ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
27 жовтня 2011 року
м. Київ

Справа N 3/151-ПН-09

Про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого (доповідача),

Грека Б.М.,

Капацин Н.В.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Херсонської області від 21 лютого 2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 травня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4, Приватного підприємця ОСОБА_5, Приватного підприємця ОСОБА_6, ВДВС Каховського МРУЮ про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном,

встановив:

У вересні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом та, з урахуванням поданої до суду 25.01.2011 року заяви про зміну предмету позову, просив витребувати у відповідача майно, яким відповідач заволодів без достатньої правової підстави - поголів’я свиней в кількості 737 голів, вартістю 357250 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 25 січня 2011 року в даній справі залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21 лютого 2011 року (суддя Гридасов Ю.В.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12 травня 2011 року рішення господарського суду залишене без змін.

У касаційній скарзі скаржник просить вказані судові рішення скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Правовідносини у сфері утримання, обліку та оформлення правовстановлюючих документів у сфері тваринництва і свинарства регулюються Законами України "Про племінну справу у тваринництві", "Про ветеринарну медицину", Положенням про ідентифікацію та реєстрацію свиней, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики України 31.12.2004 року N 497 (у редакції наказу Міністерства аграрної політики України від 28.04.2007 року N 296).

Згідно п. 9.1 Положення, формування і ведення Реєстру тварин здійснюються відповідно до Положення про Реєстр тварин, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 17 вересня 2003 року N 342.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом до суду позивач, як на підстав своїх вимог, послався на укладений між позивачем та відповідачем в даній справі договір оренди від 1 червня 2009 року товарної ферми, розташованої по АДРЕСА_1, згідно умов якого позивачка отримала від відповідача окремі споруди товарної ферми, де знаходиться належне позивачеві на праві власності поголів’я свиней і своїми діями відповідач перешкоджає позивачеві в здійсненні нею права власності своїм майном.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 27.11.2009 року у справі N 3/143-ПД-09 між тими ж сторонами, яке набрало законної сили, встановлено, що договір оренди від 01.06.2009 року є неукладеним та не створює для сторін ніяких прав та обов’язків.

Відповідно до положень ст. 35 ГПК України факти, встановлені зазначеним рішенням, не потребують доказування в даній справі.

Як було встановлено судами попередніх судових інстанцій під час розгляду справи, вказана ферма належить приватному підприємцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2003 року.

Відповідно до акту опису й арешту майна від 17.08.2009 року (т.1, а.с.67-68), складеного ВДВС Каховського міського районного управління юстиції на виконання ухвали Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 12.08.2009 року (т.2, а.с. 23), з вказаної товарної ферми було вилучено, разом з іншим майном, 1904 голів свиней та передано на зберігання ОСОБА_4 і перевезено на ферму, розташовану в с.Чорноморівка, Каховського району Херсонської області. Доказів повернення свиней на ферму відповідача після їх вилучення сторонами суду надано не було.

З акту обстеження товарної ферми відповідача від 09.09.2009 року, складеного управлінням ветеринарної медицини в Каховському районі (т.1, а.с. 60) вбачається, що на фермі відповідача утримується 770 голів свиней. Згідно акту опису та арешту майна від 11.09.2009 року, складеного ВДВС Каховського міського районного управління юстиції на фермі, розташованій в с.Чорноморівка, Каховського району Херсонської області було описано та передано зі зберігання від ОСОБА_4 на відповідальне зберігання приватним підприємцям - третім особам в даній справі 1642 голів свиней.

Враховуючи викладене, суди дійшли обгрунтованого висновку про те, що спірне поголів’я свиней у кількості 737 голів у відповідача не вилучалось і на зберігання третій особі - ОСОБА_4 не передавалось.

На підставі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

При прийняті оспорюваних судових рішень суди попередніх судових інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту знаходження на товарній фермі відповідача, належній йому на праві власності, спірного поголів’я свиней у кількості 737 голів. Позивачем, також, не надано доказів придбання ним у зазначеній кількості поголів'я свиней.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно прийшов до висновку про необгрунтованість заявлених вимог позивачки щодо витребування у відповідача майна, яким він заволодів без достатньої правової підстави - поголів’я свиней в кількості 737 голів і, відповідно до вимог закону, правильно відмовив в позові.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень суди повно і всебічно перевірили всі обставини справи, дали належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняли законні і обгрунтовані судові рішення, які необхідно залишити без змін.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

постановив:

Рішення господарського суду Херсонської області від 21 лютого 2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 травня 2011 року залишити без змін, а касаційну - без задоволення.

Головуючий

Судді