості спорів і сплати державного мита".

4.4. У разі об'єднання арбітражним судом в одне провадження кількох справ відповідно до частини першої статті 58 АПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється з загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно долі вимог кожного з них. Сплата усієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той же предмет позову.

4.5. У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36 Інструкції підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

4.6. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У випадках коли в позовній заяві альтернативно викладено майнові або немайнові вимоги, арбітражному суду слід визначити предмет спору і вирішити питання щодо сплати позивачем державного мита у встановленому розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови у прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог арбітражний суд порушує провадження у справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення державного мита вирішується за загальними правилами.

4.7. Статтею 4 Декрету визначені, зокрема, випадки, коли окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження, звільняються від сплати державного мита як позивачі та відповідачі.

Якщо ж згадані органи звертаються до арбітражного суду не у зв'язку з виконанням своїх повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито у загальному порядку.

4.8. Незважаючи на те, що моральна шкода відшкодовується у грошовій (матеріальній) формі, вимоги про її відшкодування визнаються немайновими, і з урахуванням цього державне мито із таких заяв повинно сплачуватись на підставі підпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету.

4.9. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до статті 26 АПК користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити державне мито з заяви про вступ у справу чи про перевірку рішення у порядку нагляду, або про його перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на них.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати державного мита. Проте у разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад подання заяви про перевірку рішення арбітражного суду, на них покладається обов'язок сплатити державне мито на загальних підставах.

У випадках здійснення арбітражним судом заміни сторони її правонаступником за правилами статті 25 АПК державне мито сплачується правонаступником або стягується з нього арбітражним судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

4.10. Державне мито із заяв про перевірку законності та обгрунтованості рішення в частині стягнення державного мита сплачується на загальних підставах відповідно до пункту 39 Інструкції. Із заяв про перевірку рішення арбітражного суду в частині як основної суми позову, так і суми державного мита останнє сплачується виходячи із суми позову, яка оспорюється стороною.

5. Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом.

Згідно з пунктом 14 Інструкції у разі безготівкового перерахування державного мита з рахунку платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицевій чи зворотній стороні останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи з зазначенням дати виконання платіжного доручення. Невиконання цієї вимоги тягне повернення позовної заяви або заяви про перевірку рішення в порядку нагляду чи про перегляд його за нововиявленими обставинами без розгляду на підставі відповідно пункту 4 частини першої статті 63, пункту 3 частини першої статті 105 або частини п'ятої статті 113 АПК. Якщо позивач сплатив державне мито готівкою, то Інструкція у такому разі не передбачає вчинення кредитною установою будь-яких написів, крім встановлених формою квитанції. У цьому випадку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж.

Оскільки однією з основних умов, за якої арбітражний суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до державного бюджету України, арбітражний суд у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету вправі витребувати від позивача відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому державне мито перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі.

5.1. Платіжні документи подаються до арбітражного суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита.

5.2. Державне мито сплачується до територіальних органів Державного казначейства України. Платники державного мита у платіжних дорученнях на перерахування державного мита до державного бюджету повинні у рядку "одержувач" зазначити найменування територіального органу казначейства за місцем знаходження платника та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку.

Якщо стороною не подано доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і арбітражний суд з посиланням на пункт 4 частини першої статті 63 АПК зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. З цих же підстав повертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перерахування державного мита не до державного бюджету України. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала.

5.3. У випадках коли арбітражним судом розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того ж позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається арбітражним судом до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи та зазначається номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита.

5.4 Зазначений порядок подання доказів сплати державного мита повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачується за позивача (заявника) іншою особою. ( Пункт 5 доповнено підпунктом 5.4 згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/401 від 19.10.98 )

6. Вирішуючи питання розподілу арбітражних витрат, арбітражний суд повинен виходити з такого.

6.1. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані із сплатою державного мита, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу арбітражних витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру.

Державне мито зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обгрунтованих пропозицій другої сторони. Якщо розбіжності між сторонами вирішені частково на користь однієї із сторін і частково на користь другої сторони, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих арбітражним судом пропозицій кожної із сторін.

Проте з наведених у пункті 6.1. цього роз'яснення правил можуть бути окремі винятки, а саме:

6.1.1. Згідно з частиною третьою статті 7 АПК ( 1798-12 ) претензія підлягає розгляду за наявними документами. Коли заявникові претензії було запропоновано звірити розрахунки, провести експертизу, надіслати додаткові документи або вчинити інші дії, а він не відповів на пропозицію або відмовився від неї, внаслідок чого спір було доведено до арбітражного суду і останній визнав, що ця обставина перешкодила врегулюванню спору у претензійному порядку, арбітражний суд не позбавлений права повністю або частково покласти на позивача сплачене ним державне мито, як це передбачено частиною другою статті 49 АПК, хоча б позов було задоволено.

6.1.2. Витребувані додаткові документи повинні бути такими, що дійсно необхідні для розгляду претензії і відсутні у підприємства, яке розглядає претензію. Якщо у процесі розгляду справи буде встановлено, що відсутність витребуваних додаткових документів не перешкоджала розгляду претензії або ці документи безумовно повинні були знаходитись у другої сторони, однак боржник не дав відповіді по суті претензії чи порушив строк її розгляду, арбітражний суд вправі, незалежно від результату вирішення спору, покласти на відповідача повністю або частково державне мито.

6.1.3. Якщо у відповіді на претензію не додержано вимог статті 8 АПК, зокрема, коли претензію повністю або частково відхилено без наведення мотивів відхилення, без посилання на нормативні акти чи документи, на підставі яких претензія не може бути задоволена, заявникові не надіслані відсутні у нього документи, що обгрунтовують відхилення претензії, то порядок доарбітражного врегулювання спору слід вважати порушеним з застосуванням наслідків, передбачених статтею 49 АПК.

6.2. У разі прийняття арбітражним судом рішення на підставі досягнутої між сторонами угоди (стаття 73 АПК), в якій сторони дійшли згоди, у тому числі і стосовно розподілу арбітражних витрат, суд має право затвердити цю угоду, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. У таких випадках суд у своєму рішенні повинен навести зміст цієї угоди.

6.3. У разі коли арбітражний суд на підставі пункту 3 частини другої статті 83 АПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

6.4. У випадках скасування рішення арбітражного суду і передачі справи на новий розгляд розподіл арбітражних витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перевірку рішення в порядку нагляду або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює арбітражний суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу арбітражних витрат.

6.5. Стороні, на користь якої відбулося рішення, арбітражний суд на загальних підставах відшкодовує витрати, пов'язані зі сплатою державного мита за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита (стаття 49 АПК).

6.6. Приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках коли позивач звільнений від сплати державного мита, арбітражний суд повинен виходити з такого.

Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується. У разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

6.7. Якщо позивачу у встановленому порядку надано відстрочку сплати державного мита, питання щодо стягнення (відшкодування) мита після закінчення терміну такої відстрочки повинно вирішуватись на загальних підставах, визначених статтею 49 АПК ( 1798-12 ). ( Пункт 6 доповнено підпунктом 6.7 згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000 )

7. Якщо суддя не прийняв рішення щодо розподілу арбітражних витрат чи повернення державного мита з державного бюджету, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у арбітражному процесі, а також з власної ініціативи він на підставі статті 88 АПК має право прийняти додаткове рішення чи ухвалу зі справи.

8. Державне мито частково або повністю повертається заявникові лише у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

Застосовуючи статтю 47 АПК, необхідно виходити з того, що арбітражний суд самостійно чи за заявою сторони в рішенні, а в тих випадках, коли процесуальні документи не виносилися - у відповідній довідці зазначає обставини, які є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Такими підставами відповідно до статті 8 Декрету є: внесення державного мита у більшому розмірі, ніж передбачено законом; відмова платника від подання позовної заяви; повернення або відмова у прийнятті позовної заяви, а також заяви про перевірку рішення в порядку нагляду чи перегляд його за нововиявленими обставинами (статті 62, 63 105 та 113 АПК); припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в арбітражному суді, а також коли позивачем не додержано встановленого для даної категорії спорів порядку доарбітражного врегулювання спору (пункти 1 і 3 статті частини першої 80 та пункт 3 частини першої статті 81 АПК); скасування у встановленому порядку рішення, ухвали, постанови арбітражного суду, якою державне мито було стягнуто в доход державного бюджету.

Сплачене заявником державне мито підлягає поверненню повністю також у випадку, коли сторона звертається до арбітражного суду з заявою про перевірку в порядку нагляду ухвал, можливість перевірки яких не передбачена АПК ( 1798-12 ) (статті 20, 24, 25, 26, 27, 31, 41, 58, 64, 68, 77, 88, 89, 120 та 122 АПК ). У таких випадках арбітражний суд має повернути заяву на підставі статті 111 АПК, а сплачене до бюджету України державне мито - на підставі пункту 2 частини першої статті 8 Декрету ( 7-93 ).

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника. При цьому слід мати на увазі, що встановлений пунктом 17 Інструкції річний строк подання заяви не є процесуальним і не може бути відновлений судом у разі його закінчення.

Повернена позовна заява, заява про перевірку рішення в порядку нагляду чи про перегляд його за нововиявленими обставинами може бути повторно подана на загальних підставах до арбітражного суду після усунення допущенного порушення, якщо таке порушення не перешкоджає повторному зверненню до суду. При цьому позивач має право використати первісний документ про сплату державного мита.

У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

9. Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), та розподіл цих витрат має визначатись арбітражним судом з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною установою

Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до арбітражного суду для дачі пояснень, відшкодовуються вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; найом жилого приміщення, а також добові у розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні документи не подано, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.

Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається у рішенні арбітражного суду.

Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших арбітражних витрат проводиться за правилами розподілу державного мита.

10. Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг юридичних фірм, правових організацій, адвокатів з надання останніми правової допомоги щодо ведення справи в арбітражному суді, не відносяться до складу арбітражних витрат. Ці витрати відносяться до збитків сторін і відшкодовуються у загальному порядку.

В.о.Голови Вищого арбітражного суду України А.ОСЕТИНСЬКИЙ