КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
Департамент доходів і зборів з фізичних осіб

Оподаткування доходу, одержаного під
час навчально-виробничої практики

ПИТАННЯ: Підприємство уклало договір про навчально-виробничу практику з професійно-технічним училищем. Чи оподатковуватиметься зарплата, яка виплачуватиметься підприємством учням цього навчального закладу під час виробничої практики, та чи має справлятися з неї єдиний соціальний внесок?

За частиною 4 ст. 53 Закону України від 23.05.91 р. № 1060-ХІІ «Про освіту» (далі - Закон № 1060) на час виробничої практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства й держави у кваліфікованих робітниках визначає Закон України від 10.02.98 р. № 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» (далі - Закон № 103).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 103 професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта - це комплекс педагогічних та організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками з обраної ними галузі професійної діяльності, розвитку компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійно-технічна освіта здобувається в професійно-технічних навчальних закладах.

Однією із складових професійно-технічної освіти є професійно-практична підготовка, яка проводиться, зокрема, на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг у формі виробничої практики (ст. 25 Закону № 103).

Відповідно до ст. 29 Закону № 103 підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Керівники підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за забезпечення належних умов праці та оплату праці учнів на виробництві, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Учні професійно-технічних навчальних закладів під час виробничої практики на виробництві виконують роботи відповідно до навчальних планів і програм.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 39 Закону № 103 учень професійно-технічного навчального закладу, крім обов'язків, передбачених Законом № 1060, зобов'язаний виконувати під час проходження виробничої практики вимоги нормативно-правових актів, які регулюють працю працівників відповідних підприємств, установ, організацій; дотримуватися правил охорони праці та техніки безпеки під час виробничої практики тощо.

Водночас за частиною 1 ст. 37 Закону № 103 учень професійно-технічного навчального закладу, крім прав, передбачених Законом № 1060, має право на оплату праці під час виробничої практики згідно із законодавством.

Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.99 р. № 992 (далі - Порядок № 992).

За пунктом 2 цієї постанови Порядок № 992 є обов'язковим для всіх професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування.

Названою постановою також передбачений типовий договір про навчально-виробничу практику.

Відповідно до п. 3 Порядку № 992 учні професійно-технічних навчальних закладів під час проходження виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг виконують роботи безпосередньо на робочих місцях підприємств, будівельних об'єктах, полях, фермах у складі навчальних груп, учнівських бригад або індивідуально.

Виробнича практика проводиться з метою вдосконалення набутих знань, практичних навиків для досягнення встановленого рівня кваліфікації з відповідних професій, спеціальностей та спеціалізацій, а також забезпечення соціальної, психологічної і професійної адаптації в трудових колективах.

За пунктом 8 Порядку № 992 професійно-технічний навчальний заклад та підприємство, що надає робочі місця або навчально-виробничі ділянки, не пізніше від двох тижнів до початку виробничої практики зобов'язані укласти на основі типового договору договір про навчально-виробничу практику. У договорі зазначається кількість учнів, слухачів за професіями, спеціальностями та спеціалізаціями, терміни, умови й порядок проведення виробничої практики, забезпечення відповідних умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, інші взаємні зобов'язання сторін та термін договору.

Перед початком виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділів чи створює учнівські самостійні навчально-виробничі підрозділи і визначає відповідно до змісту робочих навчальних програм види робіт, а також призначає з числа інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємства відповідальних за проведення виробничого навчання й виробничої практики, забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, установлює системи оплати праці учнів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) та укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику (п. 9 Порядку № 992).

Відповідно до п. 10 Порядку № 992 з моменту розподілу учнів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки на них відповідно до законодавства про охорону праці поширюються права та обов'язки щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки й виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, з відповідних професій, спеціальностей і рівнів кваліфікації робітників та службовців. Учні, слухачі підлягають соціальному тз іншому страхуванню нарівні з відповідними працівниками підприємства.

Згідно з п. 7 Порядку № 992 учні професійно-технічних навчальних закладів на час виробничого навчання та виробничої практики до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства не включаються.

Тривалість роботи учнів має відповідати часу, визначеному робочими навчальними планами, програмами, і не перевищувати тривалості робочого часу, встановленого законодавством для відповідної категорії працівників.

За пунктом 17 Порядку № 992 за фактично виконаний обсяг робіт учнями за період виробничої практики відповідно до виробничих завдань підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати прааі за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.

Нараховані учням кошти переказуються для виплати на рахунок професійно-технічного навчального закладу або виплачуються їм безпосередньо підприємством не пізніше п'яти .днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

При цьому відповідно до п. 18 Порядку № 992 50% заробітної плати, нарахованої за час виробничої практики учням професійно-технічних навчальних закладів, може бути направлено на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Питання щодо направлення 50% заробітної плати учнів на рахунок професійно-технічного навчального закладу для використання у названих цілях вирішуються ним разом з підприємством, де учні проходять виробничу практику, в кожному конкретному випадку з урахуванням наявності підстав та доцільності і обумовлюються в договорі про надання робочих місць як додаткові зобов'язання підприємства.

Згідно з п. 11 та 13 Порядку № 992 підприємства, які надають учням професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничої практики, зобов'язані, зокрема, забезпечувати оплату праці цих учнів за фактично виконаний обсяг робіт згідно із встановленими нормами праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) відповідно до законодавства і керівник такого підприємства несе відповідальність за забезпечення належних умов та оплати праці учнів на виробництві чи у сфері послуг у період проходження ними виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП. Частиною 1 ст. 1 КЗпП визначено, що КЗпП регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП працівники реалізують право на працю укладенням трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

За частиною 1 ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій Формі.

Випадки, за яких додержання письмової форми трудового договору є обов'язковим, визначені ч. 1 ст. 24 КЗпП.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП).

При цьому відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» фактичний допуск до роботи вважається укладення трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 38 Закону № 103 час навчання в професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня в тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

За статтею 48 КЗпП основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше від п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше від п'яти днів після початку проходження стажування.

Стажування - це набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків з певної професійної діяльності або галузі знань. Стажування є складовою післядипломної освіти - спеціалізованого вдосконалення освіти та професійної підготовки особи через поглиблення, розширення та оновлення її знань, умінь і навичок, зокрема, на основі здобутої раніше професійно-технічної освіти (професії) та практичного досвіду (ст. 47 Закону № 1060).

Відповідно до п. 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.93 р. № 58, зареєстрованим у Мін'юсті України 17.08.93 р. за № 110 и(далі - Інструкція № 58), для учнів, які раніше не працювали, через що не мали трудових книжок, відомості про роботу під час виробничої практики на підставі довідок уносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати.

Згідно з пунктом 2.16 Інструкції № 58 для учнів, які мають трудові книжки, період їхньої роботи під час проходження виробничої практики підтверджується відповідною довідкою із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади та часу роботи. На підставі цих довідок навчальні заклади забезпечують занесення до трудових книжок учнів відомостей про роботу згідно з одержаними даними. Довідки зберігаються в особових справах таких осіб як документи суворої звітності.

Підсумовуючи викладене, учні професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства не включаються. Водночас на них відповідно до законодавства про охорону праці поширюються права та обов'язки щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки й виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, з відповідних професій спеціальностей і рівнів кваліфікації робітників та службовців. За фактично виконаний обсяг робіт учнями за період виробничої практики відповідно до виробничих завдань підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі (в тому числі професійно-практична підготовка у формі виробничої практики) зараховується до трудового стажу учня, в тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

За підпунктом «є» пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу І «Загальні положення» І Податкового кодексу України (далі - І Кодекс) дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний резидентами, в тому числі від будь-яких видів їхньої діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, в тому числі, але не виключно доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» Кодексу, пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб є зокрема, фізична особа - резидент, яка одержує доходи з джерела їхнього походження в Україні.

Відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 розділу IV Кодексу об'єктом оподаткування в резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 розділу IV Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платникові податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

За підпунктом 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу заробітна плата для цілей розділу IV Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний соціальний внесок), страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуютьєя за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (п. 164.6 ст. 164 розділу IV Кодексу).

Слід звернути увагу, що відповідно до пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 розділу IV Кодексу податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь будь-якого платника податку впродовж звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн. У 2015 р. цей розмір становить 1710 грн на місяць.

Водночас за підпунктом 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 розділу IV Кодексу податкова соціальна пільга не може бути застосована до заробітної плати, яку платник податку впродовж звітного податкового місяця одержує одночасно з доходами, зокрема, у вигляді стипендії, що виплачується йому як учню з бюджету.

Згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 розділу IV Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, тобто в 2015 р. - 15 та 20%.

За підпунктом 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це, зокрема, юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу й способу обкладення іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючому органу і нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 розділу IV Кодексу особою, яка не є податковим агентом, вважається лише нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є податковий агент - роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171 розділу IV Кодексу).

Згідно з пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 розділу IV Кодексу податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платникові податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені Кодексом для місячного податкового періоду (пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 розділу IV Кодексу).

За підпунктами «а» та «б» п. 176.2 ст. 176 розділу IV Кодексу особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку й оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише в разі нарахування сум названих доходів платникові податку податковим агентом упродовж звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з цих питань не допускається.

Форма Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) і Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (далі - Податковий розрахунок) затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 р. за № 111/26556.

Податковий розрахунок згідно з п. 2 цього наказу перший раз подається за І квартал 2015 р.

У попередніх періодах Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) подавався за формою та в порядку, затвердженими наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 р. № 49 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.02.2014 р. за № 228/25005.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних сил України, встановлено військовий збір.

Відповідно до пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 розділу IV Кодексу, зокрема, фізична особа - резидент яка одержує доходи з джерела їхнього походження в Україні.

За підпунктом 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст. 163 розділу IV Кодексу, зокрема: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платникові податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Згідно з пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу ставка збору становить 1,5% об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Згідно з пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету провадиться в порядку, встановленому ст. 168 розділу IV Кодексу, тобто податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника військового збору зобов'язаний утримати цей збір із суми такого доходу за його рахунок та сплатити (перерахувати) його до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу.

Податковий агент є відповідальним за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету (пп. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Отже, заробітна плата, що нараховується (виплачується, надається) підприємством учням професійно-технічного училища за період виробничої практики на цьому підприємстві, обладається податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах і податковий агент зобов'язаний виконати всі функції, визначені Кодексом.

Щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) з названих доходів, то відповідно до абзацу другого п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, в тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи таких підприємств, установ й організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Водночас абзацом другим п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є працівники - громадяни України, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому п. 1 ч. 1 цієї статті Закону № 2464.

Платники єдиного внеску, зазначені п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, є застрахованими особами відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ч. 2 ст. 4 Закону № 2464). Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені п. 1 ч. 1 цієї статті, є страхувальниками для названих платників єдиного внеску - застрахованих осіб.

Згідно з абзацом першим п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених п. 1 та 2 ч. 1 ст. 4 цього Закону, є суми нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну й додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108).

Відповідно, зокрема, до Закону № 108 розроблена Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за № 114/8713, за підпунктом 2.1.8 п. 2.1 розділу 2 якої до складу фонду основної заробітної плати належить оплата праці працівників, які не перебувають у штаті підприємства (за умови, що розрахунки проводяться підприємством безпосередньо з працівниками), за виконання робіт згідно з договорами між підприємствами про надання робочої сили (в тому числі учням, які проходять виробничу практику на підприємстві).

Частиною 4 ст. 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується на суми, зазначені ч. 1 цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, які відповідно до закону сплачуються із таких сум, та на суми утримань, що провадяться відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів і виплат на інші цілі за дорученням одержувача.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, незалежно від джерел їхнього фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їхнього нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з ч. 6 ст. 7 з урахуванням положень ч. 9 ст. 9 Закону № 2464 нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених п. 2 ч. 1 ст. 4 цього Закону, провадиться платниками, зазначеними п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, за рахунок сум, на які єдиний внесок нарахований.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їхньої економічної діяльності.

Єдиний внесок для платників, зазначених п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 (крім осіб, зазначених ч. 9 ст. 8 цього Закону), встановлюється в розмірі 3,6% визначеної п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 7 ст. 8 Закону № 2464).

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений ст. 9 Закону № 2464.

Зокрема, за частиною 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності в платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями зі сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Платники, зазначені п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею таких сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у встановлені цим Законом строки або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), в тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне проведення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань (абзац другий ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).

Водночас згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати його.

Головний державний інспектор
Наталія ГОРМАКОВА

"Праця i зарплата" N 33 (949), 02 вересня 2015 р.
Передплатний iндекс: 30214