ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
19.03.2014 р. N 826/1014/14

Про скасування постанови

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є. В.; судді Амельохіна В. В., судді Федорчука А. Б., при секретарі Мальчик І. Ю. (за участю сторін: позивача 1 - ОСОБА_1, позивача 2 - ОСОБА_2, представника позивача 1 - ОСОБА_3, представника позивача 2 - ОСОБА_4, представника відповідача - С. О. В., представника третьої особи - К. Л. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України (за участю третьої особи Міністерства внутрішніх справ України) про скасування постанови, встановив:

Позивачі звернулись до суду з позовом до Кабінету Міністрів України за участю третьої особи Міністерства внутрішніх справ України про скасування постанови, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що на час ухвалення оскаржуваної постанови відповідачем не існувало Указу Президента України про введення надзвичайного стану чи воєнного стану на території України або в окремих її місцевостях. При прийнятті постанови відповідач перевищив свої повноваження, оскільки обмеження фізичних осіб у здійсненні права на пересування можливе лише на підставі закону. Таким чином, відповідач обмежує громадян у свободі пересування територією України. Окрім того, відповідачем був порушений порядок прийняття постанов Кабінету Міністрів України.

В позовній заяві позивачі просять суд визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 22 січня 2014 року N 12 "Про затвердження Порядку проведення додаткових заходів захисту безпеки громадян".

Оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта опубліковано в Офіційному віснику України 2014, N 20.

В судовому засіданні позивачі та їх представники позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд прийняти рішення відповідно до закону.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовував наступним. Постанова від 22.01.2014 р. N 12, що визначає механізм проведення органами внутрішніх справ додаткових заходів із забезпечення прав і свобод людини і громадянина та нормального функціонування органів державної влади України у разі наявності інформації про можливі порушення громадського порядку, загрози вчинення екстремістських дій, порушення законодавства під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, прийнята відповідно до Закону України "Про міліцію", яким і визначені основні завдання та права міліції з виконання покладених на неї обов'язків з охорони і забезпечення громадської безпеки та порядку, а також запобіганню вчинення злочинів та правопорушень.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників позивача, представника відповідача, представника третьої особи, суд дійшов наступних висновків:

Кабінетом Міністрів України 22.01.2014 р. прийнято постанову за N 12 "Про затвердження Порядку проведення додаткових заходів захисту безпеки громадян". Вказаною постановою затверджено Порядок проведення додаткових заходів захисту безпеки громадян, який визначає механізм проведення органами внутрішніх справ додаткових заходів, пов'язаних із забезпеченням прав і свобод людини і громадянина та нормального функціонування органів державної влади України.

За змістом Порядку встановлено, що органи внутрішніх справ у разі наявності інформації про можливі порушення громадського порядку, загрози вчинення екстремістських дій, порушення законодавства під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій проводять такі додаткові заходи з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина та нормального функціонування органів державної влади України: тимчасове обмеження руху транспортних засобів на вулицях, дорогах, об'єктах (територіях); тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти. Додаткові заходи не розповсюджуються на мешканців, працівників закладів, підприємств, установ та організацій, службові транспортні засоби, транспортні засоби спеціалізованого та спеціального призначення тощо. Додаткові заходи проводяться та припиняються за рішенням відповідного керівника органу внутрішніх справ. Інформація про проведення додаткових заходів доводиться до відома населення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно статті 13 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеною резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Відповідно до статті 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Україною, кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

За змістом ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Крім того, ст. 270 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно до статті 273 Цивільного кодексу України органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

Згідно п. п. 1, 4 ст. 313 Цивільного кодексу України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (ст. 2 Закону України від 11.12.2003 N 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").

Відповідно до ст. 16 Закону України від 16.03.2000 N 1550-III "Про правовий режим надзвичайного стану" Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи: 1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан; 2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; 3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства; 4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; 5) заборона страйків; 6) примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб.

Згідно зі ст. 3 Закону N 1550 правовою основою введення надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Згідно п. 6 ст. 15 Закону України від 06.04.2000 N 1647-III "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військовому командуванню надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, а якщо це неможливо, - самостійно запроваджувати та здійснювати такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що на момент прийняття оскаржуваної постанови на території України не вводились положення надзвичайного чи воєнного стану.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається наділення повноваженнями працівників органів внутрішніх справ щодо тимчасового обмеження руху транспортних засобів на вулицях, дорогах, об'єктах (територіях) та тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.90 N 565-XII "Про міліцію" (далі - Закон N 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

За змістом п. 20, 21 ст. 11 Закону N 565 міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана: відповідно до своєї компетенції тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об'єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров'я людей; обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців, при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров'ю людей, рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг; оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам, наявність поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на транспортний засіб.

Виходячи з аналізу даних правових норм, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова суперечить нормам чинного законодавства, якими чітко встановлено право органів міліції обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів виключно на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг, а не обмеження руху транспортних засобів на вулицях та дорогах, як визначено оскаржуваною постановою.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, підставами для застосування Порядку є наявність в органах внутрішніх справ інформації про можливі порушення громадського порядку, загрози вчинення екстремістських дій, порушення законодавства під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

За змістом ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.04.2001 N 4-рп/2001 "У справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання)" положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.

Згідно ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Відповідно до статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Україною, визначено, що визнається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними демократичному суспільству в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

Таким чином, застосування заходів, передбачених Порядком під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, суперечить нормам законодавства України, оскільки обмеження щодо реалізації права громадян збиратися мирно може встановлюватися судом і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Кабінетом Міністрів України не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 94, 158 - 163 КАС України, суд постановив:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 22 січня 2014 року N 12 "Про затвердження Порядку проведення додаткових заходів захисту безпеки громадян".

Судові витрати в сумі 73,08 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий, суддя Є. В. Аблов

Суддя: В. В. Амельохін

Суддя: А. Б. Федорчук