Рішення : Щодо визнання недійсними та скасування рішень та державних актів, зняття державних актів з державної реєстрації

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ
15.12.2014 р.

Справа N 139/490/14-ц

Щодо визнання недійсними та скасування рішень та
державних актів, зняття державних актів з державної реєстрації

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої, судді - Тучинської Н. В., секретаря судового засідання - Хонькович Л. І., з участю представника позивача - адвоката ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача Барської міської ради - О. С. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_6 до Барської міської ради, ОСОБА_2 та відділу Держземагенства у Барському районі про визнання недійсними та скасування рішень та державних актів, зняття державних актів з державної реєстрації, встановив:

Із матеріалів позовної заяви слідує, що 18 серпня 2012 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 стала власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок за цією ж адресою: площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд і площею 0,1040 га - для ведення особистого селянського господарства. Навесні 2012 року відповідач, що проживає за адресою АДРЕСА_2, розпочав будівництво паркану між своїм та позивача домогосподарствами. Комісією Барської міської ради від 07 травня 2013 року було встановлено, що паркан будується не по межі земельних ділянок, а на земельній ділянці позивача.

ОСОБА_6 08 серпня 2013 року звернулася до Барського районного суду з вимогою усунути перешкоди в користуванні власними земельними ділянками, зобов'язавши ОСОБА_2 перенести паркан між суміжними земельними ділянкам відповідно до державних актів.

Після задоволення заяв про відвід суддям Барського районного суду та заявлення самовідводів суддями Барського районного суду, ухвалою Барського районного суду від 02 грудня 2013 року справу за підсудністю направлено до Мурованокуриловецького районного суду.

11 січня 2014 року справу прийнято до провадження в Мурованокуриловецький районний суд.

У підготовчій частині судового засідання 10 червня 2014 року представник позивача ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, зокрема, крім вимоги до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, просила визнати недійсним рішення Барської міської ради від 18 січня 2005 року про передачу відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2050 кв. м в АДРЕСА_2; скасувати рішення Барської міської ради від 22 грудня 2005 року про затвердження технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю ОСОБА_2 та внесення змін в рішення від 18.01.2005 року; визнати недійсними державні акти на ім'я відповідача ОСОБА_2.

Ухвалою суду від 10 червня 2014 року задоволено клопотання представника позивача та роз'єднано в окремі провадженні позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та позовні вимоги ОСОБА_6 до Барської міської ради та ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішень та державних актів.

19 вересня 2014 року представником позивача ОСОБА_1 у справі про визнання недійсними та скасування рішень та державних актів подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, зокрема, крім вимог визнати недійсним рішення Барської міської ради від 18 січня 2005 року про передачу відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2050 кв. м в АДРЕСА_2; скасувати рішення Барської міської ради від 22 грудня 2005 року про затвердження технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю ОСОБА_2 та внесення змін в рішення від 18 січня 2005 року; визнати недійсними державні акти на ім'я відповідача ОСОБА_2, просила зняти державні акти на прізвище ОСОБА_2 з реєстрації у відділі Держземагенства у Барському районі.

Ухвалою суду від 19 вересня 2014 року до участі у справі як співвідповідача залучено відділ Держземагенства у Барському районі.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні 08 липня 2014 року позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що при зверненні до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою було виявлено, що у протоколі сесії Барської міської ради від 18 січня 2005 року відсутнє рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 2050 кв. м по АДРЕСА_2, а також заява ОСОБА_2 на цю сесію з приводу передачі земельної ділянки у приватну власність. Не заперечила, що є наступне рішення від 22 грудня 2005 року, яким затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право власності на землю ОСОБА_2 та внесення змін у рішення від 18 січня 2005 року в частині розмірів земельної ділянки відповідно до фактичних розмірів. Тобто, рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 не існує, а в нього іншим рішенням вносять зміни та зобов'язують видати державний акт на право приватної власності на землю. Таким чином, був порушений порядок надання у власність земельної ділянки, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України, що є підставою для задоволення вимоги про визнання недійсним рішення 18 сесії 4 скликання Барської міської ради від 18 січня 2005 року про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки та скасування як незаконного рішення сесії від 22 грудня 2005 року. Крім того, є роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 26 січня 2000 року, де вказано, що підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємств та організацій - позивача у справі. У даному випадку відсутній документ, на підставі якого мала б розроблятися технічна документація та видаватися державний акт на право власності на земельну ділянку. Як приймалось рішення 27 сесії від 22 грудня 2005 року невідомо.

У судовому засіданні 26 листопада 2014 року представник позивача на запитання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 уточнила, що після подачі заяви про збільшення позовних вимог від 19 вересня 2014 року у цьому провадженні вона підтримує вимоги про визнання недійсними рішень сесій Барської міської ради від 18 січня та 22 грудня 2005 року щодо земельних ділянок по АДРЕСА_2; про скасування рішення 27 сесії 4 скликання Барської міської ради від 22 грудня 2005 року щодо земельних ділянок по АДРЕСА_2; про визнання недійсними державних актів на ім'я ОСОБА_2 та зняття їх з державної реєстрації у відділі Держземагенства у Барському районі. На запитання, які права позивача ОСОБА_6 порушенні, представник позивача заявила, що 08 травня 2014 року між її довірителькою та Вінницькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК" було укладено договір на розроблення технічної документації із землеустрою. В ході виконання завдання, було встановлено межові знаки земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_6, і виявилося, що вони мають бути розташовані за побудованим ОСОБА_2 парканом, тобто сам паркан знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_6. Також встановлено, що ОСОБА_2 знищив ці межові знаки. Одночасно, представник позивача заявила, що ОСОБА_6 не має ніяких речових прав на земельні ділянки ОСОБА_2.

Представник відповідача - Барської міської ради - О. С. Ю. позовні вимоги визнав і суду 08 липня 2014 року пояснив: у Барській міській раді відсутні документи (заява і рішення сесії), які передували видачі державного акта ОСОБА_2. Рішення Барської міської ради за 2005 рік та всі документи по них передані в державний архів Барської районної державної адміністрації. Для встановлення істини у даній справі, він звернувся до архівного відділу Барської РДА за ознайомленням із книгами вхідної кореспонденції, аби переконатися, чи дійсно була заява ОСОБА_2 про передачу йому у приватну власність земельної ділянки. Йому усно було повідомлено, що, відповідно до правил документообігу, такі книги знищені, в результаті чого переконатись чи була заява, чи ні не має можливості. Крім того, з протоколу сесії Барської міської ради від 18 січня 2005 року слідує, що заява ОСОБА_2 про передачу у власність земельної ділянки на ній не розглядалася.

На запитання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 представник Барської міської ради в судовому засіданні 26 листопада 2014 року заявив, що вважає, що в разі відсутності заяви громадянина на передачу у власність земельної ділянки та рішення органу місцевого самоврядування з цього питання, неможливе виготовлення технічної документації на земельну ділянку, а також є недійсними державні акти, підставою видачі яких мало б бути це рішення. Висловив припущення, що ОСОБА_2 могли видати оригінал рішення без реального розгляду його заяви на відповідній сесії міської ради.

У судовому засіданні 08 липня 2014 року представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_7 (довіреність в матеріалах роз'єднаних позовних вимог, справа N 125/2157/13-ц) заявив, що вважає позов ОСОБА_6 необґрунтованим та незаконним, а також таким, що не підлягає до задоволення, виходячи з наступного: як вбачається із змісту позовної заяви, мотивами для збільшення вимог позивача, було те, що при витребуванні доказів з архівного відділу Барської РДА отримано відповідь, що у протоколі 18 сесії 4 скликання Барської міської ради від 18 січня 2005 року, немає рішення, що стосується приватизації земельної ділянки та заяви ОСОБА_2 на цю сесію з приводу вказаного питання. Вважає обставини, на які посилається позивач, недостатніми та недоцільними для визнання недійсними державних актів тому, що відповідь про відсутність у архівному відділі рішення не є достатнім доказом того, що даного рішення, а також заяви на дану сесію міської ради, не існує. Відсутність таких документів в архівному відділі ніяким чином не вказує на неіснування рішень взагалі, оскільки причиною цього може бути інше місцезнаходження даних документів, неуважність працівників архіву та інші обставини.

