Постанова : Про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
12.06.2018

Справа N 826/4406/16

Адміністративне провадження N К/9901/454/17,
N К/9901/39/18

Про визнання незаконною та нечинною постанови
Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого, судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., при секретарі - Шевчук К. В., за участю: позивача - ОСОБА_4, представника позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника відповідача - Ш. А. І., представника Національної поліції України - Г. М. М., представника Міністерства внутрішніх справ України - К. Т. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя: Безименна Н. В., судді - Аліменко В. О., Кучма А. Ю.) та Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Федорчук А. Б., судді - Качур І. А., Мазур А. С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року в частині, встановив:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог

1. 18 березня 2016 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_4 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати незаконним та нечинним пункт 1 частини 9 постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року в частині, що включає слова "і видаються громадянам за наявності дозволу на їх придбання", визнати незаконним та нечинним пункт 2 частини 12 постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року в частині, що включає слова: "зброя, газові пістолети, револьвери, пристрої вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (далі - пристрої), продаються на підставі дозволів на їх придбання".

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова в частині, що стосується необхідності мати дозвіл на придбання зброї покупцем як ліцензійної умови продавця, обмежує права позивача та грубо суперечить Конституції та законам України. Позивач зазначив, що на момент звернення до суду закон, який би встановлював правовий режим власності на зброю, як і будь-які обмеження щодо її придбання, відсутній, а відтак оскаржувані пункти постанови КМУ N 1000 від 02 грудня 2015 року суперечать положенням ст. ст. 8, 19, 41 та п. 7 ст. 92 Конституції України. Додатково позивач зазначив, що оскаржувані пункти постанови КМУ N 1000 від 02 грудня 2015 року суперечать визначеному нормами Цивільного кодексу України принципу вільного обігу зброї як речі у цивільному обороті; встановлюють обмеження не для ліцензіата, а для покупця; виключають можливість огляду та перевірки зброї до моменту її придбання, що не узгоджується з вимогами ст. ст. 5, 17 Закону України "Про захист прав споживачів". Крім того, на думку позивача, відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови не дотримано принципу прозорості та врахування громадської думки, який передбачений ст. 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", оскільки не враховано пропозицій та зауважень позивача як голови наглядової ради Всеукраїнської громадської організації "Українська асоціація власників зброї".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю.

3.1 Визнано незаконним та нечинним пункт 1 частини 9 постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року в частині, що включає слова "і видаються громадянам за наявності дозволу на їх придбання".

3.2 Визнано незаконним та нечинним пункт 2 частини 12 постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року в частині, що включає слова: "зброя, газові пістолети, револьвери, пристрої вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (далі - пристрої), продаються на підставі дозволів на їх придбання".

3.3 Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконними та нечинними п. п. 9, 12 постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

3.4 Присуджено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1102,42 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення необхідності отримання дозволу на придбання зброї покупцем на рівні нормативно-правового акта не відповідає вимогам Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції зазначив, що аналіз норм оскаржуваної постанови дає підстави для висновку, що останніми встановлюються умови провадження діяльності ліцензіатом шляхом покладання обов'язку на покупця в частині отримання дозволу на придбання зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів, що суперечить положенням Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Також суд зауважив, що встановлення необхідності отримання дозволу на придбання зброї покупцем на рівні нормативно-правового акта не відповідає принципу дотримання законності. Суд першої інстанції вказав на те, що нормами чинного законодавства, на виконання якого згідно преамбули оскаржуваної постанови остання і видана, не передбачено вимог та покладання обов'язку щодо отримання дозволу покупцем на придбання зброї як ліцензійної умови продавця. Тобто ліцензійні умови, затверджені оскаржуваною постановою, містять застереження щодо кола покупців та їх правоздатності, що суперечить вимогам ст. 178 ЦК України, оскільки такі застереження та обмеження можуть встановлюватись виключно законом. Таким чином, суд визнав наявними обґрунтовані підстави для висновку про невідповідність оскаржуваних пунктів 9, 12 постанови КМУ N 1000 від 02 грудня 2015 року актам вищої юридичної сили, а відтак необхідність визнання їх нечинними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково.

5.1 Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нову, якою позов ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування Постанови N 1000 від 02 грудня 2015 року задоволено частково.

5.2 Визнано незаконним та нечинним пункт 1 частини 9 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року N 1000, в частині, що виключає слова: "і видаються громадянам за наявності дозволу на їх придбання".

5.3 В іншій частині позовних вимог відмовлено.

6. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, прийшов до висновку, що обов'язковість документа дозвільного характеру при придбанні, зберіганні, передачі вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду встановлена Законом, тоді як оскаржувані ліцензійні умови встановлюють лише вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом. Колегія суддів апеляційного суду визнала помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ліцензійними умовами встановлено необхідність отримання додаткового дозволу на придбання зброї покупцем, оскільки п. 2 ч. 12 ліцензійних умов встановлює саме умови продажу зброї та зазначає, що здійснення продажу ліцензіатом зброї провадиться на підставі відповідного дозволу на їх придбання. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування п. 2 ч. 12 Ліцензійних вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року N 1000. Натомість колегія суддів дійшла висновку, що пункт 1 ч. 9 Ліцензійних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року N 1000, має подвійне трактування, не є чітким та передбачуваним у питаннях його застосування, що, на думку суду, є самостійною і достатньою підставою для визнання незаконним та нечинним пункту 1 частини 9 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року N 1000 в частині, що виключає слова: "і видаються громадянам за наявності дозволу на їх придбання".

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

7. 18 грудня 2017 року Кабінет Міністрів України (далі - відповідач, скаржник-1) звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року.

8. В касаційній скарзі Кабінет Міністрів України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року в частині задоволення вимог до Кабінету Міністрів України та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Кабінет Міністрів України зазначає, що законодавцем чітко визначено те, що наявність дозволу на придбання зброї, боєприпасів та спеціальних засобів є обов'язковою умовою для вчинення відповідного правочину, а його відсутність у особи унеможливлює їх придбання та подальше зберігання і використання на законних підставах. Таким чином, вважає, що оскаржувана постанова прийнята з метою запровадження чітких правил ведення діяльності, що, в свою чергу, стане запорукою безпеки громадян і ніяким чином не регулює право власності громадян.

9. 02 січня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 (позивач, скаржник-2) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року.

10. В касаційній скарзі позивач вказує на те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у позові прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального законодавства, з огляду на що просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року залишити в силі.

11. Подана ОСОБА_4 касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при винесенні постанови не було враховано доводів позивача, викладених у позовній заяві та запереченнях на апеляційну скаргу. Посилаючись на норми цивільного законодавства, позивач зазначає про встановлення виключно законом видів цивільних прав, які обумовлені оформленням спеціального дозволу. Посилання суду апеляційної інстанції на норми КУпАП скаржник-2 вважає безпідставним, оскільки вказані норми встановлюють відповідальність за порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі або продажу зброї, але в жодному разі не накладають на осіб обов'язку ліцензування. Посилання суду апеляційної інстанції на висновки Європейського суду з прав людини позивач вважає формальним приводом для винесення незаконного рішення.

12. 23 січня 2018 року позивачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, в якому він, окрім доводів, наведених у своїй касаційній скарзі, зазначив, що відповідач не зазначає, в чому саме полягає порушення судами норм процесуального закону і які конкретно докази, надані ним, не досліджувались судами. Щодо посилань відповідача на Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року N 2471-XII ОСОБА_4 зазначає, що вказана Постанова була прийнята на виконання Закону України "Про власність", який повністю втратив чинність 20 червня 2007 року. Також позивач вважає, що зазначена постанова суперечить п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

13. Міністерством внутрішніх справ України до Суду подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому вказано на те, що касаційна скарга позивача не ґрунтується на законі. МВС України просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.

14. Також Національною поліцією України подано відзив на касаційні скарги ОСОБА_4 та Кабінету Міністрів України, в якому зазначено, що позивачем не доведено, що положення п. 1 ч. 9 Ліцензійних умов порушують його права споживача на вільний вибір продукції. Нацполіція просила касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити, оскаржувані судові рішення попередніх інстанції - скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, а касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

15. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до судового розгляду.

16. В судовому засіданні ОСОБА_4 доводи своєї касаційної скарги підтримав, просив її задовольнити, в задоволенні касаційної скарги Кабінету Міністрів України просив відмовити.

17. Представники Кабінету Міністрів України, МВС України та Нацполіції просили залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року N 1000 затверджено Ліцензійні умови (далі - Ліцензійні умови) провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу.

19. Ці Ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, а також організаційні, кадрові та технологічні вимоги до матеріально-технічної бази ліцензіата, обов'язкові для виконання під час провадження діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду (далі - зброя, боєприпаси до неї); виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони (далі - спеціальні засоби) та їх продажу.

20. Відповідно до п. 1 ч. 9 Ліцензійних умов зберігання зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів здійснюється з дотриманням таких вимог: зброя, боєприпаси до неї, спеціальні засоби зберігаються в торговельному залі на вітринах, стелажах, прилавках за умови неможливості раптового заволодіння ними (скріплені тросом, зачинені вітрини тощо) і видаються громадянам за наявності дозволу на їх придбання.

21. Згідно з п. 2 ч. 12 Ліцензійних умов господарська діяльність з торгівлі зброєю, боєприпасами до неї, спеціальними засобами провадиться з дотриманням таких вимог, зокрема, зброя, газові пістолети, револьвери, пристрої вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (далі - пристрої), продаються на підставі дозволів на їх придбання, мисливські ножі - на підставі дозволу на право зберігання і носіння зброї або дозволу на право придбання холодної зброї, паспорта громадянина або документа, який засвідчує особу, газові балончики - громадянам, які досягли 18-річного віку, за наявності паспорта.

22. Листом від 14 березня 2016 року N 11 ТОВ "Веста Ріелті" повідомлено позивача про те, що відповідно до вимог п. 9, 12 Ліцензійних умов, затверджених постановою КМУ від 02 грудня 2015 року N 1000, зброя продається і надається для огляду виключно при наявності у покупця дозволу на придбання.

III. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

23. Стаття 19 Конституції України (далі - в редакції, чинній на момент прийняття постанови від 02 грудня 2015 року N 1000): органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Стаття 113 Конституції України: Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

25. Стаття 116 Конституції України: Кабінет Міністрів України:

25.1. 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

25.2. 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

25.3. 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

25.4. 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

25.5. 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

25.6. 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

25.7. 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

25.8. 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

25.9. 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

25.10. 9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

25.11. 9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

25.12. 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

26. Стаття 117 Конституції України: Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

27. Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02 березня 2015 року N 222-VIII (далі - Закон N 222-VIII в редакції, чинній на момент прийняття постанови від 02 грудня 2015 року N 1000): ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії.

28. Частина 1 статті 2 Закону N 222-VIII: цей Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

29. Частина 3 статті 2 Закону N 222-VIII: суб'єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, після внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.

30. Частина 5 статті 2 Закону N 222-VIII: формування та реалізацію державної політики у сфері ліцензування у встановленому цим Законом порядку здійснює Кабінет Міністрів України - шляхом прийняття нормативно-правових актів у сфері ліцензування; спеціально уповноважений орган з питань ліцензування; органи ліцензування.

31. Пункт 1 частини 1 статті 4 Закону N 222-VIII: спеціально уповноважений орган з питань ліцензування розробляє основні напрями розвитку сфери ліцензування та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо її вдосконалення.

32. Частина 1 статті 6 Закону N 222-VIII: орган ліцензування видає ліцензії на право здійснення видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону. Види господарської діяльності, на здійснення яких державний колегіальний орган видає ліцензії, встановлюються цим Законом.

33. Пункт 2 частини 2 статті 6 Закону N 222-VIII: орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності розробляє проекти ліцензійних умов і змін до них та подає їх в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів України.

34. Пункт 11 частини 1 статті 7 Закону N 222-VIII: ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж.

35. Частина 1 статті 9 Закону N 222-VIII: ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання - відповідати ліцензійним умовам.

36. Частина 2 статті 9 Закону N 222-VIII: ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі якщо органом ліцензування визначено одночасно центральний орган виконавчої влади або Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи місцевий орган виконавчої влади, ліцензійні умови провадження цього виду господарської діяльності розробляються відповідним центральним органом виконавчої влади. У разі якщо органом ліцензування визначено Раду міністрів Автономної Республіки Крим, вона може передати свої повноваження органу ліцензування профільному міністерству Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

37. Частина 6 статті 9 Закону N 222-VIII: залежно від особливостей провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вимоги ліцензійних умов встановлюються стосовно суб'єкта господарювання загалом та /або відносно кожного місця провадження кожного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

38. Стаття 194 КУпАП: продаж працівниками торговельних підприємств (організацій) вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів підприємствам, установам, організаціям та громадянам, що не мають на це відповідного дозволу органів внутрішніх справ, тягне за собою накладення штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

40. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

41. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

42. Відповідно до статті 55 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

43. У відповідності до ч. 2 ст. 171 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

44. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

45. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 3 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

46. Частиною 1 статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

47. Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

48. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

49. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

50. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

51. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

52. Тобто обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

53. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

54. Суди попередніх інстанцій при розгляді даної адміністративної справи не встановили сферу дії оскаржуваного нормативно-правового акту в контексті впливу на права та обов'язки позивача, не дослідили наявності порушеного права позивача та, відповідно, обґрунтованості підстав звернення останнього до суду. Судами не надано належної правової оцінки посиланням позивача на наявність відмови останньому ТОВ "Весла" Рієлті в огляді зброї стосовно з'ясування кола цих правовідносин.

55. Статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

56. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

57. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

58. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

59. Керуючись статтями 341, 345, 349 - 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив:

60. Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та ОСОБА_4 - задовольнити частково.

61. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року - скасувати.

62. Направити адміністративну справу N 826/4406/16 за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 1000 від 02 грудня 2015 року в частині до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд.

63. Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 12 червня 2018 року. Повний текст постанови складено 18 червня 2018 року.

64. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач

Н. А. Данилевич

Судді:

В. М. Бевзенко

В. М. Шарапа