ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
16.03.2015 р.

Справа N 826/19691/14

Про визнання незаконною та нечинною постанови в частині

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Кузьменка В. А., суддів: Амельохіна В. В., Кармазіна О. А., за участю секретаря - Калужського Д. О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа " до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови в частині.

Обставини справи:

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" (далі по тексту - позивач, КП "Тетіївтепломережа") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням подальших уточнень, просить визнати незаконною та нечинною з 01 листопада 2014 року постанову Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року N 217 в частині пунктів 8 - 19 затвердженого нею Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі N 826/19691/14 та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2015 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 05 березня 2015 року представник позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року N 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі по тексту - Порядок).

Пункт 2 Порядку визначає, що теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у гарантованого постачальника природного газу такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).

Згідно з пунктом 8 Порядку уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.

Відповідно до норм пунктів 9 - 19 Порядку передбачено розрахунок теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями для кожної категорії споживачів нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію; визначено порядок дій гарантованого постачальника щодо подання до Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (далі по тексту - Комісія) переліку теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та їх структурних підрозділів, які за відповідними договорами купують у гарантованого постачальника природний газ для виробництва теплової енергії; урегульовано порядок дій Комісія при отриманні розрахунків нормативів та дій уповноваженого банку щодо перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій; передбачено порядок розподілення коштів, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною організацією, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, залежно від характеру діяльності теплопостачальної організації; визначено формули нормативів перерахування коштів гарантованому постачальникові; порядок врахування коштів, перерахованих на спеціальні рахунки гарантованого постачальника за природний газ; визначено порядок дій у разі неподання теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями нормативів разом з довідками, зазначеними у пункті 9 цього Порядку, або подання їх з порушенням вимог цього Порядку та дії Комісії щодо включення нормативів до реєстру нормативів.

Позивач вважає постанову Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року N 217 в частині пунктів 8 - 19 затвердженого нею Порядку такою, що суперечить нормам частини третьої статті 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, оскільки перерахування коштів гарантованому постачальнику природного газу здійснюється відразу (одночасно) після розподілу банком коштів, які надходять на рахунок позивача, тобто це платіж має ознаки першочергового; оскаржувані норми Порядку не передбачають першочергового перерахування на поточний рахунок теплопостачальних організацій сум, необхідних для виплати заробітної плати та виконання податкового обов'язку; крім того, позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без аналізу регуляторного впливу, експертного висновку щодо регуляторного впливу проекту постанови, висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови, без протоколу узгодження пропозицій та довідки про погодження проекту постанови.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову зазначив, що оскаржувана постанова прийнята у межах повноважень Кабінету Міністрів України, не суперечить вимогам Законів України та не порушує прав позивача.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.

Зі змісту Порядку вбачається, що він визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу. та застосовуються до теплопостачальних та теплогенеруючих організацій.

Судом встановлено, що КП "Тетіївтепломережа" є теплопостачальною організацією, яка самостійно виробляє теплову енергію та надає послуги з централізованого опалення населенню, бюджетним організаціям, іншим споживачам, та, відповідно, наділене правом оскаржити норми Порядку у судовому порядку.

Оцінюючи оскаржувані норми Порядку на предмет їх законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Пунктом 4 Закону України від 10 квітня 2014 року N 1198-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" доповнено Закон України "Про теплопостачання" статтею 19-1 наступного змісту:

"Оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні організації в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації.

Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

На кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій.

Операції на поточних рахунках із спеціальним режимом використання не підлягають зупиненню".

Відповідно до розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 10 квітня 2014 року N 1198-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" доручено Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом зокрема: прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Таким чином, затвердження Порядку оскаржуваною постановою здійснено відповідачем на виконання норм Закону України від 10 квітня 2014 року N 1198-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" та норм статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання".

Досліджуючи норми оскаржуваного Порядку на відповідність їх нормам частини третьої статті 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, суд керується наступним.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Згідно з пунктом 36.3 статті 36 Податкового кодексу України податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, витрати на оплату працю та щодо виконання податкового обов'язку є першочерговими.

Разом з тим, аналізуючи норми пунктів 8 - 19 Порядку, суд не виявив невідповідності останніх вимогам частини третьої статті 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, зокрема у пунктах 8 - 19 Порядку не заперечується першочерговість здійснення витрат на оплату праці і на виконання податкового обов'язку та не встановлюється порядку сплати вказаних платежів.

Крім того, суд звертає увагу, що виходячи із норм пунктів 8 - 19 Порядку, нормативи перерахування коштів для усіх категорій споживачів в частині їх розподілу, тобто перерахування як на поточні рахунки теплопостачальної організації, так і на спеціальні рахунки гарантованого постачальника природного газу, затверджуються нормативними актами Комісії, а не Порядком.

Так, наприклад, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29 січня 2015 року N 72 "Про затвердження реєстру нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, на лютий 2015 року" затверджено Реєстр нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, на лютий 2015 року, відповідно до якого для КП "Тетіївтепломережа" визначено, що з 100 відсотків коштів, що підлягають розподілу за категорією "населення", 82,50 відсотків коштів перераховуються на поточні рахунки теплопостачальної організації (на рахунок позивача), 17,50 відсотків - на спеціальні рахунки гарантованого постачальника природного газу.

Наведене вказує, що грошові кошти, які надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій розподіляються та перераховуються як на рахунки позивача, так і на рахунки гарантованого постачальник природного газу, що у свою чергу, дозволяє здійснювати першочергові витрати на оплату працю та виконання податкового обов'язку.

Таким чином, доводи позивача про те, що норми пунктів 8 - 19 Порядку суперечать вимогам частини третьої статті 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, є помилковими та не підтверджуються документально.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням процедури, встановленої Законом України "Про засади державної регуляторної політики".

Так, за визначенням статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики" регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Як встановлено судом та визнається сторонами, оскаржувана постанова в частині затвердження Порядку є регуляторним актом.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачено, що громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання, мають право: подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду; у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів; подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" встановлено, що стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу; аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

За правилами статті 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п'ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

При цьому відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Процитовані норми Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" вказують, що прийняттю регуляторного акта обов'язкового мають передувати наступні етапи: 1) аналіз регуляторного впливу регуляторного акта; 2) повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта; 3) оприлюднення проекту регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу; 4) розгляд зауважень та пропозицій до проекту регуляторного акта.

Дослідивши процедуру прийняття оскаржуваної постанови, колегія суддів встановила, що проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" опублікований 24 червня 2014 року на сайті Міністерства енергетики та вугільної промисловості за посиланням http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/publish/article?art_id=244943774, тобто після прийняття оскаржуваної постанови, та без аналізу регуляторного впливу, та, відповідно, без врахування зауважень та пропозицій до проекту регуляторного акта. Доказів на спростування зазначеного відповідачем до суду не надано.

Наведене свідчить, що постанова Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року N 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" без здійснення аналізу регуляторного впливу та без врахування пропозицій і зауважень до проекту постанови, що суперечить принципам державної регуляторної політики та не відповідає порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, не дивлячись на відповідність змісту оскаржуваної постанови приписам Законів України, порушення процедури прийняття регуляторного акта безумовно свідчить про його незаконність.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року N 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" прийнята не у спосіб, що передбачений Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а тому є незаконною.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Кабінетом Міністрів України не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов КП "Тетіївтепломережа" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

1. Адміністративний позов Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року N 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу".

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя: В. А. Кузьменко

Судді:

В. В. Амельохін

О. А. Кармазін