Представник відповідача ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_3 поданий позивачем позов не визнав, вважає, що позовні вимоги позивача є необгрунтованими і незаконними, та просить відмовити у їх задоволенні за наступних підстав: Позивач з 18 серпня 2012 року є власником суміжної з ОСОБА_2 земельної ділянки та, на її погляд, оскаржувані рішення та державні акти, що видані відповідачу у 2005 - 2006 роках, порушують її права. На його думку, таке твердження позивача є хибним, адже станом на час прийняття оскаржуваних рішень і видачі державних актів відповідачу ОСОБА_2 права позивача не були порушені, оскільки на той час їй не належало жодних прав на суміжну земельну ділянку. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені. У даному випадку відсутність у позивача на час видання оскаржуваних документів права власності чи права користування суміжною земельною ділянкою, вказують на відсутність порушення його прав та інтересів, а відтак і відсутність потреби у судовому захисті. Крім того, позивач стверджує про відсутність рішення про передачу відповідних земельних ділянок по АДРЕСА_2 у приватну власність ОСОБА_2, оскільки в протоколі 18 сесії 4 скликання Барської міської ради від 18 січня 2005 року немає такого рішення. Дані доводи не відповідають дійсності, адже існування вищевказаного рішення підтверджується наявністю у відповідача другого примірника оригіналу. Представник відповідача ОСОБА_2 також зауважив, що акт органу місцевого самоврядування може визнаватися недійсним лише у випадку, коли він порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою (ст. 155 ЗК України), а визнаватися незаконним та скасовуватися правовий акт органу влади чи місцевого самоврядування може лише за позовом власника майна у випадку невідповідності закону чи порушення прав власника (ст. 393 ЦК України). Вважає, що ОСОБА_6 не мала підстав звертатися до суду з подібною позовною вимогою і, крім того, обраний нею спосіб захисту прав на земельні ділянки не передбачений ст. 152 ЗК України. Зазначив, що на сьогоднішній день реєстрація виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно здійснюється органами державної реєстрації прав, утвореними Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. За таких обставин вимога про зняття Держземагенством у Барському районі з державної реєстрації державних актів на прізвище ОСОБА_2 є безпідставною.

Ухвалою судді від 19 вересня 2014 року до участі у справі залучено як співвідповідача відділ Держземагенства у Барському районі. Будучи кожного разу належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справ, представник відділу Держземагенства у Барському районі в судові засідання 08 жовтня, 24 жовтня, 10 листопада, 26 листопада, 01 грудня 2014 року не з'являвся, не повідомляв про причину неявки і не подав заяви про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши справу у судовому засіданні, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, суд прийшов до висновку що ОСОБА_6 слід відмовити у задоволенні її позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Право власності є абсолютним і непорушним, ніхто не може бути позбавлений власності інакше, ніж як виняток з мотивів суспільної необхідності або за рішенням суду, на підставі, в обсязі і в порядку, встановлених законом (ст. 41 Конституції України).

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 81, ст. 131 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України.

ОСОБА_6 18 серпня 2012 року за договором-купівлі продажу придбала житловий будинок АДРЕСА_1 з належними господарськими будівлями і спорудами, який посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим N 1406.

Цього ж числа ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2012 року земельні ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,1040 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в АДРЕСА_1. Про перехід права власності на земельні ділянки від продавця до покупця свідчать відповідні надписи нотаріуса на державних актах серії ЯА N 923638 та серії ЯА N 923639, виданих Барською міською радою 30 грудня 2005 року на прізвище ОСОБА_9.

Відповідач ОСОБА_2 є власником земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд і площею 0,0426 га - для ведення особистого селянського господарства. Право власності ОСОБА_2 на ці земельні ділянки посвідчується державними актами, виданими Барською міською радою 27 липня 2006 року, відповідно, серії АЯ N 923693 та серії АЯ N 923694. Підставою для видачі державних актів було рішення 27 сесії 4 скликання Барської міської ради від 22 грудня 2005 року.

З позовної заяви про збільшення позовних вимог від 10 червня 2014 року, позовної заяви про збільшення позовних вимог від 19 вересня 2014 року, пояснень представника позивача в судовому засіданні слідує, що навесні 2012 року відповідач ОСОБА_2 розпочав будівництво цегляного паркану між своєю земельною ділянкою та земельною ділянкою ОСОБА_6 07 травня 2013 року комісією Барської міської ради встановлено, що розміри земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не відповідають розмірам, вказаним у державних актах на право власності на земельні ділянки, тобто у ОСОБА_2 ширина земельної ділянки перевищує вказаний у державному акті розмір, а у ОСОБА_6 ширина менша ніж та, що вказана у державному акті. Також Комісією було встановлено, що ОСОБА_2 будує паркан на земельній ділянці позивача та запропоновано зупинити будівельні роботи до вирішення спірного питання.

Під час збору доказів на підтвердження позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, представник позивача отримала з архівного відділу Барської районної державної адміністрації інформацію, про те, що у протоколах сесій 4 скликання Барської міської ради за 2005 рік нема заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення технічної документації з землеустрою на земельну ділянку в АДРЕСА_2, заяви щодо затвердження технічної документації по складанню державного акта на право власності на землю, а також відсутнє рішення, що стосується приватизації земельної ділянки в АДРЕСА_2.

На вимогу суду архівний відділ Барської РДА направив копію протоколу 18 сесії 4 скликання від 18 січня 2005 року і копії відповідних рішень щодо затвердження технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю громадянам міста, серед яких відсутнє рішення відносно відповідача ОСОБА_2, а також інформацію N 97 від 09.07.2014 року про те, що журнал реєстрації вхідної кореспонденції Барської міської ради за 2005 рік знищено.

В той же час, в технічній документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, мається рішення 18 сесії 4 скликання від 18 січня 2005 року про передачу безкоштовно в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2050 кв. м, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства 0,1050 га в АДРЕСА_2.

В судовому засіданні було оглянуто оригінал (з мокрим підписом міського голови та мокрою печаткою) рішення 18 сесії 4 скликання від 18 січня 2005 року про передачу безкоштовно в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2050 кв. м, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства 0,1050 га в АДРЕСА_2. Судом встановлено, що по формі це рішення відповідає іншим рішенням, які видавалися на момент їх прийняття. Зокрема, представник відповідача - Барської міської ради - О. С. Ю. заявив суду, що саме такий вигляд мав оригінал рішення станом на 2005 рік.

У зв'язку з відсутністю оригіналу рішення 18 сесії 4 скликання від 18 січня 2005 року про передачу безкоштовно в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки та заяви ОСОБА_2 на цю сесію з цього питання в документах, що передані на зберігання до архівного відділу Барської РДА, представник позивача ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_1 наполягає на визнанні рішення недійсним.

Рішенням 27 сесії 4 скликання Барської міської ради від 22 грудня 2005 року було внесено зміну до рішення 18 сесії 4 скликання від 18 січня 2005 року в частині розміру площі, переданої у приватну власність, а також затверджено технічну документацію зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2.

Представник позивача просить скасувати це рішення як незаконне, оскільки ним вносилися зміни до рішення, якого не існує.

Суд вважає такі вимоги представника позивача необґрунтованими і безпідставними.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України земля, яка знаходиться в межах території України, є об'єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян, відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України, провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (п. "а"); одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 1 і 6 ст. 118 ЗК України в редакції на момент безоплатної приватизації (січень 2005 року) було визначено, що громадянин зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його котристуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органу місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (ч. 2 ст. 118 ЗК України).

