ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
18 травня 2010 року
м. Київ

Про визнання недійсним рішення

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,

за участю:

позивача - ОСОБА_4,

представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - Головне управління) - ОСОБА_5, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Головного управління (утвореного внаслідок реорганізації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, далі - Управління) справу за позовом ОСОБА_4 до Управління про визнання недійсним рішення, встановила:

У травні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій Управління та зобов’язати цю комісію визнати його учасником бойових дій і видати посвідчення встановленого зразка.

Староміський районний суд м. Вінниці постановою від 19 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалами Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2006 року та Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2007 року, позов задовольнив.

У скарзі до Верховного Суду України Головне управління порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2009 року у якій, на думку скаржника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про обґрунтованість скарги.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються, зокрема учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці ОСОБА_6, ОСОБА_7, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). <...> Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що у період із 1987 по 1990 роки ОСОБА_4 навчався у Воронезькій спеціальній школі міліції Міністерства внутрішніх справ СРСР і за рішенням Уряду СРСР неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та під час збройних конфліктів на території Вірменської та Азербайджанської РСР.

У Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Перелік), зазначені країни відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що оскільки згідно з цим Переліком до нього входять інші країни, бойові дії на території яких мали місце після грудня 1979 року, а позивач виконував завдання в умовах надзвичайного стану та під час збройних конфліктів, то рішення відповідача про відмову у визнанні ОСОБА_4 учасником бойових дій є необґрунтованим.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Таких юридичних фактів, з якими в даному випадку чинним законодавством пов’язується право особи на визнання її учасником бойових дій, судами не встановлено.

Таким чином, рішення судів у справі не є законними.

Згідно з частиною 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом частини 2 статті 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення є помилковими і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2007 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2006 року, постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 19 червня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Всі ухвалені у справі судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що вони помилково не взяли до уваги те, що положення примітки 6 до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63, стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, поширюються лише на військових фахівців, які направлялися в країни, на території яких велися бойові дії, Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях

У даному випадку судами не було встановлено таких юридичних фактів, з якими чинним законодавством пов’язується право особи на визнання її учасником бойових дій.