ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УЗАГАЛЬНЕННЯ
12.01.2017 N 9-48/0/4-17

Узагальнення
судової практики розгляду справ про приватизацію
державного житлового фонду та гуртожитків

Вступ

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Конституцією також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

У ст.47 Конституції передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 345 Цивільного кодексу закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені законом "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.92 N 2482-XII.

Законом "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 4.09.2008 N 500-VI внесено зміни до закону "Про приватизацію державного житлового фонду" та дозволено приватизувати житло в гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад.

Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 8.09.2011 N 3716-VI уточнено порядок передання гуртожитків у комунальну власність з метою наступної приватизації житлових приміщень законними мешканцями гуртожитків.

Із системного аналізу згаданих нормативно-правових актів вбачається, що вони спрямовані, зокрема, на регламентацію правовідносин з приводу реалізації права громадян на житло шляхом передання їм у приватну власність житлових приміщень державного житлового фонду та гуртожитків.

Зазначений процес приватизації став необхідним у зв’язку зі зміною суспільних правовідносин у житловій сфері та переходом житла із державної власності у приватну власність громадян.

При цьому як законом "Про приватизацію державного житлового фонду", так і законом "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" установлено, що спори, які виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду та щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків, вирішуються судом. Крім того, законом "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що рішення суду є однією з підстав для передання гуртожитків, на які поширюється дія цього закону, у власність територіальних громад.

Наведені правові норми є підставою для виявлення та аналізу відповідної судової практики у цивільних справах щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків.

1. Аналіз статистичних даних

Зі справ, пов’язаних із застосуванням законів "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та "Про приватизацію державного житлового фонду", можна виділити такі найпоширеніші категорії:

- справи про зобов’язання провести приватизацію квартири;

- справи про визнання права на приватизацію квартири;

- справи про визнання недійсними та скасування рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про приватизацію квартир в багатоквартирному будинку, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на квартиру, реєстрацію та вселення;

- про усунення перешкод у користуванні спільними допоміжними приміщеннями загального користування;

- про виключення житла із службового та надання дозволу на приватизацію;

- справи про визнання права власності за набувальною давністю на кімнати у гуртожитку;

- справи про скасування рішення органу приватизації про відмову в приватизації кімнати у гуртожитку;

- справи про усунення перешкод у приватизації житла;

- справи про зобов’язання прийняти квартиру в комунальну власність міста, зарахувати на баланс, вирішити питання про приватизацію.

Під час підготовки узагальнення було виявлено, що справи про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків становлять незначну частину від загальної кількості справ у сфері житлових правовідносин чи справ про право власності, які перебували у провадженні судів першої та апеляційної інстанцій за останні 3 роки. Зазначене може пояснюватися тим, що з моменту законодавчого закріплення у 1992 році за громадянами права реалізувати свої житлові права шляхом приватизації займаних ними житлових приміщень кількість цих приміщень зменшилась, що підтверджується дослідженою судовою практикою цієї категорії справ та практикою розгляду справ інших категорій, у яких підлягає встановленню правовий статус житлового приміщення. Зменшення чисельності житлового фонду в Україні, який може бути приватизований, свідчить про зменшення і кількості спорів, які виникають у цих відносинах.

Водночас, оскільки офіційна судова статистика у справах зазначеної категорії судами не ведеться, зробити висновок про точну динаміку зростання кількості звернень громадян по судовий захист та про стан розгляду судами справ цієї категорії неможливо.

Як правило, відомості про такі справи є складовою статистичних даних щодо справ у сфері житлових правовідносин та справ про право власності.

На виконання доручення Президента від 30.05.2012 N 1-1/1405 щодо вжиття заходів, спрямованих на захист житлових прав мешканців гуртожитків та реалізацію громадянами конституційного права на житло, у 2013 році Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ провів аналіз судової практики застосування закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" за період із січня 2011 року до травня 2012-го.

Разом з тим виникли нові спірні питання судової практики, які потребують узагальнення та вирішення.

2. Законодавче врегулювання справ зазначеної категорії

Джерелами правового регулювання питань забезпечення реалізації права на приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків є:

1) Конституція;

2) Житловий кодекс Української РСР;

3) Цивільний кодекс;

4) Цивільний процесуальний кодекс;

5) закон "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.92 N 2482-XII;

6) закон "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 4.09.2008 N 500-VI;

7) закон "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності" від 3.03.98 N 147/98-ВР;

8) закон "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 N 1382-IV;

9) постанова Ради Міністрів УРСР від 3.06.86 N 208 (втрата чинності з 12.08.2015) "Про затвердження Примірного положення про гуртожитки";

10) наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства "Про затвердження Положення про гуртожитки" від 27.04.2015 N 84;

11) постанова Кабінету Міністрів "Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту" від 30.05.2007 N 783;

12) наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян" від 16.12.2009 N 396;

13) постанова КМ (в редакції постанови КМ від 14.01.2009 N 5) "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 8.10.92 N 572 (в частині затвердження Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків);

14) постанова Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" від 11.12.84 N 470;

15) наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян" від 16.12.2009 N 396;

16) постанова Ради Міністрів Української РСР "Про службові жилі приміщення" від 4.02.88 N 37.

Необхідно звертати увагу на рішення Конституційного Суду про офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" від 2.03.2004 N 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків).

Слід враховувати також аналіз судової практики застосування закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", підготовлений ВСС у 2013 році.

3. Підсудність та юрисдикція розгляду справ

3.1. У судовій практиці виникали ускладнення під час вирішення питання юрисдикції справ цієї категорії. Такі справи розглядалися судами у порядку як цивільного, так і адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до п.3 постанови пленуму ВСС "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" від 1.03.2013 N 3 суди мають керуватися тим, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про цивільне право (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб’єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Також слід враховувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи за позовом, що об’єднує вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов’язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Згідно з роз’ясненнями п.21 зазначеної постанови пленуму ВСС, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб’єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав, не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб’єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ст.15 ЦПК.

Враховуючи положення ст.1 ЦПК та ст.2 Кодексу адміністративного судочинства, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) як суб’єктом публічного права та суб’єктом приватного права, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб’єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду/гуртожитку, тобто перебуває з громадянином не у публічно-правових, а у приватноправових відносинах.

Тому справи за позовами:

- про визнання права на приватизацію державного житлового фонду;

- про усунення перешкод у приватизації житла;

- про встановлення факту проживання у гуртожитку;

- про виселення з гуртожитку;

- про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Крім того, наголошуємо, що згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16.12.2015 у справі N 6-2139цс15, спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов’язання взяти на квартирний облік підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду по захист порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов’язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Натомість справи за позовами про оскарження рішень і дій органів місцевого самоврядування щодо вирішення питання про надання дозволу на передання громадянам житла у власність шляхом приватизації, оскарження іншого порядку використання житла, в яких відсутній спір про право (наприклад, справи за позовами про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про визначення порядку використання гуртожитку, який не передбачає його подальшої приватизації), залежно від предмета спору можуть розглядатися у порядку як цивільного, так і адміністративного судочинства.

Відповідно до закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" прийняття рішень, спрямованих на забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків на житло шляхом приватизації, належить до компетенції органів місцевого самоврядування.

Згідно з ст.8 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Орган місцевого самоврядування може ставати учасником цих правовідносин як носій владних повноважень, завдяки яким він забезпечує відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України, тобто забезпечує можливість громадянам реалізувати своє конституційне право на житло.

Так, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.03.2015 у справі N 127/4066/15-а відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Особи 1, Особи 2, Особи 3 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про зобов’язання надати дозвіл на приватизацію кімнати на підставі п.1 ч.2 ст.17, п.1 ч.1 ст.109 КАС, оскільки заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та роз’яснено позивачу його право на звернення до суду з позовною заявою в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, як показало узагальнення, суди не завжди правильно визначаються з приводу юрисдикційної належності спору і помилково відкривають провадження у справах, які мали б розглядатись за правилами іншого судочинства.

Так, у червні 2015 року до суду звернулося Вище професійне училище N17 м.Генічеська із позовом до виконкому Генічеської міської ради про визнання незаконною зміни цільового призначення частини будівлі гуртожитку та скасування права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що у власності держави в особі Міністерства освіти перебуває ВПУ N17 м.Генічеська, до складу майнового комплексу якого входить гуртожиток площею 4966,3 м2. На підставі розпорядження виконкому Генічеської міської ради від 29.10.2007 N 318 до свідоцтва про право власності Генічеським ДБТІ внесено зміни, відповідно до яких частина гуртожитку літ "А" загальною площею 1816 м2 переобладнана у житловий будинок. Рішенням виконкому Генічеської міської ради від 15.11.2007 N 529 оформлено право власності на житловий будинок за ВПУ N17 м.Генічеська і видано свідоцтво про право власності. Вважаючи незаконною зміну цільового призначення гуртожитку, ВПУ просило визнати незаконними та скасувати оскаржувані розпорядження виконкому та рішення міської ради, а також свідоцтво про право власності.

Попри суб’єктний склад учасників спору, суддя Генічеського районного суду Херсонської області відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду. Згодом за заявою позивача, у жовтні 2015 року, позов було залишено без розгляду. Ухвала не оскаржувалася і набрала чинності.

Звертаємо увагу на те, що орган місцевого самоврядування у правовідносинах щодо реалізації житлових прав мешканців гуртожитків може виступати не тільки як суб’єкт владних повноважень, а і як сторона у житлових правовідносинах. Проте у разі звернення громадян до суду із позовом до органів державної влади / органів місцевого самоврядування про визнання дій протиправними та зобов’язання надати дозвіл на приватизацію житла такі спори слід розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Так, ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду від 18.08.2015 у справі N 303/5185/15-ц у відкритті провадження за позовною заявою В.М.Л. до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, третя особа без самостійних вимог на боці відповідача - В. С.М., про зобов’язання надати дозвіл В.М.Л. на приватизацію квартири відмовлено з тих підстав, що органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла державного і громадського житлового фондів виконують владні управлінські функції, а тому відповідно до п.1 ч.2 ст.122 ЦПК заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Крім того, суддя зазначила, що В.М.Л. не є стороною у справі.

В справі N 303/6067/15-ц заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 10.12.2015 задоволено позов В.М.Л. до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради та співвідповідача В.С.М., третя особа, що не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про зобов’язання надати дозвіл на приватизацію, зобов’язано Виконавчий комітет Мукачівської міської ради надати дозвіл В.М.Л. на приватизацію квартири за адресою Інформація 1, без згоди В.С.М.

В першому випадку суддя відмовила у відкритті провадження у справі з посиланням на розгляд спору в порядку адміністративного судочинства, а в другому - судом розглянуто той самий спір в порядку цивільного судочинства, що не можна визнати правильним. Спір з органом місцевого самоврядування про зобов’язання надати дозвіл на приватизацію повинен бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Відмова органу місцевого самоврядування в оформленні права власності на об’єкт нерухомого майна та виданні свідоцтва у зв’язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням порушення житлових прав.

Тобто у разі звернення з таким позовом у порядку цивільного судочинства суд має відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК, оскільки справи про оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо відмови у наданні дозволу на надання кімнат у гуртожитку / квартир у власність їх мешканцям шляхом приватизації без вимог про визнання за ними права на приватизацію житлового приміщення, враховуючи предмет спору, відповідно до ст.17 КАС мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Разом із тим судами першої та апеляційної інстанцій також допускаються помилки при визначенні саме юрисдикції спору в разі звернення громадян до суду із позовом до органів державної влади / органів місцевого самоврядування про визнання дій протиправними та зобов’язання надати дозвіл на приватизацію житла.

Так, позивачка в особі свого представника звернулася до Фрунзенського районного суду м.Харкова з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківської області про визнання дій протиправними та скасування рішення Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківської області "Про надання гр. Особа 1 права для тимчасового проживання у кімнаті N 10 в гуртожитку за адресою Інформація 1 від 24.08.2014 N 40".

Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 30.12.2014 у справі N 645/11379/14 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківської області про визнання дій протиправними та скасування рішення сільської ради на підставі п.1 ч.2 ст.17, п.1 ч.1, ч.6 ст.109 КАС та роз’яснено позивачу його право на звернення до суду з позовною заявою в порядку цивільного судочинства.

Цей приклад наведений в узагальненні Апеляційного суду Харківської області як зразок правильного застосування законодавства при визначенні юрисдикції спору та вказано, що висновок місцевого суду є правильним, оскільки спір стосувався захисту цивільного права - права особи на житло, а тому має розглядатись у порядку цивільного судочинства. Разом із тим такий висновок є сумнівним, оскільки оскаржується саме неправомірність рішення органу місцевого самоврядування, а тому такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

До адміністративної юрисдикції належить і розгляд позовів про оскарження бездіяльності органу державної влади / місцевого самоврядування при зверненні громадянина із заявою про приватизацію житлового приміщення, оскільки такі спори стосуються процедури розгляду звернення державним органом / органом місцевого самоврядування, якщо не заявляється вимога про право.

У справі N712/5233/14-ц позивач Б.О.В. звернувся до суду із позовом до департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради про надання дозволу на приватизацію квартири. Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 15.05.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Однак, враховуючи, що фактично предметом позову стало оспорювання рішення департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради про відмову у приватизації квартири, такі позовні вимоги мали б розглядатись у порядку адміністративного судочинства, оскільки орган місцевого самоврядування, приймаючи рішення, спрямоване на забезпечення реалізації прав громадян на житло шляхом приватизації, стає учасником відповідних правовідносин як носій владних повноважень, завдяки яким він забезпечує можливість громадян реалізувати своє конституційне право на житло.

За результатами узагальнення встановлено, що помилки при визначенні юрисдикції справ цієї категорії допускалися місцевими загальними судами Херсонської, Кіровоградської, Закарпатської, Запорізької, Дніпропетровської та Київської областей.

З наданих узагальнень вбачається, що місцеві загальні суди Волинської, Житомирської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької, Чернігівської областей у більшості випадків правильно вирішують питання щодо юрисдикції справ цієї категорії.

Окремо слід зазначити, що допущено помилки майже завжди повністю усувались на апеляційному рівні.

3.2. Випадків відкриття провадження чи розгляду справ з порушеннями правил підсудності під час узагальнення справ названої категорії виявлено незначну кількість, деякі помилки при визначенні підсудності цієї категорії справ виявлено у місцевих судах Дніпропетровської, Кіровоградської областей.

Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

Якщо спір стосується безпосередньо реалізації права на конкретне житлове приміщення, при вирішенні підсудності справи слід виходити з того, що право на приватизацію є правом на нерухоме майно, тому слід застосовувати ст.114 ЦПК. За приписами ч.1 ст.114 ЦПК, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Розгляд інших спірних питань, які є суміжними, регулюється за загальними правилами визначення підсудності (ст.109 ЦПК).

Практика розгляду спорів, які виникають з приводу нерухомого майна та житлових правовідносин, свідчить про наявність одиничних випадків, коли суди вирішують питання про відкриття провадження у таких справах з порушенням правил підсудності.

Так, Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська прийнято до провадження і розглянуто справу за позовом Г.Р.К. до управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, комунального підприємства "Жилсервіс-5" Дніпропетровської міської ради про визнання права на приватизацію житлового приміщення - кімнати N 105 за Адресою 1, хоча згідно з ст.114 ЦПК справа підсудна Ленінському районному суду м.Дніпропетровська. Рішенням від 23.09.2015 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі, рішення суду не оскаржувалось (справа N 200/18984/15-ц).

Інший приклад. Ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 13.05.2013 відкрито провадження у справі за позовом адвоката П.О.І., поданого в інтересах М.Л.В. до Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про визнання права на проживання у гуртожитку та зобов’язання відповідача видати ордер встановленого зразка.

Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що гуртожиток за Адресою 2, на право проживання в якому позивачем пред’явлено позов, знаходиться на території Кіровського району міста Кіровограда, що є загальновідомим.

18.06.2013 у судовому засіданні до початку розгляду справи по суті судом було з’ясовано, що заяву прийнято і провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності та постановлено ухвалу про передачу справи до Кіровського районного суду м.Кіровограда (справа N 405/4077/13-ц).

Наведені приклади дають підстави для висновку, що не всі суди першої інстанції керуються роз’ясненнями, що містяться у постанові пленуму ВСС N 3 від 1.03.2013 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", що призводить до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам закону.

4. Особливості розгляду відповідних категорій спорів залежно від об’єкта приватизації (повторне використання залишків житлових чеків для здійснення безоплатної приватизації державного житлового фонду тощо)

Законодавство про приватизацію житла визначає право громадян України приватизувати займане ними житло один раз. Передбачається також, що кожен громадянин у разі, коли частка житла, яка приватизується, менша за встановлену норму, одержить компенсацію у вигляді житлових чеків. Ці чеки громадянин може використати для приватизації як житла, так і частки майна державних підприємств або земельного фонду.

Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні визначено законом "Про приватизацію державного житлового фонду". Цей закон закріплює поняття приватизації, об’єкти та способи приватизації, поняття житлових чеків і порядок розрахунків за приватизоване житло. Законом також врегульовані права і обов’язки наймачів і власників, проведення приватизації і оформлення права власності, використання одержаних коштів, утримання приватизованих квартир, сплати податку на житло та соціальний захист населення при приватизації.

До об’єктів приватизації належать: квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції)), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Приватизація квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, включених до плану реконструкції поточного року, здійснюється після її проведення власником (володільцем) будинку (гуртожитку). Наймачі, які проживали у квартирах (будинках), житлових приміщеннях у гуртожитках до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках.

Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів з наданням їм відповідної компенсації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Приватизація здійснюється шляхом:

а) безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 м2 на сім’ю;

б) продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або перебувають на черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними:

- однокімнатні квартири;

- квартири (будинки), одержані у разі знесення або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки (частини будинків) грошової компенсації;

- квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, котрим встановлена ця пільга законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-інтернаціоналісти, інваліди I і II груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, що пропрацювали: не менше 25 років - жінки, 30 років - чоловіки, ветерани Збройних Сил та репресовані особи, реабілітовані згідно із законом "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні";

- квартири (будинки), в яких мешкають сім’ї загиблих при виконанні державних і громадських обов’язків та на виробництві;

- квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім’ї (сім’ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).

При здійсненні приватизації державного житлового фонду можуть використовуватися житлові чеки для оплати надлишкової чи жилої площі, що не вистачає. Житлові чеки - це приватизаційні папери, що їх одержують усі громадяни і використовують при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Номінальна вартість житлового чека визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна. Громадяни, які мають житло на праві власності, можуть використовувати одержані житлові чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду. Так само можуть використовувати житлові чеки громадяни, які отримали їх у порядку компенсації за приватизовану квартиру (будинок).

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни, які на законних підставах проживають у них.

При здійсненні приватизації квартири (будинку) розрахунки проводяться залежно від її загальної площі. Кожний громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз (п.5 ст.5 закону "Про приватизацію державного житлового фонду").

Відповідно до постанови КМ "Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків" від 26.04.93 N 305 останні підлягають випуску у вигляді приватизаційних депозитних рахунків, порядок відкриття яких та здійснення з них платежів регулюються Положенням про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків і здійснення з них платежів, затвердженим постановою правління Національного банку від 27.04.2000 N 179.

При проведенні узагальнення виявлено, що вагома частина судових спорів щодо реалізації прав громадян на житло пов’язана із порушенням їх права на повторну приватизацію з використанням залишків житлових чеків. Склалась ситуація, коли громадяни частково використали житлові чеки в процесі приватизації квартир державного житлового фонду, проте мають залишки житлових чеків на депозитних рахунках, яких вистачає для оформлення права власності на інше житло. Практика застосування житлового законодавства склалася таким чином, що органи приватизації здійснюють доприватизацію житла громадянам за невикористані частини житлових чеків у межах їх вартості та з доплатою особистих коштів за наявності надлишків житлової площі. При цьому право власності на нове житло оформляється відповідно до законодавства про приватизацію.

З цього питання Конституційним Судом надано офіційне тлумачення, викладене в рішенні від 10.06.2010 N 15-рп/2010, згідно з яким положення п.5 ст.5 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.92 N 2482-XII, відповідно до якого кожний громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо:

- громадянин повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді й у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 м2 на сім’ю;

- у власність наймача і кожного члена його сім’ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла;

- у власність наймача і кожного члена його сім’ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду;

- весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Законом передбачено, що громадянам безоплатно передається житло з розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача та члена його сім’ї та додатково 10 м2 на сім’ю.

Разом із тим, проведеним узагальненням виявлено випадки неправильного застосування законодавства при повторному використанні залишків житлових чеків при реалізації прав громадян на безоплатну приватизацію.

Звертаємо увагу, що закон "Про приватизацію державного житлового фонду" терміну дії житлових чеків не визначає, тобто скористатися ними можливо у будь-який час.

Відповідно до ч.2 ст.5 згаданого закону якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім’я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім’ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.

З аналізу відповідних норм законодавства вбачається, що у разі, якщо наймачу та членам його сім’ї видано житлові чеки з урахуванням їх залишкової вартості після здійснення приватизації квартири площею, меншою від тієї, яку вони можуть отримати безоплатно, вартість таких житлових чеків має враховуватись та перевірятись судом при виникненні спорів про доприватизацію житла такими особами.

Так, Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.09.2012 позовні вимоги Особи 3 до Міністерства внутрішніх справ, виконкому Світловодської міської ради, Управління МВС в Кіровоградській області про визнання права на приватизацію державного житлового фонду та зобов’язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов’язано Управління МВС в Кіровоградській області провести всі необхідні дії, пов’язані з приватизацією Особою 3 квартири відповідно до закону "Про приватизацію державного житлового фонду". В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20.11.2012 рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Особі 3 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Особа 3 використав своє право на безоплатну приватизацію в межах встановлених санітарних норм, тобто 21 м2 загальної площі в квартирі за Адресою 3, а тому немає підстав визнавати за ним право на безоплатну приватизацію квартири за Адресою 1.

Ухвалою ВСС від 20.02.2013 касаційну скаргу Особи 3 задоволено, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20.11.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду (справа N 6-52397св12).

Ухвалу мотивовано тим, що з матеріалів справи, зокрема розпорядження органу приватизації державного житлового фонду виконавчого комітету Світловодської міської ради, вбачається, що при приватизації квартири мешканцями квартири не використані житлові чеки на суму 1,42 грн.

На зазначені положення закону та обставини справи суд апеляційної інстанції уваги не звернув, не перевірив чи видавався позивачу житловий чек у невикористаній ним для приватизації житла частині та чи був він використаний ним для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. З огляду на викладене, висновок про реалізацію позивачем у повному обсязі права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду був передчасним.

При проведенні узагальнення також виявлено випадки звернення громадян із позовами про визнання неправомірною відмови у видачі довідки про залишок суми невикористаного житлового чека. Це пов’язано з вимогою законодавця подавати до органу приватизації документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

Так, згідно з п.18 Положення "Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян", затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 16.12.2009 N396, крім інших документів, що подаються до органу приватизації, подається також документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

За нормами п.20 цього положення, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка з попередніх місць проживання (після 1992 року) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.

Так, рішенням Вишгородського районного суду від 17.07.2015 задоволено позов З.М.І. до Виконавчого комітету Вишгородської міської ради про визнання неправомірною відмови у видачі довідки про залишок суми невикористаного житлового чека по безоплатній приватизації (справа N 363/1138/15-ц).

Обставини справи полягали в наступному: при зверненні до виконкому та органу приватизації Вишгородської міської ради з проханням видати документ, що підтверджує використання громадянином житлового чека з місця проживання після 1992 року, позивач отримав довідку, з якої вбачалось, що за період реєстрації своє право безоплатної приватизації державного житла З.М.І. використав в обсязі 25,95 м2, при нормі 26,00 м2. Однак відповіддю вишгородського міського голови позивачу було відмовлено у видачі довідки про залишок невикористаного житлового чека, з підстав повного використання права на безоплатну приватизацію житла.

