КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
13.06.2017

Справа N 826/7972/16

Про визнання нечинною постанови

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого, судді - Літвіної Н. М., суддів: Ганечко О. М. Коротких А. Ю., при секретарі - Архіповій Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року (Постанова N 826/7972/16) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство соціальної політики України про визнання нечинною постанови Кабінету міністрів України від 27 січня 2016 року N 36, встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство соціальної політики України та, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив визнати постанову Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року N 36 "Про внесення змін до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року N 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" нечинною з 27 січня 2016 року.

Позов мотивовано тим, що в порушення норм ст. 22 Закону України "Про міліцію" та Конституції України відповідачем було звужено права ОСОБА_2 щодо права на пільгову сплату за комунальні послуги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року (Постанова N 826/7972/16) адміністративний позов задоволено частково: визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року N 36 "Про внесення змін до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року N 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" з моменту набрання судовим рішенням законної сили, у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Кабінет Міністрів України звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

12 червня 2017 року позивачем до апеляційного суду подано заперечення на апеляційну скаргу.

У відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Враховуючи думку представника апелянта, наявність у матеріалах справи документів, достатніх для прийняття обґрунтованого рішення по справі, колегія суддів вирішила здійснювати розгляд справи в даному судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Кабінетом Міністрів України 27 січня 2016 року прийнято постанову N 36 "Про внесення змін до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" (надалі - Постанова N 36), яка набрала чинності 02 лютого 2016 року.

Постановою N 36 внесено зміни до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року N 389 (надалі - Порядок N 389).

У абз. 1 п. 2 Постанови N 36 зазначено про виключення слів "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні)".

Таким чином відповідач виключив осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом УРСР "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року N 565-XII, з переліку осіб, на яких поширюється дія Порядку N 389.

Вказані вище обставини зумовили звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до с. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно абз. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року N 565-XII (далі - Закон N 565-XII) працівники міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Згідно ч. 6 ст. 22 Закону N 565-XII за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом.

У довідці Управління фінансових ресурсів та бухгалтерського обліку Головного управління МВС України в Харківській області N 100/22698 від 28 жовтня 2009 року зазначено, що позивач та члени його сім'ї мають право з 01 липня 2004 року і довічно відповідно до Закону N 565-XII на забезпечення безоплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами.

Тобто, при виході позивача на пенсію йому, як суб'єкту права на пільги згідно зі ст. 22 Закону N 565-XII, гарантувався відповідний соціальних захист.

Відповідно Закону N 580-VIII від 02 липня 2015 року Закон N 565-XII втратив чинність.

Разом з тим, час втрати чинності Законом N 565-XII позивач вже був пенсіонером МВС України та протягом кількох років користувався наданими Законом N 565-XII пільгами.

У ч. 7 ст. 22 Закону N 565-XII установлено, що пільги, передбачені ч. 4, 5 та 6 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання пільг було встановлено Порядком N 389.

Відповідно до п. 1 Порядку N 389 (в редакції від 26 червня 2015 року) зазначено, що цей Порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами.

Пункт 2 Порядку N 389 (в редакції від 26 червня 2015 року), крім іншого, передбачає, що дія цього Порядку поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законами України "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні).

Отже, як було вірно зазначено судом першої інстанції, у відповідності до ч. 7 ст. 22 Закону N 565-XII діяв Порядок N 389 (в редакції від 26 червня 2015 року), який поширювався на пенсіонерів МВС України (осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Закону N 565-XII).

Разом з тим, внаслідок прийняття відповідачем Постанови N 36 з п. 2 Порядку N 389 виключено наступні слова: "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні)".

Згідно з вимогами ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року N 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Правові підстави діяльності Кабінету Міністрів України визначені ст. 4 Закону N 794-VII.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону N 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України, зокрема, у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян, у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань (ст. 20 Закону N 794-VII).

Ст. 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Всупереч вказаним положенням відповідач прийняв Постанову N 36, якою позбавив позивача та інших осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом N 565-XII, можливості реалізувати гарантоване Державою право на отримання пільг з оплати комунальних послуг.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та визнання нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року N 36 "Про внесення змін до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року N 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" з моменту набрання законної сили судовим рішенням.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо того, що у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про Національну поліцію" втратив чинність Закон України "Про міліцію", відповідно до ст. 22 якого позивач мав право на знижку по сплаті за користування житлом, комунальними послугами, та за паливо.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Відповідно, Закон України "Про національну поліцію" не передбачає обмеження прав позивача.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року (Постанова N 826/7972/16) - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий, суддя Н. М. Літвіна

Судді:

О. М. Ганечко

А. Ю. Коротких