ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Тарасов проти України"

(Заява N 17416/03)

від 31 жовтня 2013 року

Стислий виклад рішення

13 січня 2000 року заявника затримали працівники відділу по боротьбі з організованою злочинністю м. Макіївки і тримали його під вартою до 25 січня 2000 року. Заявник скаржився на те, що за цей час під час допиту працівники міліції неодноразово жорстоко били, душили його та пропускали електричний струм через його геніталії. Його допитали про крадіжку автомобіля, в якій він зізнався. Він також зізнався в участі у розбійному нападі.

15 січня 2000 року слідчий порушив щодо заявника кримінальну справу за крадіжку із гаражу, крадіжку кольорових металів та замах на розбій. Під час судових засідань заявник стверджував, що його зізнання було отримане від нього під примусом, зокрема, що його били та жорстоко поводилися працівники міліції, які і примусили його зізнатися.

25 травня 2000 року прокуратура міста Макіївки допитала причетних лікарів та працівників міліції та відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом стверджуваного жорстокого поводження, вважаючи, що не можливо поза розумним сумнівом встановити, що працівники міліції жорстоко поводилися із заявником.

Протягом всього провадження заявник скаржився на погане самопочуття, а на кілька судових засідань його доправляли каретою швидкої допомоги, де він увесь час перебував на ношах.

Гірницький районний суд м. Макіївка визнав заявника та декількох інших осіб винними у крадіжці та розбої. Заявник оскаржив рішення, проте суд першої інстанції залишив апеляційні скарги заявника без розгляду через недотримання ним процесуальних формальностей, а Верховний Суд України відхилив скарги заявника як безпідставні.

Кілька разів під час провадження, а востаннє - 15 червня 2005 року, прокуратура виносила постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників органів внутрішніх справ за відсутністю в їх діях складу злочину.

До Європейського суду з прав людини заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з боку працівників міліції та що його скарги не були належним чином розслідувані. Також заявник скаржився за пунктами 1 та 3 статті 6 Конвенції на те, що його засудження великою мірою базувалося на показаннях заявника щодо себе, отриманих від нього в результаті жорстокого поводження та за відсутності захисника, а також, що його примусили з'являтися до суду першої інстанції, не зважаючи на поганий стан його здоров'я та, що до суду не були викликані важливі свідки.

Європейський суд встановив порушення статті 3 Конвенції, оскільки Уряд не надав правдоподібного пояснення ушкоджень заявника під час тримання його під вартою, а саме такий обов'язок покладається на державу, під контролем якої перебуває особа. Відповідно, Європейський суд вказав, що з урахуванням серйозності ушкоджень заявника поводження з ним може кваліфікуватися як катування в порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

Європейський суд також встановив, що національні органи не виконали свій обов'язок провести ефективне розслідування скарг заявника на жорстоке поводження, оскільки первинне розслідування за скаргами заявника було неповним і цей недолік не був виправлений самими національними органами, а тому було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника не свідчити проти себе з огляду на те, що висновки щодо катування заявника працівниками міліції та порушення його права на захист, а також засудження національними судами заявника на основі його зізнань скомпрометували докази в цілому у кримінальному провадженні та зробили провадження несправедливим.

Європейський суд також встановив порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з порушенням права заявника на захист, оскільки на початкових стадіях провадження заявник відмовився від юридичної допомоги за сумнівних обставин і скаржився на жорстоке з ним поводження працівниками міліції, що державою не було спростовано.

Європейський суд встановив порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо здатності заявника ефективно брати участь у судовому розгляді його справи 21 грудня 2001 року, оскільки погіршення його здоров'я було несумісним з принципом рівності сторін провадження та серйозно послабило його право захищати себе особисто.

Розглянувши інші скарги заявника, Європейський суд не знайшов порушення відповідних положень Конвенції.

За цих підстав суд одноголосно

1. Оголошує скарги за статтями 3 та 6 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятною;

2. Постановляє, що було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;

4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника не свідчити проти себе;

5. Постановляє, що не було порушення підпункту "в" пункту 3 статті 6 Конвенції в частині права заявника на адекватний час та можливості для підготовки свого захисту;

6. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо права заявника на захист;

7. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо здатності заявника ефективно брати участь у судовому розгляді його справи 21 грудня 2001 року;

8. Постановляє, що не було порушення пункту 1 та підпункту "d" пункту 3 статті 6 Конвенції;

9. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 27 000 (двадцять сім тисяч) евро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися;

(іі) 3014 (три тисячі чотирнадцять) евро компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей періоді до якої має бути додано три відсоткові пункти.

10. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.