ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
06 березня 2012 року
м. Київ
Справа N К/9991/79738/11
Про стягнення заборгованості по виплаті
щомісячної державної соціальної допомоги
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: судді - доповідача Бим М.Є.
суддів: Харченка В.В., Чалого С.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року у справі N 2-а-194/2008 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення заборгованості по виплаті щомісячної державної соціальної допомоги, -
встановила:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов’язання відповідача виплатити допомогу до 5 травня за 2007 - 2008 роки.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року, позовні вимоги задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом, позивач, ОСОБА_1, є інвалідом війни 3 групи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 31.05. 1994 р., довідкою МСЕК серії 2-18 АГ N 001564.
Пільги для інвалідів війни визначені у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року N 3551-12, за приписами статті 13 якого, інвалідам війни 3 групи встановлена щорічна до 5 травня разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Законом України N 968-IV від 19.06.2003 р. наведений Закон було доповнено статтею 17-1, якою встановлено, що виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Відповідачем щорічна разова допомога була виплачена позивачу за 2007 і 2008 роки 300 грн. та 350 грн. у квітні місяці, відповідно.
Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 - 2008 роки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального та процесуального права.
Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що інвалідам війни щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" передбачено, що інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в значно меншому розмірі, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.
Для вирішення цього спору суду слід було визначитися, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню. Згідно із ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті з мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 р. N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом. автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
З матеріалів справи вбачається, що виплати допомоги до 5 травня позивачу були здійснені до прийняття рішень Конституційним судом України від 09.07.2007 за N 6-рп/2007 року та від 22.05.2008 за N 10-рп/2008 року, якими визнано неконституційними положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими змінювалась стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому суди дійшли хибного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Оскільки судами попередніх інстанцій обставини справи встановлено правильно, але невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, то зазначена обставина відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
постановила:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради - задовольнити.
Скасувати постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року, та ухвалити у справі N 2-а-194/2008 нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення заборгованості по виплаті щомісячної державної соціальної допомоги до 5 травня за 2007 - 2008 роки.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді