ВЕРХОВНА РАДА СРСР
КОНСТИТУЦІЯ
(ОСНОВНИЙ ЗАКОН)
СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
від 07.10.77
( Із змінами, внесеними згідно із Законами СРСР
N 5154-X від 24.06.81
N 9853-XI від 01.12.88
N 961-I від 20.12.89
N 963-I від 20.12.89
N 974-I від 23.12.89
N 1360-I від 14.03.90
N 1861-I від 26.12.90 )
Велика Жовтнева соціалістична революція, здійснена робітниками і селянами Росії під керівництвом Комуністичної партії на чолі з В.I. Леніним, повалила владу капіталістів і поміщиків, розбила кайдани гноблення, встановила диктатуру пролетаріату і створила Радянську державу - державу нового типу, основне знаряддя захисту революційних завоювань, будівництва соціалізму і комунізму. Почався всесвітньо-історичний поворот людства від капіталізму до соціалізму.
Здобувши перемогу в громадянській війні, відбивши імперіалістичну інтервенцію, Радянська влада здійснила найглибші соціально-економічні перетворення, назавжди покінчила з експлуатацією людини людиною, з класовими антагонізмами і національною ворожнечею. Об'єднання радянських республік у Союз РСР примножило сили і можливості народів країни в будівництві соціалізму. Утвердилися суспільна власність на засоби виробництва, справжня демократія для трудящих мас. Уперше в історії людства було створено соціалістичне суспільство.
Яскравим виявом сили соціалізму став немеркнучий подвиг радянського народу, його Збройних Сил, які здобули історичну перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ця перемога зміцнила авторитет і міжнародні позиції СРСР, відкрила нові сприятливі можливості для зростання сил соціалізму, національного визволення, демократії і миру в усьому світі.
Продовжуючи свою творчу діяльність, трудящі Радянського Союзу забезпечити швидкий і всебічний розвиток країни, вдосконалення соціалістичного ладу. Зміцнилися союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, дружба націй і народностей СРСР. Склалася соціально-політична й ідейна єдність радянського суспільства, провідною силою якого виступає робітничий клас. Виконавши завдання диктатури пролетаріату, Радянська держава стала загальнонародною.
В СРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство. На цьому етапі, коли соціалізм розвивається на своїй власній основі, все повніше розкриваються творчі сили нового ладу, переваги соціалістичного способу життя, трудящі все ширше користуються плодами великих революційних завоювань.
Це - суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи.
Це - суспільство зрілих соціалістичних суспільних відносин, в якому на основі зближення всіх класів і соціальних верств, юридичної і фактичної рівності всіх націй і народностей, їх братерського співробітництва склалася нова історична спільність людей - радянський народ.
Це - суспільство високої організованості, ідейності і свідомості трудящих - патріотів і інтернаціоналістів.
Це - суспільство, законом життя якого є турбота всіх про благо кожного і турбота кожного про благо всіх.
Це - суспільство справжньої демократії, політична система якого забезпечує ефективне управління всіма суспільними справами, дедалі активнішу участь трудящих у державному житті, поєднання реальних прав і свобод громадян з їх обов'язками і відповідальністю перед суспільством.
Розвинуте соціалістичне суспільство - закономірний стан на шляху до комунізму.
Найвища мета Радянської держави - побудова безкласового комуністичного суспільства, в якому дістане розвиток суспільне комуністичне самоврядування. Головні завдання соціалістичної загальнонародної держави: створення матеріально-технічної бази комунізму, вдосконалення соціалістичних суспільних відносин і їх перетворення в комуністичні, виховання людини комуністичного суспільства, підвищення матеріального і культурного рівня життя трудящих, гарантування безпеки країни, сприяння зміцненню миру і розвиткові міжнародного співробітництва.
Радянський народ,
керуючись ідеями наукового комунізму і зберігаючи вірність своїм революційним традиціям,
спираючись на великі соціально-економічні і політичні завоювання соціалізму,
прагнучи до дальшого розвитку соціалістичної демократії,
враховуючи міжнародне становище СРСР як складової частини світової системи соціалізму і усвідомлюючи свою інтернаціональну відповідальність,
зберігаючи наступність ідей і принципів першої радянської Конституції 1918 року, Конституції СРСР 1924 року і Конституції СРСР 1936 року,
закріплює основи суспільного ладу і політики СРСР, встановлює права, свободи і обов'язки громадян, принципи організації і цілі соціалістичної загальнонародної держави і проголошує їх у цій Конституції. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
I. Основи суспільного ладу і політики СРСР
Глава 1
Політична система
Стаття 1. Союз Радянських Соціалістичних Республік є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих усіх націй і народностей країни.
Стаття 2. Вся влада в СРСР належить народові.
Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу СРСР.
Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.
Стаття 3. Організація і діяльність Радянської держави будуються відповідно до принципу демократичного централізму: виборності всіх органів державної влади знизу доверху, підзвітності їх народові, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих. Демократичний централізм поєднує єдине керівництво з ініціативою і творчою активністю на місцях, з відповідальністю кожного державного органу і службової особи за доручену справу.
Стаття 4. Радянська держава, всі її органи діють на основі соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.
Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції СРСР і радянських законів.
Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум).
Стаття 6. Комуністична партія Радянського Союзу, інші політичні партії, а також профспілкові, молодіжні, інші громадські організації і масові рухи через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, і в інших формах беруть участь у виробленні політики Радянської держави, в управлінні державними і громадськими справами. ( Стаття 6 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 7. Усі політичні партії, громадські організації і масові рухи, виконуючи функції, передбачені їхніми програмами та статутами, діють у рамках Конституції і радянських законів.
Не допускаються створення і діяльність партій, організацій і рухів, які мають на меті насильствену зміну радянського конституційного ладу і цілісності соціалістичної держави, підрив її безпеки, розпалювання соціальної, національної і релігійної ворожнечі. ( Стаття 7 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 8. Трудові колективи беруть участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціальнокультурні заходи і матеріальне заохочення.
Трудові колективи розвивають соціалістичне змагання, сприяють поширенню передових методів роботи, зміцненню трудової дисципліни, виховують своїх членів у дусі комуністичної моралі, дбають про підвищення їх політичної свідомості, культури і професійної кваліфікації.
Стаття 9. Основним напрямом розвитку політичної системи радянського суспільства є дальше розгортання соціалістичної демократії: дедалі ширша участь громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності, постійне врахування громадської думки.
Глава 2
Економічна система
Стаття 10. Економічна система СРСР розвивається на основі власності радянських громадян, колективної і державної власності.
Держава створює умови, необхідні для розвитку різноманітних форм власності, і забезпечує однаковий їх захист.
Земля, її надра, води, рослинний і тваринний світ в їхньому природному стані є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території, перебувають у віданні Рад народних депутатів і надаються для використання громадянам, підприємствам, установам та організаціям. ( Стаття 10 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 11. Власність громадянина СРСР є його особистим надбанням і використовується для задоволення матеріальних і духовних потреб, самостійного ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.
У власності громадянина може бути будь-яке майно споживчого і виробничого призначення, набуте за рахунок трудових доходів і на інших законних підставах, крім тих видів майна, набуття яких громадянами у власність не допускається.
Для ведення селянського й особистого підсобного господарства та інших цілей, передбачених законом, громадяни вправі мати земельні ділянки в довічному успадковуваному володінні, а також у користуванні.
Право успадкування майна громадянина визнається й охороняється законом. ( Стаття 11 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 12. Колективною власністю є власність орендних підприємств, колективних підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, господарських організацій та інших об'єднань. Колективна власність створюється шляхом перетворення передбаченими законом способами державної власності і добровільного об'єднання майна громадян та організацій. ( Стаття 12 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 13. Державною власністю є загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). ( Стаття 13 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 14. Джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей.
Відповідно до принципу соціалізму "Від кожного - за здібностями, кожному - за працею" держава здійснює контроль за мірою праці і споживання. Вона визначає розмір податку на доходи, які підлягають оподаткуванню.
Суспільно корисна праця та її результати визначають становище людини в суспільстві. Держава, поєднуючи матеріальні і моральні стимули, заохочуючи новаторство, творче ставлення до роботи, сприяє перетворенню праці в першу життєву потребу кожної радянської людини.
Стаття 15. Найвища мета суспільного виробництва при соціалізмі найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей.
Спираючись на творчу активність трудящих, соціалістичне змагання, досягнення науково-технічного прогресу, вдосконалюючи форми і методи керівництва економікою, держава забезпечує зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва і якості роботи, динамічний, планомірний і пропорційний розвиток народного господарства.
Стаття 16. Економіка СРСР становить єдиний народногосподарський комплекс, що охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території країни.
Керівництво економікою здійснюється на основі державних планів економічного і соціального розвитку, з рахуванням галузевого і територіального принципів, при поєднанні централізованого правління з господарською самостійністю й ініціативою підприємств, об'єднань та інших організацій. При цьому активно використовуються господарський розрахунок, прибуток, собівартість, інші економічні підойми і стимули.
Стаття 17. В СРСР відповідно до Закону допускаються індивідуальна трудова діяльність у сфері кустарно-ремісничих промислів, сільського господарства, побутового обслуговування населення, а також інші види діяльності, що грунтуються виключно на особистій праці громадян і членів їх сімей. Держава регулює індивідуальну трудову діяльність, забезпечуючи її використання в інтересах суспільства.
Стаття 18. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в СРСР здійснюються необхідні заходи для охорони і науково обгрунтованого, раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.
Глава 3
Соціальний розвиток і культура
Стаття 19. Соціальну основу СРСР становить непорушний союз робітників, селян та інтелігенції.
Держава сприяє посиленню соціальної однорідності суспільства - стиранню класових відмінностей, істотних відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, всебічному розвиткові та зближенню всіх націй і народностей СРСР.
Стаття 20. Відповідно до комуністичного ідеалу "Вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх" держава ставить собі за мету розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і обдаровань, для всебічного розвитку особи.
Стаття 21. Держава дбає про поліпшення умов і охорону праці,її наукову організацію, про скорочення, а надалі і повне витіснення важкої фізичної праці на основі комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів у всіх галузях народного господарства.
Стаття 22. В СРСР послідовно втілюється в життя програма перетворення сільськогосподарської праці в різновид індустріальної; розширення в сільській місцевості мережі закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства; перетворення сіл у благоустроєні селища.
Стаття 23. На основі зростання продуктивності праці держава неухильно здійснює курс на підвищення рівня оплати праці, реальних доходів трудящих.
З метою повнішого задоволення потреб радянських людей створюються суспільні фонди споживання. Держава за широкою участю громадських організацій і трудових колективів забезпечує зростання і справедливий розподіл цих фондів.
Стаття 24. В СРСР діють і розвиваються державні системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства.
Держава заохочує діяльність кооперативних та інших громадських організацій у всіх галузях обслуговування населення. Вона сприяє розвиткові масової фізичної культури і спорту.
Стаття 25. В СРСР існує і вдосконалюється єдина система народної освіти, яка забезпечує загальноосвітню і професійну підготовку громадян, служить комуністичному вихованню, духовному і фізичному розвиткові молоді, готує її до праці і громадської діяльності.
Стаття 26. Відповідно до потреб суспільства держава забезпечує планомірний розвиток науки і підготовку наукових кадрів, організує впровадження результатів наукових досліджень у народне господарство та інші сфери життя.
Стаття 27. Держава дбає про охорону, примноження і широке використання духовних цінностей для морального й естетичного виховання радянських людей, підвищення їх культурного рівня.
В СРСР всемірно заохочується розвиток професіонального мистецтва і народної художньої творчості.
Глава 4
Зовнішня політика
Стаття 28. СРСР неухильно проводить ленінську політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів і широке міжнародне співробітництво.
Зовнішня політика СРСР спрямована на забезпечення сприятливих міжнародних умов для побудови комунізму в СРСР, захист державних інтересів Радянського Союзу, зміцнення позицій світового соціалізму, підтримку боротьби народів за національне визволення і соціальний прогрес, на відвернення агресивних воєн, досягнення загального і повного роззброєння та послідовне здійснення принципу мирного співіснування держав з різним соціальним ладом.
В СРСР пропаганда війни забороняється.
Стаття 29. Відносини СРСР з іншими державами будуються на основі додержання принципів суверенної рівності; взаємного відмовлення від застосування сили або погрози силою; непорушності кордонів; територіальної цілісності держав; мирного врегулювання спорів; невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод; рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; співробітництва між державами; сумлінного виконання зобов'язань, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, з укладених СРСР міжнародних договорів.
Стаття 30. СРСР як складова частина світової системи соціалізму, соціалістичної співдружності розвиває і зміцнює дружбу та співробітництво, товариську взаємодопомогу з країнами соціалізму на основі принципу соціалістичного інтернаціоналізму, бере активну участь в економічній інтеграції і в міжнародному соціалістичному поділі праці.
Глава 5
Захист соціалістичної Вітчизни
Стаття 31. Захист соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.
З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні Сили СРСР і встановлено загальний військовий обов'язок.
Обов'язок Збройних Сил СРСР перед народом - надійно захищати соціалістичну Вітчизну, бути в постійній бойовій готовності, яка гарантує негайну відсіч будь-якому агресорові.
Стаття 32. Держава гарантує безпеку та обороноздатність країни, оснащує Збройні Сили СРСР усім необхідним.
Обов'язки державних органів, громадських організацій, службових осіб і громадян щодо гарантування безпеки країни та зміцнення її обороноздатності визначаються законодавством Союзу РСР.
II. Держава і особа
Глава 6
Громадянство СРСР. Рівноправність громадян
Стаття 33. В СРСР встановлено єдине союзне громадянство. Кожний громадянин союзної республіки є громадянином СРСР.
Підстави і порядок набуття і втрати радянського громадянства визначаються Законом про громадянство СРСР.
Громадяни СРСР за кордоном користуються захистом і покровительством Радянської держави.
Стаття 34. Громадяни СРСР є рівними перед Законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Рівноправність громадян СРСР забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.
Пільги окремим категоріям громадян установлюються тільки на підставі закону. Ніхто в СРСР не може користуватися незаконними привілеями. ( Статтю 34 доповнено частиною третьою згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 35. Жінка і чоловік мають в СРСР рівні права.
Здійснення цих прав забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у здобутті освіти і професійної підготовки, у праці, винагороді за неї і просуванні по роботі, у громадськополітичній і культурній діяльності, а також спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, поступове скорочення робочого часу жінок, які мають малолітніх дітей.
Стаття 36. Громадяни СРСР різних рас і національностей мають рівні права.
Здійснення цих прав забезпечується політикою всебічного розвитку і зближення всіх націй і народностей СРСР, вихованням громадян у дусі радянського патріотизму і соціалістичного інтернаціоналізму, можливістю користуватися рідною мовою та мовами інших народів СРСР.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само як і всяка проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги - караються за Законом.
Стаття 37. Іноземним громадянам і особам без громадянства в СРСР гарантуються передбачені Законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території СРСР, зобов'язані поважати Конституцію СРСР і додержувати радянських законів.
Стаття 38. СРСР надає право притулку іноземцям, яких переслідують за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь у революційному і національно-визвольному русі, за прогресивну громадсько-політичну, наукову або іншу творчу діяльність.
Глава 7
Основні права, свободи і обов'язки громадян СРСР
Стаття 39. Громадяни СРСР мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР та радянськими законами. Соціалістичний лад забезпечує розширення прав і свобод, безперервне поліпшення умов життя громадян у міру виконання програм соціально-економічного і культурного розвитку.
Використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян.
Стаття 40. Громадяни СРСР мають право на працю, - тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб.
Це право забезпечується соціалістичною системою господарства, неухильним зростанням продуктивних сил, безплатним професійним навчанням, підвищенням трудової кваліфікації і навчанням нових спеціальностей, розвитком систем професійної орієнтації і працевлаштування.
Стаття 41. Громадяни СРСР мають право на відпочинок.
Це право забезпечується встановленням для робітників і службовців робочого тижня, що не перевищує 41 години, скороченим робочим днем для ряду професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час; наданням щорічних оплачуваних відпусток, днів щотижневого відпочинку, а також розширенням мережі культурноосвітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового спорту, фізичної культури і туризму; створенням сприятливих можливостей для відпочинку за місцем проживання та інших умов раціонального використання вільного часу.
Тривалість робочого часу і відпочинку колгоспників регулюється колгоспами.
Стаття 42. Громадяни СРСР мають право на охорону здоров'я.
Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.
Стаття 43. Громадяни СРСР мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника.
Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення.
Стаття 44. Громадяни СРСР мають право на житло.
Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни СРСР повинні дбайливо ставитись до наданого їм житла.
Стаття 45. Громадяни СРСР мають право на освіту.
Це право забезпечується безплатністю всіх видів освіти, здійсненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді, широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом; розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипендій та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створенням умов для самоосвіти.
Стаття 46. Громадяни СРСР мають право на користування досягненнями культури.
Це право забезпечується загальнодоступністю цінностей вітчизняної та світової культури, які є в державних і громадських фондах; розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх закладів на території країни; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням культурного обміну з зарубіжними державами.
Стаття 47. Громадянам СРСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості. Вона забезпечується широким розгортанням наукових досліджень, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва. Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам, організує впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій у народне господарство та інші сфери життя.
Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються державою.
Стаття 48. Громадяни СРСР мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місцевого значення.
Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.
Стаття 49. Кожний громадянин СРСР має право вносити в державні органи і громадські організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі.
Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів.
Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягаються до відповідальності.
Стаття 50. Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу громадянам СРСР гарантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо.
Стаття 51. Громадяни СРСР мають право об'єднуватись у політичні партії, громадські організації, брати участь у масових рухах, які сприяють розвиткові політичної активності і самодіяльності, задоволенню їхніх різноманітних інтересів.
Громадським організаціям гарантуються умови для успішного виконання ними своїх статутних завдань. ( Стаття 51 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 52. Громадянам СРСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями забороняється.
Церква в СРСР відокремлена від держави і школа - від церкви.
Стаття 53. Сім'я перебуває під захистом держави.
Шлюб грунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; подружжя є повністю рівноправним у сімейних відносинах.
Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.
Стаття 54. Громадянам СРСР гарантується недоторканність особи. Ніхто не може бути арештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора.
Стаття 55. Громадянам СРСР гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому.
Стаття 56. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються Законом.
Стаття 57. Поважання особи, охорона прав і свобод громадян - обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб.
Громадяни СРСР мають право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу та майно.
Стаття 58. Громадяни СРСР мають право оскаржити дії службових осіб, державних і громадських органів. Скарги повинні бути розглянуті в порядку і в строки, встановлені Законом.
Дії службових осіб, які вчинені з порушенням Закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, можуть бути у встановленому Законом порядку оскаржені до суду.
Громадяни СРСР мають право на відшкодування втрати, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.
Стаття 59. Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконання громадянином своїх обов'язків.
Громадянин СРСР зобов'язаний додержувати Конституції СРСР і радянських законів, поважати правила соціалістичного співжиття, з гідністю нести високе звання громадянина СРСР.
Стаття 60. Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина СРСР - сумлінна праця в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисципліни. Ухилення від суспільно корисної праці є несумісним з принципами соціалістичного суспільства.
Стаття 61. Громадянин СРСР зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов'язок громадянина СРСР - боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадського майна, дбайливо ставитись до народного добра.
Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за Законом.
Стаття 62. Громадянин СРСР зобов'язаний оберігати інтереси Радянської держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету.
Захист соціалістичної Вітчизни є священний обов'язок кожного громадянина СРСР.
Зрада Батьківщини - найтяжчий злочин перед народом.
Стаття 63. Військова служба в рядах Збройних Сил СРСР - почесний обов'язок радянських громадян.
Стаття 64. Обов'язок кожного громадянина СРСР - поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей Радянської багатонаціональної держави.
Стаття 65. Громадянин СРСР зобов'язаний поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренним до антигромадських вчинків, всемірно сприяти охороні громадського порядку.
Стаття 66. Громадяни СРСР зобов'язані піклуватися про виховання дітей, готувати їх до суспільно корисної праці, ростити гідними членами соціалістичного суспільства. Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.
Стаття 67. Громадяни СРСР зобов'язані берегти природу, охороняти її багатства.
Стаття 68. Турбота про збереження історичних пам'яток та інших культурних цінностей - обов'язок громадян СРСР.
Стаття 69. Інтернаціональний обов'язок громадянина СРСР - сприяти розвиткові дружби і співробітництва з народами інших країн, підтриманню і зміцненню загального миру.
III. Національно-державний устрій СРСР
Глава 8
СРСР - союзна держава
Стаття 70. Союз Радянських Соціалістичних Республік - єдина союзна багатонаціональна держава, утворена на основі принципу соціалістичного федералізму, в результаті вільного самовизначення націй і добровільного об'єднання рівноправних радянських соціалістичних республік.
СРСР уособлює державну єдність радянського народу, згуртовує всі нації і народності з метою спільного будівництва комунізму.
Стаття 71. У Союзі Радянських Соціалістичних Республік об'єднуються:
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка,
Українська Радянська Соціалістична Республіка,
Білоруська Радянська Соціалістична Республіка,
Узбецька Радянська Соціалістична Республіка,
Казахська Радянська Соціалістична Республіка,
Грузинська Радянська Соціалістична Республіка,
Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка,
Литовська Радянська Соціалістична Республіка,
Молдавська Радянська Соціалістична Республіка,
Латвійська Радянська Соціалістична Республіка,
Киргизька Радянська Соціалістична Республіка,
Таджицька Радянська Соціалістична Республіка,
Вірменська Радянська Соціалістична Республіка,
Туркменська Радянська Соціалістична Республіка,
Естонська Радянська Соціалістична Республіка.
Стаття 72. За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР.
Стаття 73. Віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають:
1) прийняття до складу СРСР нових республік; затвердження утворення нових автономних республік і автономних областей у складі союзних республік;
2) визначення державного кордону СРСР і затвердження змін кордонів між союзними республіками;
3) встановлення загальних засад організації та діяльності республіканських і місцевих органів державної влади і управління;
4) забезпечення єдності законодавчого регулювання на всій території СРСР, встановлення основ законодавства Союзу РСР і союзних республік;
5) проведення єдиної соціально-економічної політики, керівництво економікою країни; визначення основних напрямів науково-технічного прогресу і загальних заходів щодо раціонального використання і охорони природних ресурсів; розроблення і затвердження державних планів економічного і соціального розвитку СРСР, затвердження звітів про їх виконання;
6) розроблення і затвердження єдиного державного бюджету СРСР, затвердження звіту про його виконання; керівництво єдиною грошовою і кредитною системою; встановлення податків і доходів, що надходять на утворення державного бюджету СРСР; визначення політики в галузі цін і оплати праці;
7) керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування;
8) питання миру і війни, захист суверенітету, охорона державних кордонів і території СРСР, організація оборони, керівництво Збройними Силами СРСР;
9) гарантування державної безпеки;
10) представництво СРСР у міжнародних відносинах; зв'язки СРСР з іноземними державами і міжнародними організаціями; встановлення загального порядку і координація відносин союзних республік з іноземними державами і міжнародними організаціями; зовнішня торгівля та інші види зовнішньоекономічної діяльності на основі державної монополії;
11) контроль за додержанням Конституції СРСР і забезпечення відповідності конституцій союзних республік Конституції СРСР;
12) вирішення інших питань загальносоюзного значення.
Стаття 74. Закони СРСР мають однакову силу на території всіх союзних республік. В разі розбіжності Закону союзної республіки з загальносоюзним Законом діє Закон СРСР.
Стаття 75. Територія Союзу Радянських Соціалістичних Республік є єдиною і включає території союзних республік.
Суверенітет СРСР поширюється на всю його територію.
Глава 9
Союзна Радянська Соціалістична Республіка
Стаття 76. Союзна республіка - суверенна радянська соціалістична держава, яка об'єдналася з іншими радянськими республіками в Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Поза межами, зазначеними у статті 73 Конституції СРСР, союзна республіка самостійно здійснює державну владу на своїй території.
Союзна республіка має свою Конституцію, яка відповідає Конституції СРСР і враховує особливості республіки.
Стаття 77. Союзна республіка бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР, на З'їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді СРСР, Президії Верховної Ради СРСР, Раді Федерації, Кабінеті Міністрів СРСР та інших органах Союзу РСР. ( Частина перша статті 77 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 9853-XI від 01.12.88, в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90, із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Союзна республіка забезпечує комплексний економічний і соціальний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління СРСР.
У питаннях, що належать до її відання, союзна республіка координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування.
Стаття 78. Територія союзної республіки не може бути змінена без її згоди. Кордони між союзними республіками можуть змінюватися за взаємною угодою відповідних республік, яка підлягає затвердженню Союзом РСР.
Стаття 79. Союзна республіка визначає свій крайовий, обласний, окружний, районний поділ і вирішує інші питання адміністративнотериторіального устрою.
Стаття 80. Союзна республіка має право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори і обмінюватися дипломатичними і консульськими представниками, брати участь у діяльності міжнародних організацій.
Стаття 81. Суверенні права союзних республік охороняються Союзом РСР.
Глава 10
Автономна Радянська Соціалістична Республіка
Стаття 82. Автономна республіка перебуває у складі союзної республіки.
Автономна республіка поза межами прав Союзу РСР і союзної республіки самостійно вирішує питання, які належать до її відання.
Автономна республіка має свою Конституцію, яка відповідає Конституції СРСР і Конституції союзної республіки і враховує особливості автономної республіки.
Стаття 83. Автономна республіка бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР і союзної республіки, через найвищі органи державної влади і управління відповідно Союзу РСР і союзної республіки.
Автономна республіка забезпечує комплексний економічний і соціальний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР і союзної республіки, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління СРСР і союзної республіки.
У питаннях, що належать до її відання, автономна республіка координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного і республіканського (союзної республіки) підпорядкування.
Стаття 84. Територія автономної республіки не може бути змінена без її згоди.
Стаття 85. До Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки входять автономні радянські соціалістичні республіки: Башкирська, Бурятська, Дагестанська, Кабардино-Балкарська, Калмицька, Карельська, Комі, Марійська, Мордовська, Північно-Осетинська, Татарська, Тувинська, Удмуртська, Чечено-Інгушська, Чуваська, Якутська.
До Узбецької Радянської Соціалістичної Республіки входить Каракалпацька Автономна Радянська Соціалістична Республіка.
До Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки входять Абхазька й Аджарська автономні радянські соціалістичні республіки.
До Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки входить Нахічеванська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.
Глава 11
Автономна область і автономний округ
Стаття 86. Автономна область перебуває у складі союзної республіки або краю. Закон про автономну область приймається Верховною Радою союзної республіки за поданням Ради народних депутатів автономної області.
Стаття 87. До Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки входять автономні області: Адигейська, Горно-Алтайська, Єврейська, Карачаєво-Черкеська, Хакаська.
До Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки входить Південно-Осетинська автономна область.
До Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки входить Нагірно-Карабахська автономна область.
До Таджицької Радянської Соціалістичної Республіки входить Горно-Бадахшанська автономна область.
Стаття 88. Автономний округ перебуває у складі краю або області. Закон про автономні округи приймається Верховною Радою союзної республіки.
IV. Ради народних депутатів і порядок їх обрання
Глава 12
Система і принципи діяльності Рад народних депутатів
Стаття 89. Ради народних депутатів - З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР, З'їзди народних депутатів, Верховні Ради союзних і автономних республік, Ради народних депутатів автономних областей, автономних округів, крайові, обласні та інших адміністративно-територіальних одиниць - становлять єдину систему представницьких органів державної влади. ( Стаття 89 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 90. Строк повноважень Рад народних депутатів - п'ять років.
Вибори народних депутатів СРСР призначаються не пізніше як за чотири місяці до закінчення строку повноважень З'їзду народних депутатів СРСР.
Строки і порядок призначення виборів народних депутатів союзних і автономних республік, місцевих Рад народних депутатів визначаються законами союзних і автономних республік. ( Стаття 90 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 91. Найважливіші питання загальносоюзного, республіканського і місцевого значення вирішуються на засіданнях З'їздів народних депутатів, сесіях Верховних Рад і місцевих Рад народних депутатів або ставляться ними на референдуми.
Верховні Ради союзних і автономних республік обираються безпосередньо виборцями, а в тих республіках, де передбачається створення З'їздів, З'їздами народних депутатів. ( Частина друга статті 91 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89; із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Ради народних депутатів утворюють комітети, постійні комісії, створюють виконавчі і розпорядчі, а також інші підзвітні їм органи. ( Частина третя статті 91 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Службові особи, які обираються або призначаються Радами народних депутатів, за винятком суддів, не можуть займати свої посади більш як два строки підряд. ( Частина четверта статті 91 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Будь-яка службова особа може бути достроково звільнена з посади, яку вона займає, в разі неналежного виконання нею своїх службових обов'язків.
Стаття 92. Ради народних депутатів утворюють органи народного контролю, який поєднує державний контроль з громадським контролем трудящих на підприємствах, в установах і організаціях.
Органи народного контролю перевіряють виконання вимог законодавства, державних програм і завдань; ведуть боротьбу з порушеннями державної дисципліни, проявами місництва, відомчого підходу до справи, з безгосподарністю й марнотратством, тяганиною і бюрократизмом; координують роботу інших контрольних органів; сприяють удосконаленню структури і роботи державного апарату.
Стаття 93. Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма галузями державного, господарського і соціально-культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя.
Стаття 94. Діяльність Рад народних депутатів будується на основі колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, гласності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих органів, інших створюваних Радами органів перед ними та населенням, широкого залучення громадян до участі в їх роботі.
Ради народних депутатів і створювані ними органи враховують громадську думку, виносять на обговорення громадян найважливіші питання загальнодержавного і місцевого значення, систематично інформують громадян про свою роботу і прийняті рішення. ( Глава 12 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Глава 13
Виборча система
Стаття 95. Вибори народних депутатів проводяться по одномандатних або багатомандатних виборчих округах на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.
Частина народних депутатів союзних і автономних республік, якщо це передбачено конституціями республік, може обиратись від громадських організацій. ( Стаття 95 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 96. Вибори народних депутатів від виборчих округів є загальними - право обирати мають громадяни СРСР, які досягли 18 років. ( Частина перша статті 96 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Народним депутатом СРСР може бути обраний громадянин СРСР, який досяг 21 року. ( Частина друга статті 96 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Громадянин СРСР не може бути одночасно народним депутатом більш як у двох Радах народних депутатів.
Особи, які входять до складу Кабінету Міністрів СРСР, Рад Міністрів союзних і автономних республік, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, за винятком голів цих органів, керівники відомств, відділів і управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад, судді не можуть бути депутатами в Раді, якою вони призначаються або обираються. ( Частина четверта статті 96 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
У виборах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, особи, які тримаються за вироком суду в місцях позбавлення волі. В голосуванні не беруть участі особи, щодо яких у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством, обрано запобіжний захід - тримання під вартою. ( Частина п'ята статті 96 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Будь-яке пряме чи непряме обмеження виборчих прав громадян СРСР є недопустимим і карається за законом. ( Статтю 96 доповнено частиною шостою згідно із Законом СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 97. Вибори народних депутатів від виборчих округів є рівними: виборець по кожному виборчому округу має один голос; виборці беруть участь у виборах на рівних засадах.
( Частину другу статті 97 виключено на підставі Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 98. Вибори народних депутатів від виборчих округів є прямими: народні депутати обираються громадянами безпосередньо.
( Частину другу статті 98 виключено на підставі Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 99. Голосування на виборах народних депутатів є таємним: контроль за волевиявленням голосуючих не допускається.
Стаття 100. Право висування кандидатів у народні депутати по виборчих округах належить трудовим колективам, громадським організаціям, колективам середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборам виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах. Органи і організації, які мають право висування кандидатів у народні депутати від громадських організацій, визначаються відповідно законами Союзу РСР, союзних і автономних республік.
Кількість кандидатів у народні депутати не обмежується. Кожен учасник передвиборних зборів може пропонувати для обговорення будь-які кандидатури, в тому числі і свою.
До виборчих бюлетенів може бути включено будь-яку кількість кандидатів.
Кандидати в народні депутати беруть участь у виборчій кампанії на рівних підставах.
Для забезпечення однакових умов для кожного кандидата в народні депутати витрати, пов'язані з підготовкою і проведенням виборів народних депутатів, провадяться відповідною виборчою комісією з єдиного фонду, створюваного за рахунок держави, а також добровільних внесків підприємств, громадських організацій, громадян. ( Стаття 100 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 101. Підготовка до виборів народних депутатів здійснюється відкрито і гласно.
Проведення виборів забезпечують виборчі комісії, які утворюються з представників, обраних зборами (конференціями) трудових колективів, громадських організацій, колективів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборами виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах. ( Частина друга статті 101 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Громадянам СРСР, трудовим колективам, громадським організаціям, колективам середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, військовослужбовцям по військових частинах гарантується можливість вільного і всебічного обговорення політичних, ділових і особистих якостей кандидатів у народні депутати, а також право агітації за або проти кандидата на зборах, у пресі, по телебаченню, радіо. ( Частина третя статті 101 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Порядок проведення виборів народних депутатів визначається законами Союзу РСР, союзних і автономних Республік.
Стаття 102. Виборці і громадські організації дають накази своїм депутатам.
Відповідні Ради народних депутатів розглядають накази, враховують їх при розробленні планів економічного і соціального розвитку та складанні бюджету, а також при підготовці рішень в інших питаннях, організують виконання наказів та інформують громадян про їх реалізацію. ( Глава 13 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Глава 14
Народний депутат
Стаття 103. Депутати є повноважними представниками народу в Радах народних депутатів.
Беручи участь у роботі Рад, депутати вирішують питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва, організують проведення рішень Рад у життя, здійснюють контроль за роботою державних органів, підприємств, установ і організацій.
У своїй діяльності депутат керується загальнодержавними інтересами, враховує запити населення виборчого округу, інтереси, що їх виражає громадська організація, яка його обрала, добивається втілення в життя наказів виборців і громадської організації. ( Частина третя статті 103 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Стаття 104. Депутат здійснює свої повноваження, як правило, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.
На час засідань З'їздів народних депутатів, сесій Верховних Рад або місцевих Рад народних депутатів, а також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного державного або місцевого бюджету. ( Стаття 104 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Стаття 105. Депутат має право запиту до відповідних державних органів і службових осіб, які зобов'язані дати відповідь на запит на З'їзді народних депутатів, сесії Верховної Ради, місцевої Ради народних депутатів. ( Частина перша статті 105 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Депутат має право звертатися до всіх державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій у питаннях депутатської діяльності і брати участь у розгляді поставлених ним питань. Керівники відповідних державних і громадських органів, підприємств, установ і організацій зобов'язані невідкладно приймати депутата і розглядати його пропозиції у встановлені строки.
Стаття 106. Депутатові забезпечуються умови для безперешкодного й ефективного здійснення його прав і обов'язків.
Недоторканність депутатів, а також інші гарантії депутатської діяльності встановлюються Законом про статус депутатів та іншими законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.
Стаття 107. Депутат зобов'язаний звітувати про свою роботу, роботу З'їзду народних депутатів, Верховної Ради або місцевої Ради народних депутатів перед виборцями, колективами та громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати, або перед громадською організацією, яка його обрала.
Депутат, який не виправдав довір'я виборців або громадської організації, може бути в будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців або громадської організації, яка його обрала, у встановленому законом порядку. ( Стаття 107 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
V. Найвищі органи державної влади і управління СРСР
Глава 15
З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР
Стаття 108. Найвищим органом державної влади СРСР є З'їзд народних депутатів СРСР.
З'їзд народних депутатів СРСР правомочний прийняти на свій розгляд і вирішити будь-яке питання, віднесене до відання Союзу РСР.
До виключного відання З'їзду народних депутатів СРСР належить:
1) прийняття Конституції СРСР, внесення до неї змін;
2) прийняття рішень з питань національно-державного устрою, віднесених до відання Союзу РСР;
3) визначення державного кордону СРСР; затвердження змін кордонів між союзними республіками;
4) визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики СРСР;
5) затвердження перспективних державних планів і найважливіших загальносоюзних програм економічного і соціального розвитку СРСР;
6) обрання Верховної Ради СРСР і Голови Верховної Ради СРСР; ( Пункт 6 статті 108 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
( Пункт статті 108 виключено на підставі Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
( Пункт статті 108 виключено на підставі Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
( Пункт 7 частини третьої статті 108 виключено на підставі Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
7) затвердження Голови Верховного Суду СРСР, Генерального прокурора СРСР, Голови Вищого арбітражного суду СРСР; ( Пункт частини третьої статті 108 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
8) обрання Комітету конституційного нагляду СРСР за поданням Голови Верховної Ради СРСР; ( Пункт статті 108 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
9) скасування актів, прийнятих Верховною Радою СРСР;
10) прийняття рішень про проведення всенародного голосування (референдуму).
З'їзд народних депутатів СРСР приймає закони СРСР і постанови більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів СРСР. ( Частина четверта статті 108 в редакції Закону СРСР N 961-I від 20.12.89, із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 109. З'їзд народних депутатів СРСР складається з 2250 депутатів, які обираються в такому порядку:
750 депутатів - від територіальних виборчих округів з рівною кількістю виборців;
750 депутатів - від національно-територіальних виборчих округів за нормами: 32 депутати від кожної союзної Республіки, 11 депутатів від кожної автономної республіки, 5 депутатів від кожної автономної області і один депутат від кожного автономного округу;
750 депутатів - від загальносоюзних громадських організацій за нормами, встановленими Законом про вибори народних депутатів СРСР.
Стаття 110. З'їзд народних депутатів СРСР скликається на перше засідання не пізніше як через два місяці після виборів.
За поданням мандатної комісії, яку він обирає, З'їзд народних депутатів СРСР приймає рішення про визнання повноважень депутатів, а в разі порушення законодавства про вибори - про визнання виборів окремих депутатів недійсними.
З'їзд народних депутатів СРСР скликається Верховною Радою СРСР.
Чергові засідання З'їзду народних депутатів СРСР проводяться не рідше одного разу на рік. Позачергові засідання скликаються з ініціативи Верховної Ради СРСР, за пропозицією однієї з її палат, Президента СРСР, не менш як однієї п'ятої народних депутатів СРСР або з ініціативи союзної республіки в особі її найвищого органу державної влади. ( Частина четверта статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 961-I від 20.12.89, в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Перше після виборів засідання З'їзду народних депутатів СРСР веде Голова Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів СРСР, а потім Голова Верховної Ради СРСР. ( Частина п'ята статті 110 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 111. Верховна Рада СРСР - постійно діючий законодавчий і контрольний орган державної влади СРСР. ( Частина перша статті 111 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Верховна Рада СРСР обирається таємним голосуванням з числа народних депутатів СРСР З'їздом народних депутатів СРСР і є йому підзвітною.
Верховна Рада СРСР складається з двох палат: Ради Союзу і Ради Національностей, рівних за своїм кількісним складом. Палати Верховної Ради СРСР є рівноправними.
Палати обираються на З'їзді народних депутатів СРСР загальним голосуванням депутатів. Рада Союзу обирається з числа народних депутатів СРСР від територіальних виборчих округів і народних депутатів СРСР від громадських організацій з урахуванням кількості виборців у союзній республіці або регіоні. Рада Національностей обирається з числа народних депутатів СРСР від національнотериторіальних виборчих округів і народних депутатів СРСР від громадських організацій за нормами: 11 депутатів від кожної союзної республіки, 4 депутати від кожної автономної республіки, 2 депутати від кожної автономної області і один депутат від кожного автономного округу.
З'їзд народних депутатів СРСР щороку оновлює до однієї п'ятої частини складу Ради Союзу і Ради Національностей. ( Частина п'ята статті 111 в редакції Закону СРСР N 961-I від 20.12.89 )
Кожна палата Верховної Ради СРСР обирає Голову палати і двох його заступників Голови Ради Союзу і Ради Національностей керують засіданнями відповідних палат і відповідають їх внутрішнім розпорядком.
Спільні засідання палат ведуть Голова Верховної Ради СРСР або по черзі голови Ради Союзу і Ради Національностей. ( Частина сьома статті 111 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 112. Верховна Рада СРСР щороку скликається Головою Верховної Ради СРСР на чергові - весняну й осінню - сесії тривалістю, як правило, три - чотири місяці кожна. ( Частина перша статті 112 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради СРСР з його ініціативи або за пропозицією Президента СРСР, союзної республіки в особі її найвищого органу державної влади, не менш як третини складу однієї з палат Верховної Ради СРСР. ( Частина друга статті 112 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Сесія Верховної Ради СРСР складається з роздільних і спільних засідань палат, а також засідань постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР, що проводяться в період між ними. Сесія відкривається і закривається на роздільних або спільних засіданнях палат.
Після закінчення строку повноважень З'їзду народних депутатів СРСР Верховна Рада СРСР зберігає свої повноваження аж до утворення новообраним З'їздом народних депутатів СРСР нового складу Верховної Ради СРСР.
Стаття 113. Верховна Рада СРСР:
1) призначає вибори народних депутатів СРСР і затверджує склад Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів СРСР;
2) на пропозицію Президента СРСР утворює і ліквідовує міністерства СРСР та інші центральні органи державного управління СРСР; ( Пункт 2 статті 113 в редакції Законів СРСР N 1360-I від 14.03.90, N 1861-I від 26.12.90 )
3) за поданням Президента СРСР затверджує Прем'єр-міністра, дає згоду на сесії або відхиляє кандидатури членів Кабінету Міністрів СРСР та членів Ради безпеки СРСР, дає згоду на увільнення від посади зазначених осіб; ( Пункт 3 статті 113 в редакції Законів СРСР N 1360-I від 14.03.90, N 1861-I від 26.12.90 )
( Пункт 3 виключено на підставі Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
4) обирає Верховний Суд СРСР, Вищий арбітражний суд СРСР, призначає Генерального прокурора СРСР, затверджує колегію Прокуратури Союзу РСР, призначає Голову Контрольної палати СРСР; ( Пункт 4 статті 113 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
5) регулярно заслуховує звіти органів, які вона утворює або обирає, а також службових осіб, яких вона призначає або обирає;
6) забезпечує єдність законодавчого регулювання на всій території СРСР, встановлює основи законодавства Союзу і союзних республік;
7) здійснює в межах компетенції Союзу РСР законодавче регулювання порядку реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків громадян, відносин власності, організації управління народним господарством і соціально-культурним будівництвом, бюджетно-фінансової системи, оплати праці і ціноутворення, оподаткування, охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів, а також інших відносин; ( Пункт 7 статті 113 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
8) дає тлумачення законів СРСР;
9) встановлює загальні засади організації і діяльності республіканських і місцевих органів державної влади і управління; визначає основи правового статусу громадських організацій;
10) подає на затвердження З'їзду народних депутатів СРСР проекти перспективних державних планів і найважливіших загальносоюзних програм економічного і соціального розвитку СРСР; затверджує державні плани економічного і соціального розвитку СРСР, державний бюджет СРСР; здійснює контроль за ходом виконання плану і бюджету; затверджує звіти про їх виконання; в разі необхідності вносить зміни до плану і бюджету;
11) ратифікує і денонсує міжнародні договори СРСР;
12) здійснює контроль за наданням державних позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам, а також за укладенням угод про державні позики і кредити, одержувані з іноземних джерел;
13) визначає основні заходи в галузі оборони і гарантування державної безпеки; запроваджує воєнний або надзвичайний стан по всій країні; оголошує стан війни в разі необхідності виконання міжнародних договірних зобов'язань щодо взаємної оборони від агресії; ( Пункт 13 статті 113 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
14) приймає рішення про використання контингентів Збройних Сил СРСР при необхідності виконання міжнародних договірних зобов'язань щодо підтримання миру та безпеки; ( Пункт 14 статті 113 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
15) встановлює військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
16) встановлює ордени і медалі СРСР; встановлює почесні звання СРСР;
17) видає загальносоюзні акти про амністію;
18) має право скасовувати акти Кабінету Міністрів СРСР у разі невідповідності їх Конституції СРСР і законам СРСР; ( Пункт 18 статті 113 в редакції Законів СРСР N 1360-I від 14.03.90, N 1861-I від 26.12.90 )
19) скасовує постанови і розпорядження Рад Міністрів союзних республік у разі невідповідності їх Конституції СРСР і законам СРСР;
20) у період між З'їздами народних депутатів СРСР приймає рішення про проведення всенародного голосування (референдуму СРСР); ( Статтю 113 доповнено пунктом згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
21) вирішує інші питання, віднесені до відання союзу РСР, крім тих, які належать до виключного відання З'їзду народних депутатів СРСР.
Верховна Рада СРСР приймає закони СРСР і постанови.
Закони і постанови, прийняті Верховною Радою СРСР, не можуть суперечити законам та іншим актам, прийнятим З'їздом народних депутатів СРСР.
Стаття 114. Право законодавчої ініціативи на З'їзді народних депутатів СРСР і у Верховній Раді СРСР належить народним депутатам СРСР, Раді Союзу, Раді Національностей, Голові Верховної Ради СРСР, постійним комісіям палат і комітетам Верховної Ради СРСР, Президентові СРСР, Раді Федерації, Комітетові конституційного нагляду СРСР, союзним і автономним республікам в особі їхніх найвищих органів державної влади, автономним областям, автономним округам, Верховному Суду СРСР, Генеральному прокуророві СРСР, Вищому арбітражному суду СРСР. ( Частина перша статті 114 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Право законодавчої ініціативи мають також громадські організації в особі їхніх загальносоюзних органів і Академія наук СРСР. ( Стаття 114 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 115. Проекти законів, внесені на розгляд Верховної Ради СРСР, обговорюються палатами на їх роздільних або спільних засіданнях.
Закон СРСР вважається прийнятим, якщо в кожній з палат Верховної Ради СРСР за нього проголосувала більшість членів палати.
Проекти законів та інші найважливіші питання державного життя рішенням Верховної Ради СРСР, прийнятим з її ініціативи або за пропозицією союзної республіки в особі її найвищого органу державної влади, можуть бути винесені на всенародне обговорення.
Стаття 116. Кожна палата Верховної Ради СРСР має право розглядати будь-які питання, віднесені до відання Верховної Ради СРСР.
Розглядові насамперед у Раді Союзу підлягають питання соціально-економічного розвитку і державного будівництва, які мають спільне для всієї країни значення; прав, свобод і обов'язків громадян СРСР; зовнішньої політики СРСР; оборони і державної безпеки СРСР.
Розглядові насамперед у Раді Національностей підлягають питання забезпечення національної рівноправності, інтересів націй, народностей і національних груп у поєднанні з загальними інтересами і потребами радянської багатонаціональної держави; вдосконалення законодавства СРСР, яке регулює міжнаціональні відносини.
У питаннях своєї компетенції кожна з палат приймає постанови.
Постанова, прийнята однією з палат, при необхідності передається в другу палату і при схваленні нею набирає сили постанови Верховної Ради СРСР.
Стаття 117. У разі незгоди між Радою Союзу і Радою Національностей питання передається на вирішення погоджувальної комісії, яку утворюють палати на паритетних засадах, після чого вдруге розглядається Радою Союзу і Радою Національностей на спільному засіданні. ( Стаття 117 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 118. Для організації роботи Верховної Ради СРСР створюється Президія Верховної Ради СРСР на чолі з Головою Верховної Ради СРСР. До складу Президії Верховної Ради СРСР входять: Голова Ради Союзу і Голова Ради Національностей, їхні заступники, голови постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР, інші народні депутати СРСР - по одному з кожної союзної республіки, а також два представники від автономних республік і один - від автономних областей і автономних округів.
Президія Верховної Ради СРСР здійснює підготовку засідань З'їзду і сесій Верховної Ради СРСР, координує діяльність постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР, організовує проведення всенародних обговорень проектів законів СРСР та інших найважливіших питань державного життя.
Президія Верховної Ради СРСР забезпечує публікацію мовами союзних республік текстів законів СРСР та інших актів, прийнятих З'їздом народних депутатів СРСР, Верховною Радою СРСР, її палатами, Президентом СРСР.
Рішення Президії Верховної Ради СРСР оформляються у вигляді постанов. ( Статтю 118 доповнено частиною четвертою згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
( Стаття 118 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
( Статтю 119 виключено на підставі Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 119. Голова Верховної Ради СРСР обирається З'їздом народних депутатів СРСР з числа народних депутатів СРСР таємним голосуванням строком на п'ять років і не більш як на два строки підряд. Він може бути в усякий час шляхом таємного голосування відкликаний З'їздом народних депутатів СРСР.
Голова Верховної Ради СРСР підзвітний З'їздові народних депутатів СРСР і Верховній Раді СРСР.
Голова Верховної Ради СРСР видає постанови про скликання сесій Верховної Ради СРСР, в інших питаннях - розпорядження. ( Стаття 119 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
( Статтю виключено на підставі Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 120. Рада Союзу і Рада Національностей обирають з числа членів Верховної Ради СРСР, інших народних депутатів СРСР постійні комісії палат для ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради СРСР, а також для сприяння проведенню в життя законів СРСР та інших рішень, прийнятих З'їздом народних депутатів СРСР і Верховною Радою СРСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій.
З цією ж метою палати Верховної Ради СРСР можуть створювати на паритетних засадах комітети Верховної Ради СРСР.
Верховна Рада СРСР, кожна з її палат створюють, коли визнають за необхідне, слідчі, ревізійні та інші комісії в будь-якому питанні.
Постійні комісії палат і комітети Верховної Ради СРСР щороку оновлюються до однієї п'ятої частини їх складу. ( Частина четверта статті в редакції Закону СРСР N 961-I від 20.12.89 )
Стаття 121. Закони та інші рішення З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР, постанови її палат приймаються, як правило, після попереднього обговорення проектів відповідними постійними комісіями палат або комітетами Верховної Ради СРСР.
Призначення та обрання службових осіб до складу Кабінету Міністрів СРСР, Верховного Суду СРСР, Вищого арбітражного суду СРСР, колегії Прокуратури Союзу РСР, а також Голови Контрольної палати СРСР провадиться при наявності висновку відповідних постійних комісій палат або комітетів Верховної Ради СРСР. ( Частина друга саттті 121 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Усі державні і громадські органи, організації і службові особи зобов'язані виконувати вимоги комісій палат, комісій і комітетів Верховної Ради СРСР, подавати їм необхідні матеріали та документи.
Рекомендації комісій і комітетів підлягають обов'язковому розглядові державними і громадськими органами, установами і організаціями. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям і комітетам у встановлений ними строк.
Стаття 122. Народний депутат СРСР має право звернутись із запитом на засіданнях З'їзду народних депутатів СРСР і сесіях Верховної Ради СРСР до Кабінету Міністрів СРСР, керівників інших органів, що їх утворюють або обирають З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР, а до Президента СРСР - на засіданнях З'їзду народних депутатів СРСР. Орган або службова особа, до яких звернуто запит, зобов'язані дати усну чи письмову відповідь на даному засіданні З'їзду або на даній сесії Верховної Ради СРСР не більш як у триденний строк. ( Стаття 122 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90; із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 123. Народні депутати СРСР мають право звільнятись від виконання службових або виробничих обов'язків на строк, необхідний для провадження депутатської діяльності на З'їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді СРСР, її палатах, комісіях і комітетах, а також серед населення.
Народного депутата СРСР не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, заарештовано або піддано заходам адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку, без згоди Верховної Ради СРСР, а в період між її сесіями - без згоди Президії Верховної Ради СРСР. ( Стаття 123 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 124. Комітет конституційного нагляду СРСР обирається З'їздом народних депутатів СРСР з числа спеціалістів у галузі політики і права у складі Голови, заступника Голови і 25 членів Комітету, в тому числі по одному з кожної союзної республіки.
Строк повноважень осіб, обраних до Комітету конституційного нагляду СРСР, - десять років.
Особи, обрані до Комітету конституційного нагляду СРСР, не можуть одночасно входити до складу органів, акти яких є піднаглядними Комітетові.
Особи, обрані до Комітету конституційного нагляду СРСР, при виконанні своїх обов'язків є незалежними і підкоряються тільки Конституції СРСР.
Комітет конституційного нагляду СРСР:
1) за дорученням З'їзду народних депутатів СРСР подає йому висновки про відповідність Конституції СРСР проектів законів СРСР та інших актів, внесених на розгляд З'їзду;
2) за пропозиціями не менш як однієї п'ятої народних депутатів СРСР, Президента СРСР, найвищих органів державної влади союзних республік подає З'їздові народних депутатів СРСР висновки про відповідність Конституції СРСР законів СРСР та інших актів, прийнятих З'їздом.
За дорученням З'їзду народних депутатів СРСР, за пропозицією Верховної Ради СРСР дає висновки про відповідність указів Президента СРСР Конституції СРСР і законам СРСР; ( Пункт 2 статті 124 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
3) за дорученням З'їзду народних депутатів СРСР, за пропозиціями Верховної Ради СРСР, Президента СРСР, Голови Верховної Ради СРСР, найвищих органів державної влади союзних республік подає З'їздові народних депутатів СРСР або Верховній Раді СРСР висновки про відповідність Конституції СРСР конституцій союзних республік, а законів союзних республік - також і законам СРСР; ( Пункт 3 статті 124 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
4) за дорученням З'їзду народних депутатів СРСР, за пропозиціями не менш як однієї п'ятої членів Верховної Ради СРСР, Президента СРСР, найвищих органів державної влади союзних республік подає Верховній Раді СРСР або Президентові СРСР висновки про відповідність актів Верховної Ради СРСР та її палат, проектів актів, внесених на розгляд цих органів, Конституції СРСР і законам СРСР, прийнятим З'їздом народних депутатів СРСР, а постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів СРСР - також і законам СРСР, прийнятим Верховною Радою СРСР; про відповідність міжнародних договірних та інших зобов'язань СРСР і союзних республік Конституції СРСР і законам СРСР; ( Пункт 4 статті 124 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90; із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
5) за дорученням З'їзду народних депутатів СРСР, за пропозиціями Верховної Ради СРСР, її палат, Президента СРСР, Голови Верховної Ради СРСР, постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР, Кабінету Міністрів СРСР, найвищих органів державної влади союзних республік, Контрольної палати СРСР, Верховного Суду СРСР, Генерального прокурора СРСР, Вищого арбітражного суду СРСР, загальносоюзних органів громадських організацій та Академії наук СРСР дає висновки про відповідність Конституції СРСР і законам СРСР нормативних правових актів інших державних органів і громадських організацій, щодо яких відповідно до Конституції СРСР не здійснюється прокурорський нагляд. ( Пункт 5 статті 124 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90; із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Комітет конституційного нагляду СРСР має право також з власної ініціативи подавати висновки про відповідність Конституції СРСР і законам СРСР актів найвищих органів державної влади й управління СРСР, інших органів, які утворюються або обираються З'їздом народних депутатів СРСР і Верховною Радою СРСР.
При виявленні невідповідності акта або його окремих положень Конституції СРСР або законам СРСР Комітет конституційного нагляду СРСР надсилає органові, який видав акт, свій висновок для усунення допущеної невідповідності. Прийняття Комітетом такого висновку припиняє дію акта або його окремих положень, що не відповідають Конституції СРСР або законові СРСР, за винятком законів СРСР, прийнятих З'їздом народних депутатів СРСР, конституцій союзних республік. Акт або його окремі положення, які за висновком Комітету порушують права і свободи громадян, втрачають чинність з моменту прийняття такого висновку.
Орган, який видав акт, приводить його у відповідність з Конституцією СРСР або законом СРСР. Якщо невідповідність не буде усунено, Комітет конституційного нагляду СРСР входить з поданням відповідно на З'їзд народних депутатів СРСР, у Верховну Раду СРСР, до Президента СРСР, у Кабінет Міністрів СРСР про скасування актів підзвітних їм органів або службових осіб, що не відповідають Конституції СРСР або законові СРСР. ( Частина восьма статті 124 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Висновок Комітету може бути відхилено лише рішенням З'їзду народних депутатів СРСР, прийнятим двома третинами голосів від загальної кількості народних депутатів СРСР.
Організація і порядок діяльності Комітету конституційного нагляду СРСР визначаються Законом про конституційний нагляд СРСР. ( Стаття в редакції Закону СРСР N 974-I від 23.12.89 )
Стаття 125. З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР здійснюють контроль за всіма підзвітними їм державними органами. ( Частина перша статті 125 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Верховна Рада СРСР керує діяльністю Контрольної палати СРСР, періодично заслуховує її звіти про результати контролю за надходженням та витрачанням коштів союзного бюджету і використанням загальносоюзної власності. ( Частина друга статті 125 в редакції Законів СРСР N 1360-I від 14.03.90, N 1861-I від 26.12.90 )
Організація та порядок діяльності Контрольної палати СРСР визначаються законом СРСР. ( Частина третя статті 125 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 126. Порядок діяльності З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР та їх органів визначається Регламентом З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР та іншими законами СРСР, що видаються на основі Конституції СРСР. ( Глава 15 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Глава 15-1
Президент СРСР
Стаття 127. Главою Радянської держави - Союзу Радянських Соціалістичних Республік є Президент СРСР.
Стаття 127-1. Президентом СРСР може бути обраний громадянин СРСР не молодший тридцяти п'яти і не старший шістдесяти п'яти років. Одна і та ж особа не може бути Президентом СРСР більш як два строки.
Президент СРСР обирається громадянами СРСР на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років. Кількість кандидатів на пост Президента СРСР не обмежується. Вибори Президента СРСР вважаються дійсними, якщо в них взяло участь не менш як п'ятдесят процентів виборців. Обраним вважається кандидат, який одержав більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, в цілому по Союзу РСР і в більшості союзних республік.
Порядок виборів Президента СРСР визначається Законом СРСР.
Президент СРСР не може бути народним депутатом.
Особа, яка є Президентом СРСР, може одержувати заробітну плату тільки за цією посадою.
Стаття 127-2. При вступі на посаду Президент СРСР складає присягу на засіданні З'їзду народних депутатів СРСР.
Стаття 127-3. Президент СРСР:
1) виступає гарантом додержання прав і свобод радянських громадян, Конституції і законів СРСР;
2) вживає необхідних заходів щодо охорони суверенітету Союзу РСР і союзних республік, безпеки і територіальної цілісності країни, щодо реалізації принципів національно-державного устрою СРСР;
3) представляє Союз Радянських Соціалістичних Республік всередині країни і в міжнародних відносинах;
4) очолює систему органів державного управління і забезпечує їхню взаємодію з найвищими органами державної влади СРСР;
( Пункт 4 статті 127-3 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
5) подає З'їздові народних депутатів СРСР щорічні доповіді про становище країни; інформує Верховну Раду СРСР про найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики СРСР;
6) з урахуванням думки Ради федерації і за погодженням з Верховною Радою СРСР формує Кабінет Міністрів СРСР, вносить до його складу зміни, представляє Верховній Раді СРСР кандидатуру на пост Прем'єр-міністра; за погодженням з Верховною Радою СРСР увільнює від посади Прем'єр-міністра та членів Кабінету Міністрів СРСР; ( Пункт 6 статті 127-3 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
7) представляє Верховній Раді СРСР кандидатури на пости Голови Верховного Суду СРСР, Генерального прокурора СРСР, Голови Вищого арбітражного суду СРСР, а потім представляє цих службових осіб З'їздові народних депутатів СРСР на затвердження; входить з поданнями у Верховну Раду СРСР і на З'їзд народних депутатів СРСР про увільнення від обов'язків зазначених службових осіб, за винятком Голови Верховного Суду СРСР; ( Пункт 7 статті 127-3 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
8) підписує закони СРСР; має право не пізніш як у двотижневий строк повернути закон із своїми запереченнями у Верховну Раду СРСР для повторного обговорення і голосування. Якщо Верховна Рада СРСР більшістю у дві третини голосів у кожній з палат підтвердить раніше прийняте нею рішення, Президент СРСР підписує закон;
9) вправі скасовувати постанови і розпорядження Кабінету Міністрів СРСР, акти міністерств СРСР, інших підвідомчих йому органів; має право у питаннях, віднесених до відання Союзу РСР, припиняти виконання постанов і розпоряджень Рад Міністрів союзних республік у випадках порушення ними Конституції СРСР і законів СРСР; ( Пункт 9 статті 127-3 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
9-1) очолює Раду безпеки СРСР, на яку покладається вироблення рекомендацій щодо проведення у життя загальносоюзної політики в галузі обороноздатності країни, підтримання її надійної державної, економічної та екологічної безпеки, подолання наслідків стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій, забезпечення стабільності і правового порядку в суспільстві. Члени Ради безпеки СРСР призначаються Президентом СРСР з урахуванням думки Ради Федерації і за погодженням з Верховною Радою СРСР. ( Статтю 127-3 доповнено пунктом 9-1 згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
10) координує діяльність державних органів щодо забезпечення оборони країни; є Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами СРСР, призначає і змінює вище командування Збройних Сил СРСР, присвоює вищі військові звання; призначає суддів військових трибуналів;
11) веде переговори і підписує міжнародні договори СРСР; приймає вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав; призначає і відкликає дипломатичних представників СРСР в іноземних державах і при міжнародних організаціях; присвоює вищі дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
12) нагороджує орденами і медалями СРСР, присвоює почесні звання СРСР;
13) вирішує питання прийняття до громадянства СРСР, виходу з нього і позбавлення радянського громадянства, надання притулку; здійснює помилування;
14) оголошує загальну або часткову мобілізацію; оголошує стан війни в разі воєнного нападу на СРСР і негайно вносить це питання на розгляд Верховної Ради СРСР; оголошує в інтересах захисту СРСР і безпеки його громадян воєнний стан в окремий місцевостях. Порядок запровадження і режим воєнного стану визначаються законом;
15) в інтересах гарантування безпеки громадян СРСР попереджає про оголошення надзвичайного стану в окремих місцевостях, а при необхідності і запроваджує його на просьбу або за згодою Президії Верховної Ради або найвищого органу державної влади відповідної союзної республіки. При відсутності такої згоди запроваджує надзвичайний стан з негайним внесенням прийнятого рішення на затвердження Верховної Ради СРСР. Постанова Верховної Ради СРСР у цьому питанні приймається більшістю не менше двох третин від загальної кількості її членів.
У випадках, зазначених у частині першій цього пункту, може запроваджувати тимчасове президентське правління при додержанні суверенітету і територіальної цілісності союзної республіки.
Режим надзвичайного стану, а також президентського правління встановлюється законом;
16) у разі незгоди між Радою Союзу і Радою Національностей Верховної Ради СРСР, які не могли бути усунені в порядку, передбаченому статтею 117 Конституції СРСР, Президент СРСР розглядає спірне питання з метою вироблення прийнятного рішення. Якщо досягти згоди не вдається і виникає реальна загроза порушення нормальної діяльності найвищих органів державної влади й управління СРСР, Президент може внести на З'їзд народних депутатів СРСР пропозицію про обрання Верховної Ради СРСР у новому складі.
Стаття 127-4. За пропозицією кандидата у Президенти СРСР і разом з ним обирається Віце-президент СРСР. Віце-президент СРСР виконує за дорученням Президента СРСР окремі його повноваження і заміщає Президента СРСР у разі його відсутності і неможливості здійснення ним своїх обов'язків.
Віце-президент СРСР не може бути народним депутатом. ( Стаття 127-4 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
( Статтю 127-5 виключено на підставі Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
( Статтю 127-6 виключено на підставі Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 127-5. Президент СРСР на основі і на виконання Конституції СРСР і законів СРСР видає укази, які мають обов'язкову силу на всій території країни.
Стаття 127-6. Президент СРСР користується правом недоторканності і може бути зміщений тільки З'їздом народних депутатів СРСР у разі порушення ним Конституції СРСР і законів СРСР. Таке рішення приймається не менш як двома третинами голосів від загальної кількості депутатів З'їздом народних депутатів СРСР з ініціативи самого З'їзду або Верховної Ради СРСР з урахуванням висновку Комітету конституційного нагляду СРСР.
( Статтю 127-9 виключено на підставі Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 127-7. Якщо Президент СРСР з тих чи інших причин не може далі виконувати свої обов'язки, до обрання нового Президента СРСР його повноваження переходять до Віце-президента СРСР, а коли це неможливо - до Голови Верховної Ради СРСР. Вибори нового Президента СРСР при цьому повинні бути проведені у тримісячний строк. ( Стаття 127-7 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
( Конституцію доповнено главою 15-1 згідно із Законом СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Глава 15-2
Рада Федерації
Стаття 127-8. Президент СРСР очолює Раду Федерації, до складу якої входять Віцепрезидент СРСР, президенти (найвищі державні службові особи) республік. У засіданнях Ради Федерації мають право брати участь найвищі державні службові особи автономних областей та автономних округів з правом ухвального голосу у питаннях, що зачіпають їхні інтереси.
Рада Федерації на основі визначених З'їздом народних депутатів СРСР напрямів внутрішньої і зовнішньої політики Союзу РСР здійснює координацію діяльності найвищих органів державного управління Союзу та республік, стежить за додержанням Союзного Договору, визначає заходи щодо проведення в життя національної політики Радянської держави, забезпечує участь республік у вирішенні питань загальносоюзного значення, приймає рекомендації щодо розв'язання спорів та врегулювання конфліктних ситуацій у міжнаціональних відносинах.
Питання, що зачіпають інтереси народів, які не мають своїх національно-державних утворень, розглядаються в Раді Федерації з участю представників цих народів.
Стаття 127-9. Член Ради Федерації - найвища державна службова особа республіки, представляючи і захищаючи її суверенітет та законні інтереси, бере участь у вирішенні всіх питань, що вносяться на розгляд Ради Федерації.
Член Ради Федерації забезпечує проведення в життя рішень Ради Федерації у відповідній республіці; контролює виконання цих рішень; одержує від союзних органів та службових осіб усю необхідну інформацію; може опротестовувати рішення союзних органів державного управління, які порушують встановлені законом права республіки; за дорученням Президента СРСР репрезентує Союз РСР за рубежем та здійснює інші повноваження.
Стаття 127-10. Рішення Ради Федерації приймаються більшістю не менш як у дві третини голосів і оформляються указами Президента СРСР.
У засіданнях Ради Федерації може брати участь Голова Верховної Ради СРСР. ( Конституцію доповнено главою 15-2 згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Глава 16
Кабінет Міністрів СРСР
( Назва Глави 16 в редакції Закону СРСР
N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 128. Кабінет Міністрів СРСР є виконавчо-розпорядчим органом Союзу РСР і підпорядковується Президентові СРСР. ( Стаття 128 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 129. Кабінет Міністрів СРСР складається з Прем'єр-міністра, його заступників та міністрів СРСР.
Структура Кабінету Міністрів СРСР визначається за пропозицією Президента СРСР Верховною Радою СРСР.
У роботі Кабінету Міністрів СРСР можуть брати участь з правом ухвального голосу глави урядів республік. ( Стаття 129 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 130. Кабінет Міністрів СРСР несе відповідальність перед Президентом СРСР і Верховною Радою СРСР.
Новоутворений Кабінет Міністрів СРСР подає на розгляд Верховної Ради СРСР програму майбутньої діяльності на строк своїх повноважень.
Кабінет Міністрів СРСР не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед Верховною Радою СРСР.
Верховна Рада СРСР може висловити недовіру Кабінетові Міністрів СРСР, що тягне за собою його відставку. Постанова в цьому питанні приймається більшістю не менш як у дві третини голосів від загальної кількості членів Верховної Ради СРСР. ( Стаття 130 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88, із змінами, внесеними згідно із Законами СРСР N 961-I від 20.12.89, N 1360-I від 14.03.90, в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 131. Кабінет Міністрів СРСР є правомочним вирішувати питання державного управління, віднесені до відання Союзу РСР, оскільки вони не входять, згідно з Конституцією СРСР, до компетенції З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР і Ради Федерації. ( Стаття 131 із змінами, внесеними згідно із Законами СРСР N 9853-XI від 01.12.88, N 1360-I від 14.03.90, в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 132. Кабінет Міністрів СРСР забезпечує:
проведення разом з республіками єдиної фінансової, кредитної та грошової політики, заснованої на спільній валюті; складення і виконання союзного бюджету; виконання загальносоюзних економічних програм; створення міжреспубліканських фондів розвитку, фондів для ліквідації наслідків стихійних лих та катастроф;
управління разом з республіками єдиною паливно-енергетичною і транспортною системами країни; управління оборонними підприємствами, космічними дослідженнями, союзними системами зв'язку та інформації, метеорології, геодезії, картографії, геології, метрології та стандартизації; проведення погодженої політики в галузі охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
здійснення разом с республіками загальносоюзних програм продовольства, охорони здоров'я, соціального забезпечення, зайнятості населення, турботи про материнство і дитинство, культури й освіти, фундаментальних наукових досліджень та стимулювання науково-технічного прогресу;
вжиття заходів для гарантування оборони країни і державної безпеки;
реалізацію зовнішньої політики Союзу РСР, регулювання зовнішньоекономічної діяльності Союзу РСР, координацію зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності республік, митна справа;
здійснення погоджених з республіками заходів щодо забезпечення законності, прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби із злочинністю. ( Стаття 132 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 5154-X ( v5154400-81 ) від 24.06.81, в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 133. Кабінет Міністрів СРСР на основі і на виконання законів СРСР та інших рішень З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР, указів Президента СРСР видає постанови і розпорядження та перевіряє їх виконання. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів СРСР є обов'язковими для виконання на всій території СРСР. ( Стаття 133 в редакції Законів СРСР N 9853-XI від 01.12.88, N 1360-I від 14.03.90, N 1861-I від 26.12.90 )
( Статтю 134 виключено на підставі Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 135. Кабінет Міністрів СРСР об'єднує і спрямовує роботу міністерств СРСР та інших підвідомчих йому органів.
Для погодженого вирішення питань державного управління в міністерствах та інших центральних органах державного управління СРСР створюються колегії, до складу яких входять за посадою керівники відповідних органів республік. ( Стаття 135 із змінами, внесеними згідно із Законами СРСР N 9853-XI від 01.12.88, N 1360-I від 14.03.90, в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 136. Компетенція Кабінету Міністрів СРСР, порядок його діяльності, відносини з іншими державними органами, а також перелік міністерств та інших центральних органів державного управління СРСР визначаються законом СРСР. ( Стаття 136 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
VI. Основи побудови органів державної влади
і управління в союзних республіках
Глава 17
Найвищі органи державної влади і
управління союзної республіки
Стаття 137. Найвищими органами державної влади союзних республік є Верховні Ради союзних республік, а в тих союзних республіках, де передбачається створення З'їздів, - З'їзди народних депутатів. ( Стаття 137 в редакції Законів СРСР N 9853-XI від 01.12.88, N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 138. Повноваження, структура і порядок діяльності найвищих органів державної влади союзних республік визначаються конституціями і законами союзних республік. ( Стаття 138 в редакції Законів СРСР N 9853-XI від 01.12.88, N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 139. Верховна Рада союзної республіки утворює Раду Міністрів союзної республіки - Уряд союзної республіки - найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади союзної республіки.
( Частину другу статті 139 виключено на підставі Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 140. Рада Міністрів союзної республіки видає постанови й розпорядження на основі і на виконання законодавчих актів СРСР і союзної республіки, актів Президента СРСР і Кабінету Міністрів СРСР, організує і перевіряє їх виконання. ( Стаття 140 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 141. Рада Міністрів союзної республіки має право зупиняти виконання постанов і розпоряджень Рад Міністрів автономних республік, скасовувати рішення і розпорядження виконавчих комітетів крайових, обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів, Рад народних депутатів автономних областей, а в союзних республіках, які не мають обласного поділу, - виконавчих комітетів районних і відповідних міських Рад народних депутатів.
Стаття 142. Рада Міністрів союзної республіки об'єднує і спрямовує роботу союзно-республіканських і республіканських міністерств, державних комітетів союзної республіки, інших підвідомчих їй органів.
Союзно-республіканські міністерства й державні комітети союзної республіки керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, підлягаючи як Раді Міністрів союзної республіки, так і відповідному союзно-республіканському міністерству СРСР або державному комітетові СРСР.
Республіканські міністерства і державні комітети керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, підлягаючи Раді Міністрів союзної республіки.
Глава 18
Найвищі органи державної влади і
управління автономної республіки
Стаття 143. Найвищими органами державної влади автономних республік є Верховні Ради автономних республік, а в тих автономних республіках, де передбачається створення З'їздів, - З'їзди народних депутатів.
Стаття 144. Верховна Рада автономної республіки утворює Раду Міністрів автономної республіки - Уряд автономної республіки - найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади автономної республіки. ( Глава 18 із змінами, внесеними згідно із Законом СРСР N 9853-XI від 01.12.88, в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Глава 19
Місцеві органи державної влади і управління
Стаття 145. Органами державної влади в автономних областях, автономних округах, краях, областях, районах, містах, районах у містах, селищах, сільських населених пунктах та інших адміністративно-територіальних одиницях, утворюваних відповідно до законів союзних і автономних республік є відповідні Ради народних депутатів.
У системі місцевого самоврядування, крім місцевих Рад народних депутатів, можуть діяти відповідно до законодавства республік органи територіального громадського самоврядування, збори громадян, інші форми безпосередньої демократії. ( Статтю 145 доповнено частиною другою згідно із Законом СРСР N 1861-I від 26.12.90 ) ( Стаття 145 в редакції Закону СРСР N 963-I від 20.12.89 )
Стаття 146. Місцеві Ради народних депутатів вирішують усі питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інтересів та інтересів громадян, які проживають на території Ради, проводять у життя рішення вищестоящих державних органів, керують діяльністю нижчестоящих Рад народних депутатів, беруть участь в обговоренні питань республіканського й загальносоюзного значення, вносять з цих питань свої пропозиції.
Місцеві Ради народних депутатів керують на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджують плани економічного і соціального розвитку і місцевий бюджет; здійснюють керівництво підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами й організаціями; забезпечують додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян; сприяють зміцненню обороноздатності країни.
Стаття 147. У межах своїх повноважень місцеві Ради народних депутатів забезпечують комплексний економічний і соціальний розвиток на їх території; здійснюють контроль за додержанням законодавства розташованими на цій території підприємствами, установами й організаціями вищестоящого підпорядкування; координують і контролюють їх діяльність у галузі землекористування, охорони природи, будівництва, використання трудових ресурсів, виробництва товарів народного споживання, соціально-культурного, побутового та іншого обслуговування населення.
Стаття 148. Місцеві Ради народних депутатів приймають рішення в межах повноважень, наданих їм законодавством Союзу РСР, союзної та автономної республіки. Рішення місцевих Рад є обов'язковими для виконання всіма розташованими на території Ради підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами.
Стаття 149. Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів є виконавчі комітети чи інші органи, які ними обираються.
Виконавчі і розпорядчі органи місцевих Рад не рідше одного разу на рік звітують перед Радами, які їх обрали, а також на зборах трудових колективів і за місцем проживання громадян. ( Стаття 149 в редакції Законів СРСР N 9853-XI від 01.12.88, N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 150. Виконавчі і розпорядчі органи місцевих Рад народних депутатів зобов'язані виконувати закони, укази Президента СРСР, інші акти найвищих органів державної влади та управління СРСР і республік, прийняті в межах їхньої компетенції.
Виконавчі і розпорядчі органи місцевих Рад є безпосередньо підзвітними як Раді, що їх обрала, так і вищестоящому виконавчому і розпорядчому органові. ( Стаття 150 в редакції Законів СРСР N 9853-XI від 01.12.88, N 1861-I від 26.12.90 )
VII. Правосуддя і прокурорський нагляд
( Назва Розділу VII в редакції Закону СРСР
N 1861-I від 26.12.90 )
Глава 20
Суди
Стаття 151. Правосуддя в СРСР здійснюється тільки судом.
В СРСР діють Верховний Суд СРСР, Верховні Суди союзних республік, Верховні Суди автономних республік, крайові, обласні, міські суди, суди автономних областей, суди автономних округів, районні (міські) народні суди, а також військові трибунали у Збройних Силах.
Стаття 152. Усі суди в СРСР утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів, за винятком суддів військових трибуналів. ( Частина перша статті 152 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Народні судді районних (міських) народних судів, судді крайових, обласних і міських судів обираються відповідними вищестоящими Радами народних депутатів.
Судді Верховного Суду СРСР, Верховних Судів союзних і автономних республік, судів автономних областей і автономних округів обираються відповідно Верховною Радою СРСР, Верховними Радами союзних і автономних республік, Радами народних депутатів автономних областей і автономних округів.
Народні засідателі районних (міських) народних судів обираються на зборах громадян за місцем їх проживання або роботи відкритим голосуванням, а народні засідателі вищестоящих судів - відповідними Радами народних депутатів.
Судді військових трибуналів призначаються Президентом СРСР, а народні засідателі обираються зборами військовослужбовців відкритим голосуванням. ( Частина п'ята статті 152 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Судді всіх судів обираються строком на десять років. Народні засідателі всіх судів обираються строком на п'ять років.
Суддів і народних засідателів може бути відкликано в установленому законом порядку. ( Частина сьома статті 152 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
( Стаття 152 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Стаття 153. Верховний Суд СРСР є найвищим судовим органом СРСР і здійснює нагляд за судовою діяльністю судів Союзу РСР, а також судів союзних республік у межах, встановлених законом.
Верховний Суд СРСР складається з Голови, його заступників, членів і народних засідателів. До складу Верховного Суду СРСР входять за посадою голови Верховних Судів союзних республік.
Організація і порядок діяльності Верховного Суду СРСР визначаються Законом про Верховний Суд СРСР. ( Стаття 153 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Стаття 154. Розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіально; в суді першої інстанції - з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Стаття 155. Судді і народні засідателі є незалежними і підкоряються тільки законові.
Суддям і народним засідателям забезпечуються умови для безперешкодного і ефективного здійснення їх прав та обов'язків. Будь-яке втручання в діяльність суддів і народних засідателів по здійсненню правосуддя є неприпустимим і тягне за собою відповідальність за законом.
Недоторканність суддів і народних засідателів, а також інші гарантії їх незалежності встановлюються Законом про статус суддів в СРСР та іншими законодавчими актами Союзу РСР і союзних республік. ( Стаття 155 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Стаття 156. Правосуддя в СРСР здійснюється на засадах рівності громадян перед Законом і судом.
Стаття 157. Розгляд справ у всіх судах є відкритим. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених Законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства.
Стаття 158. Обвинуваченому забезпечується право на захист.
Стаття 159. Судочинство провадиться мовою союзної або автономної республіки, автономної області, автономного округу або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.
Стаття 160. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до Закону.
Стаття 161. Для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. У випадках, передбачених законодавством, юридична допомога громадянам подається безплатно.
Організація і порядок діяльності адвокатури визначаються законодавством Союзу РСР і союзних республік.
Стаття 162. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.
Стаття 163. Вирішення господарських спорів в СРСР здійснюється Вищим арбітражним судом СРСР і створюваними в республіках відповідно до їхніх законів органами для вирішення господарських спорів.
Втручання будь-яких органів, організацій і службових осіб у діяльність суддів щодо вирішення спорів не допускається.
Організація і порядок діяльності Вищого арбітражного суду СРСР визначаються законом СРСР. ( Стаття 163 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Глава 21
Прокуратура
Стаття 164. Нагляд за точним і однаковим виконанням законів СРСР усіма міністерствами та іншими органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями, місцевими Радами народних депутатів, їхніми виконавчими і розпорядчими органами, політичними партіями, громадськими організаціями та масовими рухами, службовими особами, а також громадянами здійснюють Генеральний прокурор СРСР, прокурори союзних республік і підпорядковані їм прокурори. ( Стаття 164 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 165. Генеральний прокурор СРСР є відповідальним перед З'їздом народних депутатів СРСР та Верховною Радою СРСР і їм підзвітним. ( Стаття 165 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Стаття 166. Прокурори республік призначаються найвищими органами державної влади республік за погодженням з Генеральним прокурором СРСР і є їм підзвітними. У діяльності по нагляду за виконанням законів СРСР прокурори республік підпорядковані також Генеральному прокуророві СРСР. ( Стаття 166 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 167. Строк повноважень Генерального прокурора СРСР - п'ять років. ( Стаття 167 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
Стаття 168. Органи прокуратури здійснюють свої повноваження незалежно від будьяких місцевих органів.
Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються законодавством Союзу РСР і союзних республік. ( Стаття 168 в редакції Закону СРСР N 1861-I від 26.12.90 )
VIII. Герб, прапор, гімн і столиця СРСР
Стаття 169. Державний герб Союзу Радянських Соціалістичних Республік являє собою зображення серпа й молота на фоні земної кулі, у променях сонця і в обрамленні колосся, з написом мовами союзних республік: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!". У верхній частині герба - п'ятикутна зірка.
Стаття 170. Державний прапор Союзу Радянських Соціалістичних Республік являє собою червоне прямокутне полотнище з зображенням в його верхньому куті, біля древка, золотих серпа й молота і над ними червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Відношення ширини прапора до його довжини - 1:2.
Стаття 171. Державний гімн Союзу Радянських Соціалістичних Республік затверджується Верховною Радою СРСР. ( Стаття 171 в редакції Закону СРСР N 1360-I від 14.03.90 )
Стаття 172. Столицею Союзу Радянських Соціалістичних Республік є місто Москва.
IX. Дія Конституції СРСР і порядок її зміни
Стаття 173. Конституція СРСР має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції СРСР.
Стаття 174. Зміна Конституції СРСР провадиться рішенням З'їзду народних депутатів СРСР, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів СРСР. ( Стаття 174 в редакції Закону СРСР N 9853-XI від 01.12.88 )
Конституція (Основний Закон)
Союзу Радянських Соціалістичних Республік
прийнята позачерговою сьомою сесією
Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання
7 жовтня 1977 року