ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
15 серпня 2006 року
м. Київ

Справа N К-20840/06

(Постанову скасовано постановою
Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України
від 01.07.2008)

Про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

позивача: С.,

відповідача: Т., Д.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк” на постанову господарського суду Луганської області від 23 березня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року у справі N 12/86 н-ад за позовом Акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк” до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ,- ВСТАНОВИВ:

В період з 29 листопада 2005 року по 11 січня 2006 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську проводилась планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Луганської філії Акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк”, в тому числі щодо правильності обчислення та своєчасності сплати податку з доходів найманих працівників ( прибуткового податку з громадян” за період з 01 жовтня 2003 року по 30 вересня 2005 року.

Актом про результати проведення перевірки N 10/22-0/21787620/ДСК від 12 січня 2006 року встановлено порушення Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” N 13-92 від 26 грудня 1992 року в частині застосування прогресивної шкали ставок ( ст.7 Декрету), що призвело до неповного утримання та перерахування податку з доходів найманих працівників (прибуткового податку) до бюджету.

На підставі акта відповідачем складено податкове повідомлення-рішення N 0000021345/0 від 23 січня 2006 року, яким Луганській філії донараховано податок з доходів найманих працівників ( прибутковий податок) в сумі 24773 грн.65 коп. та штрафні санкції в сумі 49547 грн.30 коп. Всього сума податкового зобов’язання за податковим повідомлення-рішенням складає 74320 грн. 95 коп.

За висновками позивача до спірних відносин не може застосовуватися Указ Президента України “Про збільшення неоподаткованого мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” від 13 вересня 1994 року N 519/94 (далі-Указ N 519), яким встановлено ставку прогресивного оподаткування доходів громадян виходячи з неоподаткованого мінімуму, оскільки він не має силу Закону, а в Декрет можуть бути зміни внесені тільки Законами з питань оподаткування.

Постановою господарського суду Луганської області від 23 березня 2006 року, залишеного в силі ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі АКБ “Правекс-Банк” просить рішення судів скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що суди неповно дослідили обставини справи, дали неправильну оцінку зібраним доказам, ухвалили рішення, які не відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді , пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що в даному випадку при визначенні ставки прибуткового податку повинен застосовуватися мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком, у розмірі 17 грн. на місяць, який визначено Указом Президента України “Про збільшення неоподаткованого мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян”.

Проте, судова колегія вважає такий висновок помилковим та таким, що не ґрунтується на приписах діючого податкового законодавства.

Статтею 67 Конституції України в імперативній формі визначено, що кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку та розмірах, встановлених законом.

У ст.92 Конституції України зазначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки та збори.

За приписами ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” (з подальшими змінами) встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Вказану норму, також містять Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1998 року N 363-ХІV “Про застосування нормативно - правових актів з питань оподаткування в Україні” та Закон України від 14 жовтня 1998 року N 171-ХІV “Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування”.

Як випливає зі ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” (із змінами та доповненнями), податок на доходи фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків. А відповідно до статті 1 вказаного Закону України від 14 жовтня 1998 року N 171-ХІV “Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування”, ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільги щодо оподаткування встановлюються або змінюються виключно законами України з питань оподаткування.

Основним Законом з питання оподаткування доходів фізичних осіб, якій діяв під час спірних правовідносин, був Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 “Про прибутковий податок з громадян” прийнятий на підставі Закону України від 18 листопада 1992 року N 2796-ХІІ “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання”.

На підставі ст. 2 вказаного Декрету, об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України , так і за її межами.

У ст.6 цього Декрету визначено, що сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум введено в шкалу ставок оподаткування (пункт 1 ст. 7 Декрету).

Ставки податку з прибуткового податку з громадян визначені у ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, пунктом 1 якої встановлено шкалу обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи в мінімальних місячних заробітних платах.

Тобто, за змістом вказаних норм під неоподатковуваним мінімумом для обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи є мінімальна заробітна плата.

При цьому необхідно зазначити, що розмір мінімальної заробітної плати є законодавчо врегульованим. Зміни щодо визначення ставки оподаткування до статей 6 та 7 Декрету Кабінету міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” у законодавчому порядку не вносились.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає безпідставним застосуванням до спірних правовідносин приписи Указу Президента України “Про збільшення нерпо” без внесення відповідних змін до приписів Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” щодо встановлених ставок оподаткування за вказаним Декретом.

Беручи до уваги, що в даному випадку порушень з боку позивача приписів Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, щодо застосування ставок оподаткування не встановлено, судова колегія вважає, що відповідачем помилково було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення щодо визначення податкового зобов'язання з прибуткового податку та застосування до позивача фінансових санкцій на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Згідно ст.229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 232 КАС України,- ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк” - задовольнити.

Постанову господарського суду Луганської області від 23 березня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог АКБ “Правекс-Банк” до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, визнати недійсним податкове повідомлення-рішення N 0000021345/0 від 23 січня 2006 року.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2006 року, якою було зупинено виконання постанови господарського суду Луганської області від 23 березня 2006 року та ухвали Луганського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Судді