Зміст та правила калькулювання продукції, робіт та послуг

Людство не придумало іншого способу оцінки ефективності своєї діяльності, окрім порівняння доходів з витратами. Різниця між доходами та витратами - фінансовий результат діяльності (прибуток або збиток).

Визначення доходів не представляє особливої складності. Доходи - це грошова оцінка проданих товарів, робіт, послуг, яка визначається виходячи з цін, за якими продані товари, роботи, послуги, і кількості проданих товарів, робіт, послуг.

А ось з визначенням витрат складніше. У бухгалтерському, а сьогодні і в податковому обліку прийнято витрати "прив'язувати" до доходів, тобто витрати признаються тільки при отриманні доходів.

Простіше кажучи, діє правило: "немає доходів - немає і витрат". Для реалізації цього правила визначається собівартість проданих, тобто реалізованих товарів (продукції), робіт, послуг.

Собівартість - це витрати, пов'язані з придбанням проданих товарів, виготовленням продукції, виконанням робіт та послуг. При цьому, згідно з діючими правилами бухгалтерського та податкового обліку, в собівартість товарів (продукції), робіт, послуг включаються не усі витрати підприємства, а тільки частина цих витрат - прямі та загальновиробничі.

Інші витрати, які не включаються в собівартість, вважаються витратами періоду і додаються до собівартості проданих (реалізованих) в звітному періоді товарів (продукції), робіт, послуг. Тому діючі правила бухгалтерського (і податкового) обліку не дають інформації, що дозволяє визначити, прибутковою або збитковою була діяльність з виробництва та продажу конкретної продукції (роботи, послуги) або чи приніс прибуток продаж товарів цього виду.

Для того, щоб зробити висновок про прибутковість або збитковість виробництва конкретної продукції (роботи, послуги) і торгівлі конкретним товаром, необхідно визначити повну собівартість.

Правила бухгалтерського обліку дозволяють більш менш точно визначити фінансовий результат діяльності підприємства за звітний період і без завищення визначити вартість запасів на кінець періоду. Податковий облік собівартості, який базується на бухгалтерському обліку, переслідує виключно фіскальні цілі.

Для визначення собівартості усіх проданих за період товарів (продукції), робіт, послуг потрібно знати собівартість кожного виду проданих товарів, робіт, послуг, тобто собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг).

При цьому витрати, що увійшли до собівартості реалізації, могли бути понесені як в періоді, в якому товари, роботи, послуги продані, так і раніше. У бухгалтера, на відміну від комірника, немає інструменту або приладу, схожого на метр, ваги, лічильник, за допомогою якого можна визначити величину витрат на цю одиницю товару, на роботу, послугу. Тому бухгалтер визначає собівартість проданого товару, роботи, послуги, користуючись спеціальними (умовними) методами розрахунку:

- методом оцінки вибуття (тобто продажу) готової продукції, товарів;

- методом калькулювання (тобторозрахунку) собівартості готової продукції (робіт, послуг) і товарів.

Усе вищесказане, безумовно, читачам добре відомо, і автор нагадує про це для того, щоб підкреслити умовний характер собівартості реалізації, яка залежить як від обраного методу оцінки вибуття запасів (готової продукції (рахунок 26 або 27), товарів (рахунок 28), незавершеного виробництва (рахунок 23), у складі якого враховуються витрати на виконання робіт та надання послуг), так і від величини собівартості товарів, придбаних для продажу, готової продукції, робіт, послуг, визначеної методом калькулювання.

Отже, собівартість реалізації у бухгалтерському (і податковому) обліку не калькулюється, а визначається по обраному і відображеному в Обліковій політиці методу оцінки вибуття куплених товарів, які враховуються на рахунку 28, виготовленої продукції, що враховується за собівартістю на рахунку 26, і виконаних робіт, послуг, собівартість яких враховується на рахунку 23. Калькулюється собівартість готової продукції, виконаних робіт, послуг і товарів, придбаних для продажу.

На жаль, зараз відсутня загальновизнана методика калькулювання собівартості продукції, яка дозволяла б точно визначити величину прямих витрат, скоротивши до мінімуму долю витрат, яка включається в собівартість на підставі умовних методів розподілу, що мають мало спільного з технологією і організацією виробництва.

Це "хвороба" не лише українського бухгалтерського обліку.

Основним напрямом лікування цієї "хвороби" є застосування методу обліку витрат по видах діяльності, так званого ABC-методу (Activity Based Costing). Сьогодні про цей метод чув багато хто, але із застосуванням на практиці ABC-методу виникають труднощі.

Особливість калькулювання собівартості для цих цілей полягає, по-перше, в тому, що собівартість визначається в "усіченому розмірі" - виробнича собівартість, без включення в неї адміністративних витрат, витрат на збут та деяких інших витрат.

По-друге, підприємство, що калькулює собівартість, зацікавлене в тому, щоб не завищити її величину, оскільки таке завищення веде до завищення грошової оцінки активів і завищеного значення прибутку.

Зміст та правила калькулювання

Калькулювання - це спосіб визначення собівартості усього об'єму зробленої продукції (робіт, послуг), куплених товарів за певний період (місяць, квартал, рік), а також собівартості одиниці товару, продукції, роботи, послуги.

Головний зміст і головна мета калькулювання (завдання перше) полягає в тому, щоб забезпечити достовірне порівняння доходів та витрат і визначити прибуток або збиток від діяльності суб'єкта за певний період.

Не менш важливим завданням є визначення прибутку або збитку від випуску (торгівлі) конкретного виду продукції (товару) за період або по конкретній угоді (договору).

У цих випадках підприємство зацікавлене в максимально повному обліку витрат, пов'язаних з випуском та продажем цієї конкретної продукції (товару), виконаної роботи, надання послуги або із здійсненням цієї угоди (постачання). Без максимального врахування витрат неможливо зробити висновок про те, чи була ефективною (прибутковою) ця угода, чи дають прибуток: виробництво цього виду продукції, продаж цього товару, виконання цієї роботи (виду робіт), послуги.

В зв'язку з цим підприємство зацікавлене у визначенні повної собівартості угоди (постачання партії) або одиниці продукції (товару, послуги). Помилки в калькулюванні неминуче призведуть в цьому випадку або до збитків від операції, або до відмови від виробництва (постачання), наслідком якого також є збиток. Часто підприємство працює у збиток або відмовляється від вигідних пропозицій тільки внаслідок поганого калькулювання.

Визначення "правильної" і повної собівартості - основне завдання управлінського розрахунку, без якого неможливі достовірні економічні розрахунки і неможливе ухвалення правильних рішень. Такий облік є внутрішньою справою підприємства, його методика не оприлюдниться і, по суті справи, є комерційною таємницею підприємства. Управлінський облік фактичної собівартості дає також інформацію для визначення планової (нормативної) собівартості.

Друге завдання калькулювання собівартості полягає в отриманні даних, необхідних для ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Такий розрахунок є за своєю суттю публічним і здійснюється за правилами, визначеними національними або міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

Необхідність стандартизації бухгалтерського обліку визначається потребами користувачів обліку, які мають бути впевнені, що підприємство використовує стандартні методи обліку і конкретизує їх в доступній публіці Обліковій політиці підприємства, а величина активів і фінансового результату діяльності підприємства за звітний період достовірні. При цьому користувачі фінансової звітності повинні розуміти, що стандартизований бухгалтерський облік не дає точної інформації і спрямований тільки на те, щоб максимально відповідати стандартам, часто на шкоду економічному сенсу господарської діяльності.

Порядок калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг, а також собівартість товарів, придбаних для продажу, визначається відповідно до правил П(С)БО 9 і П(С)БО 16, а для підприємств, що застосовують Міжнародні стандарти фінансової звітності, - МСБО 2.

Оскільки бухгалтерські стандарти містять тільки найзагальніші правила визначення собівартості, то деякі галузеві державні органи підготували і затвердили галузеві методичні рекомендації з формування собівартості.

Такі методичні рекомендації підготовлені відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої Постановою N 1706.

Нині діють:

- Інструкція N 72 (по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України);

- Методичні рекомендації N 47 (по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості робіт (послуг) на підприємствах житлово-комунального господарства);

- Методичні рекомендації N 64 (по формуванню собівартості проектно-дослідницьких робіт);

- Методичні рекомендації N 65 (по формуванню собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті);

- Методичні рекомендації N 132 (по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств);

- Методичні рекомендації N 373 (по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості).

Вказані методичні рекомендації можуть використовуватися при оформленні як планової, так і фактичної собівартості, але конкретні правила визначення фактичної собівартості кожне підприємство визначає самостійно і відображає їх в Обліковій політиці підприємства. При цьому потрібно мати на увазі, що наведені вище методичні рекомендації у більшості своїй містять тільки загальні підходи до калькулювання, ґрунтовані на давно застарілих підходах у визначенні складу прямих та загальновиробничих витрат і розподілі загальновиробничих витрат.

Третім завданням калькулювання є отримання інформації для так званого податкового обліку, який потрібний платникам податків для визначення оподатковуваного прибутку, а іноді і для визначення величини податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ.

Держава, як відомо, особливо жорстко контролює саме податковий облік, штрафуючи за помилки в обліку, які призводять до заниження бази оподаткування. Сьогодні податковий облік базується на бухгалтерському обліку, але при цьому в правилах визначення (калькулювання) собівартості в податковому та бухгалтерському обліку є відмінності.

Склад витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), визначений п. 138.8 ст. 138 розд. III ПК України, крім того, у ряді статей розд. III ПК України встановлені обмеження щодо включення деяких видів витрат у витрати.

При цьому потрібно відмітити, що галузеві методичні рекомендації, що діють нині, по калькулюванню собівартості у більшості випадків не враховують норми ПК України, оскільки підготовлені були до його прийняття.

І нарешті, четверте завдання калькулювання полягає в тому, що калькулювання потрібне для отримання інформації для визначення цін, що підлягають державному регулюванню відповідно до Закону про ціни і антимонопольного законодавства.

Для тих видів продукції (робіт, послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню, уряд встановлює порядок визначення цін та тарифів, основу якого складають правила (методики) калькулювання собівартості такої продукції (робіт, послуг). Так, нині діють:

- Порядок N 258 (щодо формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів);

- Порядок N 1010 (щодо формування тарифів по вивезенню побутових відходів);

- Порядок N 89 (щодо зарахування та використання коштів від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

- Порядок N 1167 (щодо формування тарифів на ветеринарні послуги, які надаються державними установами ветеринарної медицини).

Види собівартості

Собівартість - це витрати на випуск та/або одиницю готової та/або реалізованої (проданої) продукції, робіт, послуг. Відповідно виділяють: собівартість усього випуску продукції за період і собівартість одиниці продукції (робіт, послуг).

У зв'язку з тим, що збут (реалізація) продукції вимагає додаткових витрат, виділяють собівартість готової продукції і собівартість реалізованої продукції.

Стосовно робіт та послуг також можна говорити про собівартість їх виконання і витрати на збут, до яких відносяться витрати на утримання підрозділів, зайнятих просуванням робіт та послуг на ринку, пошуком замовників, рекламою, дослідженням ринку тощо, і витрати на виплату винагороди посередникам, а також витрати на гарантійне обслуговування створених в результаті виконання об'єктів.

Собівартість може розраховуватися не лише за звітний період - фактична собівартість, але й на будь-який планований період - планова собівартість. Розрахунок планової собівартості - самостійне завдання, яке вирішується для цілей визначення оптимального (бажаного) обсягу виробництва та об'єму продажів і для цілей ціноутворення.

Собівартість готової продукції

Готовою слід вважати продукцію, обробка якої закінчена і яка відповідає технічним умовам, стандартам та умовам договору із замовником, укомплектована і прийнята відділом технічного контролю або іншим підрозділом, що відповідає за якість продукції.

При цьому договором із замовником може бути передбачена додаткова в порівнянні з технічними умовами і стандартами упаковка продукції. Можливе також відвантаження деяких видів продукції без упаковки, наприклад, хімічна та металургійна продукція, гірнича сировина, паливо, газ, будівельні матеріали.

Зміст обліку тільки виробничої собівартості полягає в тому, щоб спростити процедуру її розрахунку, відмовившись від пошуку об'єктивної методики розподілу загальногосподарських витрат. При такому підході прибуток підприємства завжди має мінімальне значення, оскільки загальногосподарські витрати відносяться на фінансовий результат за підсумками звітного періоду і не акумулюються в собівартості готової продукції.

Згідно з п. 11 П(С)БО 16 виробнича собівартість включає:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі витрати;

- постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Аналогічний склад калькуляційних статей собівартості встановлює і МСБО 2.

Пункт 138.8 ст. 138 розд. III ПК України, окрім вищеназваних статей, передбачає виділення в окремі статті амортизації основних засобів і нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, які, згідно з п. 14 П(С)БО 16, включаються до складу "інших прямих витрат".

