ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
01.12.2010 N 2а-5748/10/2670

Про визнання незаконними наказів

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої - судді Блажівської Н.Є., суддів - Шрамко Ю.Т. та Огурцова О.П., при секретарі судового засідання - Миколаєнко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа - Центр медичної статистики МОЗ України, про визнання незаконними наказів.

У судовому засіданні 1 грудня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи

ТОВ "Медбланк" (надалі також "Позивач 1"), ТОВ "ДП Інтерхелп" (надалі також "Позивач 2"), фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі також "Позивач 3"), фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (надалі також "Позивач 4") звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовами до Міністерства охорони здоров'я України (надалі також "Відповідач", "МОЗ України"), за участю Центру медичної статистики МОЗ України (надалі також "третя особа"), про визнання незаконним пункту 1 наказу Міністерства охорони здоров'я України N 48 від 3 березня 1998 року "Про затвердження Положення про Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України"; визнання незаконним наказу Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку".

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва N 2а-5748/10/2670 від 16 квітня 2010 року, N 2а-5369/10/2670 від 28 квітня 2010 року, N 2а-5748/10/2670 від 12 липня 2010 року об'єднано в одне провадження позовні вимоги за вищевказаними адміністративними позовами.

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (надалі також "Позивач 5") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (надалі також "Відповідач") про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва N 2а-5748/10/2670 від 27 серпня 2010 року об'єднано в одне провадження позовні вимоги за позовами ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа - Центр медичної статистики МОЗ України, про визнання незаконним пункту 1 наказу Міністерства охорони здоров'я України N 48 від 3 березня 1998 року "Про затвердження Положення про Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України"; визнання незаконним наказу Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку" шляхом об'єднання адміністративних справ.

В ході розгляду даної адміністративної справи ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 уточнено позовні вимоги. Так, враховуючи уточнені позовні вимоги, Позивачі 1, 2, 3 та 4 просили: визнати незаконним наказ Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку"; визнати незаконним абзац 21 пункту 3.2 Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України", затвердженого пунктом 2 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15 липня 2010 року N 580 "Про зміну назви та затвердження Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція)", наступного змісту "видавничу і рекламну діяльність відповідно до завдань Центру, забезпечення друку і розповсюдження бланків, в тому числі суворої звітності, відповідно до наказів МОЗ України"; зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України вилучити зі Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України, затвердженого пунктом 2 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15 липня 2010 року N 580 "Про зміну назви та затвердження Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція)", абзац 21 пункту 3.2 Статуту, а саме "видавничу і рекламну діяльність відповідно до завдань Центру, забезпечення друку і розповсюдження бланків, в тому числі суворої звітності, відповідно до наказів МОЗ України" та провести державну реєстрацію відповідних змін до Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ( 755-15 ).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва N 2а-5748/10/2670 від 1 грудня 2010 року залишено позовні заяви ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в частині позовних вимог щодо визнання незаконним наказу Міністерства охорони здоров'я України від 7 жовтня 2008 року N 573 "Про впорядкування використання бланків суворого обліку" без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, предметом розгляду в даній адміністративні справі є позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку" та позовні вимоги ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним абзацу 21 пункту 3.2 Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України", затвердженого пунктом 2 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15 липня 2010 року N 580 "Про зміну назви та затвердження Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція)" наступного змісту "видавничу і рекламну діяльність відповідно до завдань Центру, забезпечення друку і розповсюдження бланків, в тому числі суворої звітності, відповідно до наказів МОЗ України"; зобов'язання Міністерства охорони здоров'я України вилучити зі Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України, затвердженого пунктом 2 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15 липня 2010 року N 580 "Про зміну назви та затвердження Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція)", абзац 21 пункту 3.2 Статуту, а саме "видавничу і рекламну діяльність відповідно до завдань Центру, забезпечення друку і розповсюдження бланків, в тому числі суворої звітності, відповідно до наказів МОЗ України" та провести державну реєстрацію відповідних змін до Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ( 755-15 ).

Позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України мотивовано тим, що наказ Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку" (надалі також наказ N 573) є незаконним та таким, що суперечить чинному законодавству України.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача 5, з прийняттям наказу N 573 на Центр медичної статистики МОЗ України фактично покладено виконання функцій, які притаманні державному органу і не можуть покладатися на суб'єкта господарювання. Окрім того, затверджена наказом N 573 Інструкція про порядок обліку медичних бланків суворого обліку порушує конституційний принцип законності при здійсненні господарської діяльності з постачання медичних бланків суворої звітності та надає можливість Центру медичної статистики здійснювати повноваження, у тому числі щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху та здійснення контролю над підпорядкованими Міністерству закладами охорони здоров'я та державними органами влади, що не є властивим господарській організації.

Як зазначив представник Позивача 5, використовуючи монопольне становище на ринку розробки, замовлення, упровадження, контролю за обігом та визначенням замовника облікових статистичних форм, у тому числі бланків суворого обліку, Центром медичної статистики визначено обмежене коло суб'єктів господарювання, яким делеговано виключне право на реалізацію медичних бланків суворого обліку, що позбавляє інших суб'єктів можливості здійснення діяльності у цій сфері.

Кабінет Міністрів України подав клопотання про розгляд справи в судовому засіданні 1 грудня 2010 року без участі його уповноваженого представника та просив письмово повідомити про результат розгляду справи.

Позовні вимоги ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 мотивовано тим, що положення абзацу 21 пункту 3.2 Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України", затвердженого пунктом 2 Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15 липня 2010 року N 580 "Про зміну назви та затвердження Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція)" (надалі також "оскаржуваний пункт наказу N 580"), в частині наступного змісту: "видавничу і рекламну діяльність відповідно до завдань Центру, забезпечення друку і розповсюдження бланків, в тому числі суворої звітності, відповідно до наказів МОЗ України", - є незаконним та таким, що суперечить положенням чинного законодавства України.

Представниками Позивачів 1, 2, 3, 4 в судовому засіданні було зазначено про те, що відповідно до вимог чинного законодавства України, державний заклад охорони здоров'я не має права займатися видавничою, рекламною діяльністю, а також забезпеченням друку та розповсюдження бланків суворої звітності.

На думку представників Позивачів 1, 2, 3, 4, затверджуючи наказом N 580 Статут Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України", МОЗ України порушило права та інтереси Позивачів 1, 2, 3, 4, так як Центру - державному закладу охорони здоров'я, - надано повноваження, що не відповідають чинному законодавству України; фактично, займаючись незаконною діяльністю, як зазначили представники Позивачів 1, 2, 3, 4, Центр став монополістом на ринку послуг із замовлення та розповсюдження бланків суворого обліку та незаконним конкурентом Позивачів 1, 2, 3, 4 у даній діяльності, що позбавило їх можливості вести господарську діяльність з розповсюдження бланків суворої звітності.

Представник Відповідача - МОЗ України, - в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необгрунтованість та безпідставність.

В обгрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що наказ N 573 та оскаржуваний пункт наказу N 580 є законними, а їх положення не суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Обґрунтовуючи законність наказу N 573, представник Відповідача зазначила про те, що відповідно до вимог чинного законодавства України на підпорядковані МОЗ України установи може бути покладено виконання функцій, які відповідно до Положення про МОЗ України ( 1542-2006 ) належать до його виключної компетенції. МОЗ України може співпрацювати з органами державної статистики у тому числі через підпорядковані установи.

Центр медичної статистики МОЗ України, на думку представника Відповідача, не наділено повноваженнями органу державної влади в сфері статистики. Його функції з методологічного керівництва та контролю за організацією збору та обробки інформації, а також забезпечення подання звітів, що стосуються медицини, до Державного комітету статистики України, передбачені наказом МОЗ України від 10 липня 2007 року N 378 "Про затвердження форм звітності з питань охорони здоров'я та інструкцій щодо їхнього заповнення".

Таким чином, як вказала представник Відповідача, визначення пунктом 3 наказу N 573 Центру медичної статистики МОЗ України головним закладом щодо розробки, замовлення, упровадження, контролю за обігом та визначенням замовника облікових статистичних форм, у тому числі бланків суворого обліку, та підпунктом 4.1 пункту 4 наказу N 573 начальника Центру медичної статистики МОЗ України відповідальним за організацію постійного контролю за формуванням замовлення для отримання бланків суворого обліку в Департаменті по контролю за виробництвом цінних паперів, акцизних марок, документів суворої звітності та голографічних захисних елементів Міністерства фінансів України (Держзнак) та їх обігом у закладах охорони здоров'я, - не суперечить чинному законодавству і не дублює повноваження органів виконавчої влади.

Представник МОЗ України також покликалася на факт розроблення Відповідачем проекту наказу МОЗ України "Про внесення змін та доповнень до наказу від 07.10.2008 N 573" та посилалася на необхідність певного часу для проходження вказаним проектом всіх передбачених чинним законодавством процедур погодження.

Враховуючи вищевикладене, представник Відповідача також посилалася на законність оскаржуваного пункту наказу N 580.

Представник третьої особи - Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України, - проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

В судовому засіданні представник третьої особи вказав на те, що Міністерство охорони здоров'я України, як центральний орган виконавчої влади, має повноваження щодо делегування відповідних покладених на нього функцій підпорядкованим МОЗ України установам, в тому числі і Центру медичної статистики МОЗ України, а тому положення наказу N 573 жодним чином не суперечать вимогам законодавства України.

Крім того, представник третьої особи звернув увагу на те, що наказ N 580, яким затверджено нову редакцію статуту третьої особи, є внутрішнім документом МОЗ України, а тому не може впливати на права та обов'язки Позивачів у даній справі.

Створений наказом МОЗ України N 72 від 22 квітня 1994 року Центр медичної статистики МОЗ України, як зазначив представник третьої особи, збирає, обробляє та аналізує медичну статистичну інформацію у системі МОЗ України, а також здійснює координацію діяльності обласних центрів медичної статистики та лікувально-профілактичних закладів щодо збору, обробки та аналізу медичної статистичної інформації. МОЗ України за допомогою зібраної та обробленої Центром медичної статистики статистичної інформації про стан здоров'я, надання медичної допомоги населенню виконує свою функцію з вивчення, аналізу і прогнозів показників стану здоров'я населення. Зазначена діяльність МОЗ України, на думку представника третьої особи, відповідає вимогам Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) в частині адміністративної інформації (офіційно документованих даних, що складають кількісну характеристику явищ та процесів), яка збирається, використовується, поширюється та зберігається органами державної влади (за винятком органів державної статистики).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивачів 1, 2, 3, 4, 5, представника Відповідача та представника третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року N 1542 (надалі також Положення про Міністерство охорони здоров'я України), Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Пунктом 7 Положення про Міністерство охорони здоров'я України ( 1542-2006 ) визначено, що МОЗ в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 3 березня 1998 року N 48 "Про затвердження Положення про Центр медичної статистики МОЗ України" було затверджено Положення про Центр медичної статистики МОЗ України.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15 липня 2010 року N 580 "Про зміну назви та затвердження Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція)" змінено назву Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України на Державний заклад "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України"; затверджено Статут Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція).

Пунктом 4 наказу N 580 визнано таким, що втратив чинність, наказ МОЗ від 3 березня 1998 року N 48 "Про затвердження Положення про Центр медичної статистики МОЗ України".

Відповідно до пункту 1 Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція), затвердженого наказом N 580, Державний заклад "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (далі - Центр), створений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.04.92 р. N 72, є закладом охорони здоров'я.

Відповідно до пункту 3.1 Статуту, затвердженого наказом N 580, Центр створений з метою координації та інтеграції діяльності територіальних інформаційно-аналітичних центрів медичної статистики щодо збору, обробки та аналізу звітності з питань охорони здоров'я, впровадження міжнародної системи обліку і звітності з питань охорони здоров'я із забезпеченням цілісності статистичної інформації, вдосконалення і втілення єдиної системи звітності з питань охорони здоров'я в закладах охорони здоров'я з використанням наявних ресурсів для досягнення ефективних результатів у роботі.

Функції Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України визначено пунктом 3.2 Статуту, затвердженого наказом N 580.

Так, Центр здійснює, зокрема, видавничу і рекламну діяльність відповідно до завдань Центру, забезпечення друку та розповсюдження бланків, в тому числі суворої звітності, відповідно до наказів МОЗ України (абзац 21 пункту 3.2 Статуту, затвердженого наказом N 580).

Положення абзацу 21 пункту 3.2 Статуту, затвердженого наказом N 580, ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізична особа - підприємець ОСОБА_1, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 вважають незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Позивачі 1, 2, 3, 4 повинні довести факт застосування до них оскаржуваного пункту нормативно-правового акта або те, що вони є суб'єктами відповідних правовідносин, на які поширює дію цей пункт акта.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( 2747-15 ), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням (в тому числі нормативно-правовим актом), дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) визначено право особи на судовий захист, відповідно до якого кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), в адміністративному процесі позивач повинен довести факт порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача.

Аналогічна позиція вбачається з окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, Рішення N 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України ( 1502-06 ) та Рішення N 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Зі змісту вказаних рішень випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи в частині позовних вимог Позивачів 1, 2, 3, 4 та вимоги чинного законодавства України, Суд приходить до наступних висновків.

Відтак, відповідно до вимог чинного законодавства України саме Позивачі 1, 2, 3, 4 повинні довести факт порушення їх прав оскаржуваним пунктом Статуту, затвердженого наказом N 580, шляхом надання доказів, які існують станом на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2, - приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що абзацом 21 пункту 3.2 Статуту, затвердженого наказом N 580, визначено, що Центр здійснює видавничу і рекламну діяльність відповідно до завдань Центру, забезпечення друку та розповсюдження бланків, в тому числі суворої звітності, відповідно до наказів МОЗ України.

Керуючись вищевикладеним, проаналізувавши матеріали справи в частині позовних вимог Позивачів 1, 2, 3, 4, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки Позивачами 1, 2, 3, 4 не доведено порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з прийняттям оскаржуваного абзацу 21 пункту 3.2 Статуту, затвердженого наказом N 580, або можливості такого порушення в майбутньому, як і не доведено, що оскаржуваний абзац 21 пункту 3.2 Статуту, затверджений наказом N 580, яким визначено конкретне повноваження Центру як закладу охорони здоров'я, застосовувався чи може бути застосованим конкретно до Позивачів 1, 2, 3, 4.

Відтак, жодних обґрунтованих доказів на підтвердження факту порушення оскаржуваним абзацом 21 пункту 3.2 Статуту, затвердженого наказом N 580, прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, представниками Позивачів 1, 2, 3, 4 не надано, а колегією суддів не встановлено.

Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до висновку про те, що в даній адміністративній справі представниками Позивачів 1, 2, 3, 4 не доведено факту порушення законних прав та інтересів ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

За таких обставин Суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 слід відмовити повністю.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 жовтня 2008 року N 573 "Про впорядкування використання бланків суворого обліку" затверджено: Облікову форму N 140-2/о "Відомість про використання бланків суворого обліку" (додається); Інструкцію щодо заповнення облікової форми N 140-2/о "Відомість про використання бланків суворого обліку" (додається); Облікову форму N 140-3/о "Журнал реєстрації виданих бланків суворого обліку" (додається); Інструкцію щодо заповнення облікової форми N 140-3/о "Журнал реєстрації виданих бланків суворого обліку" (додається); Інструкцію про порядок обліку медичних бланків суворого обліку (додається) (пункт 1 наказу N 573).

Пунктом 3 Наказу N 573 визначено Центр медичної статистики МОЗ України головним закладом щодо розробки, замовлення, упровадження, контролю за обігом та визначенням замовника облікових статистичних форм, у тому числі бланків суворого обліку.

Згідно з пунктом 4 наказу N 573 начальнику Центру медичної статистики МОЗ України Голубчикову М.В. доручено: організувати постійний контроль за формуванням замовлення для отримання бланків суворого обліку в Департаменті по контролю за виробництвом цінних паперів, акцизних марок, документів суворої звітності та голографічних захисних елементів Міністерства фінансів України (Держзнак) та їх обігом у закладах охорони здоров'я; забезпечити державну реєстрацію цього наказу в Міністерстві юстиції України в установленому порядку.

Наказом N 573, зокрема, затверджено Інструкцію про порядок обліку медичних бланків суворого обліку (надалі також Інструкція).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції державним замовником бланків суворого обліку є Міністерство охорони здоров'я України, яке здійснює замовлення через Центр медичної статистики МОЗ України в централізованому порядку в обсягах згідно із заявками обласних інформаційно-аналітичних центрів медичної статистики (далі - Центри).

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції видача бланків суворого обліку здійснюється Центрами або довіреними організаціями, що діють за дорученням Центру медичної статистики МОЗ України.

Для отримання медичних бланків суворого обліку заклади охорони здоров'я або довірені організації мають подати Центру(ам) такі документи: заявку на отримання бланків з урахуванням потреби на рік; копію ліцензії на здійснення медичної практики або довіреність на право реалізації бланків суворого обліку, видану Центром медичної статистики МОЗ України; довіреність підприємства (організації); паспорт або інший документ, що посвідчує особу (пункт 2.5 Інструкції).

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції видача медичних бланків суворого обліку закладам охорони здоров'я або довіреним організаціям здійснюється уповноваженою особою Центру на підставі заяви та затвердженого кошторису на зазначені потреби або підтвердження факту надходження коштів на рахунок (для довірених організацій).

Наказ N 573 Позивач 5 вважає незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Як доказ наявності права звернення до адміністративного суду з вимогою про оскарження наказу N 573 представник Позивача 5 посилався на те, що позивач, - Кабінет Міністрів України, - є уповноваженим органом, на який покладено обов'язок щодо здійснення контролю за діяльністю міністерств, інших органів виконавчої влади. В той же час, на органи прокуратури, як зазначив представник заступника Генерального прокурора України, покладено обов'язок щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів, а саме: відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України ( 254к/96-ВР ) та чинним законам.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відтак, Судом встановлено, що Позивач має право звернення до адміністративного суду щодо оскарження наказу N 573.

Проаналізувавши позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку", колегія суддів звертає увагу на наступне.

Предметом судового розгляду є визнання незаконним наказу Міністерства охорони здоров'я України від 7 жовтня 2008 року N 573 "Про впорядкування використання бланків суворого обліку", як нормативно-правового акта, прийнятого суб'єктом владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) положень даного нормативно-правового акта з огляду на критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідний нормативно-правовий акт.

22 лютого 2010 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Міністра охорони здоров'я України із протестом на наказ Міністра охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку", в якому, виклавши факти невідповідності наказу N 573 вимогам чинного законодавства України, вимагав скасувати Наказ Міністра охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку", як незаконний.

Листом N 14.01-06/14 від 5 березня 2010 року МОЗ України повідомило Генеральну прокуратуру України про те, що наказ N 573 є законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Так, як зазначено в преамбулі наказу N 573, його прийнято відповідно до статей 13 та 14 Закону України "Про державну статистику", Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року N 1542, та з метою здійснення належного контролю за використанням бланків суворого обліку та вдосконалення їх обліку.

Закон України "Про державну статистику" ( 2614-12 ) (в редакції Закону, яка була чинною станом на час прийняття Відповідачем наказу N 573) визначає правові відносини в галузі державної статистики, права і функції органів державної статистики, організаційні засади здійснення державної статистичної діяльності з метою отримання всебічної та об'єктивної статистичної інформації щодо економічної, соціальної, демографічної та екологічної ситуації в Україні та її регіонах і забезпечення нею держави та суспільства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ) органи державної статистики - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі статистики та створювані ним органи, що підпорядковані йому або знаходяться у сфері його управління і визначені у статті 11 цього Закону ( 2614-12 ).

Перелік органів державної статистики визначено статтею 11 Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ).

Так, органи державної статистики становлять: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі статистики, який утворюється відповідно до статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ); територіальні органи державної статистики, що утворюються відповідно до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики в Автономній Республіці Крим, областях, районах та містах і підпорядковані йому; функціональні органи державної статистики - підприємства, установи та організації, що утворюються відповідно до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики і знаходяться у сфері його управління. Зазначені органи складають єдину систему органів державної статистики України.

Статтею 13 Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ) визначено основні права органів державної статистики.

Органи державної статистики мають право:

приймати в межах своєї компетенції рішення з питань статистики, обліку і звітності. Рішення органів державної статистики з цих питань є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону ( 2614-12 ). У разі виникнення питань щодо статистичної методології в окремих галузях економіки залучати до їх вирішення органи державної влади;

отримувати безкоштовно, в порядку і строки, визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, від усіх респондентів, включаючи центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, банки, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб, які підлягають статистичним спостереженням, і використовувати первинні та статистичні дані, дані бухгалтерського обліку, іншу необхідну для проведення статистичних спостережень інформацію, у тому числі інформацію з обмеженим доступом, а також пояснення, що додаються до них. Застосовувати під час проведення державних статистичних спостережень щодо фізичних осіб, які підлягають цим спостереженням, метод безпосереднього відвідування працівниками органів державної статистики та тимчасовими працівниками, які залучаються до проведення статистичних спостережень, їх житлових і господарських приміщень та будівель, земельних ділянок тощо;

вивчати стан первинного обліку і статистичної звітності, перевіряти достовірність первинних та статистичних даних, поданих респондентами. Застосовувати при цьому у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, метод безпосереднього відвідування виробничих, службових та інших приміщень, ділянок тощо юридичних осіб, їх філій, відділень, представництв та інших відособлених структурних підрозділів, а також громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

вимагати від респондентів внесення виправлень до статистичної звітності, інших статистичних формулярів у разі виявлення приписок та інших перекручень первинних та статистичних даних. У разі невиконання цієї вимоги у визначені строки органи державної статистики можуть самостійно вносити зазначені виправлення з наступним повідомленням про це респондентів;

подавати правоохоронним органам пропозиції щодо притягнення винних у порушенні вимог цього Закону ( 2614-12 ) посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності до відповідальності, передбаченої законами;

розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати відповідно до законів штрафи;

залучати до розробки державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації відповідні центральні органи виконавчої влади та наукові установи;

здійснювати співробітництво із міжнародними статистичними організаціями та статистичними службами інших країн;

проводити статистичні спостереження та надавати послуги на платній основі;

надавати запитувачам статистичну інформацію відповідно до Положення про проведення статистичних спостережень та надання органами державної статистики послуг на платній основі ( 1659-2000 );

коментувати невірне використання або тлумачення статистичної інформації (стаття 13 Закону України "Про державну статистику") ( 2614-12 ).

Статтею 14 Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ) визначено основні обов'язки органів державної статистики.

Органи державної статистики зобов'язані:

організовувати і проводити статистичні спостереження за соціально-економічними і демографічними процесами, екологічною ситуацією в Україні та її регіонах;

проводити державні статистичні спостереження, що стосуються соціально-демографічного та економічного становища населення, його підприємницької діяльності тощо;

аналізувати соціально-економічні, демографічні та екологічні явища і процеси, які відбуваються в Україні та її регіонах;

надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування статистичну інформацію в обсягах, за формами і у строки, визначені планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів України;

забезпечувати гласність статистичної інформації, видавати відповідно до плану державних статистичних спостережень статистичні збірники, бюлетені, огляди, прес-випуски тощо, проводити прес-конференції;

забезпечувати рівний доступ до статистичної інформації юридичних і фізичних осіб;

проводити фундаментальні дослідження та прикладні розробки у галузі статистики;

використовувати у практиці органів державної статистики міжнародні статистичні стандарти та рекомендації;

затверджувати статистичну методологію та звітно-статистичну документацію статистичних спостережень (за винятком державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації), а також типові форми первинної облікової документації, необхідної для їх проведення;

забезпечувати респондентів звітно-статистичною документацією (за винятком державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації) відповідно до плану державних статистичних спостережень;

забезпечувати ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з присвоєнням суб'єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів та кодів класифікаційних ознак;

забезпечувати розвиток і вдосконалення технології опрацювання статистичної інформації;

забезпечувати збереження, накопичення, актуалізацію та захист статистичної інформації, дотримання її конфіденційності;

здійснювати міжнародні та міжрегіональні статистичні зіставлення;

надавати статистичні дані міжнародним організаціям, а також здійснювати обмін статистичною інформацією із статистичними службами інших країн відповідно до вимог законодавства України (стаття 14 Закону України "Про державну статистику") ( 2614-12 ).

Відтак, системний аналіз положень Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ) свідчить про те, що Міністерство охорони здоров'я України не входить до системи органів державної статистики України, так як не є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики чи створеним ним територіальним органом, або ж іншим підпорядкованим йому органом.

Таким чином, оскільки МОЗ України не є органом системи державної статистики України, самостійне делегування функцій зазначених органів Міністерством охорони здоров'я України, без відповідного нормативного обґрунтування, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України та закріпленому частиною 2 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) принципу діяльності органів державної влади, які, зокрема, повинні діяти лише в межах наданих чинним законодавством повноважень.

Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про те, що посилання Відповідача в преамбулі наказу N 573 на норми статей 13 та 14 Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ), як на підставу прийняття наказу N 573, є необґрунтованими.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що пунктом 3 наказу N 573 визначено Центр медичної статистики МОЗ України головним закладом щодо розробки, замовлення, упровадження, контролю за обігом та визначенням замовника облікових статистичних форм, у тому числі бланків суворого обліку.

Пунктом 4 наказу N 573 начальнику Центру медичної статистики МОЗ України Голубчикову М.В. доручено організувати постійний контроль за формуванням замовлення для отримання бланків суворого обліку в Департаменті по контролю за виробництвом цінних паперів, акцизних марок, документів суворої звітності та голографічних захисних елементів Міністерства фінансів України (Держзнак) та їх обігом у закладах охорони здоров'я.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про Центр медичної статистики, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 3 березня 1998 року N 48 (станом на час розгляду справи Положення втратило чинність, але було чинним станом на час прийняття наказу N 573), Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України (далі Центр), є закладом охорони здоров'я, який створено наказом Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) від 22.04.92 N 72 "Про створення Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України".

Згідно з пунктом 1.2 Положення про Центр медичної статистики відповідно до наказу МОЗ України від 12.12.97 N 348 "Про заходи щодо розвитку медичної статистики" Центр є головним закладом, який здійснює координацію діяльності обласних центрів медичної статистики та лікувально-профілактичних закладів України щодо збору, обробки та аналізу медичної статистичної інформації, впроваджує міжнародну систему обліку і статистики.

Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в установах банків, державного казначейства, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, а також штамп із зазначенням свого повного найменування, бланки та інші реквізити (пункт 1.4 Положення про Центр медичної статистики Міністерства охорони).

В той же час, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Статуту Державного закладу "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (нова редакція), затвердженого наказом N 580 (який є чинним станом на час розгляду даної адміністративної справи), Державний заклад "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" (далі - Центр), створений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.04.92 р. N 72, визначено закладом охорони здоров'я. Центр є державною бюджетною неприбутковою установою, заснованою на державній власності, уповноваженим органом управління якого є Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ України).

Однак, Суд звертає увагу на те, що станом на час прийняття наказу N 573 Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України (далі Центр), визначався виключно як заклад охорони здоров'я, який створено наказом Міністерства охорони здоров'я України.

В той же час, пунктом 4 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року N 1542, визначено перелік повноважень Відповідача.

МОЗ здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через структурні підрозділи з питань охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій (пункт 13 Положення про Міністерство охорони здоров'я України) ( 1542-2006 ).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що, як вбачається зі змісту наказу N 573, відповідні функції щодо контролю розробки, замовлення, упровадження, контролю за обігом та визначенням замовника облікових статистичних форм, у тому числі бланків суворого обліку, які відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України ( 1542-2006 ), є компетенцією МОЗ України, як центрального органу виконавчої влади (із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення), Відповідачем делеговано Центру медичної статистики, який не є структурним підрозділом МОЗ України, а має статус окремої юридичної особи (заклад охорони здоров'я).

Відповідно до статті 1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" ( 2801-12 ) заклади охорони здоров'я - це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Статтею 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" ( 2801-12 ) визначено, що безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України. Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом. Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я. Кабінет Міністрів України та уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, а також в межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що суперечать його статуту.

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України ( 436-15 ) підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом ( 436-15 ) та іншими законами.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року N 97 затверджено Державний класифікатор України "Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004" (надалі також "Державний класифікатор").

Відповідно до пункту 2.5 Державного класифікатора суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за свої зобов'язання в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є:

- господарські організації - юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання (3, ст. 8, 55).

Враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що станом на час прийняття наказу N 573 третя особа була суб'єктом господарювання.

Крім того, системно-логічний аналіз змісту статті 19 Господарського кодексу України ( 436-15 ), свідчить про те, що законодавцем закріплено нормативне протиставлення понять "функції державного нагляду і контролю" та "господарська діяльність".

Так, зокрема, відповідно до частини 1 статті 19 Господарського кодексу України ( 436-15 ) суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Частиною ж 3 статті 19 Господарського кодексу України ( 436-15 ) встановлено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у визначених даною нормою сферах.

Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами (частина 4 статті 19 Господарського кодексу України) ( 436-15 ).

Таким чином, відповідно до норм господарського законодавства України, здійснення господарської (підприємницької) діяльності є прерогативою суб'єктів господарювання, а здійснення контролю та нагляду за такою діяльністю входить до виключної компетенції держави в особі органів державної влади та посадових осіб, яким державою делеговано відповідні повноваження.

Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що наділення відповідного суб'єкта господарювання (незалежно від форми власності) державно-владними функціями контролю у відповідній сфері, є таким, що порушує задекларований статтею 6 Господарського кодексу України ( 436-15 ) принцип рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання.

Між тим, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" ( 877-16 ) визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" ( 877-16 ) державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

З вищенаведеного нормативного змісту поняття державного нагляду (контролю) випливає те, що суб'єктами, уповноваженими на його здійснення, є уповноважені законом центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші органи.

Суд звертає увагу на те, що стаття 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" ( 877-16 ) не містить положення щодо можливості здійснення функцій державного нагляду (контролю) суб'єктами господарювання, тобто, не визначає суб'єктів господарювання суб'єктами державного нагляду (контролю).

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" ( 877-16 ) одним із принципів державного нагляду (контролю) є рівність прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання.

Наділення Центру медичної статистики, як суб'єкта господарювання, функціями державного контролю, є таким, що суперечить вищезазначеному принципу державного нагляду (контролю).

Крім того, відповідно до частини 2 статті 25 Господарського кодексу України ( 436-15 ) органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

В контексті вищевикладеного, Суд звертає особливу увагу на нетотожність змісту понять "повноваження щодо обробки і аналізу медичної і статистичної інформації" (1) та "повноваження щодо контролю за розробкою, замовленням, обігом та визначенням замовника облікових статистичних форм" (2), оскільки в першому випадку йдеться лише про відповідні організаційні дії щодо обробки і аналізу інформації, тоді, коли в другому випадку відповідного суб'єкта наділено владними функціями (функціями контролю), які мають юридичні наслідки.

Відтак, проаналізувавши матеріали справи та положення вищевказаних правових норм, Суд дійшов до висновку про те, що, приймаючи оскаржуваний наказ N 573, МОЗ України порушило вимоги господарського законодавства України щодо рівності усіх суб'єктів господарювання, встановивши привілейоване становище Центру медичної статистики поряд з іншими суб'єктами господарювання (закладами охорони здоров'я).

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, а саме - Рекомендаціями Антимонопольного комітету України від 17 серпня 2009 року N 21-рк "Про запобігання вчиненню порушення законодавства про захист економічної конкуренції", - Антимонопольним комітетом України, у зв'язку із невідповідністю положень наказу N 573 вимогам чинного конкурентного законодавства, було рекомендовано Міністерству охорони здоров'я України вжити заходів з приведення нормативних актів Міністерства охорони здоров'я України, що регулюють питання визначення постачальників медичних бланків суворого обліку, зокрема, наказу N 573 "Про впорядкування використання бланків суворого обліку", до вимог конкуренційного законодавства шляхом розробки та впровадження згідно з чинним законодавством критеріїв доступу на ринок послуг із реалізації медичних бланків суворого обліку суб'єктів господарювання.

Суд також звертає увагу на те, що в ході розгляду даної адміністративної справи Міністерством охорони здоров'я України було розроблено проект Наказу "Про внесення змін до нормативно-правових актів МОЗ", яким передбачено внесення змін до наказу N 573, яким, зокрема, виключено із преамбули наказу N 573 посилання на статті 13 та 14 Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ).

В той же час, контрольні функції Центру медичної статистики (окрім функції із замовлення бланків суворого обліку, яку замінено на функцію з оформлення замовлення бланків суворого обліку) залишено без змін.

Однак, Суд звертає увагу на те, що самостійна розробка Відповідачем проекту наказу про внесення змін до оскаржуваного наказу N 573 є фактично визнанням незаконності окремих положень наказу N 573 вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд прийшов до висновку про незаконність положень наказу Міністерства охорони здоров'я України від 7 жовтня 2008 року N 573 "Про впорядкування використання бланків суворого обліку". При прийнятті зазначеного нормативно-правового акта МОЗ було порушено вимоги чинного законодавства України як щодо його компентенційних повноважень, так і по суті спірних правовідносин.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та чинним наказу Міністерства охорони здоров'я України N 573 від 7 жовтня 2008 року "Про впорядкування використання бланків суворого обліку", є обґрунтованими, та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, враховуючи те, що Позивачами 1, 2, 3, 4 не доведено факту порушення їх прав Відповідачем при прийнятті наказу N 580, є такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства охорони здоров'я України від 7 жовтня 2008 року N 573 "Про впорядкування використання бланків суворого обліку".

3. В задоволенні позовних вимог ТОВ "Медбланк", ТОВ "ДП Інтерхелп", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).

Головуюча, Суддя Н.Є.Блажівська

Судді: Ю.Т.Шрамко

О.П.Огурцов