ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
16.12.2014 N 826/15552/14

Про скасування рішення

В порядку письмового провадження

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Кротюк О. В. розглянув справу за позовом Громадської організації "Громадянський корпус", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ратник Н", Громадської спілки "Правозахисний Альянс" до Київської міської ради про скасування рішення.

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась громадська організація "Громадянський корпус" з позовом до Київської міської ради про скасування рішення "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" та деяких рішень Київської міської ради" N 62/62 від 04.09.2014.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2014 року об'єднано до спільного розгляду і вирішення адміністративні справи N 826/1552/14 та N 825/15615/14 (за позовом ТОВ "Ратник Н", Громадська спілка "Правозахисний альянс" до Київської міської ради).

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

В порядку ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Київською міською радою було прийнято рішення "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" та деяких рішень Київської міської ради" N 62/62 від 04.09.2014 (далі - оскаржуване рішення).

Позивачі вважають це рішення таким, що не відповідає актам вищої юридичної сили - профільним законам, з огляду на що, просять суд його визнати протиправним та скасувати.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

У відповідності до положень пункту 10 ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про благоустрій населених пунктів" (далі - ЗУ Про благоустрій) до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою.

Статтею 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - ЗУ Про місцеве самоврядування) встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно ст. 1 ЗУ "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - ЗУ "Про регуляторну політику") регуляторний акт - це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Отже з зазначеного вище судом вбачається, що регуляторний акт має нормативно-правовий характер і є обов'язковим до виконання.

Враховуючи те, що згідно ЗУ "Про місцеве самоврядування" акти нормативного характеру приймає відповідна Рада, а не її виконавчий орган, то доводи позивача про відсутність повноважень у відповідача приймати оскаржуване рішення є необґрунтованим. Як вбачається з оприлюдненої інформації (https://kievcity.gov.ua/news/15289.html), зокрема, аналізу регуляторного впливу, розробником оскаржуваного рішення є виконавчий орган КМР - КМДА. Зазначене не протиричить положенням п. 10 ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про благоустрій".

У відповідності до положень частини 4 ст. 28 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності) розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Такий порядок встановлено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 N 244 (далі - наказ).

Аналіз змісту оскаржуваного рішення і наказу дає суду підстави дійти до висновку, що доводи позивача про перевищення відповідачем своєї компетенції шляхом врегулювання питання розміщення тимчасових споруд (згідно рішення КМР від 4 вересня 2014 року N 62/62) є безпідставними, оскільки останнє не регулює питання розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Останнє посеред іншого регулює, зокрема, порядок визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Доводи позивача щодо оцінки (на предмет "якості", узгодженості положень, їх раціональності та протиріч, вибіркового застосування законодавства та інш.) наявності в оскаржуваному рішенні підстав та обставин для можливих зловживань, корупції, судом не приймаються до уваги, оскільки не стосуються компетенції суду у вирішенні цього спору.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" (далі - ЗУ "Про захист") цим законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Згідно положень ст. 15 ЗУ "Про захист" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю" є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Перелік антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, визначений ч. 2 ст. 15 цього Закону.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції (ч. 1 ст. 36 ЗУ "Про захист").

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи (ст. 37 "ЗУ Про захист").

Згідно положень ст. 48 ЗУ "Про захист" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

- визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- накладення штрафу;

- блокування цінних паперів;

- усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом'якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання на конкуренцію;

- скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону;

- оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

- закриття провадження у справі.

Аналіз вказаних положень дає підстави суду звернути увагу сторін на те, що питання порушення вимог ЗУ "Про захист економічної конкуренції" є компетенцією Антимонопольного комітету України. Суд не підміняє собою органи державної влади. А тому, з цих підстав, судом не приймаються доводи позивачів щодо порушення вимог ЗУ "Про захист економічної конкуренції".

У відповідності до п. 44 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 1 ЗУ "Про благоустрій" встановлено наступне:

благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;

територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту;

утримання в належному стані території - використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об'єктів благоустрою.

Комплексна схема розміщення ТС в межах вулиці (скверу, бульвару, провулку, узвозу, проїзду, площі, майдану тощо), мікрорайону (кварталу), населеного пункту - текстові та графічні матеріали, якими визначаються місця розташування ТС, розроблені з урахуванням вимог будівельних, санітарно-гігієнічних норм, а також існуючих містобудівних обмежень, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання територій, охорони історико-культурної спадщини, земельно-господарського устрою. Комплексна схема розміщення ТС та архітип розробляються за рішенням сільської, селищної, міської, районної ради суб'єктом господарювання, який має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та затверджуються рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації. Розроблення комплексної схеми розміщення ТС та архітипу здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. При розміщенні ТС ураховуються всі наявні планувальні обмеження, передбачені будівельними нормами (п. 1.5, 1.6, 1.12 наказу).

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що Комплексна схема розміщення ТС передбачає схему розміщення ТС, як яка повинна бути узгоджена як з містобудівними вимогами та обмеженнями, так і функціями і завданнями органів місцевого самоврядування, визначеними ЗУ "Про благоустрій". А тому наявність зон розміщення/заборони ТС обумовлена і випливає зі змісту Комплексної схеми розміщення ТС. Зазначене як відповідає положенням до п. 44 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування" у відповідності до якого до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність, так і свідчить про наявність у відповідача відповідної компетенції у цій сфері суспільних відносин.

Доводи відносно необхідності повторного укладення договору щодо пайової участі судом не приймаються, оскільки як вбачається з доданих договорів ТОВ "Ратник Н" (пункт 3.1) пайова участь сплачується в повній сумі єдиним платежем. Згідно пункту 7.1 договір діє до 31.12.2014. Додані довідки про функціональне призначення тимчасової споруди діють до 30.12.2014 року. А тому доводи позивача про необхідність укладення до кінця 2014 року нового договору і переоформлення документів є безпідставним і необґрунтованим.

Інформаційний талон необхідний тільки для тих осіб які сплачують пайову участь у відповідності до положень оскаржуваного рішення і не стосується позивача.

Доводи щодо повторного укладення договорі пайової участі відносно власників засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі не є обґрунтованими, оскільки такі положення передбачалися попередньою редакцією порядку (додаток до рішення Київської міської ради від 24.02.2011 N 56/5443 КМР). А нові положення відносно майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства зумовлюють відсутність повторності, оскільки попередня редакція положення такого об'єкту для сплати пайової участі не мала.

Доводи відносно положень п. 1.10 наказу щодо розміщення групи тимчасових споруд до 5 одиниць за своїм логічним змістом не спростовують положення п. 9 оскаржуваного рішення і не протиричить йому.

Доводи щодо відсутності внесення змін у рішення КМР від 24 лютого 2011 року N 56/5443 в частині п. 9 відносно зміни Департаменту містобудування та архітектури ВО КМР не приймається до уваги, оскільки не спростовують проведення процедур, встановлених ЗУ "Про регуляторну політику" тій частині, яка стосується реалізації, передбачених законом, прав позивача.

У відповідності до положень ст. 9 ЗУ "Про регуляторну політику" кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет (ст. 13 ЗУ "Про регуляторну діяльність").

Згідно положень ст. 35 вказаного Закону за рішенням сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради або відповідальної постійної комісії відповідної ради: оприлюднюються проекти регуляторних актів, які не оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради; можуть повторно оприлюднюватися проекти регуляторних актів, які оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради.

Як вбачається з матеріалів справи та відомостей мережі Інтернет (https://kievcity.gov.ua/news/15289.html) відповідне оголошення було опубліковане 04 липня 2014 року. Встановлено строк для пропозицій і зауважень місяць з дня публікування оголошення. Тобто відповідний строк закінчується 4 серпня 2014 року.

Оскільки потворного оприлюднення проекту регуляторного акта не було (в розумінні повторності, встановленої ст. 35 Закону), то відправка позивачем відповідних пропозицій і зауважень 28.08.2014 року не спричиняє порушення вимог ст. ст. 9, 13 ЗУ "Про регуляторну політику".

У відповідності до положень ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Аналіз вказаних положень дає підстави дійти до висновку, що типовий договір затверджується в випадках, встановлених законом. Проте з метою конкретизації умов такого договору, до нього можуть вноситися і інші зміни.

Оскільки типовий договір в силу положень частини четвертої статті 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.11.2013 N 537 а його положення не враховують деталей порядку (затвердженого оскаржуваним рішенням), відповідачем викладено конкретизовану редакцію такого договору. Законом вказане не заборонено.

Повноваження місцевих органів самоврядування визначені ЗУ "Про місцеве самоврядування".

Згідно пунктом 9 ст. 30 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Інших норм закону, які б дозволяли органам місцевого самоврядування визначати режим роботи підприємств торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування населення, які не відносяться до комунальних, відповідачем суду не наведено.

А відтак в частині п. 8 оскаржуваного рішення (яким встановлюється режим роботи тимчасових споруд (та інш. елементів), які здійснюють підприємницьку діяльність) останнє підлягає визнанню незаконним.

В іншій частині позову слід відмовити у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 9, 71, 159, 163, 171 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним п. 8 рішення Київської міської ради "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" та деяких рішень Київської міської ради" N 62/62 від 04.09.2014.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Суддя: О. В. Кротюк