ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
03.04.2008 N 5/55

Про визнання протиправним та скасування наказу

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Кочана В.М., суддів - Вовка П.В., Ковзеля П.О., секретаря судового засідання Стріхи В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправним та скасування наказу, встановив:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України в остаточній редакції якого просив визнати протиправним та скасувати наказ N 610 від 15.11.2005 р. "Про впровадження в Україні адаптованої ДОТС-стратегії", як такий, що суперечить державним інтересам, а також грубо порушує Конституцію України ( 254к/96-ВР ) та інші закони України.

Позивачі в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та пояснили наступне.

15.11.2005 р. Міністерством охорони здоров'я України видано наказ N 610 "Про впровадження в Україні адаптованої ДОТС-стратегії". На думку позивачів, виконання пп. 1, 2, а також п. II ч. 1 додатка до цього наказу призведе до повної руйнації фтизіатричної служби, стрімкому зростанню захворюваності на туберкульоз і підвищення смертності від нього у два-три рази.

Позивачі вважають, що п. II ч. 1 додатка до наказу "Концепція адаптованої ДОТС-стратегії в Україні", яким передбачено, що виявлення хворих на активні форми туберкульозу здійснюється за зверненням в лікувально-профілактичні заклади за методом мікроскопії мазка та рентгенофлюорографії є причиною неухильного росту захворюваності на туберкульоз в зв'язку з тим, що ним не передбачені планові профілактичні обстеження 80 - 90% населення і такі заходи є пасивними методами реєстрації захворювання, а не активними методами запобіганню захворюванню.

Оскаржуваний наказ МОЗ України N 610 не пройшов громадської і санітарно-епідеміологічної експертизи, не було публічного обговорення проекту наказу. Запропонована адаптована ДОТС (Directly observd tretment, short-course - метод безпосередньо контрольованої короткотермінової терапії) - стратегія є науково необґрунтованою, оскільки не було здійснено жодної науково-дослідної роботи, що доводила б її корисність та ефективність. Незважаючи на це, заходи, зазначені в ньому, активно впроваджуються на всій території України. На думку позивачів і фтизіатричної громадськості, оскаржуваний наказ впроваджує проведення широкомасштабного експерименту (дослідів) над людьми. Оскаржуваний наказ суттєво обмежує обсяг та якість прав і свобод здорових громадян на захист від зараження і захворювання на туберкульоз, грубо порушує ч. 1, 2 ст. 3, ч. 4 ст. 49, ч. 1 ст. 50 Конституції України ( 254к/96-ВР ), норми чинного Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" ( 2586-14 ), Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" ( 1645-14 ), Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ).

Позивачі зазначають, що подальше впровадження в медичну практику заходів, передбачених оскаржуваним наказом, призведе до катастрофічно непередбачуваного погіршення епідеміологічної ситуації, що являє собою реальну загрозу національній безпеці України.

У позові вказано, що за останні роки в Україні склалася катастрофічна ситуація із захворюваністю на туберкульоз. Щорічно не лише зростає на 38 - 40 тисяч кількість хворих на туберкульоз, а й змінюється чутливість мікобактерій туберкульозу (МБТ) до антимікобактеріальних препаратів (АМБП).

При зверненні до суду із позовною заявою позивачі наводять результати порівняльного аналізу Інституту Фтизіатрії та Пульмонології АМН України, проведеного в пілотному Донецькому регіоні з загальноукраїнськими понад тринадцятьма статистичними показниками, такими, як: захворюваність на всі форми активного туберкульозу, захворюваність на бактеріальні форми та інше. Практично всі статистичні показники пілотного Донецького регіону виявилися значно гіршими, ніж загальноукраїнські. Тобто, аналіз показав різке зростання захворюваності на туберкульоз більше ніжу два рази.

Аргументуючи свою позицію позивачі наводять Резолюцію круглого столу "Поєднання зусиль Парламенту, Уряду та громадськості в опрацюванні спільної стратегії подолання туберкульозу в Україні", організованого Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України з проблем ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії 22.02.2006 р.

В даній резолюції рекомендовано Кабінету Міністрів України, серед іншого, розробити Загальнодержавну цільову програму подолання епідемії туберкульозу на 2007 - 2011 роки. З метою підвищення рівня відповідальності всіх гілок влади за виконання Загальнодержавної програми, направити її для затвердження Верховною Радою України, а також скасувати наказ Міністерства охорони здоров'я України N 610 від 15.11.2005 р. "Про впровадження в Україні адаптованої ДОТС-стратегії" у зв'язку з неприйнятністю впровадження адаптованої ДОТС-стратегії за результатами обговорення концепції впровадження та негативними результатами у пілотних регіонах (Донецька область, м. Київ).

