Висновок N 593/2010
щодо Проекту Виборчого кодексу
Верховної Ради України
Європейська Комісія за демократію через право
(Венеціанська комісія)
Страсбург, 20 грудня 2010 року
Прийнятий Радою демократичних виборів
на 35 засіданні
(Венеція, 16 грудня 2010 р.)
та Венеціанською Комісією
на 85 Пленарному засіданні
(Венеція, 17-18 грудня 2010 р.)
на підставі коментарів
п. Наколає Есану (члена Комісії, Молдова)
п. Шридяна Дармановіча (члена Комісії, Чорногорія)
Неофіційний переклад
I. Вступ
1. 7 червня 2010 р. голова Верховної Ради України пан Володимир Литвин подав запит до Венеціанської Комісії прокоментувати Проект Виборчого кодексу в Україні, який був поданий до Верховної Ради панами Ю.Ключковським, С.Р.Гриневецьким, С.П.Подгорним, та В.Сінченко (CDL (2010) 034).
2. Після проведення останніх місцевих виборів в Україні та створення Президентом України додаткової робочої групи із реформи виборчого законодавства, Венеціанська Комісія вирішила подати дуже загальні коментарі до тексту Проекту Кодексу. Поданий нижче текст містить коментарі до частин першої (Загальна Частина) та другої (Загальнонаціональні вибори), та не включає коментарі до частини третьої (Місцеві вибори). Це попередні коментарі до тексту, а повний та детальний розгляд проекту закону про вибори буде поданий на пізнішому етапі.
3. Цей Висновок ґрунтується на неофіційному перекладі Проекту Виборчого кодексу на англійську мову, який був представлений офісом Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Переклад містить 584 статті тексту на 271 сторінці.
4. Представлений нижче висновок враховує деякі попередні рекомендації Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини та Венеціанської комісії, зокрема, цей висновок ґрунтується на Завершальному Звіті Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини щодо президентських виборів 2010 р. в Україні:
- Спільний Висновок Венеціанської Комісії та Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини, прийнятий на їх 30 засіданні (8 жовтня, 2009 р., Венеція) та Венеціанською Комісією на її 80 Пленарному засіданні (Венеція 9-10 жовтня 2009) (CDL-AD(2009)040) щодо закону про доповнення до певних законодавчих актів щодо виборів Президента України, прийнятий Верховною Радою України 24 липня 2009;
- Спільний Висновок Венеціанської Комісії та Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини, прийнятий на їх 29 засіданні (11 червня, 2009 р., Венеція), та Венеціанською Комісією на її 79 Пленарному засіданні (Венеція, 12-13 червня 2009) CDL-AD(2009)028) щодо проекту закону N 3366 про вибори до Парламенту України;
- Завершальний Звіт Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини щодо дострокових парламентських виборів в Україні 30 вересня 2007 р., звіт місії наглядачів від Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини
- Завершальний Звіт Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини щодо парламентських виборів в Україні 26 березня 2006 р., та
- Кодекс належної практики у виборчих справах, прийнятий Венеціанською Комісією, що включає Керівні принципи виборів (CDL-AD(2002)023rev).
5. Цей Висновок прийнятий Радою демократичних виборів на її 35 засіданні (Венеція, 16 грудня 2010 р.) та Венеціанською Комісією на її 85 Пленарному засіданні (Венеція, 17-18 грудня 2010 р.).
II. Загальні зауваження
6. Проект Кодексу передбачає дуже детальне регулювання виборів в Україні. Він враховує численні рекомендації Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини та Венеціанської Комісії, та є першою спробою кодифікувати всі виборчі правила у єдиному Виборчому кодексі, і Комісія хоче віддати належне авторам за цю важливу роботу. Венеціанська Комісія сподівається, що інші рекомендації із попередніх висновків Венеціанської Комісії та Агентства ОБСЄ будуть належним чином враховані на подальших етапах роботи над проектом законодавства про вибори.
7. Передбачено численні та детальні положення на посилення прозорості, підзвітності та встановлення процесу голосування, підрахунку й зведення результатів. Текст також поєднує необхідні та делікатні положення про адміністрування виборів, реєстрацію виборців та систему подання скарг і апеляцій. Таким чином, він є кроком вперед порівняно із існуючим законодавством про вибори. Однак, деякі положення проекту Кодексу можна ще більше вдосконалити.
8. Проект Кодексу має численні позитивні риси, він враховує багато попередніх рекомендацій як Агентства ОБСЄ, так і Венеціанської Комісії. Зрозуміло, що є сфери у проекті Кодексу, які можна буде вдосконалити при подальших внесеннях змін, але він являє собою значний крок вперед, порівняно із існуючим законодавством про вибори.
9. У минулому виборче законодавство України надто часто змінювалося, іноді тільки за кілька місяців до виборів. Дуже часто такі зміни створювали ситуацію, коли положення різних законів, які регулювали виборчий процес, суперечили одне одному (наприклад, під час виборів 2006 р. у парламент та місцеві органи влади). Це серйозно підривало стабільність виборчого законодавства та, як наслідок, довіру виборців до виборів. Прийняття Виборчого кодексу може сприяти стабільності виборчого законодавства згідно з рекомендаціями Кодексу належної практики у виборчих справах.
III. Конкретні коментарі до тексту Проекту Виборчого кодексу
10. Як вже згадувалося у пункті 2, метою цього документу є не детальний розгляд тексту, а скоріше представлення загальної оцінки різних розділів проекту. Цей Висновок не коментує положення про місцеві вибори (розділ третій), оскільки вони є предметом експертної оцінки Директорату демократичних інститутів Ради Європи.
11. Текст проекту Кодексу складний та надто детальний. Зрозуміло, що нормопроектувальники намагалися забезпечити детальні процедури, щоб користувач документу (член комісії, виборець чи спостерігач) мали чітку картину тієї процедури, якій треба слідувати. Кодекс також звертається до проблеми одноманітності процедури, яка застосовується до різних вибрів, що є позитивним кроком. Однак, існує ризик надмірного зарегулювання, який за певних умов може створити проблему для розуміння чи роботи виборчих органів.
12. Проект Виборчого кодексу регулює всі види виборів - Президента України, членів Парламенту України, членів Парламенту Автономної Республіки Крим, обласних, районних, селищних, сільських, міських та міських районних рад, селищних, сільських та міських мерів, як це передбачено Конституцією України ( 254к/96-ВР ). Розділ 1 Кодексу (Статті 1-7) роз'яснює особливості та обставини кожного виду виборів. Референдуми цим законом не регулюються.
1. Розділ II (Статті 8-21) щодо базових принципів виборчого права
13. Цей розділ в основному втілює рекомендації Кодексу належної практики у виборчих справах, розроблено Венеціанською комісією. У Статтях 8-12 Кодексу визначено сферу застосування виборчого права.
14. Стаття 8 (та деякі наступні положення проекту Кодексу) надають виборче право тільки громадянам України. Нинішня тенденція у більшості європейських країн полягає у наданні права участі у політичному житті на місцевому рівні також і іноземцям, які легально проживають на даній території. Кодекс належної практики у виборчих справах рекомендує (п. 1.1.b.2), що "бажано дозволяти іноземцям голосувати на місцевих виборах після певного періоду проживання".
15. Пункт 6 тої самої статті (та деякі наступні статті в тексті, зокрема, 113, 264) щодо скарг та апеляцій вводять систему, коли скарги можуть розглядатися виборчими комісіями чи загальними судами. Важко зрозуміти практичні причини таких альтернативних рішень, які очевидно призведуть до плутанини, перевантаження комісій та судів повторними скаргами та суперечливими рішеннями, допоки вся система не буде відрегульована в судовому порядку. Кодекс належної практики у виборчих справах передбачає, що:
"Життєво необхідно, щоб процедура апеляції, і особливо, повноваження та відповідальність різних залучених до неї органів, чітко регулювалися законом, аби уникати будь-яких позитивних чи негативних конфліктів повноважень. Ані скаржники, ані самі органи влади не повинні мати право обирати орган для оскарження. Ризик того, що наступний орган відмовиться приймати рішення серйозно зростає тоді, коли теоретично можна апелювати або до суду або до виборчої комісії".
16. Слід зазначити, що Кодекс включає положення про скарги та апеляції у різні частини тексту. Також викликає занепокоєння брак чіткого регулювання того, який суд компетентний розглядати виборчі скарги та апеляції. Кодекс має чітко посилатися на процесуальне законодавство, та зазначати, які саме суди повноважені мати справу з цими питаннями.
17. В цьому контексті Стаття 11 Кодексу може бути також проблематичною. Її положення та подібні до них положення інших статей повністю виключають право негромадян отримувати та повідомляти інформацію та ділитися думками про вибори, що очевидно суперечить Статті 10 Європейської Конвенції з прав людини. Частина 2 Статті 10 Конвенції чітко передбачає, що свобода слова може бути обмежена тільки "в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи безпеки населення, для попередження безладу та злочину, для цілей охорони здоров та моралі, для захисту репутації чи прав інших, для попередження розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для забезпечення повноважень чи неупередженості судової влади".
18. Пункт 2 Статті 13 передбачає процедуру "самовисування" - нове положення, яке відповідає рекомендаціям Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини та Венеціанської Комісії. Попередній закон про вибори членів Ради не передбачав можливості (прямої) участі незалежних кандидатів у виборчому процесі.
19. Однак, у тій самій Статті 13, у пунктах 2 та 3 передбачається, що тільки політичні партії, зареєстровані "за 365 днів до дня виборів, або партія, створена шляхом об'єднання (злиття) партій, за умови, що всі злиті партії були зареєстровані не пізніше, ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів" можуть висувати кандидатів на загальнонаціональні чи місцеві вибори. Важко зрозуміти причини такої дискримінації партій, які законно існують на день початку виборів, і, звичайно, термін в один рік не є прийнятним. Якщо переклад правильний, то може здатися, що навіть партії, що виникли внаслідок реорганізації партій, які існували багато років, не будуть мати право брати участь у виборах. Таке рішення може створити проблему для консолідації партійної системи та знищити шанси для невеликих партій бути представленими у Парламенті.
2. Розділ III (Статті 22-25): виборчий процес
20. Три статті цього розділу описують загальні риси виборчого процесу, забезпечуючи його головні принципи, визначаючи предмет та встановлюючи правила забезпечення відкритості процесу. Цей розділ визначає основні сфери, які детальніше розглядаються далі по тексту, та не включає жодних положень, що можуть суперечити європейським виборчим стандартам, визначеним у Кодексі належної практики у виборчих справах.
21. Позитивним зрушенням є те, що автори тексту присвятили спеціальні статті відкритості виборчого процесу. Венеціанська комісія вказала на численні випадки, коли будь-які вибори мають організовуватись так, щоб всі суб'єкти виборчого процесу були повністю поінформовані та свідомі своїх прав та обов'язків. Кодекс належної практики у виборчих справах передбачає, що "Тільки прозорість, неупередженість, та незалежність від політично вмотивованих маніпуляцій можуть забезпечити належне адміністрування виборчого процесу, від передвиборчого періоду до кінця обробки результатів" (Розділ 3.1). Проект Кодексу дає чіткі вказівки, як виборчі комісії мають діяти з метою інформування виборців про різні етапи виборчого процесу.
3. Розділ IV (Статті 26-47): Територіальна організація виборів
22. Для національних виборів Кодекс передбачає комбіновану систему єдиного загальнонаціонального виборчого округу та територіальні виборчі округи. У статті 29 вирішується питання голосування за межами країни, яке стало важливим питанням під час парламентських виборів 2006 та 2007 рр.
23. Чітке положення про спеціальні виборчі дільниці у Статті 36 є також позитивним зрушенням, оскільки дає чіткий перелік випадків, коли такі дільниці можуть створюватися.
24. Пункт 3 Статті 28 передбачає можливість створювати дільниці навіть для 5 виборців. Викликає запитання, як на таких маленьких дільницях можна забезпечити таємність голосування.
25. Стаття 39 щодо приміщень для голосування та офісних приміщень дільничних виборчих комісій може бути вдосконалена за рахунок додання положення, що ці приміщення мають бути доступними для всіх виборців, включаючи осіб з інвалідністю чи виборців похилого віку. Останні звіти міжнародних спостерігачів на виборах вказували, що деякі приміщення не враховували потреби цих специфічних груп виборців.
4. Розділи V, VI та VII: Виборчі комісії (Статті 48-116)
26. Розділи V та VI містять достатні гарантії роботи комісій різних рівнів. Однак, ці розділи мають включати специфічні правила щодо гендерної рівності у статтях про процедуру формування комісій (наприклад, Стаття 57).
27. Стаття 65 про неупередженість та незалежність Центральної Виборчої Комісії є життєво необхідною для демократичних виборів та для збереження довіри до цього органу. Такої мети не можна досягнути без чітких правил призначення та усунення з посад її членів, що має виключати будь-яку можливість тиску. Цього важко буде досягнути, якщо потенційні кандидати мають повноваження ініціювати усунення з посади членів Центральної Виборчої Комісії. В такому контексті, пункт перший даної статті, який дає Президенту України, потенційному кандидату, компетенцію ініціювати усунення з посади членів Центральної Виборчої Комісії, може підірвати незалежність цього органу.
28. Стаття 82 встановлює детальні правила навчання членів комісії. Вважаючи, що це питання суто технічне, то воно може бути врегульоване конкретними рішеннями Комісії, а не власне Кодексом.
29. Стаття 65.3(6) передбачає усунення з посади члена ЦВК, якщо "проти нього/неї висунуте обвинувачення". Венеціанська комісія рекомендує, щоб таке положення застосовувалося тільки до людей, винних у злочині.
30. Положення про створення комісій нижчого рівня (Статті 86-89) дуже детальні, але, як вже згадувалося у вступній частині, це може бути корисним для адміністрування виборів - опис процесу логічний і зрозумілий. Однак, вимога, що "щонайменше вісім членів виборчої комісії повинні мати ступінь магістра чи спеціаліста за спеціалізацією "право" чи "міжнародне право", або академічний ступінь у юридичних науках чи державному управлінні", - здається, є обов'язковою для комісій різних рівнів. Якщо це дійсно так, то не важко передбачити, що дотримуватися цього положення буде неможливо або надто дорого.
31. Статті 89 та 100 намагаються вирішити проблему рівного представництва кожного суб'єкту виборчого процесу в управлінні комісіями позитивний крок, який зміцнить довіру виборців.
32. Формулювання Статті 110 варто переглянути. З англійського перекладу Виборчого Кодексу, який має Венеціанська Комісія, можна зрозуміти, що замість речення, в якому зазначається, що Дільнична виборча комісія "визнає голосування на відповідних виборах на дільниці у випадках обставин, визначених у Статті 249 даного Кодексу", треба було б просто сказати, що Дільнична Комісія "визнає голосування недійсним згідно зі Статтею 249".
5. Розділ VIII. Навчання членів Виборчих комісій (Статті 117-127)
33. Розвиваючи положення статті 82 про навчання членів комісія, Розділ VIII запроваджує спеціальну процедуру (принципи, вимоги, ліцензування тощо) щодо навчання членів комісій. Вибір щодо вміщення таких конкретних правил у Кодекс, належить законодавцям, однак, здається, було б краще залишити таку надто конкретну сферу поза межами тексту. Це дало б можливість Центральній Виборчій Комісії мати більшу гнучкість у пристосуванні навчання виборчої адміністрації до конкретних потреб.
6. Глава III. Розділи IX та X. Загальні засади
Державного реєстру виборців та ведення реєстру (Статті 128-157)
34. Розділ IX, здається, об'єднує всі положення існуючого законодавства про Державний реєстр виборців. Цей закон розглядався Венеціанською комісією та Агентством ОБСЄ у справах демократії та прав людини раніше. Детальний аналіз цього закону можна знайти у Спільному висновку Венеціанської комісії та Агентства ОБСЄ у справах демократії та прав людини щодо проекту Закону про Державний реєстр виборців України, прийнятий Венеціанською комісією на її 71 Пленарному засіданні (Венеція, 1-2 червня 2007).
35. Положення Статті 139 щодо відкритості реєстру для широкого загалу слід вітати, однак, така відкритість має розглядатися у світлі стандартів захисту персональних даних.
7. Розділ XI. Списки виборців (Статті 158-171)
36. Положення Розділу XI намагаються охопити всі попередні рекомендації кількох міжнародних організацій, включаючи і рекомендації Венеціанської комісії.
37. Серед позитивних рис можна відзначити пункт 5 Статті 158, що надає можливість членам дільничних виборчих комісій (на загальнонаціональних виборах) бути включеними до списків виборців на одній із виборчих дільниць відповідного територіального виборчого округу, а також положення Статті 159, що виборці отримують повідомлення про вибори з інформацією про свою дільницю. Спеціальні заходи забезпечення громадського контролю над процесом складання попередніх списків виборців, передбачені Статтею 160, також є позитивним зрушенням порівняно із існуючими у цій сфері положеннями.
8. Розділ XII: Відкріпні посвідчення (Статті 172-178)
38. Цей розділ дуже детальний та, як здається, не містить жодних проблем процедури дуже детальні та чіткі.
9. Глава IV: Розділ XIII (фінансування виборів з бюджету статті 179-184)
39. Цей розділ дуже детальний та, як здається, не містить жодних проблем процедури дуже детальні та чіткі.
10. Розділ XIV. Виборчі фонди суб'єктів виборчого процесу (Статті 185-189)
40. Стаття 185 стосується питання виборчих фондів. Вибір територіальною виборчою комісією банківської установи України, в які суб'єкт виборчого процесу може відкрити рахунок свого виборчого фонду - не зовсім ясний. Навіщо потрібне таке обмеження? Можна подумати, що банківські установи мають державні ліцензії. Зазвичай політичні партії та окремі кандидати повинні мати можливість самі обирати установу, які вони довіряють.
41. Стаття 186 передбачає чіткі правила щодо відкриття рахунків виборчих фондів. Пункт 3 передбачає, що "Порядок відкриття і закриття рахунків виборчих фондів суб'єктів виборчого процесу встановлюється Національним банком України за погодженням із Центральною виборчою комісією. Зміни до вказаного порядку не можуть бути внесені під час виборчого процесу". Це положення, разом із відповідними пунктами Статті 187 про адміністраторів рахунків, яких призначає суб'єкт виборчого процесу та правил звітування про витрати на кампанію, дозволяють Центральній Виборчій Комісії здійснювати контроль над процесом фінансування кампанії. Вимога пункту 9 статті 187, що "Фінансові звіти про надходження та використання коштів виборчих фондів суб'єктів виборчого процесу офіційно публікуються головною виборчою комісією відповідних виборів у друкованих засобах масової інформації у п'ятиденний строк з дня їх надходження до виборчої комісії" передбачає достатні гарантії прозорості процесу. Така гарантія далі підсилюється пунктом 1 Статті 189, яка передбачає, що документи про кожен добровільний внесок повинні "обов'язково містити прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, а також місце проживання й адресу житла особи, яка робить цей добровільний внесок".
42. Стаття 188 про джерела виборчих фондів подає вичерпну процедуру внесення коштів; однак, могло б бути корисним встановити верхнє обмеження фінансування виборчих кампаній. Також можна було б ясніше прописати положення про використання власних ресурсів кандидата.
11. Розділ XV про інформаційне забезпечення виборів (статті 1919-198)
та Розділ XVI про виборчу кампанію (статті 199-213)
43. Ці розділи детальні, та, як видається, не мають створювати жодних проблем - процедура дуже чітка. Однак, існує кілька положень, які можна додатково вдосконалити. Формулювання Статті 203 варто переглянути, оскільки не зрозуміло, ким є "творчі спеціалісти", згадувані у статті, це положення може бути проблематичним у світлі Статті 10 Європейської Конвенції з прав людини.
44. Стаття 205 може бути вдосконалена шляхом включення спеціального зауваження, що використання друкарського обладнання, яке належить партіям та кандидатам, також має бути предметом звітування як складова витрат на кампанію. Дане положення не містить такого зауваження та обмежується тільки зауваженням, що "партія (організація партії) суб'єкт виборчого процесу, кандидат, зареєстрований для участі у відповідних виборах, можуть виробляти друковані матеріали для своєї виборчої кампанії з використанням обладнання, яке належить такій партії (організації партії) або особисто кандидату, відповідно".
45. Виникає питання, чи є суворі правила про залучення іноземних ЗМІ до кампанії обґрунтованими. Нормопроектувальники могли б ясніше висловитись з цього питання, які види ЗМІ вважаються іноземними. Якщо ЗМІ зареєстровані в Україні, чи мають вони вважатися іноземними в розумінні цієї статті? Деякі положення статті 209 можуть суперечити Статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, особливу право Ради національного телебачення та радіомовлення України "своїм рішенням припиняти до закінчення виборчого процесу трансляцію на території України, в тому числі операторами телекомунікацій, іноземних телеканалів"
46. Стаття 213 передбачає право відповіді, що є позитивним положенням, яке дозволяє кандидатам чи партіям реагувати на будь-які критичні зауваження, які вони вважають необґрунтованими. Таке конкретне положення допоможе проводити виборчі кампанії у менш конфронтаційному середовищі довкола різних суб'єктів виборчого процесу. Але необхідно мати чіткіші правила щодо цього права відповіді, щоб уникнути будь-яких зловживань цим правом з боку різних суб'єктів виборчого процесу.
12. Розділ XVII. Офіційні спостерігачі (статті 214-219)
47. Статті 214 та 216 надають право громадським організаціям спостерігати за виборами. Це позитивне положення. Статті 216 та 218 подають детальний опис участі громадських організацій у виборчому процесі, що може розглядатись як позитивне для громадських організацій, так і для виборчої адміністрації, оскільки права та обов'язки кожної сторони чітко визначені.
48. Обмеження Статті 216 щодо громадських організацій, зареєстрованих менше ніж за два роки до дня виборів, мати своїх офіційних спостерігачів на виборах видається надмірним.
49. Проект Кодексу включає окреме положення про міжнародних спостерігачів - Стаття 219. Державні органи мають позитивне зобов'язання сприяти роботі міжнародних спостерігачів це положення, яке слід вітати. Однак, на противагу Статті 219.6(6), не потрібно обов'язково отримувати згоду ЦВК на створення груп міжнародних спостерігачів для координації їх роботи. Більше від того, міжнародні спостерігачі повинні мати право отримувати офіційні копії протоколів про результати.
13. Розділ XVIII: Виборчі бюлетені (стаття 220-228)
50. Здається, цей розділ не має створювати жодних проблем процедури дуже детальні та чіткі.
14. Розділ XX. Підрахунок голосів (Статті 240-261)
51. Стаття 249 дозволяє визначати результати голосування на виборчій дільниці недійсними, якщо кількість бюлетенів, знайдених у скриньках, перевищує кількість виборців на 10 відсотків. Такий довільний стандарт неприпустимого порушення фактично, встановлює законодавче визнання для порушення у 9.99%, що не може узгоджуватись із належним проведенням виборів. Визнання результатів виборів недійсними повинно бути можливим тільки коли показано, що виборчі порушення викликають сумніви щодо надійності результатів, навіть якщо обсяг менший, ніж десять відсотків. Кодекс належної практики рекомендує, що "апеляційний орган повинен мати повноваження анулювати вибори там, де порушення могли вплинути на кінцеві результати(...)".
15. Розділ XXV. Висування та реєстрація кандидатів
на президентські вибори (статті 289-310)
52. Стаття 290. Виборче законодавство може накладати деякі вимоги стосовно висування кандидатів, але не повинно доходити до регулювання кількості делегатів на з'їзді та для місця для ЗМІ. Так, закон може вимагати, щоб кандидатів представляли партії, згідно з певними загальними критеріями (демократичні принципи) та згідно із статутом партії, прийнятим згідно із вимогами закону про партії. Таке рішення має переглядатися в усіх випадках висування кандидатів від партій (наприклад, Стаття 342).
53. Стаття 293. В багатьох випадках кандидати, які прагнуть реєстрації, повинні подавати декларацію про доходи та власність не тільки стосовно себе, але й стосовно членів своєї родини. Однак. Закон не визначає, які особи визначаються як "члени родини". Цей термін має бути чітко визначений у законі, оскільки при порушенні закону це може потягнути за собою серйозні юридичні наслідки.
54. Статтею 297 регулюється процедура збору підписів президентським кандидатом. Пункт перший цієї статті визначає, що "Реєстрацію кандидата на пост Президента України можуть підтримувати своїми підписами особи, які мають представницький мандат..", але в той же час пункт 2 тої ж статті передбачає "має бути зібрано не менш як 300 підписів", а Ст. 301 передбачає, що "Центральна виборча комісія скасовує рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України у разі неподання визначеної частиною першою статті 297 цього Кодексу кількості заяв осіб, які мають представницькі мандати, на підтримку реєстрації кандидата на пост Президента України" Таке рішення може суперечити загальному праву громадян бути висунутими в якості кандидатів до обрання.
16. Розділ XXVI. Особливості інформаційного забезпечення
та передвиборної агітації на виборах Президента України (статті 311-315)
55. Стаття 315. Положення стосовно публічних дебатів, особливо що "В одній передачі циклу одночасно можуть брати участь не більше двох кандидатів на пост Президента України", і що "Кількість передач в одному циклі теледебатів має бути такою, щоб забезпечити кожному з кандидатів можливість участі в них не більше одного разу" суперечить міжнародним стандартам та зобов'язанням стосовно свободи думки та висловлювання.
Ці норми створюють надмірне обмеження свободи висловлювання, забороняючи ЗМІ, включаючи приватні ЗМІ, дозволяти кандидатам брати участь у дебатах інакше як один раз та за участі лише двох кандидатів. Такі утиски обміну політичними думками під час виборів ідуть набагато далі, ніж це може бути "необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадської безпеки, для попередження безладу чи злочинності, для захисту здоров'я населення та моралі, для захисту репутації чи прав інших, для попередження розкриття інформації, отриманої конфіденційно, чи для підтримання авторитету та неупередженості судової влади".
17. Розділ XXVIII. Загальні положення щодо
виборів членів парламенту України (статті 334-339)
56. Стаття 335 встановлює вимогу п'ятирічного строку проживання для висування кандидатом на вибори, що видається надмірним та непотрібним. Кодекс належної практики у виборчих справах рекомендує встановлювати вимогу щодо тривалості проживання тільки для громадян у випадку місцевих чи регіональних виборів, і вона не має перевищувати шість місяців, якщо тільки її мета не полягає у захисті національних меншин.
IV. Висновок
57. Венеціанська Комісія хоче поздоровити Робочу групу Верховної Ради із розробки Виборчого кодексу з результатом її роботи. Незважаючи на численні пропозиції та критичні зауваження, висловлені в цьому Висновку, текст проекту Виборчого Кодексу є важливим кроком вперед у процесі виборчої реформи в Україні. Він враховує значну кількість рекомендацій різних міжнародних організацій. Проект Виборчого кодексу може бути далі вдосконалений, Венеціанська Комісія в майбутньому завжди готова співпрацювати з української владою з цього питання.
58. Венеціанська Комісія вітає зобов'язанні української влади реформувати виборче законодавство та прийняти Виборчий кодекс, який уніфікує всі виборчі закони України. Комісія також сподівається, що Робоча група з виборчого законодавства, створена Президентом України, включатиме також опозиційні партії та громадянське суспільство. Вона також сподівається, що проект виборчого кодексу буде прийнятий до уваги Робочою Групою, і буде використаний в якості одного із базових документів для обговорення.