Виробнича собівартість на весь випуск продукції за місяць або за квартал визначається калькулюванням, отримана сума списується з рахунку 23 "Виробництво", на якому облік ведеться по видах продукції, в дебет рахунку 26 "Готова продукція".

Діленням суми собівартості на кількість прийнятої на склад продукції визначається собівартість одиниці продукції. При показному методі калькулювання собівартості визначається на замовлення і списується з рахунку 23 на рахунок 26 після закінчення виконання замовлення.

Облік собівартості готової продукції в "усіченому розмірі", тобто без включення в неї загальногосподарських витрат (адміністративних витрат та витрат на збут), викликаний тим, що розрахунок повної собівартості є не лише складним, але й трудомістким і виконати його до дати подання фінансової звітності та податкової декларації не завжди можливо.

Крім того, облік готової продукції за усіченою собівартістю дозволяє не допустити завищення активів шляхом включення в них адміністративних витрат, частини загальновиробничих витрат і витрат на збут, які для цілей бухгалтерського та податкового обліку вважаються витратами звітного періоду.

Одним з найбільш складних питань визначення виробничої собівартості є питання включення до її складу витрат на упаковку.

Пункт 19 П(С)БО 16 визначає, що у витрати на збут включаються витрати на пакувальні матеріали для затарювання готової продукції на складах.

Підпункт 138.10.3 п. 138.10. ст. 138 розд. III ПК України, що визначає склад витрат, для цілей оподаткування повністю повторює цей текст.

Виходить, що якщо упаковка продукції здійснюється у виробничих приміщеннях, то витрати на пакувальні матеріали потрібно включати в собівартість.

Проте поняття "склад" і "виробниче приміщення" не є і не можуть бути юридичними термінами. До того ж на деяких підприємствах готова продукція зберігається не на окремих складах, а в спеціальному устаткуванні - місткостях, бункерах, силосах і тому подібне або в упакованому вигляді поряд з лінією автоматичної упаковки.

Усе це робить неможливим однозначне розуміння і застосування п. 19 П(С)БО 16 і пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 розд. III ПК України.

У цьому сенсі § 38 МСБО 2 набагато адекватніше вирішує проблему обліку витрат на упаковку в собівартості готової продукції.

Так, § 38 МСБО 2 встановлює, що специфіка діяльності суб'єкта господарювання може виправдати включення в собівартість таких витрат, як витрати на збут. Зрозуміло, що МСБО дають більше свободи у веденні бухгалтерського обліку, ніж П(С)БО, з метою отримання адекватніших результатів.

Приймаючи рішення про те, включати або не включати у виробничу собівартість витрати на упаковку, підприємство повинне враховувати і податкові наслідки такого рішення. Збільшення виробничої собівартості, зокрема за рахунок витрат на упаковку, призведе до скорочення загальної суми витрат на збут, тобто сприятиме збільшенню фінансового результату як у бухгалтерському, так і в податковому обліку. Пояснюється це тим, що виготовлена продукція не завжди реалізується в звітному періоді і у більшості випадків залишається на складах. А раз так,то як би "резервуються" і витрати на упаковку.

Яке б рішення не було прийняте, його слід відобразити в Обліковій політиці підприємства (ми ж відмітимо для практичних цілей), у будь-якому разі доцільно визначати виробничу собівартість як неупакованої, так і упакованої продукції.

Практична користь від цього, передусім, в тому, що упаковка (розфасовка) однієї і тієї ж продукції може бути різною як за об'ємом, так і за собівартістю цього продукту в різній упаковці.

Звідси, у бухгалтерському обліку необхідно визначати:

а) технологічну собівартість готової продукції;

б) виробничу собівартість неупакованої продукції;

в) виробничу собівартість упакованої продукції по кожному виду упаковки.

Собівартість реалізації продукції

Собівартість готової продукції - це грошова оцінка одного з активів, а собівартість реалізації - це грошова оцінка витрат на продану (реалізовану) продукцію.

Згідно з п. 11 П(С)БО 16 собівартість реалізації продукції включає:

- собівартість проданої готової продукції, яка визначається по обраному методу оцінки вибуття запасів;

- наднормативні виробничі витрати;

- нерозподілені (тобто не включені в собівартість готової продукції) постійні загальновиробничі витрати (НПОПР). Аналогічне правило містить і § 2 МСБО 2.

У П(С)БО 16 і МСБО 2 припускають, що собівартість готової продукції враховується і відноситься на собівартість реалізації по "нормативних виробничих витратах", а "наднормативні витрати" визначаються пізніше і відносяться усією сумою на собівартість реалізації.

Важливо відмітити, що п. 138.2 ст. 138 розд. III ПК України не передбачає включення в собівартість реалізації наднормативних виробничих витрат. Ця обставина надає податковим органам формальне право розглядати включення в собівартість реалізації наднормативних витрат як заниження оподатковуваного прибутку.

На практиці співробітники податкових органів рідко порівнюють фактичні витрати з нормативними внаслідок відсутності нормативів, виключення складають витрати бензину, споживаного автомобільним транспортом. В цьому випадку співробітники податкових органів зазвичай проявляють "принциповість" і розглядають включення у витрати наднормативних витрат бензину як завищення витрат.

Як би то не було, для цілей як податкового, так і бухгалтерського обліку важливо визначити, що таке "наднормативні виробничі витрати". Зробити це не так просто, оскільки ні П(С)БО 16, ні МСФО не дають визначення поняттю "Наднормативні виробничі витрати", та й законодавчо встановлених і обов'язкових для застосування на підприємстві норм витрати ресурсів або норм заробітної плати в економіці, заснованій на волі підприємницькій діяльності, немає і бути не може.

Немає, ясна річ, цього визначення і в ПК України, тому для з'ясування поняття "Наднормативні виробничі витрати" потрібно виходити з порядку обліку і оцінки готової продукції.

Вище вже говорилося, що оцінка готової продукції здійснюється на основі калькуляції собівартості продукції. При цьому визначити точне (краще сказати достовірне) .значення фактичної собівартості на момент оприбутковування її на складі (або на момент приймання її відповідним підрозділом підприємства) неможливо.

Більш менш достовірно можна визначити тільки прямі витрати при позаказному методі калькулювання. На жаль, ні національні, ні міжнародні стандарти бухгалтерського обліку прямо не визнають цей факт, якщо не сказати "замовчують".

Навіть якщо відображати собівартість готової продукції один раз на місяць після того, як складена її калькуляція (фактична калькуляція), то і в цьому випадку грошова оцінка готової продукції не буде достовірною внаслідок особливостей калькулювання, тому на практиці часто грошова оцінка собівартості готової продукції при виконанні проводки: дебет рахунку 26 - кредит рахунку 23 здійснюється за нормативною (або плановою) собівартістю, а потім після проведення інвентаризації незавершеного виробництва і виявленні не врахованих в нормативній собівартості витрат здійснюється списання усієї суми цих витрат проводкою: дебет рахунку 90 - кредит рахунку 23.

Ці витрати і є "наднормативними виробничими витратами", їх "наднорматив-ність" може бути викликана не лише перевищенням фактичних норм витрати і норм технологічних втрат, але й зміною цін на сировину, матеріал, енергію в порівнянні з цінами, які "закладені" в нормативну калькуляцію.

Ясна річ, що на практиці можливі не лише наднормативні витрати, але й економія в порівнянні з нормами. В цьому випадку усю суму економії потрібно "повернути" на рахунок 23 сторнуючою проводкою: дебет рахунку 90 - кредит рахунку 23.

У окремих випадках замість наднормативних витрат виникають надлишки запасів як на складі сировини і матеріалів, так і в незавершеному виробництві. Причому ці надлишки можуть бути не лише в натуральному, але й в грошовому вираженні (із-за зниження цін).

Такі надлишки аж ніяк не є доходами підприємства, їх наявність свідчить лише про зайве списання витрат на собівартість реалізації, тобто усунути порушення потрібно сторнуючою бухгалтерською проводкою аналогічно наведеній вище.

На жаль, не усі суб'єкти господарювання своєчасно і грамотно проводять інвентаризацію залишків запасів, що і призводить до недостовірної оцінки собівартості реалізації. Така недостовір-ність потім "приховується" за допомогою переоцінки запасів.

Потрібно відмітити, що, на жаль, ні національні, ні міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не містять чітких і зрозумілих правил калькулювання собівартості продукції та інвентаризації залишків запасів, фактично підміняючи такі правила судженнями про так звану справедливу вартість.

Уникнути великого числа коригуючих записів можна точним та своєчасним калькулюванням прямих витрат на випуск продукції.

Загальновиробничі витрати враховуються окремо від прямих витрат на рахунку 91. На собівартість готової продукції відноситься тільки частина загальновироб-ничих витрат, які називають розподіленими, а нерозподілені загальновиробничі витрати списуються по кредиту рахунку 91 в кореспонденції з дебетом рахунку 90.

Пропонована в цій статті методика калькулювання собівартості продукції дозволяє підвищити точність калькулювання собівартості готової продукції і, таким чином, звести до мінімуму необхідність списання так званих наднормативних виробничих витрат.

Крім того, в собівартість реалізації потрібно віднести втрати готової продукції при зберіганні, завантаженні тощо*, за винятком втрат, які підлягають відшкодуванню матеріально відповідальним особами. Такі втрати, що включаються в собівартість реалізації, є втратами внаслідок природного убутку. Згідно з п. 140.3 ст. 140 розд. III ПК України втрати в межах норм природного убутку, які не перевищують розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України або органом центральної виконавчої влади, визначеним законодавством України, включаються у витрати.

Сума втрат понад норми природного убутку повинна компенсуватися матеріально відповідальними особами.

Собівартість товарів, придбаних для продажу

Визначення собівартості реалізації товарів, придбаних для продажу, здійснюється по обраному методу оцінки вибуття проводкою: дебет рахунку 902 - кредит рахунку 28.

У собівартість реалізації товарів включаються також втрати при зберіганні.

Загальновиробничі витрати в торговій діяльності не визначаються.

Наднормативні втрати при зберіганні, тобто втрати понад норми природного убутку, в податковому обліку в собівартість реалізації не включаються, а у бухгалтерському обліку відносяться на заборгованість матеріально відповідальних осіб або списуються проводкою: дебет рахунку 99 - кредит рахунку 28 як надзвичайні витрати.

Собівартість реалізації робіт та послуг

Собівартість робіт та послуг визначається на кожне замовлення або на період і списується з рахунку 23 на момент прийняття робіт (послуг) і підписання акту або після закінчення періоду в дебет рахунку 903.

Витрати на збут робіт та послуг в собівартість не включаються, їх облік ведеться на рахунку 93, сума цих витрат списується в дебет рахунку 79 "Фінансові результати" щомісячно.

Собівартість робіт та послуг зазвичай калькулюється позаказним методом і враховується при реалізації за фактичною собівартістю (дебет рахунку 90 - кредит П(С)БО 16 "забув" про ці витрати, тому їх можна віднести також у витрати на збут, що, звичайно, менш логічно, ніж включення втрат при зберіганні готової продукції в собівартість реалізації рахунку 23). Передані у виробництво і не використані при виконанні замовлення матеріали повертаються на склад.

Наднормативні виробничі витрати у разі оцінки собівартості робіт та послуг з нормативної калькуляції списуються так само як і наднормативні витрати у виробництві продукції.

Список використаних документів

ПК України - Податковий кодекс України

Закон про ціни - Закон України від 03.12.1990 р. N 507-ХІІ "Про ціни та ціноутворення"

Інструкція N 72 - Інструкція з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, затверджена наказом Мінлісгоспу України від 17.07.1996 р. N 72

Методичні рекомендації N 47 - Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. N 47

Методичні рекомендації N 64 - Методичні рекомендації з формування собівартості проектно-дослідницьких робіт з урахуванням вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджені наказом Держбуду України від 29.03.2002 р. N 64

Методичні рекомендації N 65 - Методичні рекомендації з формуванню собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені наказом Мінтрансу України від 05.02.2001 р. N 65

Методичні рекомендації N 132 - Методичні рекомендації з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. N 132

Методичні рекомендації N 373 - Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості, затверджені наказом Мінпромполітики України від 09.07.2007 р. N 373

МСБО 2 - Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 2 "Запаси"

Порядок N 89 - Порядок зарахування та використання надходжень від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, затверджений Постановою КМУ від 22.01.2005 р. N 89

Порядок N 258 - Порядок формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платної паркування транспортних засобів, затверджений Постановою КМУ від 02.03.2010 р. N 258

Порядок N 1010 - Порядок формування тарифів по вивезенню побутових відходів, затверджений Постановою КМУ від 26.07.2006 р. N 1010

Порядок N 1167 - Порядок формування тарифів на ветеринарні послуги, що надаються державними установами ветеринарної медицини, затверджений Постановою КМУ від 04.11.2009 р. N 1167

Постанова N 1706 - Постанова КМУ від 28.10.1998 р. N 1706 "Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів"

П(С)БО 9 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.1999 р. N 246

П(С)БО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.1999 р. N 318

"Консультант бухгалтера" N 52 (696) 24 грудня 2012 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)