ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
18.03.2014 р.

N 826/19034/13-а

Про визнання нечинним положення
Порядку видачі, продовження дії та анулювання
дозволу на застосування праці іноземців
та осіб без громадянства

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Добрянської Я. І., суддів - Власенкової О. О., Кротюка О. В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Громадянина Сирії ОСОБА_1, Громадянина Сирії ОСОБА_2, Громадянина Сирії ОСОБА_3, Громадянина Сирії ОСОБА_4, ОСОБА_5 до відповідача - Кабінету Міністрів України, третя особа на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України, про визнання нечинним положення Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 р., в частині абзацу 6 пункту 2, пункту 8, пункту 20 (за участю представників сторін: від позивачів - ОСОБА_6 (договори про надання правової допомоги від 20.11.2013 р. N КН 13212-1, N КН 12572-1, N КН 12633-1, N КН 12247-1, N 12719-1), від відповідача - С. О. В. (довіреність [...]), від третьої особи - Г. В. С. (довіреність [...])).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.03.2014 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи:

Позивачі: громадянин Сирії ОСОБА_1, громадянин Сирії ОСОБА_2, громадянин Сирії ОСОБА_3, Громадянин Сирії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Кабінету Міністрів України про визнання нечинним положення Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 р., в частині абзацу 6 пункту 2, пункту 8, пункту 20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2013 р. головуючим суддею Добрянською Я. І. було відкрито провадження в адміністративній справі N 826/19034/13-а, та призначено попереднє судове засідання на 28.01.2014 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2014 р. було залучено до розгляду адміністративної справи N 826/19034/13-а третю особу на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України та відкладено попередній розгляд справи на 13.02.2014 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2014 р. було закінчено підготовче провадження у справі N826/19034/13-а та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.

В судовому засіданні 18.03.2014 р. представник позивачів позовні вимоги підтримав повністю та просив суд:

- визнати незаконними та нечинними положення Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 р., а саме: абзацу 6 пункту 2, пункту 8, пункту 20.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивачів послався на те, що оскаржуваними положеннями нормативно-правового акта Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 р., а саме: абзацом 6 пункту 2, пунктом 8 та пунктом 20 останнього визначено занадто короткий строк, на який видається дозвіл на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, що порушує права та інтереси позивачів, які шукають притулку та працевлаштування на території України, відповідно до чого, на думку представника позивачів, такі положення оскаржуваного нормативно-правового акта мають бути визнані незаконними та нечинними, які такі, що порушують міжнародні зобов'язання Держави України щодо забезпечення біженцям якомога ширшого користування основними правами та свободами, в даному випадку правом на працевлаштування.

Відповідачем, в свою чергу, були подані письмові заперечення на позовну заяву, та в судовому засіданні 18.03.2014 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог позивачів також заперечив, наголосивши на тому, що оскаржуваний в частині абз. 6 п. 2, п. 8 та п. 20 нормативно-правовий акт Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 р., був прийнятий у повній відповідності до вимог чинного законодавства України та міжнародних зобов'язань Держави України, зважаючи на що, підстави для визнання його незаконним та нечинним в частині, якій просить позивач, відсутні.

Представник третьої особи в судовому засіданні 18.03.2014 р. проти задоволення позовних вимог позивачів також заперечив, з підстав їх необґрунтованості та безпідставності.

Згідно зі статтею 171 КАС України відповідачем було забезпечено опублікування оголошення про відкриття провадження в даній адміністративній справі, а тому вважається, що усі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд вказаної справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та на чому наголошує представник позивачів у позовній заяві, позивачі 1, 2, 3 та 4 є шукачами притулку з Сирії, які не можуть повернутись до Сирії, поки там триває громадянська війна, чиї заяви про звернення за захистом станом на час розгляду даної справи знаходяться на розгляді в державній міграційній службі, а відмови у наданні статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту знаходяться в процесі судового оскарження.

Також, як зазначено в позовній заяві, вказані позивачі є шукачами роботи на території України.

Позивач 5 також є шукачем притулку з Сирії, проте останній вже зареєстрований фізичною особою-підприємцем, та готовий взяти до себе на роботу серед інших також позивачів 1, 2, 3 та 4.

Однак, на чому наголошує представник позивачів у позовній заяві, оскаржуваними положеннями нормативно-правового акта Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 р., а саме: абзацом 6 пункту 2, пунктом 8 та пунктом 20 останнього - визначено занадто короткий строк, на який видається дозвіл на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, що порушує права та інтереси позивачів, які шукають притулку та працевлаштування на території України, відповідно до чого, на думку представника позивачів, такі положення оскаржуваного нормативно-правового акта мають бути визнані незаконними та нечинними, які такі, що порушують міжнародні зобов'язання Держави України щодо забезпечення біженцям якомога ширшого користування основними правами та свободами, в даному випадку правом на працевлаштування.

Саме з приводу зазначеного представник позивачів звернувся за захистом прав та інтересів вказаних позивачів (біженців; осіб, що шукають притулку) в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, та дослідивши всі необхідні докази у справі, а також вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги позивачів не підлягають задоволенню, зважаючи зокрема на наступне.