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції Закону, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

З аналізу наведених вище норм слідує, що однією з підстав для оформлення правовстановлюючого документу на земельну ділянку є рішення відповідного органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідач (його представник ОСОБА_3) в судовому засіданні оригіналом рішення Барської міської ради 18 сесії 4 скликання від 18 січня 2005 року про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки у АДРЕСА_2 загальною площею 2050 кв. м (ксерокопія на а. с. 14) довів факт існування такого рішення. Зокрема, про існування такого рішення свідчить сукупність наступних правових подій: внесення змін до рішення від 18 січня 2005 року рішенням Барської міської ради 27 сесії 4 скликання від 22 грудня 2005 року, виготовлення технічної документації, видача державного акта. Неналежний документообіг в Барській міській раді чи в архівному відділі Барської РДА не може бути підставою для позбавлення особи власності.

Суд не може прийняти як допустимий доказ пояснення представника відповідача - Барської міської ради - О. С. Ю. в судовому засіданні 26 листопада 2014 року про те, що йому зі слів інших відомо, що раніше, в тому числі у 2005 році, допускалися випадки, коли громадянам видавали рішення про безоплатну передачу земельної ділянки у власність без винесення цього питання на сесію.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Отже, дані про фальсифікацію чи підробку офіційних документів мають бути підтвердженні відповідним судовим рішенням, а не суб'єктивними висловлюваннями підозри про існування таких фактів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Заявляючи у своїх заявах про збільшення позовних вимог, що при приватизації земельних ділянок ОСОБА_2 було порушено вимоги ст. 118 Земельного кодексу України, представник позивача не обґрунтувала і не довела це твердження ні в заявах, ні в судовому засіданні.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч. 1 ст. 393 ЦК України). У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Отже, позивач, чи її представник, не довела суду невідповідність закону рішення Барської міської ради 18 сесії 4 скликання від 18 січня 2005 року про безкоштовну передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки у АДРЕСА_2 загальною площею 2050 кв. м і рішення Барської міської ради 27 сесії 4 скликання від 22 грудня 2005 року про затвердження технічної документації по складанню державного акта на право власності на землю ОСОБА_2 та внесення часткових змін в рішення від 18 січня 2005 року, а також не довела наявність порушення прав власника земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 125, частини першої статті 126 ЗК України (у редакції станом на момент прийняття Барською міською радою рішення) право власності на земельну ділянку виникало з моменту отримання державного акта та його державної реєстрації.

Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯА N 923693 та серії ЯА N 923694 були видані ОСОБА_2 27 липня 2006 року і зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за номерами, відповідно, 010610100022 та 010610100023.

Таким чином, зазначені вище норми встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності. Тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статтями 116, 118 ЗК України.

Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, від 23 жовтня 2013 року, від 25 червня 2014 року.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Як зазначено у ч. 1 ст. 155 ЗК України, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду нема правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначено у ст. 11 ЦК України. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подання такого позову є прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. У таких справах суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, рішення прийняте органом, який не мав на це законних повноважень; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю.

У постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року (справа N 6-78цс13, справа N 6-94ц13) зазначено, що суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом було встановлено, що позивач ОСОБА_6 18 серпня 2012 року стала власником земельних ділянок по АДРЕСА_1. Власник домоволодіння на суміжній земельній ділянці по АДРЕСА_2 зареєстрував своє право на землю 27 липня 2006 року.

Тобто, на момент прийняття рішення про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки в приватну власність (18 січня 2005 року) та про затвердження технічної документації по складанню державного акта (22 грудня 2005 року) ОСОБА_6 не мала ніяких речових прав навіть до суміжної із відповідачем земельної ділянки, а тому прийнятими рішеннями не могли бути порушенні її права чи інтереси.

Крім того, законодавством передбачено, що акт органу місцевого самоврядування може визнаватися недійсним лише у випадку, коли він порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою (ст. 155 ЗК України), а визнаватися незаконним та скасовуватися правовий акт органу влади чи місцевого самоврядування може лише за позовом власника майна у випадку невідповідності закону чи порушення прав власника (ст. 393 ЦК України).

Одночасно за змістом ст. 152 ЗК України, визнання недійсним державного акта на право власності на землю як правовстановлюючого документа зазначеною нормою не передбачено.

Таким чином, з наведеного вище можна зробити висновок, що ОСОБА_2, отримавши право власності на земельну ділянку в м. Бар по АДРЕСА_2 та на його думку, виконавши всі вимоги закону при отриманні земельної ділянки у власність явно сподівався, що матиме право вільно безперешкодно та на законних підставах користуватись нею.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льонрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності, мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24 червня 2003 року зазначив про те, що є неприпустимим визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його майна на підставі того, що державний орган порушив закон.

Отже, позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа суб'єкт приватного права, не може відповідати за помилки державних органів при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих договорів припустилися помилки.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами власника (постанова Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі N 6-92цс13 (Постанова N 6-92цс13)).

Відповідно до п. 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20 жовтня 2011 року у заяві N 29979/04 "Рисовський проти України" (Рішення) принцип "належного урядування", як правило не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. "... Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються..."

На запитання представника відповідача ОСОБА_2 про порядок виконання вимоги про зняття державних актів з реєстрації у відділі Держземагенства у Барському районі, представник позивача залишила його без відповіді, заявивши про підтримання такої вимоги.

Позовна вимога до відділу Держземагенства у Барському районі не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

По-перше, суд уже зробив висновок про відсутність законних підстав до визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки на прізвище ОСОБА_2.

По-друге, з набранням чинності Законом України N 1952-IV від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється органами державної реєстрації прав, утвореними Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Статтею 2 Закону визначено, що нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

За таких обставин, суд приходить до висновку, що є неприпустимим позбавлення відповідача ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, лише з тієї підстави, що в архівах відсутнє рішення, на підставі якого той отримав державні акти на право власності на землю. З врахуванням, зокрема вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_2 не може відповідати за помилки органу місцевого самоврядування при прийнятті ними рішень, а відтак його не може бути позбавлено конституційного права, оскільки він добросовісно, відкрито та на законних підставах набув права власності на земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до положень ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (витрати на правову допомогу).

З договору про надання правової допомоги від 14 липня 2014 року адвоката ОСОБА_3 з відповідачем ОСОБА_2 та квитанцій до прибуткового касового ордера N 14/07/14 від 14.07.2014 року, N 27/11/14 від 27.11.2014 року, N 12/12/14 від 12.12.2014 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 поніс витрати на правову допомогу в сумі 3897 гривень 60 копійок. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 2 ст. 84 ЦПК України). Відповідно до Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" N 4191-11 від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Адвокат ОСОБА_3 зробив розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу з врахуванням даних журналів судового засідання про його зайнятість у судовому процесі та з врахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік".

Таким чином, із позивача на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на правову допомогу у розмірі 3897 гривень 60 копійок ((1218 гривень * 40 %) * 8 годин).

Керуючись ст. ст. 13, 41 Конституції України, ст. ст. 12, 78, 81, 116, 118, 125, 126, 131, 152, 155 ЗК України, ст. ст. 11, 15, 16, 373, 393 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст. 2, 3, 4, 10, 59, 60, 79, 88, 212, 213, 215, 360-7 ЦПК України, суд вирішив:

ОСОБА_6 відмовити у задоволенні позовних вимог до Барської міської ради, ОСОБА_2 та відділу Держземагенства у Барському районі про визнання недійсними та скасування рішень та державних актів, зняття державних актів з державної реєстрації у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_6 (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Барським РВ УМВС, ід. N НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 3897 (три тисячі вісімсот дев'яносто сім) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено сторонами в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Мурованокуриловецький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя