ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/95 від 29.02.96
м.Київ

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди

З метою правильного вирішення арбітражними судами спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, угоди (договори) та зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Законом України від 6 травня 1993 року "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" ( 3188-12 ) встановлено обов'язок винної особи відшкодувати моральну шкоду.

Цим Законом главу 40 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), яка регулює зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, доповнено статтею 440-1.

Таким чином, дія цієї статті Цивільного кодексу України не поширюється на зобов'язання, які виникають з угод (договорів). Що ж до останніх, то відповідальність особи, винної у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, обмежується обов'язком відшкодувати завдані цим збитки та сплатою неустойки (статті 203 та 204 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

Юридична особа має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 7 та 440-1 Цивільного кодексу України, інших спеціальних законодавчих актів, зокрема, статті 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ), статті 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ), статті 10 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" ( 55-93 ).

При цьому слід мати на увазі, що стаття 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), у якій йдеться про відшкодування моральної шкоди громадянинові, не виключає права юридичної особи на відшкодування цієї шкоди на підставі частини другої статті 7 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

2. Моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. При цьому, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

3. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід мати на увазі, що відповідно до статті 440-1 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) винна у заподіянні цієї шкоди особа може бути звільнена від обов'язку відшкодування тільки за умови, якщо вона доведе відсутність своєї вини (умислу або необережності). Таким чином, позивач повинен довести лише факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, а не наявність у цьому вини останнього.

4. Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду.

Найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам (стаття 7 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), стаття 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ). Авторське право може належати як фізичній, так і юридичній особі. Порушення авторського права і суміжних прав також тягне за собою обов'язок відшкодування моральної шкоди (пункт 3 статті 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ).

5. Моральна шкода пов'язана з порушенням немайнових прав. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 7 Цивільного кодексу України щодо вимог про компенсацію моральної шкоди, заподіяної відомостями, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію, встановлено строк позовної давності в один рік.

6. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні обсягу компенсації моральної шкоди слід виходити з того, що він не залежить від заподіяної відповідачем майнової шкоди, яку останній повинен відшкодувати відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). За усіх обставин розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

7. Відповідно до статті 54 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.

У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них.

Якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини та обгрунтований розрахунок стягуваної суми, арбітражний суд на підставі пункту 3 статті 63 Арбітражного процесуального Кодексу України повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

8. При заподіянні моральної шкоди неправомірними діями кількох осіб питання про розмір відшкодування слід вирішувати з урахуванням ступеня вини кожного з них. При цьому, якщо неподільну моральну шкоду заподіяно спільно, тобто взаємопов'язаними сукупними діями винних осіб, вони відповідно до статті 451 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) несуть перед потерпілим солідарну відповідальність.

9. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі поширенням через засоби масової інформації відомостей, які порочать ділову репутацію, необхідно виходити з такого.

9.1. Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність, виходячи із ступеня вини кожного з них. Якщо позивач звернувся до арбітражного суду з позовом тільки до органу масової інформації, що є його правом, то за рахунок останнього відшкодовується частина моральної шкоди з урахуванням ступеня його вини.

У тих випадках, коли орган масової інформації не подав позивачеві відомостей про автора, слід виходити з того, що всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію позивача, взяв на себе цей орган. Якщо позов поданий до органу масової інформації та автора, то цей спір підлягає вирішенню загальним, а не арбітражним судом (стаття 24 Цивільного процесуального кодексу України ( 1540-06 ).

У тих випадках, коли позов поданий лише до органу масової інформації, арбітражний суд не має права залучати до участі в справі автора - фізичну особу.

Якщо в одній позовній заяві об'єднані вимоги про відшкодування моральної шкоди та оскарження відмови в публікації спростування інформації або порушення порядку його публікації, то ці вимоги підлягають розглядові у загальному суді (стаття 26 Цивільного процесуального Кодексу України).

9.2. Орган масової інформації не відшкодовує моральної шкоди у випадках, передбачених статтею 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) і статтею 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ). Такими випадками, зокрема, є публікація (розповсюдження) відомостей, одержаних від інформаційних агентств або якщо вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян чи відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього. Редакція друкованого органу масової інформації та телерадіоорганізація не відшкодовують моральної шкоди також у випадках відтворення виступів народних депутатів або якщо відомості містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

10. Відповідно до статті 7 Цивільного кодексу України організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам.

Якщо ці відомості були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), то спори, пов'язані з оскарженням відмови в публікації спростування інформації або порушенням порядку його публікації незалежно від суб'єкту спору, підлягають вирішенню загальним, а не арбітражним судом. (Спільний лист Верховного Суду України та Вищого Арбітражного Суду України від 14-20 липня 1995 року.

11. Відповідно до підпункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) та пункту 4 Постанови Верховної Ради України від 7 квітня 1995 року "Про введення в дію Закону України "Про державний бюджет України на 1995 рік" ( 130/95-ВР ) позовна заява про відшкодування моральної шкоди оплачується державним митом у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо в одній позовній заяві об'єднані вимоги майнового та немайнового характеру, державне мито підлягає оплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового, так і немайнового характеру (пункт 36 Інструкції Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року N 15 "Про порядок обчислення та справляння державного мита").

12. За наслідками вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, арбітражним судам необхідно виявляти причини та умови, що призводять до порушення прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб'єктів, та реагувати на ці порушення відповідно до статті 90 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ).

Голова Вищого Арбітражного Суду України Д.Притика