При постановленні рішення суд керувався ст.60 ЦПК, законом "Про приватизацію державного житлового фонду" та стст.1, 4 закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", на підставі яких визнав неправомірною відмову виконкому Вишгородської міської ради та її органу приватизації у видачі позивачу довідки про залишок суми невикористаного житлового чека по безоплатній приватизації державного житла, квартири, та зобов’язав виконком та орган приватизації Вишгородської міської ради видати таку довідку про фактичний залишок суми невикористаного житлового чека.

Водночас у разі, якщо судом установлено, що житло приватизоване з порушенням ст.8 закону "Про приватизацію державного житлового фонду", у зв’язку з чим громадяни не мали права на приватизацію житла, судом може бути скасовано державну реєстрацію права власності, а також свідоцтво про право власності на житло. У цьому контексті постає питання відновлення житлових чеків, які були використані на приватизацію житла, яку судом визнано незаконною. Це призводить до того, що квартира з приватної власності у примусовому порядку переводиться до державного житлового фонду, а колишні власники перетворюються на квартиронаймачів.

Крім того, до цього часу законодавчо не визначено правового механізму повернення житлових чеків їх власникам або відшкодування вартості цих приватизаційних паперів у грошах за умови визнання недійсною приватизації житла.

Відповідно до постанови КМ "Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків" від 26.04.93 N5 останні підлягають випуску у вигляді приватизаційних депозитних рахунків, порядок відкриття яких та здійснення з них платежів регулюються Положенням про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків і здійснення з них платежів, затвердженим постановою правління Національного банку від 27.04.2000 N 179. Згідно із цим положенням житлові чеки - це приватизаційні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки державного житлового фонду, тобто житлові чеки можуть використовуватися для приватизації квартир (будинків) державною житлового фонду.

Платежі за придбані з використанням житлових чеків об’єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунків, на які нараховується повна номінальна вартість житлових чеків громадян. Використання коштів приватизаційних депозитних рахунків здійснюється за приватизаційним платіжним дорученням щодо переказу належної суми з депозитного рахунку на позабалансовий рахунок відповідного позабюджетного фонду приватизації.

У зв’язку з наведеним правильною є позиція судів, згідно з якою особи, які використали житлові чеки під час приватизації житла, що визнана судом незаконною, мають право на визнання за ними права на приватизацію житла з відновленням житлових чеків (справа N 310/4119/15-ц).

У судів також виникали питання щодо можливості визнання приватизації частково недійсною через порушення прав окремих членів сім’ї. Так, в одних випадках суди визнавали приватизацію частково недійсною (справи NN 712/5800/14-ц, 667/1832/14-ц), в інших - відмовляли в задоволенні вимог про визнання саме частково недійсною приватизації, вважаючи, що визнавати потрібно недійсним акт про приватизацію квартири в цілому.

Слід зазначити, що наслідком порушення вимог ч.2 ст.8 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" може бути визнання приватизації недійсною. При цьому законодавством не передбачено визнання приватизації частково недійсною, а разом із цим свідоцтва про право власності частково недійсним.

Слід також враховувати, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житлове приміщення без вимоги скасування розпорядження органу приватизації про передачу житла у приватну власність не вирішує спір по суті.

Закон містить ряд обмежень щодо об’єктів приватизації та має вичерпний перелік тих категорій житла, що не може бути приватизованим (ч.2 ст.2 закону "Про приватизацію державного житлового фонду").

Так, оскільки службове житло не підлягає приватизації, судам необхідно з’ясовувати, чи є житлове приміщення службовим, чи набуло цього статусу в передбаченому законодавством порядку, або цей статус з житла вже знято.

Постановою Ради Міністрів УРСР "Про службові жилі приміщення" від 4.02.88 N 37 затверджено перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в УРСР.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім’ї і прописку. Члени сім’ї заявника, які бажають оселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. У рішенні зазначається, яку займає посаду або виконує роботу особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім’ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях, та пропрацювали на підприємстві (установі, організації), що надало їм службове жиле приміщення, не менше як 10 років не можуть бути виселені з нього без надання іншого жилого приміщення (ст.125 ЖК УРСР). Також вони мають право звернутись із відповідною заявою про надання їм іншого (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання таке житло може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому законом "Про приватизацію державного житлового фонду".

За результатами проведеного узагальнення вбачається, що кількість спорів про оскарження відмови у виключенні житла зі складу службових жилих приміщень та надання права на приватизацію такого житла є незначною, проте судами все ж таки допускались помилки при визначенні статусу такого житла, інших фактичних обставин справи, без дослідження яких правильне вирішення справи є неможливим.

Так, Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.05.2014 у справі N 6-30388св14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 1.07.2014, позов Особи 3, Особи 4 задоволено. Визнано відмову органу приватизації виконавчого комітету Ковельської міської ради в приватизації квартири незаконною. Визнано за Особою 3, Особою 4 право на приватизацію зазначеної квартири відповідно до закону "Про приватизацію державного житлового фонду".

