ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
15.10.2015 р. N 826/10368/15

Про визнання незаконним та скасування порядку в частині

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Кобилянського К. М., суддів - Гарника К. Ю., Федорчука А. Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування порядку в частині, встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, в якій просить визнати невідповідним частині 1 статті 28 Закону України N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (незаконним), дискримінаційним та скасувати пункт 6 Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 722 від 24.12.2014 "Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень", стягнувши на користь позивача судові витрати.

В судовому засіданні 07.10.2015 судом залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2.

Позовні вимоги мотивовано тим, що пункт 6 Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який затверджений постановою Кабінету Міністрів від 24.12.2014 N 722 (далі - Порядок N 722), є дискримінаційним у розумінні Законну України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та порушує його право на отримання безоплатної інформації.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, мотивуючи тим, що Порядок N 722 пройшов антидискримінаційну експертизу та визнаний таким, що не містить ознак дискримінації, а плата за реалізацію права фізичних осіб на отримання інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно не вважається дискримінацією.

Представник третьої особи підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 07.10.2015 суд, керуючись частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно пункту 6 Порядку N 722 за надання користувачам інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки справляється плата у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року N 1204 "Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру" (Офіційний вісник України, 2013 року, N 1, ст. 13).

Позивач вважає, що оскаржуваний акт в частині справляння плати за надання інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки суперечить положенням статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки вказана інформація стає відкритою і загальнодоступною лише за певної умови: після справлення встановленої плати. Сам факт справляння такої плати свідчить про те, що інформація не є відкритою і загальнодоступною, а насправді є обмеженою, тобто платною.

Згідно доводів позивача, щоб отримати інформаційну довідку потрібно сплатити 17 грн. (з комісією банку 20 грн.), а тому такі обмеження є порушенням його законних прав та інтересів на отримання інформації, гарантованих статтею 34 Конституції України, статті 302 Цивільного кодексу України та частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що пункт 6 Порядку N 722 є дискримінаційним у розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та порушує його право на отримання безоплатної інформації, а тому останній звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Частиною першою статті 302 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Згідно частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для фізичних та юридичних осіб інформація з Державного реєстру прав надається виключно за об'єктом нерухомого майна в електронній формі через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав, чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або пересилання поштового відправлення органам державної реєстрації прав та нотаріусам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначені норми визначають, що кожен має право вільно збирати інформацію, проте зазначені норми не містять приписів щодо безоплатності надання фізичним особам такої інформації.

Суд наголошує на тому, що право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи включає в себе можливість вільного, та необхідного для реалізації нею своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій: збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами.

Окрім того, частина друга статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" чітко визначає, що інформація з реєстру надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а це відповідно у Порядку N 722, згідно якого за надання користувачам інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки справляється плата у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року N 1204 "Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру".

Згідно пункту 1 частини першої постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року N 1204 "Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру" розмір плати за надання інформації з Реєстру в електронній формі через офіційний веб-сайт Державної реєстраційної служби - 17 гривень.

Доводи відповідача, що пункт 6 Порядку N 722 є дискримінаційним у розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації.

З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів.

Порядком проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 N 61, визначено процедуру проведення антидискримінаційної експертизи проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших проектів нормативно-правових актів, що розробляються органами виконавчої влади.

У відповідності до приписів вказаних норм Міністерством юстиції України проведена антидискримінаційна експертиза. Згідно пункту 6-1 пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання відкриття інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень" положення проекту постанови не містять ознак дискримінації.

Кріт того, згідно частини третьої статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (Закон N 5207-VI) не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з доводами відповідача, що встановлення плати за реалізацію права фізичних осіб на отримання інформації з Державного реєстру прав на інформацію, яка передбачена пунктом 6 Порядку N 722 не вважається дискримінацією.

Таким чином, позивач не довів, що зміст пункту 6 Порядку N 722 суперечить законодавству України, порушує його права щодо безкоштовного отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у вигляді витягу чи інформаційної довідки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення сторін, суд встановив, що оскаржувана частина пункту 6 Порядку N 722 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2 - 7, 69 - 71, 94, 160 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий, суддя К. М. Кобилянський

Судді:

К. Ю. Гарник

А. Б. Федорчук