ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
02.03.2016 N 826/28060/15

Про визнання недійсним пункту 22 таблиці N 1 до додатка 5
до рішення КМР від 02 липня 2015 року N 667/1531

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А. Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання недійсним пункту 22 таблиці N 1 до додатка 5 до рішення КМР від 02 липня 2015 року N 667/1531, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - Позивач, також - ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Київської міської ради (надалі - Відповідач, також - КМР) про визнання недійсним пункту 22 таблиці N 1 до додатка 5 до рішення КМР від 02 липня 2015 року N 667/1531 "Про внесення змін до таблиці N 1 до додатка 5 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку".

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що включення спірним рішенням земельної ділянки по вулиці Свободи 2-г у місті Києві до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", та на якій, у тому числі, розташований належний позивачу на праві приватної власності гараж НОМЕР_2, загальною площею 17, 9 кв. м, є необґрунтованим та незаконним, а також таким, що порушує охоронювані законом інтереси позивача.

На адресу суду 18 лютого 2016 року від Позивача надійшло клопотання про здійснення розгляду даної справи за його відсутності, а також про вжиття заходів щодо невідкладного розгляду і вирішення справи, мотивоване можливістю необґрунтованого стягнення з нього податків.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків N НОМЕР_1 є власником на праві приватної власності нерухомого майна - гаражного боксу розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 16,8 кв. м.

Право власності ОСОБА_1 на вказаний об'єкт нерухомого майна підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтва про права власності на нерухоме майно індексний номер: 22372858 від 30 травня 2014 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕВ 081286.

Згідно характеристики гаража АДРЕСА_1, що є додатком 5,2 до технічного паспорта, площа основи (забудови) вказаного гаража складає 17,9 кв. м.

Рішенням КМР від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" встановлено в м. Києві місцеві податки і збори, а саме: за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; туристичний збір; за місце для паркування транспортних засобів в м. Києві; за провадження деяких видів підприємницької діяльності та затверджено відповідні положення, які є додатками 1, 2, 3, 4 до вказаного рішення.

Так, рішенням КМР від 28 січня 2015 року N 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629" установлено в м. Києві місцеві податки та збори, у тому числі п. 1.4 Збір за місця для паркування транспортних засобів, та затверджено положення про збір за місця для паркування транспортних засобів (додаток 5).

Окрім цього, рішенням КМР від 02 липня 2015 року N 667/1531 "Про внесення змін до таблиці 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", зокрема, включено земельну ділянку загальною площею 2050,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені чинними на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Водночас згідно з ч. 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, в силу наведених норм права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.

Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до п. 24 ч. 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з пп. 12.4.1 п. 12.4 статті 12 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.

До місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок (пп. 10.1.1 - 10.1.2 п. 10.1 статті 10 ПК України).

До місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір (пп. 10.2.1 - 10.2.2 п. 10.2 статті 10 ПК України).

Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 статті 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Під час розгляду справи судом встановлено, що пунктом 22 таблиці N 1 до додатка 5 до рішення КМР від 02 липня 2015 року N 667/1531 "Про внесення змін до таблиці 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", включено земельну ділянку загальною площею 2050,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому згідно з п. 1.1 Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві, яка є додатком 5 до рішення КМР від 23 червня 2011 року N 242/5629 (в редакції рішення КМР від 28 січня 2015 N 58/923), платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням Київської міської ради організовують та проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням КМР спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

Приймаючи оскаржуване рішення в частині включення до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, відповідачем не було враховано наявність за цією адресою нерухомого майна, належного фізичній особі на праві приватної власності, на яку не розповсюджується обов'язок щодо сплати збору за місця для паркування транспортних засобів.

При цьому суд звертає увагу на те, Київмістобудування своїм листом N 2679/0/02-16 від 18 лютого 2016 року щодо надання інформації стосовно присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості на АДРЕСА_1 зазначило про те, що поштова адреса автостоянці та гаражам, розташованим на земельній ділянці, наведеній у зверненні Департаментом містобудування та архітектури, а саме, за адресою: АДРЕСА_1, не присвоювалась.

Зазначені обставини справи дають суду підстави вважати про те, що будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 є однією і тією ж самою адресою.

Відповідно відповідач не мав правових підстав для включення до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", земельну ділянку, яка належить на праві приватної власності, згідно наявних в матеріалах справи доказів, позивачу.

Таким чином, відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства, порушив права та законні інтереси позивача

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку про те, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а тому наявні підстави для задоволення поданого адміністративного позову.

Окремо суд зазначає, про те, що згідно п 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України N 7 від 20 травня 2013 року "Про судове рішення в адміністративній справі" у разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

А відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнанням протиправним та скасування пункту 22 таблиці N 1 до додатка 5 до рішення КМР від 02 липня 2015 року N 667/1531 "Про внесення змін до таблиці N 1 до додатка 5 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку".

Згідно з положеннями статті 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України суд присуджує на користь позивача суд присуджує всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7 - 12, 71, 94, 122, 158 - 163 КАС України, суд постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 22 таблиці N 1 до додатка 5 до рішення КМР від 02 липня 2015 року N 667/1531 "Про внесення змін до таблиці N 1 до додатка 5 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку".

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А. Б. Федорчук