ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/422 від 10.12.96
м.Київ
Арбітражним судам України
(Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови
Пленуму Вищого господарського суду України
N 6 від 23.03.2012)
Про судове рішення
( Роз'яснення затверджено Постановою
Вищого арбітражного суду
N 3 від 28.02.97 )
( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями
Вищого Арбітражного суду
N 02-5/445 від 18.11.97
N 02-5/425 від 11.11.98
N 02-5/195 від 24.04.99
N 02-5/601 від 24.12.99
N 02-5/618 від 06.11.2000
N 02-5/467 від 18.04.2001
Роз'ясненням Вищого господарського суду
N 04-5/609 від 31.05.2002
Рекомендаціями Президії
Вищого господарського суду
N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( У тексті Роз'яснення, крім абзацу третього вступної
частини, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх
відмінках замінено відповідно словами "господарський"
і "господарські" у відповідних відмінках, а абревіатуру
"АПК" - абревіатурою "ГПК" згідно з Роз'ясненням Вищого
господарського суду N 04-5/609 від
31.05.2002 )
Перегляд судових актів свідчить, що у багатьох випадках рішення з конкретних справ не відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) щодо законності і обгрунтованості їх, повноти та об'єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів. ( Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
Не в усіх рішеннях чітко викладаються вимоги позивача і заперечення відповідача; розкривається суть правовідносин сторін; дається правова кваліфікація встановлених фактів і посилання на законодавство, яким керувався суд, вирішуючи спір. Все ще недостатня професійна культура та загальна грамотність викладення рішення.
З метою усунення цих недоліків, підвищення авторитету судового рішення Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
1. На підставі статті 124 Конституції України ( 254к/96-вр ), частини першої статті 84 ГПК ( 1798-12 ) судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного суду N 02-5/445 від 18.11.97, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
2. У відповідності з статтею 4 ГПК ( 1798-12 ) України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
( Абзац другий пункту 2 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
3. Рішення господарського суду має грунтуватись на повному з'ясуванні такого:
3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
4. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. ( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
5. Господарські суди повинні дотримувати передбаченої статтями 84, 86 ГПК послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).
Про зміну сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх процесуальних позицій у порівнянні з позовною заявою, відзивом на неї, клопотанням тощо слід зазначити у мотивувальній частині рішення. ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
( Пункт 6 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
7. За наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій частинах рішення згідно зі статтями 26 та 27 ГПК повинний бути точно визначений їх статус - з самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких. У залежності від цього слід формулювати мотивувальну та резолютивну частини рішень.
8. Зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів. ( Абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000 )
9. Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. ( Абзац перший пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.
При цьому господарські суди повинні зазначати:
9.1. У рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення; ( Підпункт 9.1 пункту 9 в редакції Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000 )
9.2. у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них;
9.3. у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підприємство, здіснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;
9.4. у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;
9.5. у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (стаття 121 ГПК), - конкретні терміни їх виконання;
9.6. В ухвалах зі справ, у яких сторони досягли мирової угоди (частина четверта статті 121 ГПК ( 1798-12 ), - про затвердження відповідної угоди; ( Підпункт 9.6 пункту 9 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
9.7. У рішенні про визнання недійсним акта - його номер і дату видання, найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнання акта частково недійсним - також його конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною. ( Абзац перший пункту 9.7 в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
Визнаючи повністю або частково недійсним акт нормативного характеру державного чи іншого органу, у тому числі акт вищого чи центрального органу виконавчої влади, господарському суду, крім даних, перелічених в абзаці першому цього підпункту роз'яснення, слід також покладати на орган, що видав такий акт, обов'язок опублікувати (оприлюднити) резолютивну частину рішення господарського суду у тому самому виданні (у той самий спосіб), де було опубліковано (оприлюднено) визнаний недійсним акт. Копію відповідного рішення необхідно надіслати Міністерству юстиції України чи його органу. ( Пункт 9.7 доповнено абзацом другим згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/425 від 11.11.98, із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/195 від 24.04.99 )
У рішенні господарського суду має бути визначений термін, протягом якого повинна бути здійснена публікація (оприлюднення). ( Пункт 9.7 доповнено абзацом третім згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного суду N 02-5/425 від 11.11.98 )
Визнаючи повністю або частково недійсним акт ненормативного характеру (індивідуальний акт), який доведено до відома та/або виконання певного кола юридичних чи фізичних осіб (крім самого позивача), що спричинило порушення прав чи завдало шкоди охоронюваним законом інтересам позивача, господарський суд зобов'язує відповідача повідомити про резолютивну частину рішення зі справи тих же осіб і у той самий спосіб, яким до них було доведено цей акт, або в інший прийнятний для позивача спосіб та подати господарському суду у визначений ним термін докази такого повідомлення. ( Пункт 9.7 пункту 9 доповнено абзацом четвертим згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного суду N 02-5/601 від 24.12.99 )
9.8. У рішенні про вчинення певних дій або про утримання від певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то утриматися від вчинення дій, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення; ( Пункт 9 доповнено підпунктом 9.8 згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000 )
9.9. у рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах рішення.
