ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
16.12.2014 р. N 826/17772/14

Про визнання незаконною та нечинною постанови в частині

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Погрібніченка І. М., суддів - Іщука І. О., Шулежка В. П., при секретарі судового засідання - Білоус А. С. (за участю представників: позивача 1 - Г. М. С., позивача 2 - М. В. С., позивача 3 - Ч. С. І., позивача 4 - Ц. Ю. Г., позивача 5 - Ж. А. П., позивача 6 - Д. Д. С., К. О. В., позивача 7 - К. В. О., позивача 8 - Б. О. Ю., позивача 9 - Ч. І. В., Д. О. М., позивача 10 - Н. О. М., відповідача - Ж. М. С., третьої особи 1 - Б. О. В., К. В. В., третьої особи 2 - А. О. М., Т. С. В.) розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом: 1. Приватного акціонерного товариства "ПРИРОДНІ РЕСУРСИ", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДНИЙ ГЕОЛОГІЧНИЙ СОЮЗ", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБ-ГАЗ", 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСАГАЗ", 5. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ", 6. Приватного акціонерного товариства "НАФТОГАЗВИДОБУВАННЯ", 7. Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", 8. Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", 9. Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ", 10. Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОАЗОТ" до Кабінету Міністрів України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського", про визнання незаконною та нечинною постанови в частині.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 грудня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулися Приватне акціонерне товариство "ПРИРОДНІ РЕСУРСИ" (далі - позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "СХІДНИЙ ГЕОЛОГІЧНИЙ СОЮЗ" (далі - позивач 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "КУБ-ГАЗ" (далі - позивач 3), Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИСАГАЗ" (далі - позивач 4), Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ" (далі - позивач 5), Приватне акціонерне товариство "НАФТОГАЗВИДОБУВАННЯ" (далі - позивач 6), Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" (далі - позивач 7) (далі разом - позивачі) з адміністративним позовом про визнання незаконними та нечинними пункти 1 - 4 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМ України, відповідач) N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" (далі - постанова N 647) з дати її офіційного оприлюднення - 29 листопада 2014 року.

Водночас, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року відкрито провадження у справі N 826/18943/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (далі - позивач 9) про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" в частині пункту 1, пункту 2, пункту 4 та додатка до постанови Кабінету Міністрів України N 647 від 26 листопада 2014 року.

Також ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року було відкрито провадження у справі N 826/18994/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОАЗОТ" (далі - позивач 10) про визнання незаконною та нечинною з дня набрання чинності постанову Кабінету Міністрів України N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" в частині окремих її положень, а саме:

- в частині абзаців першого та другого пункту 1, пунктів 2, 4 оскаржуваної постанови;

- в частині включення ПАТ "ДНІПРОАЗОТ" (код згідно ЄДРПОУ 05761620) у Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств, який є додатком до оскаржуваної постанови, і поширення дії оскаржуваної станови на ПАТ "ДНІПРОАЗОТ".

Окрім цього, 04 грудня 2014 року ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у праві N 826/19061/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" (далі - позивач 8) про визнання незаконною та нечинною з дня набрання чинності постанову Кабінету Міністрів України N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами".

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" в частині пункту 5 (п'ять) постанови Кабінету Міністрів України N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами", яким визнаються такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається, залишено без розгляду.

Вказані вище адміністративні справи було об'єднано в одне провадження та присвоєно їм N 826/17772/14.

В судових засіданнях представники позивачів позовні вимоги повністю підтримали та просили їх задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог позивачі 1 - 8 посилалися на те, що оскаржувана постанова є незаконною та такою, що порушує їх права, оскільки приймаючи постанову N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами", яка регламентує питання купівлі-продажу газу природного певними компаніями, які є суб'єктами ринку природного газу в Україні, Кабінет Міністрів України перевищив свої повноваження та здійснив незаконне втручання в господарські відносини, які склалися між такими суб'єктами, перелік яких міститься в Додатку до вказаної постанови та їх постачальниками, та в свою чергу, у господарські відносини між газопостачальними підприємствами - постачальниками.

Отже, відповідачем порушено приписи статті 6 Господарського кодексу України, яка декларує такий принцип господарювання в Україні як "заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини", а також інші принципи господарювання, визначені вказаною статтею.

Незаконність такого втручання та незаконність оскаржуваної постанови випливає також з того, що в даний час відносини суб'єктів ринку природного газу в Україні регламентовані Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", положення якого фактично змінені оскаржуваною постановою N 647.

Окрім цього, на їх думку відповідач, приймаючи оскаржувану постанову порушив ряд приписів чинного законодавства та міжнародних договорів за відсутності наданих йому повноважень на прийняття відповідної постанови.

Позивач 8 - Товариство з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" в обґрунтування позовних вимог зазначав, що постанова N 647 є незаконною та нечинною, оскільки вона не відповідає Конституції України, Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, який ратифікований Законом України N 2787-VI від 15.12.2010 року, Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України, Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" є такою, що видана з перевищенням повноважень відповідача, наданих Основним Законом та Законом "Про Кабінет Міністрів України".

Зокрема, позивач 8 зазначає, що відповідно до оскаржуваної постанови газорозподільні та газотранспортні підприємства зобов'язані здійснювати транспортування газу лише з ресурсів НАК "Нафтогаз України", чим протиправно відмовлено позивачу-постачальнику в доступі до Єдиної газотранспортної системи України. Оскаржуваною постановою Оператор ЄГТСУ зобов'язаний приймати планові розподіли лише від НАК "Нафтогаз України".

При цьому, позивач 8 зазначає, що НАК "Нафтогаз України", будучи звичайним суб'єктом господарювання, отримав неконкурентні переваги, оскільки відповідно до п. п. 21, 22 Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 747 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. N 724), засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України.

А тому, відповідач зобов'язавши оскаржуваною постановою укласти договір з НАК "Нафтогаз України", порушив права позивача, втрутився в його господарську діяльність, надав конкурентні переваги та поставив в привілейоване становище НАК "Нафтогаз України".

Позивач 9 - Публічне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ" в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржувана постанова в частині п. 1, 2, 4 та додатка до цієї постанови є незаконною та повинна бути скасована, оскільки суперечить Конституції України та законам України.

Зокрема, як зазначав позивач 9, оскаржуваною постановою порушено його конституційне право на підприємницьку діяльність та закріплені законом принципи підприємницької діяльності, оскільки п. 1 вказаної постанови, заборонено позивачеві здійснювати купівлю природного газу у будь-яких інших суб'єктів, крім НАК "Нафтогаз України", а п. 2 - позбавлено права використовувати природний газ з інших ресурсів, ніж ресурси НАК "Нафтогаз України", тобто, зокрема, його позбавлено права використовувати природний газ, що знаходиться у власності позивача.

Окрім цього, позивач 9 також звертав увагу, що відповідачем було прийнято постанову N 647 з перевищенням наданих йому повноважень.

Позивач 10 - Публічне акціонерне товариство "ДНІПРОАЗОТ" в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що постанова N 647 порушує його права та інтереси, як споживача природного газу та самостійного суб'єкта господарювання.

Зокрема, позивач 10 зазначав, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову не мав права втручатися у його підприємницьку діяльність, як суб'єкта господарювання, шляхом встановлення обмеження у виборі постачальників природного газу під час його споживання.

Крім того, запровадивши постановою N 647 обмеження у виборі постачальника природного газу та примушення Позивача до укладення договорів купівлі-продажу природного газу у вищенаведений період виключно з НАК "Нафтогаз України", у діях відповідача безумовно наявні ознаки дискримінації у відношенні до ПАТ "ДНІПРОАЗОТ", що є неприпустимо з огляду на вимоги ст. 31 Господарського кодексу України.

Також неправомірним є зобов'язання та наділення обласних державних адміністрацій повноваженнями щодо вжиття заходів до укладення ПАТ "ДНІПРОАЗОТ" договорів купівлі-продажу природного газу виключно з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".

Таким чином, враховуючи викладене вище, на думку позивача 10, постанова N 647, в частині її абзаців першого та другого пункту 1, пунктів 2, 4 та в частині включення ПАТ "ДНІПРОАЗОТ" (код згідно ЄДРПОУ 05761620) у Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств, який є додатком до постанови N 647, є дискримінаційним актом у відношенні ПАТ "ДНІПРОАЗОТ", грубо порушує правові засади свободи підприємницької діяльності, свідчить про незаконне втручання відповідача, як органа державної влади, у господарські відносини позивача в порушення вимог ст. ст. 13, 19 Конституції України, ст. ст. 5, 6, 8, 12, 18, 19, 25, 31 Господарського кодексу України.

Представник відповідача - Кабінету Міністрів України проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята в межах наданих повноважень, та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Представники третьої особи 1 - Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" проти задоволення адміністративного позову заперечували, посилаючись на те, що оскаржувана постанова ґрунтується на нормах чинного законодавства та скасуванню не підлягає.

Представники третьої особи 2 - Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" позовні вимоги підтримали та просили суд постанову КМ України N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" скасувати, як таку, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив:

26 листопада 2014 року КМ України прийнято постанову N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами", якою було визначено обов'язок з 1 грудня 2014 р. по 28 лютого 2015 р. державних підприємств та підприємств, зазначених у додатку, здійснювати закупівлю природного газу виключно у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та зобов'язано газорозподільні та газотранспортні підприємства здійснювати його транспортування для таких споживачів виключно з ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Вказана постанова набула чинності з дня її офіційного опублікування в Урядовому кур'єрі N 223 від 29.11.2014 року та внесена до Єдиного державного реєстру нормативних актів 01.12.2014 за N 6358.

Незгода позивачів з вказаною постановою, як такою, що порушує їх права, обов'язки та законні інтереси, обумовила їх звернутися до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами позивачів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

При цьому ст. 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 року N 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Водночас, правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу регулюються Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" від 08.07.2010 року N 2467-VI (далі - Закон N 2467-VI).

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону N 2467-VI суб'єкт ринку природного газу - власник природного газу, газодобувне, газорозподільне, газотранспортне підприємство (оператор), замовник, постачальник, споживач та інші фізичні або юридичні особи, відносини між якими встановлюються на підставі договорів.

Частиною першою ст. 7 Закону N 2467-VI передбачено, що суб'єкти ринку природного газу мають рівні права доступу до Єдиної газотранспортної системи України.

Згідно ст. 8 Закону N 2467-VI до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування у відносинах із суб'єктами ринку природного газу відповідно до законодавства належать:

1) забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

2) забезпечення участі в розробленні та погодженні планів перспективного розвитку газопроводів на відповідній території;

3) сприяння розвитку газорозподільних мереж;

4) забезпечення участі у формуванні та затвердженні переліку підприємств, які в період сезонного похолодання переводяться на роботу з використанням резервних видів палива;

5) забезпечення дотримання вимог законодавства України у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у процес регулювання режиму постачання, транспортування, зберігання, розподілу, споживання і припинення споживання природного газу.

Аналогічні норми містяться і в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 року N 959-XII, зокрема ч. 10 ст. 5 якого передбачено, що втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Відповідно до ст. 9 Закону N 2467-VI ринок природного газу функціонує на конкурентних засадах, за винятком діяльності суб'єктів природних монополій.

Діяльність суб'єктів ринку природного газу провадиться на принципах:

1) вільного вибору постачальників природного газу;

2) вільної торгівлі природним газом, у тому числі на аукціонах і біржах, а також шляхом проведення тендерів на постачання природного газу, крім випадків, визначених статтею 10 цього Закону;

3) регулювання рівнів тарифів на транспортування, розподіл, постачання, зберігання, закачування та відбір природного газу;

4) забезпечення рівних можливостей для доступу до Єдиної газотранспортної системи України та підземних сховищ газу, в тому числі новозбудованих газопроводів;

5) рівності прав на купівлю-продаж природного газу та провадження зовнішньоекономічної діяльності;

6) добросовісної конкуренції між учасниками ринку природного газу в умовах рівних прав та можливостей;

7) недопущення дій, спрямованих на спричинення збитків іншим суб'єктам ринку;

8) відповідальності суб'єктів ринку за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів;

9) додержання національних стандартів, норм і правил усіма суб'єктами ринку природного газу, діяльність яких пов'язана з управлінням системами та видобутком, транспортуванням, розподілом, зберіганням, постачанням і споживанням природного газу;

10) забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу;

11) захисту навколишнього природного середовища та раціонального використання енергоресурсів.

Суб'єкти ринку природного газу провадять свою діяльність на підставі договорів (контрактів), що укладаються відповідно до законодавства.

При цьому, суд зазначає, що права та обов'язки споживачів закріплено ст. 19 Закону N 2467-VI, відповідно до п. 1 ч. 1 якої передбачено, що споживач має право на вільний вибір постачальника.

В той час права та обов'язки постачальників закріплено ст. 20 вказаного Закону, відповідно до ч. 1 якої, постачальники мають право на доступ до Єдиної газотранспортної системи України, вільний вибір продавця ресурсу природного газу та на отримання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами, газорозподільними мережами, послуг із закачування, відбору, зберігання у підземних сховищах газу згідно з умовами укладених договорів та законодавством.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, зокрема, відповідно до її п. 1, 2, 3 КМ України установлено, що з 1 грудня 2014 р. по 28 лютого 2015 р. промислові, енергогенеруючі та теплогенеруючі (в частині промислових обсягів газу) підприємства, що зазначені в додатку вказаної постанови, а також підприємства з державною формою власності, що використовують природний газ для промислових потреб здійснюють закупівлю природного газу виключно у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"; газорозподільні та газотранспортні підприємства здійснюють транспортування природного газу вказаним вище підприємствам лише з ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та в обсягах, підтверджених в установленому порядку.

Вказаними пунктами також передбачено, що закупівля в інших постачальників природного газу заборонена, а планові розподіли природного газу для промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств, зазначених у додатку до цієї постанови, з ресурсів інших, ніж ресурси Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", не приймаються.

Вказане свідчить про порушення відповідачем при прийнятті постанови N 647 від 26.11.2014 року норм Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема, принципу вільного вибору постачальників природного газу, вільної торгівлі природним газом, добросовісної конкуренції між учасниками ринку природного газу в умовах рівних прав та можливостей, недопущення дій, спрямованих на спричинення збитків іншим суб'єктам рику, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу, тощо.

Окрім цього, суд зазначає, що правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин регулюються Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 року N 2210-III (далі - Закон N 2210-III).

Статтею 15 вказаного Закону передбачено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців; будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Частиною третьою ст. 15 Закону N 2210-III вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Отже, наділивши, оскаржуваною постановою, обласні державні адміністрації повноваженнями щодо вжиття відповідно до законодавства заходів до укладення промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами, зазначеними у додатку до цієї постанови, договорів купівлі-продажу природного газу виключно з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", відповідач вийшов за межі ч. 2 ст. 8 Закону N 2467-VI, якою чітко встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у процес регулювання режиму постачання, транспортування, зберігання, розподілу, споживання і припинення споживання природного газу. Вказане в свою чергу свідчить про наділення обласних державних адміністрацій повноваженнями на вчинення антиконкурентних дій.

При цьому суд також звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року N 1160-IV (далі - Закон N 1160-IV) державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею третьою Закону N 1160-IV передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 року N 794-VII акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". У той же час, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону N 1160-IV регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Суд зазначає, що оскаржувана постанова за своїм змістом є регуляторним актом, а отже на вказану постанову поширюються всі положення вказаного закону стосовно порядку прийняття регуляторних актів, оприлюднення їх проектів, проведення обговорення, внесення зауважень до проекту тощо.

При цьому відповідно до ст. 5 Закону N 1160-IV забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає:

- встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів;

- підготовку аналізу регуляторного впливу;

- планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів;

- оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

- відстеження результативності регуляторних актів;

- перегляд регуляторних актів;

- систематизацію регуляторних актів;

- недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти;

- викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта;

- оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону N 1160-IV кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

Частиною першою ст. 25 Закону N 1160-IV передбачено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

- відсутній аналіз регуляторного впливу;

- проект регуляторного акта не був оприлюднений;

- проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом;

- щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про прийняття та розроблення проекту оскаржуваної постанови, так само як не надано і доказів погодження проекту вказаної постанови Держпідприємництвом України та його оприлюднення.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.93 року N 3659-XII Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Частиною третьою ст. 20 вказаного Закону передбачено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Доказів погодження до прийняття оскаржуваної постанови з Антимонопольним комітетом України також не надано.

Окрім цього, суд також звертає увагу, що вказана постанова суперечить ряду норм міжнародних договорів, учасником яких є Україна.

Зокрема, Угоді про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами, вчиненої в частині політичних положень 21 березня 2014 та в частині торговельно-економічних і галузевих положень 27 червня 2014 року, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року N 1678-VII, відповідно до ч. 1 ст. 271 якої передбачено, що митні збори і кількісні обмеження на імпорт і експорт енергетичних товарів, і всі заходи, що мають еквівалентну дію, мають бути заборонені між Сторонами.

Суд зазначає, що механізми впливу на господарську діяльність, передбачені у постанові N 647, мають розглядатися як заходи, що мають еквівалентну до кількісних обмежень дію, оскільки вони унеможливлюють фактичне здійснення торговельної діяльності у сфері газопостачання між європейськими постачальниками та українськими покупцями газу.

Також відповідачем не було враховано при прийнятті оскаржуваної постанови Договір до Енергетичної Хартії та Протокол до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів, ратифікований в Україні Законом від 6 лютого 1998 року N 89/98-ВР.

Відповідно до положень статті 3 сторони співпрацюють з метою надання допомоги у доступі до міжнародних ринків на комерційних умовах та, в цілому, з метою розвитку відкритого та конкурентного ринку енергетичних матеріалів і продуктів.

При цьому частина 1 статті 6 Договору визначає, що кожна із сторін докладає зусилля з метою зменшення ринкових диспропорцій та перешкод для конкуренції в господарській діяльності в енергетичному секторі (тобто в діяльності, що має відношення до розвідки, видобування, переробки, виробництва, зберігання, транспортування по суші, передачі, розподілу, торгівлі, збуту чи продажу енергетичних матеріалів та продуктів, за виключенням тих, що включені у додаток N 1 чи тих, що відносяться до подачі тепла багатьом споживачам (ч. 5 статті 1)).

Водночас, суд також зазначає, що відповідно до Закону України від 10 квітня 2008 року N 250-VI "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі" Верховна Рада України ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (надалі - ГАТТ).

Таким чином, ГАТТ, як міжнародна угода, яка ратифікована Верховною Радою України, є невід'ємною частиною національного законодавства України.

Частиною 1 cтатті XI ГАТТ передбачено, що ніякі заборони чи обмеження, крім мита, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.

Винятки з цього загального правила, передбаченого статтею XI ГАТТ, встановлені у частині 2 cтатті XI ГАТТ, відповідно до якої положення пункту 1 цієї статті не повинні поширюватися на:

a) Заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони;

b) Заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв'язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі;

c) Обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі (*) необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є:

i) обмежити кількості подібного вітчизняного товару, які дозволяється реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, кількості подібного вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар; або

ii) усунути з ринку тимчасовий надлишок подібного вітчизняного товару або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або

iii) обмежити кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється виробляти, виробництво якого прямо залежить, цілком чи здебільшого, від імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно незначне.

Будь-яка сторона, яка застосовує обмеження щодо імпорту будь-якого товару відповідно до підпункту "c" цього пункту, повинна надавати публічне повідомлення про загальну кількість чи вартість товару, які дозволяється імпортувати протягом певного періоду часу у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості. Крім того, будь-які обмеження, які застосовуються відповідно до викладеного вище пункту "i", не повинні зменшувати загальний обсяг імпорту відносно загального обсягу вітчизняного виробництва порівняно з тим співвідношенням, яке можна було б обґрунтовано передбачити між цими двома параметрами за відсутності обмежень. При визначенні такого співвідношення сторона повинна приділити належну увагу співвідношенню, яке переважало протягом попереднього репрезентативного періоду, а також будь-яким особливим факторам (*) які могли б вплинути чи які можуть впливати на торгівлю відповідним товаром.

У той же час, суд констатує, що жоден із зазначених винятків не підлягає застосуванню у випадку із введенням обмежень відповідно до оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що пункти 1 - 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств" не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку із чим є незаконними і нечинними з 29.11.2014 року.

За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 11 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивачів всі здійснені ними документально підтверджені витрати по сплаті судового збору з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158 - 163, ст. 167, ст. 171, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "ПРИРОДНІ РЕСУРСИ", Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДНИЙ ГЕОЛОГІЧНИЙ СОЮЗ", Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБ-ГАЗ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСАГАЗ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ", Приватного акціонерного товариства "НАФТОГАЗВИДОБУВАННЯ", Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ", Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОАЗОТ" задовольнити повністю.

2. Визнати незаконними і нечинними пункти 1 - 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств" з 29 листопада 2014 року.

3. Зобов'язати Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь позивачів понесені ними витрати по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий, суддя: І. М. Погрібніченко

Судді:

І. О. Іщук

В. П. Шулежко