МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ У СПРАВАХ СІМ'Ї,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ДЕРЖАВНА СОЦІАЛЬНА СЛУЖБА
ДЛЯ СІМ'Ї, ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

ЛИСТ
30.06.2010 N 01/990

Директорам республіканського
(АР Крим), обласних,
Київського
та Севастопольського
міських центрів соціальних
служб для сім'ї, дітей
та молоді

Про деякі питання щодо роботи з кандидатами
у прийомні батьки та батьки-вихователі
та здійснення соціального супроводження
прийомних сімей, дитячих будинків
сімейного типу

Відповідно до Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і служб у справах дітей у процесі встановлення опіки, піклування, створення та забезпечення діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, затвердженого наказом Мінсім'ямолодьспорту від 25.09.2009 N 3385, районні, міські, селищні та сільські центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді проводять попередню роботу з кандидатами у прийомні батьки та батьки-вихователі, в тому числі співбесіди, з метою з'ясування їхньої мотивації щодо взяття на виховання дітей-сиріт, дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Враховуючи, що попереднє вивчення мотивації майбутніх прийомних батьків та батьків-вихователів є важливим та відповідальним кроком для майбутнього успішного функціонування прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу, Держсоцслужбою були підготовлені наступні рекомендації щодо деяких аспектів проведення співбесід з кандидатами та вивчення їхньої мотивації.

Співбесіди з кандидатами у прийомні батьки та батьки-вихователі слід проводити у два етапи, роблячи між ними перерву (до місяця) для того, щоб у кандидатів був час для серйозного обмірковування свого наміру взяти прийомну дитину або дитину-вихованця.

Під час першої співбесіди потрібно з'ясувати загальну інформацію про сім'ю, мотивацію батьків та надати інформацію про всі форми державної системи влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Під час першої співбесіди доцільними для проведення первинної оцінки є наступні питання:

- Звідки Ви отримали інформацію про прийомну сім'ю, ДБСТ?

- Що привело Вас до думки взяти в свою сім'ю дитину, яка залишилася без батьківського піклування?

- Коли Ви вперше про це подумали і як дійшли рішення прийти до Центру?

- Чи знаєте Ви про інші форми державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (усиновлення, опіка та піклування, виховання в інтернатних закладах)?;

- Як Ви вважаєте, яка із названих форм найбільш прийнятна для розвитку дитини? Чому?

- Чи розповідали Ви про своє бажання створити прийомну сім'ю своїм родичам, друзям? Як вони до цього поставилися?

- Що Ви можете розповісти про себе та свою сім'ю?

- Як Ви вважаєте, чи дозволяє стан Вашого здоров'я турбуватися про дитину?

Також під час першої співбесіди слід з'ясувати чи може дана особа, відповідно до вимог законодавства, бути кандидатом у прийомні батьки та батьки-вихователі (вік, житло, зайнятість тощо).

При відповідях кандидатів щодо причин, які їх спонукали до прийняття рішення взяти прийомну дитину, пересторогу мають викликати наступні: пошук будь-якої роботи, винагороди, бажання мати "власну" дитину, налагодити стосунки із чоловіком ("вберегти шлюб"), намір забезпечити свою старість, страх самотності.

Особам, які хочуть отримати "власну" дитину, слід порекомендувати усиновити дитину та проінформувати про відповідну процедуру.

Особам, які бажають таким чином налагодити стосунки із чоловіком ("вберегти шлюб"), власними дітьми, подолати страх самотності слід порекомендувати звернутися за відповідною психологічною допомогою до фахівців.

Особам, які шукають будь-яку роботу або винагороду, слід порекомендувати знайти роботу відповідно до свого фаху та вмінь.

Труднощі в майбутньому, у більшості випадків, виникнуть, якщо один із подружжя бажає взяти дитину, а інший погоджується, не відчуваючи потребу у новому члені сім'ї.

Психологи не рекомендують брати дитину кандидатам, які нещодавно втратили власну дитину, оскільки, в більшості випадків, батьки будуть намагатися виховати із прийомної дитини копію втраченої власної дитини, що призведе до психологічних травм прийомної дитини. Також це стосується мотиву, коли батьки шукають "брата" або "сестру" для власної дитини через егоїзм та нудьгу останньої, не розуміючи, що дитина-сирота не спроможна подолати недоліки виховання або труднощі характеру власної дитини. Слід обережно ставитися до мотиву батьків взяти дитину через необхідність "спасіння всіх сиріт", оскільки в даному випадку дитина може стати засобом самоствердження батьків, що знову ж таки призведе до психологічним травм в майбутньому прийомної дитини.

Друга співбесіда повинна зорієнтувати кандидатів на реальні можливості родини виховувати нерідну дитину (дітей) та підвести батьків до усвідомлення тих труднощів, які їх очікують при виконанні обов'язків прийомних батьків. Важливим є акцентування уваги на необхідності співпраці із соціальним працівником, який буде здійснювати соціальне супроводження, на прийнятті спільного для всіх членів родини рішення про створення прийомної сім'ї, ДБСТ. Також необхідно підкреслити необхідність підтримки зв'язків прийомної дитини з біологічними родичами.

Якщо вже відомо, які саме діти в цій місцевості потребують влаштування (стать, вік, місце перебування, особливості тощо), доцільно обговорити бажання та можливості кандидатів відповідно до існуючої конкретної дитини, зберігаючи при цьому умови конфіденційності (не називаючи прізвище, ім'я, офіційні дані тощо).

Під час другої співбесіди рекомендуємо наступний перелік питань:

- Розкажіть про свої наміри щодо створення прийомної сім'ї.

- Чи дозволяє стан Вашого здоров'я турбуватися про дитину?

- Як ставляться члени Вашої сім'ї до рішення взяти на виховання чужу дитину?

- Ваші захоплення, коло інтересів?

- Чи маєте Ви досить часу для догляду за дитиною? Як часто Ви подорожуєте?

- Хто може Вам допомогти на випадок від'їзду чи хвороби?

- Чи відомі Вам ситуації, коли люди брали на виховання біологічно нерідних дітей?

- Чи готові Ви до того, що найближче оточення не завжди зможе Вас зрозуміти і підтримати?

- Ви згодні з тим, що соціальний працівник буде постійно Вас відвідувати?

- Чи не буде заважати прийомне батьківство Вашій основній роботі?

Інформація, яку повинен отримати працівник під час проведення другої співбесіди - підтвердження рішення взяти дитину на виховання; ставлення всіх членів родини та знайомих до рішення взяти дитину; сприйняття необхідності співпрацювати з соціальним працівником; сприйняття необхідності підтримувати зв'язки з біологічними родичами дитини; проведення вільного часу, інтереси та захоплення.

Для з'ясування більш глибоких причин мотивації кандидатів у прийомні батьки або батьки-вихователі рекомендована також співбесіда кандидата із психологом, який може допомогти кандидатам усвідомити причини, що спонукають їх взяти на виховання нерідну дитину; встановити ймовірність ризику насилля над дитиною; оцінити здатність претендентів забезпечити захист прийомної дитини; встановити рівень відкритості/замкнутості сімейної системи кандидатів; виявити показники здорового функціонування сім'ї (здатність сім'ї вирішувати складні життєві ситуації без порушення цілісності); прояснити стиль виховання, що практикується сім'єю при вихованні дітей; обговорити показники стабільності шлюбу кандидатів тощо.

При проведенні співбесід слід звертати увагу на основні особистісні характеристики кандидатів, які свідчать про їх готовність до виховання прийомної дитини або дитини-вихованця: реалістичність (здатність надати дитині безпечне середовище для проживання та зростання; готовність захистити дитину відповідно до її інтересів; вміння долати складні життєві ситуації; розуміння наявної ситуації у власній сім'ї та ситуації розвитку дитини); чесність (готовність відкрито обговорювати свої сильні та слабкі сторони; прийняття минулого дитини, готовність зберегти її біологічне коріння); відповідальність (за виховання дітей і позитивну сімейну атмосферу; готовність прийняти дитину на виховання без осудження і докорів; гнучкість (здатність набувати нові знання та навички, готовність змінюватися); відкритість (готовність прийняти допомогу інших; брати до уваги точку зору дитини і діяти відповідно до ситуації та рівня її розвитку); емпатійність (здатність до збалансованості почуттів) та ін.

Окрім того, враховуючи різноманітність особливостей прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, з якими працюють фахівці центрів під час їх соціального супроводження направляємо вам для використання в роботі наступні рекомендації.

Особливості здійснення соціального супроводження прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу при влаштуванні дитини.

Перша прийомна дитина ставить перед батьками більше завдань, ніж перша рідна дитина, оскільки вона дивує своїми звичками, вимогами, тому що не жила в цій сім'ї від народження. Перед прийомними батьками, батьками-вихователями стоїть складне завдання: осягнути індивідуальність дитини.

Діти приходять у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу з різного соціального середовища, у них уже сформувався певний досвід спілкування з різними людьми, виробився певний рефлекс самозахисту від посягань на них, їхню поведінку, звички. І цей самозахист проявляється по-різному: у мовчанні, грубощах, сльозах, істериках тощо. Тому прийомним батькам, батькам-вихователям необхідно шукати шляхи налагодження контакту з дитиною, яка ввійшла у їхню родину.

Прийняття сімейних правил починається з формування умінь і навичок у сфері побуту, а саме: дітей необхідно навчити правилам гігієни і самообслуговування, готувати і прибирати свою постіль, мити, принаймні свій посуд тощо (з урахуванням вікових можливостей).

При створенні прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу батьки та соціальний працівник мають знати звідки прийшла дитина, який життєвий досвід спілкування з різними людьми і соціальними інститутами уже має, які моделі сімейних та соціальних стосунків засвоєні.

1. Діти, які проживали в асоціальних сім'ях.

Найбільш поширеними причинами невиконання батьками своїх батьківських обов'язків є зловживання алкоголем, наркотиками, жебрацтво, позбавлення волі, важкі матеріальні та житлово-побутові умови тощо.

У дітей, чиї батьки фактично не займаються їх вихованням, ведуть аморальний спосіб життя, деформуються їх соціальні орієнтири, порушуються духовні, пізнавальні, естетичні потреби, спостерігаються розлади фізичного та психічного здоров'я.

2. Діти, які перебували в інтернатних закладах.

Таких прийомних дітей можна розподілити на дві групи: ті, які потрапили до інтернатного закладу після проживання хоча деякий час в сім'ї, і ті, котрі ніколи не жили у сім'ї.

Передусім діти з інтернатного закладу відрізняються своїм емоційним розвитком. Маленькі діти, позбавлені батьківського піклування й домашнього тепла, менше усміхаються, майже не радіють, рідше сміються. Частіше перебувають у мінорному настрої. Вони нерішучі й лякливі, нездатні до відвертого прояву почуттів.

Діти дошкільного віку прагнуть до спілкування, але довго підтримувати розмову не можуть, швидко відволікаються, їхні почуття миттєві, неглибокі, контакти поверхневі та одноманітні.

Діти, які виросли поза сім'єю, неспроможні до багатих емоційних переживань; здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки любові та в якій формі цього почуття отримала вона сама. Через невміння встановлювати контакти діти бувають нещирими, вигадують різні причини для того, щоб їх помітили та відзначили. Часто в них відсутня реакція на зауваження, критику тощо.

Такій дитині необхідно надавати шанси проявляти себе з кращого боку в якійсь постійній справі (доручення по господарству, заняття спортом, образотворче мистецтво, та інше, до чого є схильності) і при цьому вселяти в неї впевненість у своїх силах та проявляти повагу до неї в сім'ї та школі.

Діти, які до розміщення в інтернатний заклад проживали в асоціальних сім'ях, виявляються або замкнутими або мало контактними, агресивними або жорстокими з однолітками і відверто запобігають перед сильними і дорослими, вони можуть вередувати чи впадати в істерику, деколи хитрувати або обманювати. Але таким дітям притаманна пізнавальна активність. У них сформовані самостійність, ініціативність та винахідливість, творче мислення, адже раніше вони були змушені самостійно вирішувати різні питання, щоб себе забезпечити. У таких дітей особливо важко проходить період адаптації до нових умов. В ході роботи з такими дітьми необхідно знайти до них підхід, який може сприяти їх перевихованню. Допомогу можуть надати працівники інтернатних закладів, які знають особливості і звички кожної конкретної дитини.

Не слід категорично відкидати досвід інтернатів у роботі з дітьми, варто конструктивно його використовувати, поступово спрямовуючи життя дитини у нове русло. Водночас не варто акцентувати увагу і членів сім'ї, і дитини на негативних моментах з її попереднього життя, звичках тощо.

3. Діти, які перебували у притулках.

Найбільш проблемними є безпритульні та бездоглядні діти, які тимчасово чи на тривалий час втратили контакт з родиною, або батьки яких з різних причин фактично не займаються їх вихованням.

Зазначені діти не вміють чи втратили навички самообслуговування.

При входженні такої дитини у родину прийомні батьки, батьки-вихователі повинні добре знати особливості та вади соціального досвіду, набутого нею і враховувати їх у вихованні дитини. Виховний вплив прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу має сприяти поступовому входженню дитини до нового мікросоціуму, сприйняттю нею вимог і способу життя родини.

Прийомні батьки, батьки-вихователі, соціальні працівники, прогнозуючи напрями роботи з дітьми, мають враховувати індивідуальний життєвий досвід кожного вихованця, чітко уявляти, яка саме допомога потрібна дитині на конкретний період.

Процес входження дитини у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу поступовий і потребує певного часу (залежно від віку та індивідуального розвитку).

Про успішне подолання труднощів періоду входження дитини у сім'ю свідчить її ніжність: змінюють вираз і колір обличчя, воно стає більш осмисленим, частіше з'являється посмішка, сміх. Дитина стає більш жвавою, більш чуйною, у дитини покращується загальний фізичний стан та зовнішність, зникають деякі алергійні явища.

Якщо ж прийомні батьки, батьки-вихователі не змогли знайти шлях до серця дитини й встановити з нею контакт, то поглиблюються попередні негативні риси характеру особистості (агресивність, замкнутість, загальмованість) чи нездорові звички (злодійство, потяг до куріння, бродяжництва).

Адаптація прийомних дітей, дітей-вихованців, які входять у сімейне середовище, особливе місце. У цьому мікросередовищі передбачаються розвиток пізнавальних можливостей, позитивної мотивації, корекція поведінки, формування трудових і соціально-побутових адаптивних навичок і вмінь. Результатом виховання і навчання є адаптація дитини до нових умов співжиття, співпраці, співтворчості, до умов самовдосконалення.

Механізм соціальної адаптації прийомної дитини, дитини-вихованця діє повноцінно у єдиному процесі діяльності, спілкування і самосвідомості, коли відбуваються перетворення внутрішнього світу дитини, які допомагають їй повноцінно включитися в процеси соціальної адаптації як активної особистості.

Зважаючи на складність адаптивного процесу, соціальний працівник і прийомні батьки, батьки-вихователі мають володіти основними механізмами соціально-психологічної адаптації, зокрема такими, як:

- когнітивний, який включає всі психічні процеси, пов'язані з пізнанням: відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, фантазування тощо;

- емоційний, який включає різні моральні почуття й емоційні стани: стурбованість, заклопотаність, співчуття, засудження, тривогу, радість тощо;

- практичний (поведінковий), який спонукає до певної спрямованої діяльності у соціальному середовищі.

Забезпечення умов адаптації дитини у соціальному середовищі, максимальна нейтралізація набутого нею негативного досвіду, компенсація вад фізичного і психічного розвитку, набутих в умовах соціального оточення, є першочерговими напрямками у здійсненні соціальної роботи з даною категорією дітей.

Особливості соціального супроводження

прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу,

створених одинокими особами.

На сьогоднішній день в Україні поширюється практика створення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу одинокими особами.

Виховання дитини одинокою особою має свої особливості, оскільки всі ролі в сім'ї зосереджені в одній особі, та відповідно, все навантаження щодо виховання та догляду за дитиною покладається на одну людину, це створює певні ризики в родині, які можуть негативно вплинути на неї.

Оскільки відповідно до Положень про прийомну сім'ю ( 565-2002 ) та дитячий будинок сімейного ( 564-2002 ) типу обов'язковим є соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, постає питання врахування особливостей здійснення соціального супроводження саме таких сімей.

Особливостями виховання дитини/дітей одинокими особами є неможливість приділяти достатньо уваги дитині через необхідність всі обов'язки по утриманню та вихованню виконувати власноручно одній особі і навпаки - гіперопіка; відсутність в більшості випадків для хлопчиків "чоловічого прикладу" тощо.

При здійсненні соціального супроводження прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, що створені одинокими особами, слід враховувати специфічні материнські та батьківські особливості піклування про дітей (зокрема для хлопчика приклад матері - образ майбутньої дружини; характер стосунків мати-донька впливає на розвиток материнської поведінки в доньки; любов батька дає дитині відчуття особливого емоційного і психологічного благополуччя, яке не може повною мірою дати лише матір; любов батька навчає сина або доньку тому, як чоловік може проявляти любов до дітей, дружити, оточення; для дівчинки образ батька - це перший приклад позитивного-негативного способу поведінки чоловіка, а для сина - приклад того, як потрібно виконувати у житті чоловічі риси).

Якщо прийомна сім'я / дитячий будинок сімейного типу створений одинокою жінкою, соціальному працівнику спільно з прийомною матір'ю бажано знайти в найближчому оточенні чоловіка, який для дитини зосереджував у собі риси батька (це може бути родич, вчитель, тренер, сусід тощо) і який би приділяв увагу до спілкування з дитиною і був би для неї авторитетом.

Інший аспект, на який необхідно звернути увагу, - це допомога психолога або педагога у вихованні дитини, надання порад, які б допомогли мінімізувати вплив на дитину дорослої особи однієї статі. Доцільно долучати до життя сім'ї найближче оточення одинокої особи, а прийомну дитину - до якомога більшого спілкування як з однолітками різної статі, так і до відвідування різних гуртків та заходів.

При наявності ресурсів доцільним є заходи щодо організації груп взаємопідтримки для сімей, створених одинокими особами, де психолог міг би проводити заняття щодо профілактики запобігання стресовим ситуаціям.

Директор Н.Л.Лук'янова