ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Соломахін проти України"

Заява N 24429/03

від 15 березня 2011 року

Стислий виклад остаточного рішення

28 листопада 1998 року заявнику було зроблено щеплення від дифтерії. Як стверджує заявник, щеплення було йому протипоказано.

26 квітня 1999 року заявник подав до Будьонівського районного суду м. Донецька позов до Донецького міського управління охорони здоров'я та Центральної міської клінічної лікарні N 16 м. Донецька про відшкодування шкоди, завданої його здоров'ю. Заявник стверджував, що щеплення призвело до ряду хронічних захворювань.

Справа за позовом заявника розглядалась також апеляційним судом Донецької області та Верховним Судом України, який 22 серпня 2008 року ухвалив остаточне рішення в справі. Таким чином, тривалість провадження у цій справі становила близько дев'яти років та майже 4 місяці у судах трьох інстанцій.

До Європейського суду заявник скаржився за п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на тривалість провадження у його справі та за ст. 8 Конвенції у Зв'язку з нанесенням шкоди його здоров'ю в результаті лікарської помилки.

Суд погодився з тим, що після смерті заявника 13 вересня 2010 року його мати має право продовжити провадження за заявою заявника.

Європейський суд визнав відсутність порушення статті 8 Конвенції, оскільки встановив, що обов'язкове щеплення у даній справі було передбачено законом і переслідувало легітимну мету, і не знайшов доказів того, що щеплення, про яке йдеться, зашкодило здоров'ю заявника.

Європейський суд встановив порушення п.1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з незабезпеченням національними судами розгляду справи за позовом заявника в розумний строк з огляду на обставини справи, зокрема тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Розглянувши справу, Європейський Суд одноголосно:

"1. Оголошує скаргу прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що не було порушення статті 8 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити матері заявника 2400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись, та 100 (сто) євро компенсації судових витрат разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись, конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції".