ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ
19.03.2015 N 625/2/99-99-17-02-02-10

Про розгляд запиту

Державна фіскальна служба України розглянула Ваш запит від 27.02.2015 N 8365 (вх. ДФС від 11.03.2015 N 431/2) та повідомляє.

Договірні відносини, які виникають між орендарем та орендодавцем, регулюються Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року N 436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГКУ).

Відповідно до ст. 283 ГКУ за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ст. 284 ГКУ).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 286 ГКУ).

Відповідно до п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб виступають юридичні особи (її філія, відділення, іншій відокремлений підрозділ), самозайняті особи, представництво нерезидента -юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.

При цьому, п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПКУ зазначено, що самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду (п. 176.2. ст. 176 ПКУ).

Отже, згідно з абзацом "б" п. 176.2 ст. 176 ПКУ особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної фіскальної служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Тобто, у разі нарахування (виплати) доходів податковий агент повинен відобразити в податковому розрахунку такі виплачені доходи на користь всіх платників податків, в тому числі виплачені на користь самозайнятих осіб (фізичних осіб - підприємців та осіб, що проводять незалежну професійну діяльність).

Статтею 177 ПКУ регулюються особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПКУ (п. 177.8 ст. 177 ПКУ).

Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 N 49, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.02.2014 за N 228/25005 (далі - форма N 1ДФ). Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб суми, виплачені самозайнятій особі (п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, ст. 177 та 178 розділу IV ПКУ), відображаються у податковому розрахунку за формою N 1-ДФ під ознакою доходу "157".

Враховуючи наведене вище, фізична особа - підприємець є податковим агентом до доходів, які вона нараховує та виплачує самозайнятим особам. Якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності -підприємцям, податковий агент (фізична особа - підприємець) подає до державної фіскальної служби за місцем реєстрації податковий розрахунок за формою N 1-ДФ, де зазначає суму нарахованого і виплаченого доходу з ознакою доходу "157", проте податок на доходи фізичних осіб не утримується і не сплачується.

В.о. Голови М. В. Мокляк