ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
30 січня 2008 року
м. Київ

Справа N К-635/07

Про стягнення штрафних санкцій

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

при секретарі: Турчин Д.В.,

за участю представників відповідача Хребтової І.А., Андруцької Г.О., Дорошка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Приватної фірми “Андріс” на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2006 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватної фірми “Андріс” про стягнення штрафних санкцій, – встановила:

У серпні 2006 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Приватної фірми “Андріс” (надалі ПФ) про стягнення 2841 грн. штрафних санкцій.

Позов вмотивовано тим, що відповідач не працевлаштував жодного інваліда у 2005 році, чим порушив законодавство про соціальний захист інвалідів в Україні.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2006 року задоволено позовні вимоги.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2006 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі ПФ “Андріс” просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні касаційної інстанції представники позивача підтримали вимоги скарги з викладених в ній підстав, позивач до суду не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судові інстанції, задовольняючи позов Кримського республіканського відділення фонду соціального захисту інвалідів, обґрунтували свої рішення тим, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон) від 21 березня 1991 року.

Проте з такими висновками не можна погодитися.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі — підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, N 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, N 19, - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

За ст. 19 Закону керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідач вимоги закону виконав. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік, передбачив одне робоче місце для інваліда, створене відповідно 4-х відсотковому нормативу, оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників складає 17 чоловік.

Суди не звернули увагу на те, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати і не зважили на те, що органами працевлаштування не приймались заходи, визначені в ст.18 Закону, щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця до відповідача, а також на те, що не встановлено фактів відмови останнього у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – постановила:

Касаційну скаргу Приватної фірми “Андріс” задовольнити.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2006 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді