ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/95 від 29.02.96
м.Київ

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями
Вищого арбітражного Суду
N 02-5/445 від 18.11.97
N 02-5/433 від 13.11.98
N 02-5/618 від 06.11.2000

Роз'ясненням Вищого господарського суду
N 04-5/609 від 31.05.2002

Рекомендаціями Президії Вищого
господарського суду
N 04-5/1429 від 18.11.2003
N 04-5/26 від 01.02.2005 )

( У тексті слова "юридична особа", "юридичної особи" замінено
відповідно словами "підприємство чи організація",
"підприємства чи організації" згідно з Роз'ясненням Вищого
Арбітражного Суду N 02-5/433 від 13.11.98 )

( У тексті Роз'яснення, крім вступної частини, слова
"арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінено
відповідно словами "господарський" і "господарські" у
відповідних відмінках, а абревіатуру "АПК" - абревіатурою
"ГПК" згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду
N 04-5/609 від 31.05.2002 )

З метою правильного вирішення арбітражними судами спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, угоди (договори) та зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Законом України від 6 травня 1993 року "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" ( 3188-12 ) встановлено обов'язок винної особи відшкодувати моральну шкоду.

Цим Законом главу 40 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), яка регулює зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, доповнено статтею 440-1.

Таким чином, дія цієї статті Цивільного кодексу України не поширюється на зобов'язання, які виникають з угод (договорів). Що ж до останніх, то відповідальність особи, винної у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, обмежується обов'язком відшкодувати завдані цим збитки та сплатою неустойки (статті 203 та 204 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) якщо інше не передбачено законом. ( Абзац четвертий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/433 від 13.11.98 )

Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 7 та 440-1 Цивільного кодексу України, інших спеціальних законодавчих актів, зокрема, статті 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ), статті 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ), статті 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування" ( 93/96-вр ). ( Абзац п'ятий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

При цьому слід мати на увазі, що стаття 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), у якій йдеться про відшкодування моральної шкоди громадянинові, не виключає права підприємства чи організації на відшкодування цієї шкоди на підставі частини другої статті 7 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

За змістом частини другої статті 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) у справах за позовами органів державної влади та органів місцевого самоврядування про спростування недостовірної інформації не підлягають задоволенню судом вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. ( Пункт 1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

2. Моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. При цьому, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

3. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід мати на увазі, що відповідно до статті 440-1 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) винна у заподіянні цієї шкоди особа може бути звільнена від обов'язку відшкодування тільки за умови, якщо вона доведе відсутність своєї вини (умислу або необережності). Таким чином, позивач повинен довести лише факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, а не наявність у цьому вини останнього.

4. Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду.

Найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам (стаття 7 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), стаття 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ). Авторське право може належати як фізичній, так і юридичній особі. Порушення авторського права і суміжних прав також тягне за собою обов'язок відшкодування моральної шкоди (пункт 3 статті 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ). ( Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000 )

5. Моральна шкода пов'язана з порушенням немайнових прав. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 7 Цивільного кодексу України щодо вимог про компенсацію моральної шкоди, заподіяної відомостями, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію, встановлено строк позовної давності в один рік.

6. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні обсягу компенсації моральної шкоди слід виходити з того, що він не залежить від заподіяної відповідачем майнової шкоди, яку останній повинен відшкодувати відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). За усіх обставин розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

7. Відповідно до статті 54 ГПК ( 1798-12 ) у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі. ( Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них.

Якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, господарський суд на підставі пункту 3 статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. ( Абзац пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

8. При заподіянні моральної шкоди неправомірними діями кількох осіб питання про розмір відшкодування слід вирішувати з урахуванням ступеня вини кожного з них. При цьому, якщо неподільну моральну шкоду заподіяно спільно, тобто взаємопов'язаними сукупними діями винних осіб, вони відповідно до статті 451 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) несуть перед потерпілим солідарну відповідальність.

9. У вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної підприємству чи організації поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать ділову репутацію підприємства чи організації або завдають шкоди їх інтересам, необхідно виходити з такого. ( Пункт 9 в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/433 від 13.11.98 )

9.1. Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачі по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, оприлюднення в іншій формі, у тому числі в заявах, оголошеннях тощо.

Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність, виходячи із ступеня вини кожного з них. Оскільки без участі у справі автора - фізичної особи спір про відшкодування моральної шкоди вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом.

Позов, поданий до органу масової інформації та автора, також підлягає розгляду загальним судом (пункт 1 частини першої статті 24 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ).

Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування. Тому справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у загальному суді або добровільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази такого спростування повинні бути додані до відповідної позовної заяви. ( Пункт 9.1 в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/433 від 13.11.98 )

9.2. Орган масової інформації не відшкодовує моральної шкоди у випадках, передбачених статтею 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) і статтею 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ). Такими випадками, зокрема, є публікація (розповсюдження) відомостей, одержаних від інформаційних агентств або якщо вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян чи відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього. Редакція друкованого органу масової інформації та телерадіоорганізація не відшкодовують моральної шкоди також у випадках відтворення виступів народних депутатів або якщо відомості містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

9.3. За змістом статті 47-1 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) висловлення оціночних суджень, визначення яких наведено у цій нормі, не тягне за собою відповідальності, у тому числі й у вигляді відшкодування моральної шкоди. За цією ж нормою особа звільняється від такої відповідальності і за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо господарським судом буде встановлено, що ця інформація є суспільно значимою, тобто такою, яка підпадає під ознаки частини дев'ятої статті 30 Закону України "Про інформацію". ( Пункт 9 доповнено підпунктом 9.3 згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

( Пункт 10 виключено на підставі Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/433 від 13.11.98 )

10. Розмір ставок державного мита із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися відповідно до підпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93. ( Абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000, в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003; із змінами,внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/26 від 01.02.2005 )

Якщо в одній позовній заяві об'єднані вимоги майнового та немайнового характеру, державне мито підлягає оплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового, так і немайнового характеру (пункт 36 Інструкції Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року N 15 "Про порядок обчислення та справляння державного мита").

11. За наслідками вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, господарським судам необхідно виявляти причини та умови, що призводять до порушення прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб'єктів, та реагувати на ці порушення відповідно до статті 90 ГПК ( 1798-12 ).

Голова Вищого Арбітражного Суду України Д.Притика