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що оскаржуваний наказ не суперечить діючому законодавству України, прийнятий в межах повноважень відповідача та не порушує законних прав та свобод громадян. Відповідач посилається, серед іншого, на рекомендації парламентських слухань на тему: "Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання", які схвалені Постановою Верховної Ради України від 19.06.2003 р N 989-IV, де рекомендовано Кабінету Міністрів України з метою посилення заходів протидії епідемії туберкульозу протягом 2004 року поширити на всі регіони України застосування рекомендованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я принципів стратегії боротьби з туберкульозом ДОТС-стратегію, застосування якої у Донецькій області та м. Києві дало позитивні результати.

Свою правову позицію Міністерство охорони здоров'я України також базує на розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 р. N 354-р "Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 - 2011 роках", де надано порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанту третім з яких зазначено - "оптимальним варіантом розв'язання проблеми є запровадження ДОТС-стратегії, адаптованої до традиційної системи протидії та особливостей епідемії туберкульозу в Україні".

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 15.11.2005 р. Міністерством охорони здоров'я України видано наказ N 610 "Про впровадження в Україні адаптованої ДОТСстратегії". Відповідно до зазначеної впровадженої ДОТС-стратегії передбачено виявлення хворих на активні форми туберкульозу, що здійснюється за зверненням в лікувально-профілактичні заклади за методом мікроскопії мазка та рентгенофлюорографії, шляхом проведення туберкулінодіагностики серед груп ризику у дітей, шляхом проведення скринінгової флюорографії або мікроскопії мазка серед груп ризику у дорослих.

Судом встановлено, що Позивачі є достатньо компетентними в галузі фтизіатрії, досліджень та лікування захворювань на туберкульоз та володіють достатнім рівнем знань у цій галузі. ОСОБА_1 - професор, доктор медичних наук, радник Національної комісії з радіаційного захисту населення України при Верховній Раді України, професор кафедри дерматології, завідуючим кафедрою дитячої дерматології, читав лекції з позалегеневих форм ТБ і проводив клінічні консультації хворих на ТБ. За його участі розроблено комплекс проектів щодо подолання епідемії туберкульозу, а саме: "Загальнодержавна програма і заходи боротьби із захворюванням на туберкульоз та подолання мультиполі резистентного туберкульозу на 2006 - 2010 роки", проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз". ОСОБА_2 є лауреатом Державної премії України, Заслужений винахідник України, професор кафедри рентгенології, кандидат медичних наук, доктор філософії в медицині на протязі 25 років працював асистентом, доцентом, професором кафедри рентгенології, проводив рентгенконсультативну діагностику хворих на легеневу та інші форми туберкульозу, 10 років працює Ученим секретарем Національної комісії з радіаційного захисту населення України.

Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" ( 2801-12 ) передбачено, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ) визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" ( 1645-14 ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Даним законом ( 1645-14 ) передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб розробляє і здійснює відповідні державні цільові програми, забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров'я, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів і робіт, пов'язаних з ліквідацією епідемій, координує проведення цих заходів і робіт, координує та спрямовує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Законом України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" ( 2586-14 ) передбачено у ст. 3, що державне регулювання у сфері боротьби із захворюванням - це реалізація державної політики шляхом розробки та виконання цільових програм підвищення добробуту населення, створення інших економічних, соціальних і правових умов для попередження захворювання на туберкульоз та його масового поширення, лікування, забезпечення належного контролю та нагляду за здійсненням протитуберкульозних заходів.

У ст. 8 цього Закону ( 2586-14 ) прерогатива віддається своєчасному виявлення хворих на туберкульоз, яке забезпечується лікарями, іншими медичними працівниками, які зобов'язані усіх хворих із будь-якими ознаками туберкульозу направити для подальшого обстеження до відповідного протитуберкульозного закладу чи до лікаря-спеціаліста (фтизіатра).

Згідно зі ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та практики розгляду Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належних і достатніх доказів правомірності винесеного наказу та не спростовано докази позивачів, викладених в позовній заяві та доданих до неї матеріалах щодо неправомірності винесення оспорюваного наказу N 610 від 15.11.2005 р.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України ( 107-17 ).

Позивачами надано до матеріалів справи належні докази оплати позивачем юридичних послуг відповідно до договору N 609-1-2 від 01.09.2006 р. та акту приймання передачі N ОУ-0000006 від 02.04.2008 р. на суму 950,00 грн.

На підставі ст. 3 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" ( 2586-14 ), ст. 3 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб", керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), суд постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та нечинним наказ Міністерства охорони здоров'я України від 15.11.2005 року N 610 "Про впровадження в Україні адаптованої ДОТС-стратегії".

Після набрання постановою законної сили зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України невідкладно опублікувати резолютивну частину постанови суду у виданні, в якому наказ від 15.11.2005 року N 610 "Про впровадження в Україні адаптованої ДОТС-стратегії" було офіційно оприлюднено.

Стягнути з Державного бюджету України ( 107-17 ) на користь ОСОБА_1 953,4 гривень судових витрат.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий, суддя В.М.Кочан

Судді: П.В.Вовк

П.О.Ковзель