ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
01.08.2014 р. N 826/2816/14

Про визнання незаконним та нечинним абзацу третього пункту 2
постанови Кабінету Міністрів України
від 25 грудня 2013 року N 975

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Катющенка В. П., суддів - Дегтярьової О. В., Добрівської Н. А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, про визнання незаконним та нечинним абзацу третього пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975, встановив:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати незаконним та нечинним абзац третій пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 24 січня 2013 року у справі N 1527/11808/12 він має право на отримання грошової допомоги на підставі підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, як особа, якій встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що мало місце в період виконання ним обов'язків військової служби й пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

При цьому, абзац третій пункту 2 вказаної постанови порушує його право, як інваліда другої групи на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції на 01 січня 2014 року). Зокрема, такий суперечить перехідним положенням Закону, на виконання якого постанову було прийнято, а також в оспорюваній частині порушує статті 19, 22, 64, 68, 92, 117 Конституції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Відповідно до ухвали суду від 25 березня 2014 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство соціальної політики України.

У судове засідання 30 липня 2014 року позивач не прибув, у матеріалах справи міститься заява позивача про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні 30 липня 2014 року проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов, вважаючи, що підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, посилався на ту обставину, що оскаржуваний абзац третій пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" уже був предметом судового розгляду, при цьому постановою суду, що набрала законної сили, встановлено, що спірна постанова Уряду прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Третя особа - Міністерство соціальної політики України в запереченнях проти позову зазначала, що постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" прийнята Урядом саме на виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року N 5040-VI та у межах повноважень.

Оскільки наведений Закон набирав чинності з 01 січня 2014 року, одноразова грошова допомога могла бути призначеною, але не виплаченою станом на 01 січня 2014 року, а в окремих випадках могла бути взагалі не призначеною, то абзаци другий та третій пункту 2 зазначеної постанови уточнюють норми пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 04 липня 2012 року N 5040-VI відносно тих осіб, по яким до набрання чинності цим законом прийнято рішення про виплату вказаної одноразової грошової допомоги. Також у даних запереченнях третя особа просила розглядати справу за відсутності свого представника.

У судовому засіданні 30 липня 2014 року судом ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2.

ОСОБА_2 у судовому засіданні 30 липня 2014 року заявлений позов підтримав, зазначивши, що він також має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, проте зазначений абзац третій пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 позбавляє його такого права. При цьому вказаною третьою особою не надано суду ні письмових пояснень, ні будь-яких доказів, які б підтверджували як право вказаної третьої особи на одержання одноразової грошової допомоги, так і доказів, які б свідчили про неможливість призначення та виплати їй такої допомоги.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, в судовому засіданні 30 липня 2014 року суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року N 5040-VI (далі - Закон) внесено зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов'язано Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Пунктом другим статті 162 та пунктом дев'ятим статті 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції з 01 січня 2014 року) встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у випадках, зазначених підпунктами 5 - 9 пункту другого статті 16 цього Закону та порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 Прикінцевих положень наведеного Закону встановлено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2014 року. Дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Таким чином вказаними положеннями Закону встановлено дату, з якого він набирає чинності та визначено коло осіб, стосовно яких дія цього Закону не поширюється.

Разом з тим Законом не визначено випадки застосування його положень шляхом зворотної дії в часі при врегулюванні відносин, які виникли до набрання ним чинності, а саме до 01 січня 2014 року.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" N 5040-VI не пом'якшується та не скасовується будь-яка відповідальність особи, а лише вносяться зміни до нормативно-правового акту, що врегулював відносини стосовно виплати одноразової грошової допомоги, пов'язаної з пораненням (контузією, травми або каліцтвом), заподіяним військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

Таким чином, Закон не має зворотної дії в часі.

Така позиція викладена і у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.99 р. N 1-рп/99.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" установлено, що особи, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. N 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. N 1331 (абзац другий пункту 2 постанови);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги (абзац третій пункту 2 постанови).

Таким чином при встановленні абзацу третього пункту 2 постанови відповідачем дотримано принцип того, що закон зворотної дії не має та не допущено врегулювання оскаржуваною постановою суспільних відносин, які мали місце до набрання її чинності.

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що абзац третій пункту 2 постанови від 25.12.2013 р. N 975 узгоджується зі статтею 58 Конституції України та не суперечить пунктам 1, 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року N 5040-VI.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до статей 113, 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією і законами України, актами Президента України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, зокрема, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України "Про Кабінету Міністрів України" ( ), яка кореспондується з частиною першою статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Враховуючи вищенаведене та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України під час прийняття постанови від 25 грудня 2013 року N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, проект даної постанови погоджено без зауважень першим заступником Міністра фінансів України, першим заступником Міністра економічного розвитку і торгівлі України, Головою Державної прикордонної служби України, Міністром оборони України, Міністром внутрішніх справ України, т. в. о. начальника Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Служби безпеки України, Міністром інфраструктури України, Міністром юстиції України.

Крім того, за висновком Міністерства юстиції України від 24 вересня 2013 року вказаний проект постанови відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у складі Збройних Сил України, та 15 листопада 2001 року звільнений в запас за станом здоров'я.

З наданої позивачем копії постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 24 січня 2013 року у справі N 1527/11808/12 за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України, Суворовського районного військового комісаріату про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення з урахуванням 1750 гривень раніше виплачених НАСК "Оранта", зобов'язання здійснення дій щодо виплати у розмірі 128192,00 гривень, подати висновок розпоряднику бюджетних коштів та прийняти рішення щодо виплати цієї допомоги згідно заяви від 11.06.2007 року, вбачається, що позивач у липні 2007 року звертався до Одеського обласного військового комісаріату з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби та присвоєнням статусу "інвалід війни".

Одеський обласний військовий комісар прийняв рішення про призначення позивачу грошової допомоги виходячи із суми 5000 гривень (100-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 2001 рік) і подав документи в НАСК "Оранта" на виплату позивачу грошової допомоги в розмірі 1750 гривень.

Позивач, не погодившись із визначеною таким рішенням сумою грошової допомоги, оскаржив його у судовому порядку.

Зазначеною вище постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 24 січня 2013 року позовні вимоги позивача задоволено частково, а саме: зобов'язано Одеський обласний військовий комісаріат оформити та подати до Міністерства оборони України висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення з урахуванням 1750 гривень раніше виплачених НАСК "Оранта" та прийняти рішення щодо виплати цієї допомоги згідно заяви від 11.06.2007 року.

Крім того, постановою Суворовського районного суду м. Одеси встановлено, що позивач підпадає під дію статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції Закону України N 3597-IV) та має право на отримання грошової допомоги на підставі підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року N 284 у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Зазначена постанова суду набрала законної сили 26 липня 2013 року.

Враховуючи наведені обставини, що були встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в редакції, чинній з 01 січня 2014 року, при визначенні розміру одноразової грошової допомоги позивачу.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення, а позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки відповідачем свідки не залучалися й судова експертиза не проводилася, судові витрати з позивача стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.

Головуючий, суддя: В. П. Катющенко

Судді:

О. В. Дегтярьова

Н. А. Добрівська