Договір про повну матеріальну відповідальність

Питання: чи потрібно укладати письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність з матеріально відповідальною особою?

Відповідь: Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів суб'єктів державного сектору, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 11, з посадовими особами, які відповідають за збереження основних засобів, укладається письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
Трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (далі - Кодекс).
Відповідно до статті 135-1 Кодексу, перелік посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 135-1 Кодексу договори про повну матеріальну відповідальність укладаються:
лише у письмовій формі;
з працівниками (що досягли 18 років);
з працівниками які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Зважаючи на те, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України (Постанова Верховної Ради України від 12.09.1991 N 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»), в Україні дотепер діє Перелік посад і робіт, котрі заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24 (далі — Постанова № 447). Постановою № 447 затверджено також і Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (далі — Типовий договір, наведено у додатку №1). В тексті Типового договору є посилання на статтю 11 Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.07.1976 № 4204-IX. На даний час зазначене Положення не втратило чинності, але слід зазначити, що вимоги зазначені в статті 11 Положення також викладені у статті 135-1 Кодексу.

У разі якщо бюджетна установа прийме рішення про внесення змін до Типового договору у відповідність до вимог діючого законодавства України, то про зміни і доповнення у Типовий договір слід зазначити у відповідних пунктах розпорядчого документу про облікову політику установи.
Укладаючи договір про повну матеріальну відповідальність, один оригінальний примірник такого договору передають працівникові, а другий зберігають у його особовій справі. Дія Типового договору розповсюджується на весь час роботи з майном та іншими, переданими працівнику, матеріальними цінностями установи.
Окремо необхідно звернути увагу на випадки матеріальної відповідальності працівників, які можуть бути внесені до тексту договору з окремим працівником.
Відповідно до статті 134 Кодексу, матеріальна відповідальність працівників у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, настає у випадках, передбачених, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Крім випадків повної матеріальної відповідальності, у стаття 135 визначено також межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Це матеріальна відповідальність працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.