Ухвалою колегії суддів ВСС від 8.10.2014 касаційну скаргу виконавчого комітету Ковельської міської ради задоволено частково, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.05.2014 та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 1.07.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала мотивована тим, що питання надання спірній квартирі відповідного статусу службового приміщення було вирішено до набрання чинності ЖК УРСР, тому суд, поклавши норми ЖК УРСР в основу рішення та пославшись на Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 4.02.88, застосував закон, який не підлягав застосуванню, оскільки не має зворотної дії в часі.

Зі змісту протоколу спільного засідання адміністрації підприємства та профспілкового комітету від 19.04.89 N 9, яким було прийнято рішення службову квартиру за Адресою 2 виділити покрівельнику Особі 3, який на той час служив у лавах Радянської Армії, випливає, що квартира надавалась як службова відповідно до рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради депутатів трудящих від 14.03.85 N 70, яким попередньо як службова надавалася іншому наймачу.

Також вся подальша процедура надання квартири Особі 3 та членам його сім’ї саме як службової підтверджується рішенням виконавчого комітету міської ради депутатів трудящих від 27.04.89 N 83, ордером на житлове приміщення з відміткою "службова", договором найму житлового приміщення з аналогічною відміткою, журналом обліку службових жилих приміщень та списком службових жилих приміщень, закріплених за ЖЕК N 1, де значиться однокімнатна квартира площею 20,9 м2, закріплена за Особою 3 на підставі рішення виконавчого комітету міської ради депутатів трудящих від 27.04.89 N 83.

Згідно з Переліком категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 4.02.88 N 37, адміністрація ЖЕК N 1 м. Ковель надавала службові квартири своїм працівникам, не забезпеченим житлом, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від неї.

Відповідно до ст.124 ЖК УРСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, оскільки квартира за Адресою 2 має статус службового житла і попередньо в якості службового житла надавалась іншому квартиронаймачу, то відповідно до положень ч.2 ст.2 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" у порушення вимог стст.212-214 ЦПК суди не дали належної правової оцінки можливості приватизації квартири.

Отже, суди дійшли передчасного висновку про задоволення позову й відсутність підстав вважати спірну квартиру службовою.

Інший приклад, рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.11.2014 (справа N 346/4759/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 3.02.2015, у позові Г.О.В. звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" виконавчого комітету Шепарівцівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, Шепарівцівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити дії - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що передача спірного житлового приміщення у власність не передбачена чинним законодавством, так як воно є службовим житлом.

Проте згадані рішення були скасовані судом касаційної інстанції та ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, визнано відмову ДП "Коломийське лісове господарство", виконавчого комітету Шепарівцівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області на проведення приватизації квартири незаконною.

Визнано за Г.О.В. право на приватизацію квартири та зобов’язано ДП "Коломийське лісове господарство", виконавчий комітет Шепарівцівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області провести приватизацію квартири.

Постановляючи зазначене рішення, касаційний суд зазначив, що судами залишено поза увагою той факт, що матеріали справи не містять підтверджень про віднесення в установленому порядку квартири до службового житла, оскільки відповідного рішення згідно із ч.1 ст.118 ЖК УРСР виконавчим комітетом Шепарівцівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області не приймалося.

При цьому, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що посилання суду першої інстанції на те, що попереднім наймачам було видано ордер на спірне житлове приміщення як службове, саме по собі та за відсутності відповідного рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування і відомостей щодо перебування його на обліку службових жилих приміщень, правового значення для визначення статусу цього житла не має, враховуючи й те, що позивачка користується ним на підставі окремого договору найму та у трудових відносинах з ДП "Коломийське лісове господарство" не перебуває.

У зв’язку з наведеним правильним у цьому випадку є висновок про те, що оскільки згідно із договором найму позивач має право користування квартирою, проживає у ній постійно, згадане приміщення є жилим - воно підлягає приватизації, оскільки не відноситься до службових, належить на праві власності державі в особі державного підприємства, тому позивачка відповідно до ч.3 ст.9 ЖК УРСР, ч.4 ст.5 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" має право на приватизацію спірного житла.

Судам необхідно також враховувати, що викладений у п.2 ст.2 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" перелік жилих приміщень, що не підлягають приватизації, є вичерпним та, що за змістом цієї норми термін "закритих" стосується лише військових поселень, а до територій підприємств (установ та організацій) він не відноситься. У цій нормі щодо підприємств йдеться про жилі приміщення, розташовані на земельній ділянці, наданій для розміщення підприємства, установи, організації (її виробничих, адміністративно-побутових будівель, інших споруд), а не території, яку підприємство (установа, організація) обслуговує, чи на якій розташований цілісний майновий комплекс підприємства. Маються на увазі жилі приміщення, розташовані на території будь-яких підприємств в межах їх розміщення.

Так, згідно з правовим висновком ВСУ, викладеним у постанові від 23.05.2012 у справі N 16042вов10, положення ч.2 ст.2 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" містить вичерпний перелік об’єктів, які не підлягають приватизації. За її змістом такими об’єктами є не тільки квартири (будинки), житлові приміщення, розташовані на територіях закритих військових поселень, а й квартири (будинки), житлові приміщення, розташовані на територіях інших підприємств, установ та організацій.

Як доводить практика, такі справи розглядалися судами в 2015 році зазвичай правильно.

Так, Ізяславський районний суд рішенням від 31.03.2015 відмовив у задоволенні позову К.С.А. до Клубівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області про визнання незаконним включення квартири до числа службових, визнання безпідставною відмови в приватизації та зобов’язання щодо передачі квартири у власність з тих підстав, що спірна квартира має статус службової і згідно з ч.2 ст.2 закону "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягає приватизації, а тому відмова відповідача у надані позивачу дозволу на її приватизацію є правомірною. Рішення виконавчого комітету Клубівської сільської ради Ізяславського району "Про внесення до переліку службових приміщень будівлю 5-ти квартирного житлового будинку" від 27.01.2005 N 2 на момент отримання позивачем ордера на вказану квартиру вже існувало і прав останньої не порушувало. З таким висновком суду першої інстанції, погодився апеляційний суд та суд касаційної інстанції.

Водночас той факт, що на спірне жиле приміщення видано ордер як на службове, сам по собі та за відсутності відповідного рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування і відомостей щодо перебування його на обліку службових жилих приміщень, правового значення для визначення статусу цього житла не має (ухвала ВСС від 26.08.2015 у справі N 6-6875св15).

Крім того, відповідно до роз’яснень, викладених у постанові Пленуму ВСУ "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12.04.85 N 2, у справах про виселення із службових жилих приміщень необхідно встановлювати, чи віднесено спірне жиле приміщення до службових. При цьому слід виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

Питання щодо наявності у жилих приміщень статусу службових часто виникає у спорах про виселення зі службового житла.

Проведеним узагальненням виявлено, що суди не завжди вірно встановлюють характер правовідносин та які правові норми підлягають застосуванню до правовідносин, не встановлюють дійсних обставин справи, невірно досліджують докази або надають їм невірну оцінку.

Так, рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 5.05.2014 (справа N 6-32717св14) відмовлено у задоволенні позову військової частини А-1807, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району та Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району до Особи 3, Особи 4 про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15.07.2014 рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 5.05.2014 скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Виселено Особу 3 і Особу 4 з квартири за Адресою 1 без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою ВСС від 24.12.2014 рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15.07.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що згідно з п.2.2 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства оборони від 6.10.2006 N 577, чинної на час надання квартири, всі рішення щодо включення (виключення) жилого приміщення до (із) числа службового приймаються Міністром оборони. У подальшому жиле приміщення включається (виключається) до (із) числа службового за рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженим з начальником відповідних територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь.

Згідно з пп.2, 7, 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМ від 3.08.2006 N1081, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.

Разом з тим, при вирішенні питання про виселення зі службових жилих приміщень працівників, що розірвали трудові відносини з підприємствами, судом не перевірено, чи включено у встановленому законом порядку жиле приміщення в число службових та чи є Особа 3 особою, якій могло надаватися службове приміщення в зв’язку з характером трудових відносин (Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Україні, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 4.02.88 N 37; Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 4.02.88 N 37).

Крім того, апеляційним судом не дано оцінки листу Івано-Франківської КЕЧ району від 26.09.2013, згідно з яким спірна квартира відноситься до державного житлового фонду та відповідно до облікових даних статусу службової не має.

Вирішуючи спір і зазначаючи, що спірна квартира відноситься до службового житла, судом апеляційної інстанції не досліджено доказів дотримання позивачем порядку включення спірної квартири до числа службового житла, не звернуто увагу, що 24.11.2009 Особі 3 видано ордер на право зайняття спірної квартири, який за своєю формою та змістом не є спеціальним ордером на зайняття службового житла і не свідчить про надання службового приміщення, тому суд дійшов передчасного висновку про виселення Особи 3 і Особи 4 на підставі ст.124 ЖК УРСР.

Судам слід також враховувати, що положення ст.124 ЖК УРСР застосовуються лише щодо виселення осіб із службового жилого приміщення, а у разі встановлення, що жиле приміщення не відноситься до службового, виселення проводиться на підставі стст.114, 126 ЖК УРСР.

Крім того, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст.124 ЖК УРСР, зокрема, сімей військовослужбовців; осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників (ст.125 ЖК УРСР).

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установленого порядку та на підставі закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення у зв’язку з переміщенням по службі одного із подружжя, пов’язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Згідно зі ст.124 ЖК УРСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Разом із тим слід враховувати, що постановою КМ "Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питання надання житлових приміщень у будинках радгоспів" від 11.07.92 N 391 скасовано статус службового житла для будинків радгоспів. Отже, ті особи, яким раніше надавалося службове житло у радгоспах, можуть його приватизувати. Житлові приміщення включаються до числа службових у загальному порядку, тобто за рішенням виконкому відповідної ради, і можуть бути приватизовані на умовах і в порядку, визначених законом "Про приватизацію державного житлового фонду".