ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
07.05.2008 р.
м. Київ

Справа N К-10951/06

Про визнання недійсними рішень

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

за участю представників

позивача: К., П.

відповідача: Б., Ш., П.

Генеральної прокуратури України: Кудінова І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2005 р.у справі N 29/200 за позовом Закритого акціонерного товариства “Оболонь” до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними рішень, - встановив:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2005р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків N0000081602/2 від 18.02.2004 р. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків N0000331602/3 від 23.03.2004 р. Стягнуто з СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків на користь ЗАТ “Оболонь” 203,00 грн. судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що нарахування пені у спірних податкових повідомленнях-рішеннях саме за періоди з дат оформлення CMR до 01.11.2003р. є безпідставним, оскільки поставка товару підтверджується саме міжнародними товаросупровідними документами із датою перетину митного кордону. Оформлена ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дату фактичного переміщення через митний кордон товарів, а надає суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності право на розміщення товарів у визначений митний режим і підтверджує, а не встановлює, права і обов’язки осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Крім того, державні податкові інспекції не вправі визначати пеню за порушення термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті як суму податкового зобов’язання платника податків.

СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю. Посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме: п.п. 7, 8 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”; ст.ст. 1, 2, 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. N 185/94-ВР; Преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ; п.п. 2.5 п. 2 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 р. за N 110 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за N 268/5459; абз. 1 п. 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. N 253 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за N657/575.

Посилаючись на приписи ст. 188 Митного кодексу України 92-15, п.п. 3.3 п. 3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. N 136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 р. за N 338/3631, податкова інспекція наголошує на тому, що датою імпорту слід вважати дату оформлення ВМД типу ІМ-40 відповідно до вимог п. 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. N 574. Вважає, що податкова інспекція має право застосовувати штрафні санкції у вигляді пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, тобто за порушення не тільки податкового, а й іншого законодавства шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, що, поруч із Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, прямо передбачено п.п. 2.5 п. 2 Інструкції про прядок застосування та стягнення сум штрафних санкцій (фінансових) органами державної податкової служби та абз. 1 п. 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

ЗАТ “Оболонь” у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Генеральної прокуратури України, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки з питань дотримання ЗАТ “Оболонь” валютного законодавства за період з 01.04.2004 р. по 01.11.2003 р. за контрактами, укладеними з нерезидентами, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків, складено акт N 545/16-2/125/05391057 від 11.11.2003 р.

Актом перевірки, серед іншого, встановлено:

- ЗАТ “Оболонь” на підставі контракту N 74.1001/03-81 від 10.01.2003 р. з фірмою “A.Zienann GmbH” (Німеччина) перерахувало останньому за товар авансовий платіж у розмірі 2104356,0 євро 14.02.2003 р.

Товар за цим контрактом надійшов на митну територію України та перебував під митним контролем відповідно до CMR від 11.08.2003 р., 13.08.2003 р., 18.08.2003 р., 23.08.2003 р., 26.08.2003 р., 29.08.2003 р., 01.09.2003р., 02.09.2003 р., 03.09.2003 р., 04.09.2003 р., 06.09.2003 р., 12.09.2003р., 15.09.2003 р., 17.09.2003 р., 19.09.2003 р., 21.09.2003 р., 24.09.2003 р., а всього на загальну суму 3785308,00 грн. євро. Станом на 01.11.2003 р. вантажно-митні декларації на отриманий товар ЗАТ “Оболонь” не оформлені.

Перевіркою встановлено порушення граничного терміну розрахунків та нарахована пеня по мірі надходження товару відповідно до CMR в сумі 3789295,09 грн.

- ЗАТ “Оболонь” на підставі контракту N 427/12/03 від 14.03.2003 р. з фірмою “KHS Maschinen-und Anlagenbau AG” (Німеччина) перерахувало останньому за товар авансовий платіж 2365350,00 євро 20.06.2003 р.

Товар за цим контрактом надійшов на митну територію України та знаходився під митним контролем відповідно до CMR від 20.09.2003 р., 26.09.2003 р., 27.09.2003 р., 28.09.2003 р., 29.09.2003 р., 01.10.2003 р., 02.10.2003р., 05.10.2003 р., 07.10.2003 р., 08.10.2003 р., а всього на загальну суму 6138007,00 євро. Станом на 01.11.2003 р. вантажно-митні декларації на отриманий товар ЗАТ “Оболонь” не оформлені.

Перевіркою встановлено порушення граничного терміну розрахунків та нарахована пеня по мірі надходження товару відповідно до CMR в сумі 559120,64 грн.

- ЗАТ “Оболонь” на підставі контракту від 28.03.2003 р. N 74.0502/03-ZKT з фірмою “A.Zienann GmbH” (Німеччина) перерахувало останньому за товар авансовий платіж у розмірі 816923,00 євро 20.06.2003 р.

Відповідно до ВМД від 29.10.2003 р. N 093886 обладнання надійшло 19.10.2003 р. на суму 1032554,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення граничного терміну розрахунків та нарахована пеня в сумі 434896,75 грн.

Згідно з додатком N 7 до акта перевірки N 545/16-2/125/05391057, розрахунок пені за імпортними операціями за результатами перевірки за період з 01.04.2003 р. по 30.10.2003 р., пеня в розмірі 4783837,75 грн. за вищевказаними контрактами нараховувалась з дати порушення 90-денного терміну при імпорті обладнання до дати оформлення CMR.

За наслідками перевірки СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняла податкові повідомлення-рішення N 0001041602/0 від 13.11.2003 р. та від 10.12.2003 р. N 0001041602/1 про визначення податкового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на суму 4783312,48 грн.

Таким чином, за прострочення термінів розрахунків по вищевказаним контрактам позивачеві нарахована пеня у загальному розмірі 4783312,48 грн.

Рішенням ДПА у м. Києві від 16.02.2004 р. N 378/10/25-014, прийнятим за результатами розгляду скарги ЗАТ “Оболонь” від 19.12.2003 р. N 2551 на податкові повідомлення-рішення N 0001041602/0 від 13.11.2003 р. та від 10.12.2003 р. N 0001041602/1, збільшено визначену у цих податкових повідомленнях-рішеннях суму податкового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, до 4902041,38 грн.

Збільшуючи суму податкового зобов’язання, ДПА у м. Києві виходила з того, що ЗАТ “Оболонь” мала бути нарахована пеня за прострочення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за двома імпортними контрактами: від 10.01.2003 р. N 74.1001/03-SL станом на 11.11.2003 р. та від 14.03.2003 р. N427/12/03 станом на 11.11.2003 р., у зв’язку з відсутністю на момент перевірки належним чином оформленої ВМД, після закінчення законодавчо встановлених термінів ввезення товарів на митну територію України. Свою позицію ДПА у м. Києві ґрунтувала на тому, що датою імпорту слід вважати дату надходження товару на митну територію України, фактичного перетину ним митного кордону України, що підтверджується відбитком штампу на CMR, товаросупровідних документах, що означає початок перебування товару під митним контролем, але при обов’язковій наявності ВМД, оформленої відповідно до вимог п. 8 Положення про вантажну митну декларацію, яка засвідчує завершення митного контролю і надання митницею дозволу на розпорядження без митного контролю на митній території України або за її межами товарами, пропущеними через митний кордон України.

На підставі висновків акта перевірки та рішення ДПА України від 16.02.2004 р. СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято спірне податкове повідомлення-рішення N0000081602/2 від 18.02.2004 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 4902041,38 грн. відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 1 та ч. 5 ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

За результатами розгляду скарги ЗАТ “Оболонь” ДПА України прийняла рішення від 19.04.2004 р. N 2963/6/25-2215, яким податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків N0000081602/2 від 18.02.2004 р. скасувала в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13980,34 грн.

В результаті наведеного, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняла спірне податкове повідомлення-рішення N 0000331602/3 від 23.04.2004 р. про визначення ЗАТ “Оболонь” податкового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 4888061,01 грн. відповідно до ст.ст. 2, 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Таким чином, судами правильно встановлено, що у спірних податкових повідомленнях-рішеннях N0000081602/2 від 18.02.2004 р. та N 0000331602/3 від 23.04.2004 р. пеня податковим органом нарахована позивачеві за порушення вимог ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” за двома зовнішньоекономічними контрактами, а саме: N 74.1001/03-81 від 10.01.2003 р. з фірмою “A.Zienann GmbH” (Німеччина) та N 427/12/03 від 14.03.2003 р. з фірмою “KHS Maschinen-und Anlagenbau AG” (Німеччина). Нарахування пені здійснено з дат оформлення CMR до 01.11.2003 р. (дата закінчення періоду перевірки позивача).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекції у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. N 185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Виходячи із змісту вказаної норми Закону, обов’язковість отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України резидентом ставиться у залежність від факту здійснення імпортних операцій з перевищенням відстрочення поставки більш як на 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу (або виставлення векселя) на користь постачальника продукції, що імпортується.

Частиною 1 ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. N 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Отже, пеня підлягала стягненню саме за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 вказаного Закону, у даному випадку, за здійснення поставки товару нерезидентом з перевищенням 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, авансовий платіж за Контрактом N 74.1001/03-81 від 10.01.2003 р. з фірмою “A.Zienann GmbH” (Німеччина) на суму 2104356,0 євро позивачем здійснений 14.02.2003 р.; авансовий платіж за Контрактом N 427/12/03 від 14.03.2003 р. з фірмою “KHS Maschinen-und Anlagenbau AG” (Німеччина) на суму 2365350,00 євро здійснений позивачем 20.06.2003 р.

Таким чином, виходячи із змісту ч. 1 ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. N 185/94-ВР, поставка товару за вказаними контрактами не потребувала індивідуальної ліцензії Національного банку України у випадку її здійснення до 14.05.2003 р. та 15.09.2003 р. відповідно, а пеня згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. N 185/94-ВР могла бути нарахована за умови відсутності відповідної ліцензії Національного банку України виключно після сплину 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу (або виставлення векселя) на користь постачальника продукції, що імпортується, у даному випадку після 14.05.2003р. та 16.09.2003 р. і до часу здійснення поставки.

Але, у податкового органу були відсутні правові підстави нараховувати пеню згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 р. N 185/94-ВР з дат оформлення CMR до 01.11.2003 р., яка відображена у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. N 959-XII (із змінами та доповненнями) моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до п. 1 ст. 15 Митного кодексу України під “ввезенням в Україну та вивезенням з України” розуміється фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Таким чином, ввезення в Україну товару, що підлягає митному оформленню службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України (ст. 37 Митного кодексу України), неможливо без його фактичного переміщення через митний кордон України, тобто поняття “перетину товаром митного кордону України” збігається із “переміщенням товару через митний кордон України – ввезенням товару в Україну”, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу “під митним контролем” з відповідною датою та який підтверджує факт та дату перетину товаром митного кордону.

При чому, “перетин товаром митного кордону України”, який засвідчується відбитком штампу “під митним контролем” з відповідною датою, не можна ототожнювати з “пропуском товарів через митний кордон України”, який здійснюється виключно після завершення митного оформлення в тому обсязі, який відповідає меті його переміщення через митний кордон України (ст.69 Митного кодексу України) і який підтверджується оформленою ВМД.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, імпортний товар вважається таким, що надійшов на територію України з моменту перетину митного (державного) кордону України, а не з моменту оформлення ВМД.

Суд касаційної інстанції зазначає, що положення п. 3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999р. N 136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.05.1999р. за N338/3631, на яке посилається податкова інспекція у підтвердження своєї позиції стосовно правомірності нарахування пені з часу оформлення CMR у зв’язку з відсутністю оформленої ВМД, також спростовує таку позицію податкової інспекції.

Відповідно до п.п. 3.3. п. 3 вказаної Інструкції (із змінами, внесеними згідно з постановою Правління Національного банку України від 13.12.99 р. N 585, в редакції постанови Правління Національного банку України від 05.10.2000 р. N 384) банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред’явлення останнім документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Якщо цим документом є ВМД, то банк знімає операцію з контролю за наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД.

Таким чином, зазначене положення Інструкції свідчить про те, що ВМД не була єдиним документом, який би давав підстави банку зняти з контролю імпортну операцію резидента.

За порушення вимог законодавства, якими встановлені правила ведення касових операцій в іноземній валюті, яким є Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, не може бути застосована штрафна санкція шляхом прийняття у відповідності до вимог “Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби України”, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 р. N 110 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 р. N 268/5459, такої форми акта ненормативного характеру, як податкове повідомлення. Ця Інструкція розроблена на виконання та відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ.

Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ є спеціальним законом із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. N 1251-XII, а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, а податкове повідомлення – це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов’язань зі сплати податків і зборів (обов’язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України “Про систему оподаткування”, а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” не є Законом України з питань оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Виходячи із змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Пеня, стягнення якої передбачено ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” за порушення резидентом термінів, визначених у статтях 1 та 2 цього Закону, належать до адміністративно-господарських санкцій (статті 239, 241 Господарського кодексу України), а тому суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення податковим органом пені як податкового зобов’язання та прийняття у зв’язку з цим такої форми акта ненормативного характеру, як податкове повідомлення-рішення.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з обставинами справи та ґрунтуються на приписах законодавства, у зв’язку з чим не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги та законних і обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, - ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2005 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя

Судді