ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
22.09.2016
Справа "Савченко проти України"
Заява N 1574/06
Стислий виклад
18 вересня 2001 року заявника було затримано працівниками міліції, доставлено в Суворівський районний відділ міліції Херсонської області (далі - райвідділ міліції) та поміщено до ITT. Заявник стверджував, що після доставлення до райвідділу міліції зазнав жорстокого поводження працівників міліції, з метою отримання його зізнання у вчиненні злочинів. Крім цього, він скаржився на умови тримання у різних установах для попереднього ув’язнення, у яких він перебував з 05 жовтня 2005 року до 24 грудня 2012 року. Він стверджував, що тримався у переповнених, неопалюваних та вологих камерах, у яких не було освітлення та погано працювала вентиляція, а під час перевезення з СІЗО до суду він увесь час тримався у наручниках. Заявник скаржився до органів прокуратури на умови його перевезення, проте у порушенні кримінальної справи за цими скаргами йому було відмовлено.
Через декілька днів після арешту заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці, який в подальшому продовжувався до чотирьох і шести місяців, часто без наведення жодного обгрунтування такого рішення. Законність тримання заявника під вартою неодноразово розглядалась судами як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, проте ці рішення просто повторно наводили стандартний набір підстав для тримання заявника під вартою і не розглядали правдоподібності таких підстав за конкретних обставин становища заявника. Загалом, досудове тримання заявника під вартою тривало більше семи років. Після закінчення досудового слідства у справі щодо заявника та до початку судового розгляду його справи, він тримався під вартою без будь-якого рішення суду.
Кримінальна справа щодо заявника неодноразово поверталась на новий розгляд у зв’язку з процесуальними порушеннями. Провадження у справі щодо заявника тривало приблизно одинадцять років та один місяць, з 18 вересня 2001 року до 28 жовтня 2012 року, коли вирок щодо заявника вступив у законну силу.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за статтями 3 та 13 Конвенції, що він зазнав жорстокого поводження працівників міліції після його арешту та, що у зв’язку з цим не було проведено ефективного розслідування; за цими ж статтями він скаржився на неналежні умови тримання під вартою та відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг; за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою; за пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції на тривалість тримання його під вартою та формалістичний підхід до перегляду законності його продовжуваного тримання під вартою, а також на відсутність у національному законодавстві процедури, відповідно до якої заявник міг вимагати відшкодування за його незаконне тримання під вартою; за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість провадження у його справі; та за статтею 34 Конвенції у зв'язку з тим, що органи влади позбавили його можливості отримати копії документів з його справи, які він хотів надати Європейському суду для обгрунтування своєї скарги.
Розглянувши скарги заявника Європейський суд констатував порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції. Звернувшись до своєї попередньої практики у справах проти України (справа "Каверзін проти України") Європейський суд дійшов висновку, що у цій справі органи влади продемонстрували небажання забезпечити проведення швидкого та ретельного розслідування скарг заявника на жорстоке з ним поводження працівників міліції.
Європейський суд констатував також порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з побутовими умовами тримання під вартою та перевезенням заявника. Не зважаючи на те, що заявник не вказав, коли саме він тримався під вартою, не надав деталей щодо умов тримання, не вказав точні дати та тривалість перевезення між різними установами, Європейський суд зазначив, що скарги заявника стосуються серйозних структурних проблем в установах попереднього ув’язнення в Україні, таких як переповненість камер та неналежні санітарні умови, які Європейський суд вже критикував у справах проти України. Крім цього, Європейський суд зазначив, що умови перевезення, на які скаржиться заявник є такими, що були гостро розкритиковані Європейським комітетом із запобігання катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) під час візитів до України. Європейський суд також констатував порушення статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції з огляду на відсутність у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника на умови тримання його під вартою та перевезення.
Європейський суд констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції зазначивши, зокрема, про існування у національному законодавстві прогалини, яка дозволяє тримання під вартою без відповідного судового рішення та протягом необмеженого часу. Розглянувши інші скарги заявника за статтею 5 Конвенції, Європейський суд дійшов висновку, що було порушено пункт 3, 4 і 5 вказаної статті.
Розглянувши скарги заявника на надмірну тривалість провадження у його справі Європейський суд зауважив, що основною причиною затримок у провадженні, як видається, були процесуальні порушення, за які несуть відповідальність національні суди. У зв’язку з цим Європейський суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Крім цього, Європейський суд констатував у цій справі порушення статті 13 Конвенції з огляду на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку з скаргами на тривалість провадження у справі щодо заявника.
Інші скарги заявника Європейський суд визнав неприйнятними.
За цих підстав Суд одноголосно
"1. Оголошує неприйнятними скарги заявника за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваного жорстокого поводження працівників СІЗО із заявником 16 серпня 2005 року та розслідування, проведеного у зв'язку з цим на національному рівні, а також його скарги за статтями 3 та 13 Конвенції стосовно медичної допомоги, наданої йому під час тримання його під вартою, а решту скарг у заяві - прийнятними;
2. Постановляє, що не було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником після його арешту 18 вересня 2001 року;
3. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції у зв’язку з розслідуванням, проведеним на національному рівні за скаргами заявника про стверджуване жорстке поводження після його арешту 18 вересня 2001 року;
4. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з побутовими умовами тримання заявника під вартою та його перевезення у період між 5 жовтня 2005 року та 24 грудня 2012 року;
5. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції;
6. Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;
7. Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції;
8. Постановляє, що було порушення пункту 5 статті 5 Конвенції;
9. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю кримінального провадження у справі щодо заявника;
10. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції з огляду на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника на умови тримання його під вартою та перевезення між 5 жовтня 2005 року та 24 грудня 2012 року;
11. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника на тривалість кримінального провадження у справі щодо заявника;
12. Постановляє, що держава-відповідач дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.
13. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникові такі суми:
(i) 15 000 (п'ятнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(ii) 1 000 (одну тисячу) євро компенсації судових та інших витрат та додатково будь-який податок, що може нараховуватись заявнику; цю суму має бути сплачено безпосередньо представникові заявника, пану Маркову;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції."