МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
01.08.2011 N 454
Про затвердження Концепції
управління якістю медичної
допомоги у галузі охорони здоров'я
в Україні на період до 2020 року
Відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", наказу МОЗ України від 11.05.2011 N 278 "Про затвердження плану заходів МОЗ України з реалізації Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" та з метою удосконалення і подальшого розвитку системи управління якістю медичної допомоги наказую:
1. Затвердити Концепцію управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров'я в Україні на період до 2020 року (далі - Концепція), що додається.
2. Міністру охорони здоров'я АР Крим, начальникам управлінь (головних управлінь) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити впровадження напрямків, визначених у Концепції.
3. Департаменту контролю якості медичних послуг, регуляторної політики та санітарно-епідемічного благополуччя, Департаменту лікувально-профілактичної допомоги, Департаменту охорони материнства, дитинства та санаторного забезпечення, Департаменту кадрової політики, освіти, науки та запобігання корупції; голові Державної служби лікарських засобів, голові Державної служби України з питань протидії ВІЛ- інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань забезпечити розробку та подання пропозицій до плану заходів щодо впровадження напрямків, визначених у Концепції.
4. Контроль за виконанням наказу покласти на Першого заступника Міністра Моісеєнко Р.О.
Міністр О.В.Аніщенко
Затверджено
Наказ МОЗ України
01.08.2011 N 454
Концепція
управління якістю медичної допомоги
у галузі охорони здоров'я в Україні
на період до 2020 року
1. Визначення проблеми.
На сучасному етапі розвитку системи охорони здоров'я якість медичної допомоги (далі ЯМД) вважається основною цільовою функцією і водночас критерієм діяльності системи охорони здоров'я від нижньої її ланки - лікувально-профілактичного закладу, до верхньої - Міністерства охорони здоров'я України. Забезпечення якості при наданні медичної допомоги у більшості країн розглядається як основа національної політики в сфері охорони здоров'я. В багатьох країнах прийняті і діють програми забезпечення якості медичної допомоги.
Водночас численні матеріали свідчать, що значна кількість медичних втручань, в тому числі в різних країнах Європейського союзу, здійснюється на рівні нижчому за передбачуваний. Виявлено, що значна частка клінічних процедур недоцільна та нерентабельна. Маємо переконливі дані, що 20-30% медичних втручань є неефективними (або непотрібними або шкідливими). Реєструються надзвичайно великі розбіжності в результатах медичної допомоги не лише між країнами або регіонами однієї країни, а й між окремими закладами охорони здоров'я та лікарями.
Поліпшення якості медичної допомоги в Україні - одна з актуальних проблем сьогодення. В Національному плані дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженому Указом Президента України від 27 квітня 2011 року N 504/2011, а також у постанові Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 N 389 "Про затверження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні" визначено основні напрямки реформи медичного обслуговування, що включають підвищення доступності медичних послуг, підвищення якості медичних послуг, підвищення ефективності державного фінансування.
Таким чином, проблеми управління і оцінки якості та безпеки медичної допомоги населенню є одними з найважливіших для будь-якої системи охорони здоров'я. Актуальність питань забезпечення якості особливо зростає в період реформування галузі охорони здоров'я.
Нагальним завданням нинішнього часу в Україні є реформування, фактично - створення нової системи охорони здоров'я з якісною медичною допомогою. Це потребує суттєвих змін на законодавчому рівні. Якісне медичне обслуговування - це обслуговування, заради якого ресурси організовуються таким чином, щоб максимально ефективно і безпечно задовольняти потреби тих, хто потребує допомоги, проводити профілактику і лікування без зайвих витрат, відповідно до вимог та можливостей сучасного рівня розвитку науки.
За даними ВООЗ, однією з трьох фундаментальних цілей системи охорони здоров'я в світі (2000 р.) визначено поліпшення стану здоров'я населення, при цьому підкреслюється, що система охорони здоров'я має значний потенціал впливу на здоров'я населення.
У Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" визначено, що головною метою реформи медичного обслуговування є поліпшення здоров'я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості. Програма, інші стратегічні документи визначають шляхи та механізми реформ, а саме: структурну реорганізацію галузі, розмежування медичної допомоги між рівнями (первинним, вторинним та третинним); оптимізацію ліжкового фонду.
Основою політики у наступні роки має стати державницький акцент на охороні здоров'я у плані зміцнення фінансової та матеріально-технічної бази, а саме: "забезпечення фінансування охорони здоров'я на рівні 7% від ВВП та поетапне його збільшення до 10% від ВВП (відповідно до Програми Президента "Україна для людей")".
Незважаючи на проголошені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) принципи, система охорони здоров'я не забезпечує рівного безоплатного доступу населення до якісних та безпечних медичних послуг. Це виявляється в наступному:
- низька якість медичних послуг. Очікувана тривалість життя населення України становить 69,3 року, що в середньому на 10 років нижче, ніж у країнах ЄС. Коефіцієнт дитячої смертності в 2,5 разу вищий, ніж у "старих" країнах ЄС. Рівень передчасної смертності втричі перевищує показник ЄС, рівень смертності від туберкульозу - в 20 разів вищий;
- нерівний доступ до послуг охорони здоров'я. Бідні верстви населення страждають через відсутність можливості одержати необхідну медичну допомогу. Наявність відомчої медицини з обмеженим доступом ускладнює досягнення мети рівного доступу. Існують диспропорції у доступі до медичних послуг міських і сільських жителів. Високим є тягар особистих витрат населення на послуги охорони здоров'я. Згідно з офіційною статистикою, витрати населення сягають майже половини загального обсягу фінансування галузі (за даними національних рахунків в охороні здоров'я, - 42,5% у 2008 р.) і здійснюються безпосередньо під час одержання медичних послуг.
Крім того, система охорони здоров'я характеризується наступними основними проблемами: відсутність чіткого розмежування рівнів надання медичної допомоги; деформованість структури медичних послуг; надмірна спеціалізація закладів охорони здоров'я; існування паралельних (відомчих) систем забезпечення населення медичною допомогою; невідповідність державних гарантій на безоплатну медичну допомогу обсягам їх фінансового забезпечення; надмірна децентралізація фінансових потоків; відсутність економічної мотивації для поліпшення діяльності працівників системи охорони здоров'я; зношеність основних фондів системи охорони здоров'я; наявність великої кількості (понад 3 тис.) медико-технологічних документів з надання медичної допомоги, що в переважній більшості не відповідають сучасним науковим принципам їх розробки, а саме: мультидисциплінарному підходу та засадам доказової медицини і в той же час відсутність якісних, створених на доказових засадах, медико-технологічних документів (клінічних протоколів) для лікарів практичної ланки охорони здоров'я, відсутність медичних стандартів (та їх моніторингу) із захворювань, що мають найбільш значимі негативні медико-соціально наслідки для населення та суспільства.
Основні причини виникнення зазначених проблем:
- відсутність зв'язку між якістю медичних послуг й видатками на їх фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці;
- низький рівень профілактики й частки первинної медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг;
- неефективне використання бюджетних коштів на охорону здоров'я. На 100 тис. населення в Україні припадає 5,6 лікарні і 1,5 закладу охорони здоров'я для надання первинної медичної допомоги, тоді як у країнах ЄС ці показники складають 3,0 і 4,9 відповідно; кількість ліжко-місць в Україні - 910 на 100 тис. населення, а в ЄС - 565; кількість лікарів на 100 тис. населення в Україні - 308, у ЄС - 321. Має місце дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги, відсутні механізми управління потоками пацієнтів по рівнях надання медичних послуг; 86% бюджетних коштів, що виділяється на охорону здоров'я, йде на утримання закладів охорони здоров'я та оплату праці лікарів;
- низька самостійність закладів охорони здоров'я при використанні фінансових ресурсів;
- уповільнений перехід до розробки медико-технологічних документів надання медичної допомоги (адаптації клінічних настанов, створення медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги та локальних клінічних протоколів медичної допомоги) на засадах доказової медицини відповідно до затвердженої МОЗ України уніфікованої методики;
- дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги, відсутність механізму управління потоками пацієнтів по рівнях надання медичних послуг.
Традиційно при формуванні політики в сфері охорони здоров'я для покращання громадського здоров'я головна увага приділялася фінансуванню медичного обслуговування, однак в останні роки зростає кількість даних, які свідчать про відсутність прямої залежності між обсягами фінансування охорони здоров'я і результатами її діяльності, вираженими в показниках здоров'я населення. Забезпечення якості при наданні медичної допомоги у більшості країн розглядається як основа національної політики в сфері охорони здоров'я. В багатьох країнах прийняті і діють програми забезпечення якості медичної допомоги.
Ефективність і чіткість функціонування всіх ланок поліпшення якості медичної допомоги можливі тільки при узгодженій їх взаємодії. Тому керівні органи охорони здоров'я державного і територіального рівнів, лікарські асоціації, учбові заклади, що здійснюють підготовку і післядипломне навчання медичних кадрів, медичні заклади повинні керуватися єдиною стратегією та концептуальними підходами до поліпшення якості медичної допомоги.
Мета Концепції - визначення основних підходів та механізмів до створення і функціонування державної системи управління якістю медичної допомоги населенню, спрямованої на задоволення обґрунтованих потреб та очікувань споживачів медичної допомоги, поліпшення здоров'я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості.
Завдання Концепції:
- підвищення якості медичних послуг;
- поліпшення доступності та зменшення нерівності в доступі різних верств населення до медичної допомоги;
- підвищення позитивного впливу системи охорони здоров'я на стан громадського здоров'я;
- збільшення обсягів фінансування медичної допомоги з державного та місцевих бюджетів та підвищення ефективності використання ресурсів галузі охорони здоров'я;
- впровадження сучасних медико-технологічних документів, розроблених на основі існуючої практики медичних втручань та технологій з доведеною ефективністю;
- зростання задоволення населення системою медичного обслуговування;
- захист інтересів пацієнта щодо отримання ним якісної медичної допомоги та забезпечення відшкодування у випадку медичної шкоди;
- створення умов для забезпечення відповідального самолікування;
- захист інтересів медичних працівників на випадок професійного ризику;
- створення стимулів для здорового способу життя населення й здорових умов праці.
Адміністративно-командний підхід до забезпечення якості у системі охорони здоров'я, заснований на принципах контролю, що діяв до останнього часу, не відповідає організаційно-правовим та економічним умовам функціонування галузі і повинен бути замінений підходом, що базується на принципі управління процесом.
Безперервне підвищення якості передбачає комплексний, інтегрований і динамічний підхід до покращання якості, спрямований на поліпшення результатів роботи системи в цілому, постійну модифікацію і вдосконалення самої системи, а не виявлення і покарання працівників, практика або результати роботи яких не відповідають встановленим нормам.
Невід'ємною складовою процесу вдосконалення якості є клінічний аудит. Клінічний аудит спрямований на покращання процесів та результатів допомоги пацієнтам через систематичний перегляд складових медичної допомоги у порівнянні з визначеними критеріями та впровадження змін там, де допомога або її результати не досягають очікуваного рівня. Складові структури, процесу та результату медичної допомоги відбираються та систематично оцінюються. Необхідні зміни впроваджуються на індивідуальному, командному або інституційному рівні надання медичної допомоги.
Сьогодні аналіз результатів роботи закладів охорони здоров'я базується на затверджених державними органами облікових і звітних документах (статистичні дані та річні звіти про діяльність) та на результатах окремих досліджень, що є недостатнім для оцінки якості медичної допомоги та визначення напрямків її покращання. Цілеспрямований вплив на якість та ефективність медичної допомоги потребує розробки індикаторів (як статистичних показників, так і показників, отриманих під час експертної оцінки), які б дозволяли забезпечити об'єктивне оцінювання, моніторинг та конкретне визначення проблем забезпечення якості.
Першочергове значення для управління якістю має стандартизація, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядковування в охороні здоров'я шляхом розробки і встановлення вимог, норм, правил, характеристик умов, продукції, технологій, робіт, послуг, що застосовуються в охороні здоров'я. Стандартизація є пріоритетним напрямом сучасного розвитку охорони здоров'я. В Україні створено умови для імплементації європейських підходів щодо розробки медико-технологічних документів на основі найкращих клінічних настанов, адаптованих до умов вітчизняної системи охорони здоров'я, а також розвивається формулярна система забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров'я. Саме тому пріоритетним є розробка та затвердження медико-технологічних документів надання медичної допомоги на принципах доказової медицини та відміна чинності документів, що не відповідають зазначеним принципам. Розвиток формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров'я має створити передумови для використання найбільш ефективних, безпечних та економічно-доцільних лікарських засобів.
Об'єктами стандартизації в охороні здоров'я повинні стати всі складові медичного обслуговування: організаційні технології; медичні та фармацевтичні послуги; технології виконання медичних та фармацевтичних послуг; технічне забезпечення виконання медичних та фармацевтичних послуг; кваліфікація медичного, фармацевтичного та іншого персоналу; економічні аспекти охорони здоров'я; створення, випробування, виробництво, реалізація та застосування лікарських засобів та виробів медичного призначення відповідно до світових стандартів якості та практик; формуляри лікарських засобів трьох рівнів (державного, регіонального та локального); обліково-звітна документація, що використовується в системі охорони здоров'я, інформаційні технології та ін.
Істотної модернізації повинна зазнати система внутрішнього (відомчого) контролю якості, яка полягає в оцінці роботи медичного персоналу особами, які залучені до процесу надання медичної допомоги - колеги/медичні асоціації або адміністрація закладу охорони здоров'я. Основним завданням внутрішнього контролю якості є визначення ступеня відповідності діяльності і конкретних результатів роботи закладу охорони здоров'я прийнятим стандартам з подальшою корекцією механізму забезпечення якості надання медичної допомоги. Система внутрішнього контролю повинна включати не лише експертизу процесу надання медичної допомоги, а й низку інших компонентів, а саме: вивчення задоволення пацієнтів їх взаємодією з системою охорони здоров'я; самоконтроль - як метод клінічного аудиту, що включає розрахунок і аналіз показників, які характеризують якість і ефективність медичної допомоги, виявлення і аналіз недоліків, лікарських помилок і інших факторів, що спричиняють негативний вплив і призводять до зниження якості і ефективності медичної допомоги; підготовку рекомендацій щодо попередження лікарських помилок і недоліків у роботі та поліпшення якості і ефективності медичної допомоги; вибір найраціональніших управлінських рішень і проведення оперативних корегуючих заходів, контроль за їх реалізацією.
Невід'ємною складовою якості медичної допомоги є забезпечення задоволення обґрунтованих потреб пацієнтів щодо медичного обслуговування. Аналіз задоволення пацієнтів результатами їх взаємодії з системою охорони здоров'я повинен здійснюватися за допомогою об'єктивних стандартизованих методик соціологічних досліджень. Вирішенню проблеми задоволення потреб пацієнтів також слугуватиме залучення пацієнтів або їх представників до процесу розробки керівних документів зі стандартизації медичної допомоги.
Зовнішній (позавідомчий) контроль передбачає контроль за дотриманням встановлених вимог органом, який не є складовою частиною закладу охорони здоров'я. Завданням позавідомчого контролю за діяльністю закладів охорони здоров'я і фізичних осіб, які надають медичну допомогу, є забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги належної якості. Передбачається оптимізація всіх форм позавідомчого контролю: ліцензування, акредитації закладів охорони здоров'я та атестації спеціалістів.
Управління якістю потребує певного організаційного та кадрового забезпечення. До програм навчання в системі до- та післядипломної медичної освіти мають бути включені відповідні курси з висвітленням сучасних підходів до забезпечення та управління якістю медичної допомоги.
Таким чином, проблема забезпечення якості у сфері охорони здоров'я - це проблема комплексна, і вирішувати її наявними методами неможливо. Державним підходом є формування чіткої виваженої політики щодо безперервного підвищення якості медичної допомоги як визначальної умови реформування системи медичного обслуговування.
2. Шляхи та способи розв'язання проблеми:
Для України в контексті удосконалення управління якістю медичної допомоги пріоритетними є вимоги, визначені стратегією ВООЗ та ЄС, а саме:
- доступність
- безпечність;
- ефективність;
- орієнтованість на пацієнта;
- вчасність;
- раціональність;
- справедливість.
Всесвітньою організацією охорони здоров'я (2004 р.) запропоновано наступні напрями забезпечення управління якістю:
1. Політика: стратегія, бачення та участь уряду щодо удосконалення якості.
2. Організація: ефективні механізми здійснення національної політики в межах органів влади усіх рівнів з визначеними завданнями та функціями системи охорони здоров'я.
3. Методологія: забезпечення ефективних методичних підходів до удосконалення якості, постійного її розвитку на державному і місцевому рівнях, з урахуванням національного та міжнародного досвіду і наукових доказів.
4. Ресурси: відповідальність за ресурсне забезпечення програми якості, що перш за все забезпечить оптимальний рівень знань, навичок і інформації, необхідних для удосконалення якості.
Таким чином, створення системи якості медичної допомоги має такі аспекти:
політичний, пов'язаний з визначенням пріоритетів та прийняттям рішень у сфері нормативно-правового регулювання, ресурсного забезпечення та здійснення державного управління;
соціальний, пов'язаний з задоволенням очікувань населення та прагненнями працівників медичної галузі;
організаційний, пов'язаний з покращанням менеджменту в медичних установах, розвитком систем якості, стандартизації, метрологічного забезпечення.
Основні способи розв'язання проблеми:
1. В сфері підвищення доступності медичних послуг:
- чітке структурне розмежування первинного, вторинного й третинного рівнів медичної допомоги; структурна перебудова системи медичної допомоги з акцентом на задоволення медичних потреб населення, зокрема шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги; оптимізація спеціалізованої (вторинної) медичної допомоги з диференціацією закладів охорони здоров'я за видами надання медичної допомоги на лікарні інтенсивного лікування, лікарні планового, відновного (реабілітаційного) лікування, хоспіси;
- розвиток інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі первинної медичної допомоги, прийняття нормативно-правових актів щодо порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають відповідний вид медичної допомоги, щодо порядку реалізації права вибору пацієнтом лікаря первинної медичної (медико-санітарної) допомоги;
- визначення потреб у медичних кадрах для задоволення потреб населення у різних видах медичної допомоги; забезпечення підготовки медичних кадрів відповідно до потреб галузі;
- забезпечення адекватного ресурсного забезпечення всіх типів закладів охорони здоров'я;
- запровадження телемедичних технологій у діяльність системи медичного обслуговування;
- створення адекватної системи управлінської вертикалі реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я;
- підтримка розвитку приватного сектору медичних послуг, забезпечення доступу до державного фінансування на конкурсній основі;
- прийняття базових законів України "Про особливості діяльності закладів охорони здоров'я", "Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги".
2. В сфері підвищення якості медичних послуг:
- створення ефективної системи стандартизації медичних послуг, розроблення та впровадження нормативно-правових актів щодо медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів та протоколів провізора (фармацевта)) надання медичної медико-санітарної допомоги на засадах доказової медицини з дотриманням принципу мультидисциплінарного складу робочих груп, створення раціонального медичного маршруту пацієнта, розробка формулярів лікарських засобів первинної медичної медико-санітарної допомоги; поширення електронних версій формулярів лікарських засобів серед працівників охорони здоров'я;
- створення передумов для впровадження оцінки медичних технологій з клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для пацієнтів у зв'язку з застосуванням певної медичної технології;
- перехід до закупівлі державою послуг у закладів охорони здоров'я на контрактній основі (у закладів охорони здоров'я, що надають первинну медичну допомогу - оплата за кількість осіб, у закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану (вторинну) і високоспеціалізовану (третинну) медичну допомогу - залежно від обсягів, структури і якості наданої медичної допомоги;
- покращення матеріально-технічного обладнання закладів охорони здоров'я: проведення інвентаризації та розроблення примірних табелів матеріально-технічного оснащення закладів охорони здоров'я;
- розроблення та впровадження системи індикаторів якості роботи медичних закладів;
- удосконалення критеріїв ліцензування медичної практики та критеріїв акредитації закладів охорони здоров'я;
- створення незалежних центрів оцінювання відповідності медичної практики ліцензійним вимогам, закладів охорони здоров'я - акредитаційним вимогам;
- створення незалежних центрів оцінювання відповідності медичної практики ліцензійним вимогам, закладів охорони здоров'я - акредитаційним вимогам;
- розроблення та затвердження нормативно-правових актів (примірних положень) для лікарні інтенсивного лікування, лікарні планового лікування, лікарні (реабілітаційного) відновного лікування, хоспісу, центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, дитячої міської лікарні;
- оновлення форм первинної медичної документації, виходячи з завдань, які повинна вирішувати система охорони здоров'я;
- запровадження інноваційних технологій надання медичної допомоги;
- створення системи управлінського обліку, що поєднує медико-статистичну та економічну інформацію;
- запровадження інформаційних технологій для формування баз даних та обробки клінічної, медико-статистичної та економічної інформації;
- заснування щорічної премії та відзнаки у галузі якості надання медичної допомоги.
3. Створення економічної мотивації для підвищення якості медичного обслуговування:
- створення економічної мотивації для покращення якості медичних послуг, зокрема шляхом зміни оплати праці працівників галузі охорони здоров'я за рахунок виділення двох складових: постійної (на основі єдиної тарифної сітки), змінної - залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги;
- розроблення та внесення проекту акта щодо вдосконалення умов оплати праці працівників галузі охорони здоров'я.
4. У сфері забезпечення ефективного використання бюджетних коштів:
- скорочення багаторівневої системи фінансування на основі об'єднання фінансових ресурсів: для первинної медико-санітарної допомоги - на районному й міському рівнях, для вторинної й третинної - на обласному (для державних спеціалізованих центрів і клінік НДІ - на державному);
- підвищення частки первинної медичної допомоги в загальному обсязі фінансування медичних послуг, стимулювання проведення профілактичних заходів;
- розроблення та внесення проекту акта щодо запровадження у системі охорони здоров'я програмно-цільового методу у бюджетному процесі;
- перехід від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу коштів медичними закладами;
- запровадження закупівлі медичних послуг;
- створення єдиного медичного простору;
- перехід до міжвідомчих і міжсекторальних програм формування здорового способу життя й програм здорових умов праці;
- створення стимулів та умов для здорового способу життя населення за допомогою розвитку інфраструктури для занять масовим спортом та активного відпочинку.
3. Очікувані результати:
1. Формування єдиної системи управління якістю медичної допомоги в Україні та запровадження її на всіх рівнях.
2. Забезпечення ефективної взаємодії органів управління охорони здоров'я всіх рівнів та форм власності з метою безперервного підвищення якості медичної допомоги населенню.
3. Підвищення доступності та якості медичної допомоги населенню.
4. Удосконалення системи стандартизації, ліцензування, сертифікації, акредитації та форм атестації в охороні здоров'я із застосуванням клінічних настанов, стандартів та протоколів (як уніфікованих - галузевого рівня, так і локальних - в кожному закладі охорони здоров'я), а також формулярів лікарських засобів трьох рівнів (Державний формуляр лікарських засобів; регіональні формуляри лікарських засобів МОЗ АР Крим, головних управлянь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; локальні формуляри лікарських засобів закладів охорони здоров'я).
5. Здійснення переходу до використання в охороні здоров'я технологій з доведеною ефективністю і безпекою для пацієнтів, з урахуванням раціональності та економічної доцільності їх застосування.
6. Розробка та впровадження мотиваційних механізмів підвищення професійної відповідальності медичних працівників.
7. Удосконалення професійної підготовки медичних кадрів на післядипломному рівні з запровадженням методології управління якістю медичної допомоги, заснованій на доказовій медицині.
8. Підвищення ролі громадських та наукових організацій в системі управління якістю та її впровадження і моніторингу.
9. Підвищення ефективності використання фінансових ресурсів в охороні здоров'я.
10. Зменшення потреб населення у вторинній та третинній допомозі.
11. Підвищення впливу системи охорони здоров'я на зниження показників смертності, захворюваності та інвалідності за рахунок підвищення якості медичної допомоги.
12. Покращення стану здоров'я населення.
В.о. директора Департаменту управління та
контролю якості медичних послуг О.В.Худошина