КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
10.07.2018

Справа N 826/3639/17

Про визнання нечинною та скасування постанови
Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 N 780

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Ісаєнко Ю. А., суддів: Мельничука В. П., Земляної Г. В., за участю: секретаря - Левченка А. В., апелянта ОСОБА_4, позивача - ОСОБА_5, представників відповідачів: К. О. П., Т. Ю. В., С. О. В., Мокрицької К. В., Г. О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4, Кабінету Міністрів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2018 (Рішення N 826/3639/17) у справі за позовом ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання нечинною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 N 780, визнання протиправними дій, встановив:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання нечинною та скасування постанови КМУ від 11.10.2016 N 780, визнання протиправними дій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2018 (Рішення N 826/3639/17) позов задоволено.

Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 780 від 11.10.2016 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення".

Визнано протиправними дії Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з формування відповідних мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів, послуг з порушенням приписів частин 2, 3, 4 статті 3 Закону України "Про прожитковий мінімум", що стало підставою для затвердження Кабінетом Міністрів України постанови N 780 від 11.10.2016.

Зобов'язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 780 від 11.10.2016 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтами було подано апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права:

- Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України просять скасувати оскаржуване рішення, та відмовити у задоволенні позову повністю.

- ОСОБА_4 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення доповнивши її доводами апеляційної скарги останньої.

Так, вимоги апеляційних скарг Кабінету Міністрів України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України N 780 від 11.10.2016 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Доводи апелянта - ОСОБА_4 мотивовані тим, що судом першої інстанції протиправно не прийнято до уваги її посилання, які повинні бути включені в мотивувальну частину рішення суду першої інстанції шляхом його зміни.

ОСОБА_4 просила задовольнити подану нею апеляційну скаргу, та змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції, додавши доводи, викладені в поданні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, направленого 31.10.2017 на ім'я Прем'єр-міністра України.

Представники відповідачів просили задовольнити апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, та відмовити в задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.10.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 780 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення", відповідно до якої затверджено набори продуктів харчування, набори непродовольчих товарів та набори послуг для основних соціальних і демографічних груп населення згідно з додатком та визнано таким, що втратив чинність, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 N 656 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення".

Вважаючи, що при прийнятті вказаної постанови відповідачі порушили норми законодавства, що призвело до встановлення несправедливого стандарту життя та стало умовою для встановлення несправедливого розміру прожиткового мінімуму, позивач оскаржив зазначену постанову та відповідні дії до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та наявні підстави для визнання протиправними дій відповідачів 2, 3, 4 з формування відповідних мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів, послуг, як таких які були вчинені з порушенням приписів частин 2, 3, 4 статті 3 Закону України "Про прожитковий мінімум", та з огляду на порушення встановленої процедури прийняття відповідної постанови КМУ N 780 від 11.10.2016 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення".

Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Статтею 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Положеннями статті 3 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років.

Набір продуктів харчування формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Набір непродовольчих товарів формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Набір послуг формується уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Згідно із частиною 2 статті 7 Закону України "Про прожитковий мінімум" Кабінет Міністрів України затверджує набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг на основі розробленої за участю соціальних партнерів методики.

Відповідно до параграфу 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 N 950, головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.99 N 1767 "Про науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму" затверджено Порядок проведення науково-громадської експертизи наборів (далі - Порядок N 1767).

Відповідно до пункту 2 Порядку N 1767 експертиза проводиться експертною комісією, що утворюється у складі 12 осіб, до якої входять по 4 представники від центральних органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань, які мають статус всеукраїнських.

Представниками центральних органів виконавчої влади в експертній комісії є перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров'я, визначені згідно з наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади.

Члени експертної комісії від об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань, які мають статус всеукраїнських, визначаються кожною стороною окремими рішеннями.

Пунктами 3, 4 Порядку N 1767 центральні органи виконавчої влади, які визначені у частинах 2 - 4 статті 3 Закону України "Про прожитковий мінімум" відповідальними за формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг, у встановлений Кабінетом Міністрів України термін подають Мінекономрозвитку пропозиції щодо сформованих наборів у натуральних показниках або у нормативах споживання з необхідними розрахунками і науковими обґрунтуваннями.

Мінекономрозвитку узагальнює пропозиції центральних органів виконавчої влади щодо сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму та надсилає їх членам експертної комісії не пізніше, ніж за тиждень до її засідання.

Відповідно до вимог пунктів 6, 7 Порядку N 1767 перед початком засідання експертної комісії проводиться обов'язкова реєстрація її членів. У разі коли член експертної комісії не може взяти участь у засіданні з поважних причин відповідний орган зобов'язаний призначити іншого представника, якому надаються всі повноваження члена експертної комісії.

Засідання експертної комісії вважається правоможним, якщо в ньому беруть участь усі члени комісії (уповноважені представники).

Суд першої інстанції вірно вказав, що експертиза наборів була проведена експертною комісією, засідання якої відбулись 02.11.2015 та 20.11.2015, про що складені протоколи N 1 та N 2, та при дослідженні питання належного складу експертної комісії з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для встановлення прожиткового мінімуму, встановлено, що до складу комісії входили не уповноважені особи, що свідчить про те, що засідання експертної комісії були не правоможними.

Відповідно до положень пункту 2 Порядку N 1767 членами експертної комісії мають бути перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров'я, визначені згідно з наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади.

В той же час, наказом МОЗ України від 17.07.2015 N 441 визначено представником Міністерства охорони здоров'я України в експертній комісії для проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_12.

Так, з протоколів засідання експертної комісії N 1 від 02.11.2015 та N 2 від 20.11.2015 слідує, що ОСОБА_12 не був присутній на засіданні, замість нього на підставі листів про передачу повноважень представниками МОЗ України були 02.11.2015 ОСОБА_13 - начальник відділу законодавчих ініціатив Департаменту громадського здоров'я МОЗ України та 20.11.2015 ОСОБА_14 - начальник управління медичної допомоги дорослим Медичного департаменту МОЗ України.

Відповідно до пункту 6 Порядку N 1767, у разі коли член експертної комісії не може взяти участь у засіданні з поважних причин відповідний орган зобов'язаний призначити іншого представника, якому надаються всі повноваження члена експертної комісії.

Всупереч наведених вище положень вказані особи були призначені представниками не шляхом видання МОЗ України відповідного наказу, як це було зроблено попередньо, а на підставі листів ОСОБА_12 від 02.11.2015 N 05.01-11/16/2435-15/34631 та від 19.11.2015 N 3.19-16/2550-15/36610, які не передбачені положеннями Порядку N 1767 та не є належним документом щодо надання повноважень вказаним особам на представництво інтересів МОЗ України на засіданні експертної комісії, враховуючи те, що в контексті зазначеного Порядку, представником може бути заступник Міністра, визначений згідно з наказом керівника відповідного центрального органу виконавчої влади, що прямо передбачено п. 2 Порядку N 1767.

Зазначене обґрунтування спростовує доводи апелянта - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо відсутності обов'язку приймати відповідний наказ щодо призначення іншого представника, якому надано повноваження члена експертної комісії, а відтак такі аргументи не беруться до уваги судом апеляційної інстанції.

Крім того, головуючим на засіданнях експертної комісії вказано першого заступника Міністра соціальної політики України. Протоколи N 1 від 02.11.2015 та N 2 від 20.11.2015 підписані від імені ОСОБА_15, однак в матеріалах справи наявний документ із написом "доручення", датований 02.11.2015, б/н, згідно якого ОСОБА_15, член експертної комісії від Мінсоцполітики України у зв'язку із виробничою необхідністю уповноважує взяти участь у засіданні 02.11.2015 і надає право голосу ОСОБА_16.

Відповідно до протоколу N 1 від 02.11.2015 ОСОБА_16 брала участь у засіданні комісії на підставі листа про передачу повноважень.

Аналогічним чином передали свої повноваження і право голосу член експертної комісії від Міністерства фінансів України ОСОБА_17 - ОСОБА_18 (засідання 02.11.2015) та ОСОБА_19 (засідання 20.11.2015) (а. с. 46 т. I) та член експертної комісії від Мінекономрозвитку України ОСОБА_20 - ОСОБА_21 (а. с. 48 т. I).

Представники роботодавців ОСОБА_22 та ОСОБА_23 передали право голосу та участі у засіданні 20.11.2015 ОСОБА_24 та ОСОБА_25 шляхом складання документів із назвою "довіреність", датованих 19.11.2015.

Спільний представницький орган репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні делегувало представляти його інтереси з правом голосу на засіданнях експертної комісії ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_24, шляхом надсилання листів до Мінсоцполітики України (а. с. 49-51, 63, 64 т. I).

Відтак, як вказано вище, передача права участі у засіданні експертної комісії та права голосу вищенаведеними листами та дорученнями суперечить вимогам пункту 2 Порядку N 1767, яким передбачено визначення представників саме наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади та рішеннями об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань.

Враховуючи обставини справи та імперативні приписи зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, який вказав на неправомірність формування складу експертної комісії вимогам законодавства, та неправоможність засідань, які відбулись 02.11.2015 та 20.11.2015, і як наслідок прийняття рішень, які не мають юридичної сили.

Також, відповідно до пункту 9 Порядку N 1767 рішення експертної комісії приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів і оформлюється протоколом, який підписує головуючий.

Зі змісту протоколу N 1 від 02.11.2015 слідує, що від Мінсоцполітики України були присутні два представники - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 та протокол підписаний обома представниками. Це свідчить про те, що всупереч положенням Порядку N 1767 від Мінсоцполітики України був присутній не один, а два представники, тобто у засіданні 02.11.2015 брали участь не 12 осіб, а 13 осіб, що вплинуло на голосування.

