Оплата праці сумісників
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 КЗпП України).
Отже, працівники мають право крім основного трудового договору, укладати такі договори з декількома роботодавцями та працювати не лише за основним місцем роботи, а й за сумісництвом. До того ж для роботи за сумісництвом отримувати згоду роботодавця за основним місцем роботи не потрібно.
Що таке сумісництво та як воно оформлюється роботодавцем?
Законодавство дає право працівнику самостійно визначати, яке місце роботи буде для нього основним, а яке - сумісництвом.
Сумісництво - це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час.
Працювати на умовах сумісництва працівники можуть як на тому ж підприємстві (внутрішнє сумісництво), так і на іншому підприємстві (зовнішнє сумісництво) у вільний від основної роботи час.
Законодавство про працю не дає чіткого визначення, що таке основна робота, а що - сумісництво, натомість у п. 1.1 Інструкції N 58 встановлено, що трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Робота за сумісництвом, яка оформлена у встановленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом (п. 2.14 Інструкції N 58).
Також запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
У Листі N 36-298 Мінпраці України стверджує, що якщо працівник не має основного місця роботи, він не може бути прийнятий на роботу за сумісництвом.
Покарати роботодавця, який працевлаштував за сумісництвом працівника, у якого немає основного місця роботи, неможливо сьогодні. В той же час, неправильне оформлення трудових відносин може спричинити за собою проблеми в майбутньому, зокремаз оплатою листків непрацездатності.
Робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних підставах (п. 14 Постанови N 13).
Якщо ж студент, який навчається за денною формою навчання або аспірант ніде не працює, то робоче місце, на яке він працевлаштовується, буде його основним місцем роботи. Тобто при прийомі на роботутакий студент повинен буде надати роботодавцеві трудову книжку. Якщо ж він працевлаштовується вперше і не має трудової книжки, підприємство зобов'язане оформити йому трудову книжку протягом 5 днів з дня прийняття на роботу (ч. 3 ст. 48 КЗпП України).
При влаштуванні фізичної особи - підприємця найманим працівником до фізичної чи юридичної особи його потрібно приймати як на основну роботу, а не за сумісництвом. Справа в тому, що, здійснюючи підприємницьку діяльність, фізична особа не перебуває сама з собою в трудових відносинах, тому воно може бути прийнята на роботу на умовах сумісництва, тільки в тому випадку, якщо така фізична особа-підприємець вже працює за трудовим договором у іншого роботодавця і на нього ведеться трудова книжка.
Нерідко на практиці плутають внутрішнє сумісництво з суміщенням. Суміщення професій (посад) - це виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи у межах робочого часу за основною роботою на одному і тому ж підприємстві (ст. 105 КЗпП України).
Обмеження на роботу за сумісництвом
Обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути встановлені (ч. 2 ст. 21 КЗпП України):
- чинним законодавством;
- положеннями колективного договору;
- угодою сторін. Наприклад, обмеження щодо сумісництвата суміщення з іншими видами діяльності передбаченні в ст. 25 Закону про запобігання корупції.
Крім того, заборона на роботу за сумісництвом встановлена п. 4 Положення N 43 для керівників державних підприємств, установ, організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхніх заступників (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності). Перелік робіт, які не є для даних працівників державних підприємств, установ, організацій сумісництвом, наведено в додатку до Положення N 43.
Оплата праці робітників-сумісників
Оплата праці сумісникам провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (ст. 102-1 КЗпП України), а тому місячний заробіток сумісника може бути менше мінімальної заробітної плати.
Однак в умовах нормальної тривалості робочого часу заробітна плата такого працівника повинна бути не нижче встановленого законодавством рівня мінімальної заробітної плати. Аналогічне правило діє і для відрядників: відрядні розцінки працівників-сумісників повинні бути встановлені таким чином, щоб при виконанні місячної норми оплата праці працівника складала не менше мінімальної заробітної плати.
Робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі (абзац 2 п. 16 Постанови N 13).
Оплата днів відрядження. Чинне законодавство не встановлює обмежень щодо можливості направлення у відрядження сумісників. Причому працівника може бути направлено у відрядження як з основного місця роботи, так і з роботи за сумісництвом, або одночасно з двох підприємств.
Якщо працівник, який має декілька місць роботи, відряджається тільки з одного підприємства, то період відрядження оплачується з урахуванням вимог ст. 121 КЗпП України лише на тому підприємстві, яке його відрядило. На інших підприємствах працівник на період відрядження може взяти відпустку без збереження заробітної плати (ст. 26 Закону про відпустки) чи іншу відпустку, передбачену Законом про відпустки.
При визначенні денного заробітку враховуються всі елементи заробітної плати, які сумісник отримує в місяці, в якому його направили у відрядження: оклад, доплати, надбавки, премії, суми індексації. При цьому порівняльні розрахунки необхідно здійснювати виходячи з повного робочого місяця.
Оплата праці сумісника за виконану за період перебування у відрядженні роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. При цьому розмір такої оплати праці не може бути нижче середнього заробітку (ст. 121 КЗпП України).
Відпустки. Працівник, який уклав трудовий договір на умовах сумісництва, має право на оплачувану щорічну основну відпустку на роботі за сумісництвом повної тривалості. Тривалість щорічної основної відпустки, яка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, має бути не менше ніж 24 календарні дні (ст. 75 КЗпП України та ст. 6 Закону про відпустки).
За бажанням працівника щорічна відпустка за місцем роботи за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Причому в такому разі працівник має право на щорічну відпустку повної тривалості за місцем роботи за сумісництвом до настання шестимісячного строку безперервної роботи в перший рік роботи на цьому підприємстві (п. 6 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки).
Якщо тривалість відпустки за основним місцем роботи перевищує тривалість відпустки за сумісництвом, то за бажанням сумісника йому надається відпустка без збереження заробітної плати на підставі п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки.
Право на щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці виникаєупрацівникатільки у випадку, коли час його фактичної зайнятості в таких умовах становить не менше половини тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії чи посади.
Оплата листків непрацездатності сумісникам. Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах в разі роботи за сумісництвом є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи.
Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) застраховані особи, зазначені в абзаці 6 ч. 1 ст.25 Закону N 1105, додають копії відповідних посвідчень або інші документи, які підтверджують право на пільгу.
У загальному порядку при розрахунку допомоги з тимчасової втрати працездатності зовнішньому суміснику середньоденна (середньогодинна) заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати за сумісництвом, з якої сплачувався ЄСВ, на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у відповідному періоді розрахункового періоду за основним місцем роботи. Якщо в місяці (місяцях) розрахункового періоду загальна сума нарахованої заробітної плати перевищить максимальну величину бази нарахування ЄСВ, до розрахунку середньої заробітної плати за місцем роботи за сумісництвом береться різниця між цією величиною та зарплатою за основним місцем роботи.
Якщо працівник є внутрішнім сумісником, то підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності за обома місцями роботи буде оригінал листка непрацездатності.
Індексація доходів сумісників. За загальним правилом спочатку індексуються доходи працівника за основним місцем роботи, а потім - дохід, отриманий ним за сумісництвом. Загальний індексований дохід, отриманий за основним місцем роботи та за сумісництвом, не повинен перевищувати розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (1218 грн. у 2015 році). Для проведення індексації заробітної плати за сумісництвом працівник повинен надати довідку з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проін-дексованого доходу.
Оподаткування заробітної плати. Оподаткування сумісника здійснюється в загальному порядку: на неї нараховується та з неї утримується ЄСВ, а також утримується військовий збір (1,5%) та ПДФ0 (15% чи 20%). Для сумісників базою нарахування ЄСВ є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру.
Податкова соціальна пільга (ПСП) застосовується до доходу у вигляді зарплати, нарахованого платнику податків протягом звітного місяця тільки за одним місцем його нарахування(виплати), яке платник податків вибирає самостійно шляхом подання заяви про самостійне обрання місця застосування ПСП одному зі своїх роботодавців (підпункти 169.2.1 та 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 розд. IV ПК України). Отже, якщо працівник не користується ПСП за основним місцем роботи, то він може подати заяву на її застосування за місцем роботи за сумісництвом.
Список використаних документів
КЗпП України - Кодекс законів про працю України
Закон N 1105 - Закон України від 23.09.1999 г. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції від 28.12.2014 p. N 77-VIII
Закон про відпустки - Закон України від 15.11.1996 р. N 504/96-ВР "Про відпустки"
Закон про запобігання корупції- Закон України від 14.10.2014 p. N 1700-VII "Про запобігання корупції"
Інструкція N 58 - Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 р. N 58
Положення N 43 - Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мінфіну, Мін'юсту України від 28.06.1993 р. N 43
Постанова N 13 - Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"
Лист N 36-298 - Лист Мінпраці України від 13.10.2004 г. N 36-298 "Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій"
"Консультант бухгалтера" N 6 (778) 16 березня 2014 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)