Так, в даному випадку, позивачі вважають, що оскаржувана постанова Уряду України N 437 від 27.05.2013 р. обмежує права іноземних громадян, що подали документи про надання їм статусу біженців, на працевлаштування в Україні, зокрема, абзац 6 пункту 2, пункт 8, пункт 20 затвердженого такою постановою Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.

Однак, на переконання суду, позивачі не довели допустимими доказами по справі, що Урядом України будь-яким чином обмежено право останніх на працю.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Компетенція Уряду щодо видання постанов у сфері соціальної політики визначена п. 2 ч. 1 ст. 20, ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України та статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження, зокрема, рішень суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони відповідно до визначених критеріїв, а саме чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, спірна постанова була видана Урядом України на виконання ч. 3 ст. 42 Закону України "Про зайнятість населення".

Стаття 42 зазначеного Закону України "Про зайнятість населення" врегульовує застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Зокрема, зазначена норма визначає, що:

1. Підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на строк до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Дозвіл роботодавцю на застосування праці іноземця або особи без громадянства видається за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дозвіл видається також на застосування праці:

- іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іноземним суб'єктом господарювання, за умови, що відсоток кваліфікованих іноземців, які залучаються в рамках договору, не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах договору;

- іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов'язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії "внутрішньокорпоративні цесіонарії";

- осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

3. Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства і розмір плати за видачу дозволу, яка зараховується до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Іноземці та особи без громадянства мають право провадити в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності відповідно до законодавства.

6. Без передбаченого цією статтею дозволу здійснюється працевлаштування:

1) іноземців, які постійно проживають в Україні;

2) іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

3) іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

5) працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

8) працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

10) іноземців, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

11) іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької діяльності за фахом у державних вищих навчальних закладах на їх запрошення;

12) інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності із зазначеними нормами, Кабінетом Міністрів України було видано оскаржувану постанову, якою затверджено Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.

Оскаржувані пункти Порядку, що прийнятий відповідно до ч. 3 зазначеної статті Закону, встановлюють порядок оформлення, видачу та продовження дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, абз. 6 п. 2 Порядку визначає, що дозволи на працевлаштування зазначеній категорії осіб видаються територіальними органами Державної служби зайнятості за юридичною адресою підприємства, установи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що для отримання такого дозволу роботодавець подає: заяву згідно з додатком до Порядку; копії рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, та довідки про звернення за захистом і Україні; дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства.

Згідно з п. 20 Порядку дозвіл на застосування праці цієї категорії осіб видається на строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, але не більш як на один рік. Дія дозволу може бути продовжена у разі продовження дії такої довідки.

Таким чином, згідно наявних матеріалів справи та вимог норм наведеного вище законодавства вбачається, що відповідач Кабінет Міністрів України мав право видавати оскаржуваний нормативно-правовий акт.

Правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту врегульований Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону визначено, що довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення території України."

Порядок розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений ст. ст. 7, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Стаття 13 цього Закону визначає, що особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право, зокрема, на тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено право особи на оскарження рішення про відмову у наданні статусу біженця, що не позбавляє його права на повторне звернення з заявою про надання такого статусу. У разі оскарження рішення до суду особа до закінчення судового розгляду справи має права та обов'язки, передбачені ст. 13 Закону.

Зважаючи на викладене вище, що також підтверджується наявними у справі доказами, судом вбачається, що оскаржувана постанова не містить жодних норм, які б суперечили наведеним нормам Закону України "Про зайнятість населення", Конституції України або іншим законам (міжнародним зобов'язанням Держави України щодо забезпечення біженцям якомога ширшого користування основними правами та свободами, в даному випадку правом на працевлаштування).

Отже, на переконання суду, що ґрунтується на нормах чинного законодавства України та наявних в матеріалах справи доказах, постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2013 року N 437 "Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства" - видана на підставі Конституції України, законів України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), "Про зайнятість населення", в межах наданих повноважень та у визначений законодавством спосіб.

Крім того, представником позивачів не було надано суду допустимих доказів по справі на підтвердження порушення оскаржуваними пунктами Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 року, прав та свобод індивідуально по кожному з позивачів, зважаючи на що останнім не доведено допустимими доказами по справі неможливість таких позивачів (біженців, що шукають притулку) працевлаштуватися на території України саме з підстав прийняття відповідачем оскаржуваного в частині абз. 6 п. 2, п. 8 та п. 20 Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 437 від 27.05.2013 р., при виконанні останніми всіх юридичних умов, визначених в положеннях зазначеного Порядку та інших нормативно-правових актах, що регулюють порядок працевлаштування громадян та осіб без громадянства.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та керуючись нормами наведеного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачів.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На переконання суду, представник позивачів не довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог, що були спростовані відповідачем, зважаючи на що, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в адміністративному позові.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 158 - 163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва постановив:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.

Головуючий, суддя: Я. І. Добрянська

Судді:

О. О. Власенкова

О. В. Кротюк