В той же час, апелянт - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України зазначає, що такі доводи не підтверджені посиланнями на положення Порядку N 1767, які могли бути порушеними внаслідок цього.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаним Порядком передбачено участь 4 представників від центральних органів виконавчої влади, тобто представників Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров'я, що свідчить про можливу участь лише одного представника від кожного з перелічених міністерств, а не двох чи більше, а отже участь двох представників Мінсоцполітики України суперечить вимогам Порядку, оскільки така можливість ним не передбачена.

Окрім того, відповідно до пункту 11 Порядку N 1767, якщо експертна комісія не схвалила пропозицій центральних органів виконавчої влади щодо набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, вони повертаються на перегляд цими органами у визначений експертною комісією термін.

З протоколу N 1 від 02.11.2018 вбачається, що комісією вирішено: "З урахуванням пропозицій, висловлених на засіданні, доопрацювати мінімальний набір предметів першої потреби, санітарії та ліків та набір житлово-комунальних послуг та зв'язку, представлені Мінекономрозвитку, та повторно подати їх на розгляд експертної комісії протягом двох тижнів".

Тобто, всупереч положенням пункту 11 Порядку N 1767 комісією вирішено самостійно доопрацювати певні питання без повернення їх на доопрацювання відповідними органами, про що також вірно вказано судом першої інстанції, та не спростовано апелянтами належними аргументами, а лише вказано без посилання на жодні докази про те, що суд не встановив того, чи мали місце вказані обставини.

Зі змісту проколів N 1 та N 2 слідує, що в порушення статті 3 Закону України "Про прожитковий мінімум", висновки науково-громадської експертизи сформовані без обговорення та оцінки дотримання органами влади в ході визначення наборів принципів їх формування, зокрема в частині:

- задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності (харчування);

- забезпечення людини засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту, забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини, урахування культурно-побутових потреб особистості (непродовольчі товари);

- задоволення потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я, потреби у користуванні житлово-комунальними послугами (по водопостачанню, теплопостачанню, газопостачанню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів).

Суд апеляційної інстанції вважає вірними посилання позивача на те, що відповідачами сформовано набір продуктів харчування без урахування нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування, виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності згідно рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, що не спростовано відповідачами. Крім того, вказані доводи не спростовані відповідачами в апеляційних скаргах, де зазначено що суд першої інстанції не вказав, який принцип формування наборів харчування, непродовольчих товарів та послуг, затверджених ст. 3 Закону України "Про прожитковий мінімум" було порушено.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що в контексті ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доказування в даній адміністративній покладено на відповідачів, які за даних обставин його не виконали, та не обґрунтували відповідність визначених наборів харчування, непродовольчих товарів та послуг принципам, які декларуються ст. 3 Закону України "Про прожитковий мінімум". А тому вказані доводи відповідачів критично оцінюються судом апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначені доводи, вірними є й інші висновки, викладені у оскаржуваному рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2018 (Рішення N 826/3639/17), де зокрема встановлено, що листом від 17.06.2016 N 3612-03/18487-03 проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" було направлено до Мін'юсту для проведення правової експертизи проекту акта, який погоджено з МОЗ, Мінсоцполітики, Мінфіном, Міненерговугілля, Мінрегіоном, Спільним представницьким органом профспілок із зауваженнями, а Держстатом, Мін'юстом та Спільним представницьким органам роботодавців без зауважень. Тобто відповідачі залишили поза увагою вищенаведені порушення законодавства при формуванні наборів, що також свідчить про правомірність вимог позивача.

Стосовно доводів апелянта ОСОБА_4 щодо порушень відповідачами процедури прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" та наявності підстав для зміни оскаржуваного рішення, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Приписами частини першої статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

В свою чергу, ОСОБА_4 не навела обґрунтованих аргументів, які б свідчили проте, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи чи дійшов висновків, які б їм суперечили, не зазначено апелянтом й про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права судом, а відтак відсутні визначені процесуальним законом підстави для зміни оскаржуваного рішення.

Доводи ОСОБА_4 в частині невідповідності та суперечності визначених оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України N 780 від 11.10.2016 наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, положенням Конституції України та фізіологічним потребам населення не спростовують обґрунтування суду першої інстанції, і також не є підставою для зміни оскаржуваного рішення в розумінні ст. 317 КАС України. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_4 також задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідачі при здійсненні покладених на них обов'язків щодо затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення допустили порушення законодавства, що призвело до прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 11.10.2016 N 780 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" без належного проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму та, відповідно, встановлення необґрунтованого переліку наборів і, як наслідок, прожиткового мінімуму.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Всупереч вказаному, відповідачі під час апеляційного розгляду справи зазначеного обов'язку не виконали, та не довели правомірність своїх дій під час підготовки та прийняття спірної постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 N 780.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянтів, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують правову позицію суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційних скарг, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_4, Кабінету Міністрів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2018 (Рішення N 826/3639/17) - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 13.07.2018).

Головуючий, суддя Ю. А. Ісаєнко

Суддя В. П. Мельничук

Суддя Г. В. Земляна