ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
13.11.2014 р.

Справа N 910/6379/14

Постанову скасовано
(згідно з постановою Верховного Суду України
від 15 квітня 2015 року)
(Постанова N 3-53гс15, 910/6379/14)

Про стягнення коштів

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Сибіги О. М., судді: Бакуліна С. В., Яценко О. В., розглянувши матеріали касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі N 910/6379/14 господарського суду міста Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж до Приватного підприємства "Стерк" про стягнення 49536,38 грн., в засіданні взяли участь представники: позивача - не з'явився, відповідача - не з'явився, встановив:

Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж (далі за текстом - ВАТ "Запоріжжяобленерго") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Стерк" (далі за текстом - ПП "Стерк") про стягнення 49536,38 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2014 року у справі N 910/6379/14 позовні вимоги задоволено частково: стягнути з ПП "Стерк" на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж 8801,63 грн. - пені, 9471,33 грн. - 3 % річних. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ВАТ "Запоріжжяобленерго" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2014 року в частині відмови у стягненні з відповідача пені та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у вказаній частині.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі N 910/6379/14 апеляційну скаргу ВАТ "Запоріжжяобленерго" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ВАТ "Запоріжжяобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі N 910/6379/14 в частині відмови у стягненні з відповідача пені 31263,42 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у вказаній частині, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 232 Господарського кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 04.11.2014 року N 03-05/2076 для розгляду касаційної скарги у справі N 910/6379/14, у зв'язку з тим, що згідно наказу Вищого господарського суду України від 13.10.2014 року N 6-кп суддів Ходаківську І. П. та Костенко Т. Ф. направлено до Національної школи суддів України для проходження двотижневої підготовки з 03.11.2014 року по 14.11.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О. М., судді Бакуліна С. В., Яценко О. В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.11.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги у справі N 910/6379/14 відкладено до 13.11.2014 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 18.01.2008 року ВАТ "Запоріжжяобленерго" та ПП "Стерк" уклали договір N 10433 на постачання електричної енергії, відповідно до умов якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку N 1 "обсяги постачання електричної енергії споживачу", а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків згідно ст. 11 Цивільного кодексу України є договір.

Положеннями ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судами встановлено, що предметом договору є постачання позивачем за плату електричної енергії відповідачу, тобто за своєю правовою природою він є договором енергопостачання (параграф 3 глави 29 Господарського кодексу України), платником за яким є сторона за договором, на користь якої він укладений, тобто відповідач.

Пунктом 2.2.2 вказаного Договору сторони погодили, що постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток N 1 "обсяги постачання електричної енергії споживачу"); згідно з категорією струмоприймачів споживча відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком N 3 "категорії надійності електропостачання струмоприймачів споживача"; із дотриманням на меж і балансової належності граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; із забезпеченням отримання споживачем електричної енергії на рівні дозволеної потужності, зазначеної у п. 6 додатка N 5 "графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії".

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами було укладено додатки до договору N 10433, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

Положеннями ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України закріплено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до п. п. 2.3.4, 2.3.5 Договору споживач зобов'язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка N 4 "Порядку розрахунків за активну електричну енергію" та додатка N 5 "Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії" та здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з додатком N 6 "порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії".

Положеннями п. п. 7.1, 7.2 Договору сторони погодили, що облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення споживачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються постачальником електричної енергії розрахунково згідно з вимогами додатка N 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та ПКЕЕ. Розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства.

Відповідно до п. п. 7.4, 7.5 Договору розрахунки за активну електроенергію здійснюються згідно додатка N 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" з урахуванням додатка N 7 "Порядок визначення вартості мінімального обсягу електричної енергії в точці обліку". Розрахунки за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії обумовлюються додатком N 6 "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії".

Судами досліджено, що порядок зняття показів розрахункових приладів обліку та відомості про точки розрахункового обліку відповідача та субспоживачів наведені в додатку N 5 "Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії" і в додатку N 6.1 "Перелік точок розрахункового обліку реактивної електричної енергії".

Згідно п. 7.9 Договору передбачено, що на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов договору оформлюються та надаються такі документи: Акт про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію; Акт звірки обсягу споживання електроенергії, відпущеної електричної енергії за тарифами, диференційованими за періодами часу; Акт прийому-передачі електричної енергії; Акт про обсяги перетікання реактивної енергії з мереж постачальника в мережі споживача протягом розрахункового періоду; Акт про обсяги перетікання реактивної енергії із мереж споживача в мережі постачальника протягом розрахункового періоду.

Відповідно до додатка N 5 "Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії" для визначення обсягів споживання активної електричної енергії за розрахунковий період о 24-00 год., в останній день місяця споживач самостійно або у присутності представника постачальника (субспоживача) відповідно до точок розрахункового обліку, що наведені в п. 6, 7, 8 цього додатка, здійснює зняття показань розрахункових засобів обліку, що відповідають споживанню активної електричної енергії. Зафіксовані покази оформлюються "Актом про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію (Додаток N 5.1) у 2-х примірниках".

Пунктами 1, 4, 7, 11, 12 додатка N 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" сторони узгодили, що розрахунковим період вважається період з 00 годин першого числа до 24 годин останнього числа поточного місяця. Споживач не пізніше 14-00 годин 2-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим направляє свого представника до постачальника електричної енергії для подання у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою споживача та скріплених його печаткою: Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію та Акта звірки обсягу споживання електроенергії, відпущеної постачальником електричної енергії за тарифами, диференційованими за періодами часу. Споживач зобов'язаний не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснити оплату.

Згідно п. п. 7, 11 додатка N 4 за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого споживачем "Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію". Споживач зобов'язаний здійснити оплату не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов договору відповідачем було надано позивачу рапорт про використаної електроенергії за травень 2011 року, в якому зазначено, що по лічильнику N 430107 попередні покази 000893,34 поточні покази 002351,00 різниця 1457,66 загальні витрати 116612,8 (118450 коригування вручну), по лічильнику N 430107 попередні покази 000285,03 поточні покази 000785,00 різниця покази зазначені вручну 57 загальні витрати 4967. Всього використано електроенергії 119049 кВт/ч., який отримано позивачем 25.05.2011 року. Отже, позивачем умови договору виконано належним чином.

Судами досліджено, що 31.05.2011 року ПП "Стерк" було отримано рахунок за травень 2011 року та повідомлення - попередження про відключення споживача за заборгованість, що підтверджується підписом відповідача у журналі видачі позивача, проте, споживачем цей рахунок не було сплачено, оскільки він вважає, що зміст та форма рапорту, на підставі якого визначено його обсяги споживання електроенергії за травень 2011 року, не відповідає вимогам договору, а підпис та відбиток печатки, що містяться у рапорті не відповідає підпису повноважної посадової особи відповідача та відбитку печатки відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2014 року у справі N 35/423, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року, позов ВАТ "Запоріжжяобленерго" задоволено: стягнуто з ПП "Стерк" на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго" 112643,62 грн. боргу, 6027,19 грн. пені, 1186,71 грн. витрат по оплаті державного мита за подачу позовної заяви, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1186,72 грн. витрат по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, 1186,72 грн. витрат по оплаті судового збору за подачу касаційної скарги.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому позивач правомірно звернувся до суду з вимогою стягнення штрафних санкцій після постановлення судового рішення N 35/423.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12.09.2011 року у справі N 3-73гс11 (Постанова N 3-73гс11).

Судами досліджено, що станом на квітень 2014 року відповідачем борг не погашено, у зв'язку з чим позивачем було подано позов про стягнення з відповідача пені у сумі 40065,05 грн. та 3 % річних у сумі 9471,33 грн.

Відповідно до п. 4.2.1 Договору за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п. 1.1 додатка N 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію") та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п. 5 додатка N 6 "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії"), споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов'язання по сплаті, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судами досліджено, що згідно з розрахунком позивача сума пені складає 40065,05 грн. за період з 16.06.2011 року (прострочка виконання договірного зобов'язання по сплаті вартості спожитої електричної енергії) по 03.04.2014 року, тобто за весь час прострочки виконання договірного зобов'язання.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання.

Одностороння відмова від зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України не допускається.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості встановлено судом у справі N 35/423.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарський кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суди встановили, що в договорі сторони не передбачили іншого в регулюванні правовідносин, чим передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу, а тому суди стягнули 8801,63 грн. пені.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у сумі 9471,33 грн. за період з 16.06.2011 року по 03.04.2014 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т. ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи вищевикладене, вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, якими здійснено перерахунок 3 % річних заявлених до стягнення, про задоволення вимоги позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 9471,33 грн.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі N 910/6379/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі N 910/6379/14 залишити без змін.

Головуючий, суддя: О. М. Сибіга

Судді:

С. В. Бакуліна

О. В. Яценко