ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
30.03.2005

Справа N 20-3/228

Про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення, яким позивачеві визначено
податкове зобов'язання з прибуткового
податку з громадян

(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Є. Першикова (головуючого), суддів: К. Грейц, Г. Кравчука, за участю представників: від позивача - Суліма М.В. (дов. N 1069/Д від 09.12.2004), від відповідача, розглянувши касаційну скаргу АКБ "Правекс-Банк" на постанову від 11.01.2005 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі господарського суду м. Севастополя N 20-3/228 за позовом АКБ "Правекс-Банк" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення збитків, встановив:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.10.2004 (суддя Гоголь Ю.М.) по справі, позовні вимоги АКБ "Правекс-Банк" до державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.07.2004 N 002531727/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з прибуткового податку з громадян в сумі 71984,16 грн., в т. ч. основний платіж 23994,72 грн. і штрафна санкція 47989,44 грн., та стягнення збитків в сумі 35992,16 грн. за надані юридичні послуги, задоволені частково - визнано недійсним податкове повідомлення-рішення N 0002531720/0 від 30.07.2003, а в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що у податкової інспекції були відсутні правові підстави для донарахування податку з доходу найманих працівників з розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян, оскільки зміни у встановленому законом порядку до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 N 13-92 не вносилися, а щодо вимог про відшкодування збитків на юридичну допомогу, то податковий орган у спірних правовідносинах не є зобов'язаною стороною.

Колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду (у складі гол. - Волкова К.В., суддів Градової О.Г., Фенько Т.П.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв'язку зі скаргою податкової інспекції, постановою від 11.01.2005 рішення у справі скасувала, в задоволенні позовних вимог відмовила.

Постанова мотивована тим, що при нарахуванні прибуткового податку з громадян має застосовуватись розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який встановлювався і змінювався іншими законодавчими актами, зокрема, Указом Президента України від 13.09.94 N 519/94 "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян", а не розмір мінімальної заробітної плати, визначення якого для зменшення оподатковуваного прибутку надано нормами Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 13-92 "Про прибутковий податок з громадян".

АКБ "Правекс-Банк" з рішенням та постановою у справі не згоден, в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати повністю, а рішення першої інстанції в частині відмови у позові про відшкодування збитків та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, судами під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" ( 519/94 ), Закону України "Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) ( 254к/96-ВР ) України", Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Цивільного кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначив, що згідно з вимогами Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) встановлення і скасування податків і зборів здійснюється Верховною Радою України, а ставки, механізм справляння податків і зборів, пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватись іншими законами, крім законів про оподаткування, а тому, на думку заявника, при встановленні сукупного оподатковуваного доходу працівників та обчисленні прибуткового податку з громадян він цілком правомірно керувався положеннями Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ), який має силу закону, в частині зменшення оподатковуваного прибутку на розмір мінімальної заробітної плати, а не на розмір неоподатковуваного мінімуму, визначеного Указом Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" (519/94 ).

Відповідачем відзив на скаргу не надано, своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції він не скористався.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового і валютного законодавства Севастопольською філією АКБ "Правекс-Банк" в період з 01.07.2001 по 01.10.2003, за результатами перевірки був складений акт N 1514/10/23/20707552/17 від 27.07.2004, у якому відображені порушення, зокрема, вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" N 13-92 від в 26.12.92, що призвело до неповного утримання цього виду податку з заробітної платні найманих працівників за період з 01.07.2001 по 30.09.2003 в сумі 23994,72 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення N 0002531720/0 від 30.07.2003 р., яким Севастопольській філії визначено податкове зобов'язання у сумі 71984,16 грн., в тому числі штрафна санкція в сумі 47989,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку між сторонами виник спір стосовно визначення правомірності застосування відповідачем приписів статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) при визначенні розміру місячного сукупного оподатковуваного доходу (у мінімальних місячних заробітних платах) без врахування Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподатковування доходів громадян" ( 519/94 ).

Колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в даному випадку при визначенні ставки прибуткового податку повинен застосовуватися мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком, у розмірі 17 грн. на місяць, який встановлено Указом Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподатковування доходів громадян" ( 519/94 ).

Проте, судова колегія Вищого господарського суду України вважає такий висновок апеляційної інстанції помилковим та таким, що не ґрунтується на приписах діючого податкового законодавства.

Статтею 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в імперативній формі визначено, що кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку та розмірах, встановлених законом.

У статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) зазначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки та збори.

За приписами статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (з подальшими змінами) встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Вказану норму також містять Постанова Верховної Ради України від 24.12.98 р. N 363-XIV "Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні" та Закон України від 14.10.98 р. N 171-XIV "Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування."

Нормою статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (із змінами та доповненнями), податок на доходи фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків, а відповідно до статті 1 вищевказаного Закону України від 14.10.98 р. N 171-XIV ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільги щодо оподаткування встановлюються або змінюються виключно законами України з питань оподаткування.

Основним законом з питання оподаткування доходів фізичних осіб, якій діяв під час спірних правовідносин, був Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", прийнятий на підставі Закону України від 18.11.92 р. N 2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання".

На підставі статті 2 вказаного Декрету ( 13-92 ), об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.

У статті 6 цього Декрету ( 13-92 ) визначено, що сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум введено в шкалу ставок оподаткування (пункт 1 статті 7 Декрету).

Ставки податку з прибуткового податку з громадян визначені у статті 7 Декрету Кабінету міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ), пунктом 1 якої встановлено шкалу обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи в мінімальних місячних заробітних платах.

Тобто, за змістом вказаних норм під неоподатковуваним мінімумом для обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи є мінімальна заробітна плата.

При цьому, необхідно зазначити, що розмір мінімальної заробітної плати є законодавчо врегульованим. Зміни щодо визначення ставки оподаткування до статей 6 та 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) у законодавчому порядку не вносились.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду м. Севастополя про безпідставність застосування до спірних правовідносин приписів Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподатковування доходів громадян" ( 519/94 ) без внесення відповідних змін до приписів Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) щодо встановлених ставок оподаткування за вказаним Декретом.

Оскільки порушень з боку позивача приписів Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) щодо застосування ставок оподаткування податковою інспекцією не встановлено, судова колегія вважає помилковим прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов'язання з прибуткового податку з громадян та застосування до позивача фінансових санкцій на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).

Крім того, судова колегія вважає обґрунтованим доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, що застосування фінансових санкцій на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) можливе лише за порушення, передбачені у даній нормі, зокрема, здійснення грошових виплат без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), але вказаного порушення під час перевірки встановлено не було.

Щодо посилань скаржника на порушення судами положень статті 22 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) колегія суддів зазначає, що витрати позивача на юридичну допомогу не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, які мають бути відшкодовані податковим органом, оскільки, за змістом даної норми необхідною передумовою для виникнення права вимоги є порушення цивільного права, а відшкодування збитків є правовим наслідком порушення зобов'язань, однак, за відсутності між сторонами у справі цивільних правовідносин і факту порушення відповідачем будь-яких зобов'язань, позовні вимоги в цій частині, як правомірно визначено судом першої інстанції, не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, касаційна інстанція не знаходить підстав для скасування або зміни рішення суду, виходячи з чого постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню як прийнята з порушенням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу АКБ "Правекс-Банк" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.01.2005 у справі господарського суду міста Севастополя N 20-3/228 скасувати.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 12.10.2004 у справі N 20-3/228 залишити без змін.