9.10. У рішеннях зі спорів, пов'язаних із стягненням грошових сум - зокрема дані, визначені в пункті 3 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ). У зв'язку з цим господарським судам слід враховувати таке. ( Абзац перший підпункту 9.10 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
9.10.1. Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною заявою. ( Підпункт 9.10.1 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
9.10.2. За відсутності у позовній заяві даних про найменування (ім'я) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код (індивідуальний ідентифікаційний номер) тощо необхідні відомості господарському суду слід витребувати у позивача і відповідача згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК ( 1798-12 ). Якщо позивачем не подані витребувані відомості, господарський суд залишає позов без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК.
Залежно від конкретних матеріалів і обставин справи в наказі господарського суду можуть бути зазначені банківські рахунки в національній або іноземній валюті, а також реєстраційні рахунки. ( Підпункт 9.10.2 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( Підпункт 9.10.3 виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
( Пункт 9 доповнено підпунктом 9.10 згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )
10. Рішення господарського суду може прийматись тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи. У разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді до складу суду розгляд справи слід починати спочатку, про що головою господарського суду або його заступником повинна виноситись ухвала. У разі необхідності цією ж ухвалою продовжується строк вирішення спору, але не більше як на один місяць (частина третя статті 69 ГПК). При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності з частиною четвертою статті 20 ГПК заява про відвід судді повинна подаватись, як правило, до початку розгляду справи. ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
11. Прийняття додаткового рішення (стаття 88 ГПК) за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду здійснюється, як правило, тим же суддею (складом суду), що приймав первісне рішення.
Про відхилення заяви сторони чи прокурора щодо прийняття додаткового рішення виносяться ухвала (стаття 86 ГПК).
Додаткове рішення і ухвала про відхилення заяви щодо його прийняття можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому розділами XII і XII-1 ГПК ( 1798-12 ). ( Абзац третій пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Господарським судам слід мати на увазі, що прийняття додаткового рішення припустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 ГПК. Порушення вимог цієї статті тягне за собою зміну або скасування рішення в апеляційному чи у касаційному порядку (пункт 4 частини першої статті 104, стаття 111-10 ГПК). ( Абзац четвертий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
12. Господарський процесуальний кодекс України не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про прийняття додаткового рішення, виправлення чи роз'яснення його. Тому при розгляді цих заяв господарським судам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення.
13. Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, роз'яснення чи виправлення його, господарські суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві тощо.
14. Додаткове рішення підлягає перегляду за правилами ГПК. При цьому питання щодо необхідності перевірки основного рішення зі справи вирішує апеляційна або касаційна інстанція в залежності від змісту додаткового рішення, мотивів, викладених у заяві про його перевірку, характеру і обставин справі і т.ін. За таким же принципом вирішується питання про скасування чи зміну обох рішень або одного з них. ( Пункт 14 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
15. Що стосується роз'яснення чи виправлення рішення, то господарські суди повинні мати на увазі таке: стаття 89 ГПК не передбачає можливості перегляду в апеляційному чи у касаційному порядку ухвали, винесеної на підставі цієї статті. ( Пункт 15 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
16. Згідно із статтями 101 і 111-9 ГПК ( 1798-12 ) апеляційна і касаційна інстанції вправі прийняти додаткове рішення, роз'яснити чи виправити його лише стосовно прийнятих ними процесуальних документів, але не рішень, прийнятих у першій інстанції. ( Пункт 16 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
17. Згідно зі статтями 88 та 89 ГПК додаткове рішення, роз'яснення чи виправлення його здійснюється, зокрема, за заявою сторони. При цьому необхідно враховувати, що у відповідності зі статтями 26 та 27 ГПК правами сторони користуються треті особи, отже вони також можуть звернутись до господарського суду з відповідною заявою.
18. Господарським судам слід також мати на увазі, що практично не виключено звернення з заявою про роз'яснення чи виправлення рішення державного або іншого органу, на який покладено виконання рішення (установа банку, державний виконавець, фінансовий орган, який забезпечує стягнення коштів у доход державного бюджету тощо). У такому випадку питання про задоволення або відхилення цієї заяви необхідно вирішувати з урахуванням характеру припущеної помилки чи описки та їх впливу на можливість виконання рішення. ( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )
Голова Вищого Арбітражного Суду України Д.Притика