ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
26.01.2004

Справа N 9/377пд

Про визнання угоди недійсною

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді суддів

розглянувши у відкритому Слов'янської об'єднаної державної судовому засіданні податкової інспекції касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2003 у справі N 9/377 пд господарського суду Донецької області за позовом Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції до відповідачів:

1) Приватного підприємства "Б"

2) Приватного виробничо-торгівельного підприємства "Фірма "М" про визнання угоди недійсною, в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача не з'явились відповідача 1 не з'явились відповідача 2 не з'явились

Дана справа розглядалась господарськими судами неоднаразово.

Слов'янською ОДПІ заявлено позов про визнання угоди недійсною, укладену між ПП "Б" та ПВТП "Фірма "М" на суму 19 600, 00 грн., на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Заявами від 19.02.2003, 19.03.2003 та 01.09.2003 позивач уточнив позовні вимоги, зазначивши при цьому, що він просить визнати договір від 03.04.2001 N 28 недійсним та стягнути з ПВТП "Фірма "М" в доход держави вартість отриманого за угодою у розмірі 19 600, 00 грн., додатково обґрунтувавши ці вимоги фактом відсутності ПП "Б" за юридичною адресою та неподання ним обов'язкової звітності.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2003 у позові Слов'янської ОДПІ відмовлено.

За результатами розгляду апеляційної скарги Слов'янської МДПІ Донецьким апеляційним господарським судом прийнято постанову від 13.11.2003, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Слов'янська ОДПІ подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 03.09.2003 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2003 скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Слов'янська ОДПІ посилається на неправильне застосування господарським судом приписів ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України, ВСТАНОВИЛА:

З матеріалів справи вбачається, що між ПП "Б" та ПВТП "Фірма "М" укладено договір, згідно якого ПП "Б" зобов'язалось представити у власність поліетилен високого тиску марки 15803-020 на суму 19 600 грн., а ПВТП "Фірма "М" прийняти та оплатити зазначений товар.

Фактично умови угоди виконані повністю, що стверджується копією накладної N 28 від 10.04.2001, кошти у сумі 19600 грн. за отримай товар ПВТП "Фірма "М" перераховані на рахунок ПП "Б" в установі банку, що підтверджується копією платіжного доручення N 38 від 10.04.2001.

Вважаючи, що спірну угоду укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, Слов'янська ОДПІ звернулась до господарського суду з позовом, в якому просить визнати зазначену угоду недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 01.06.2001 статутні документи ПП "Б" визнано недійсними, а метою укладення між ПВТП "Фірма "М" та ПП "Б" спірної угоди є ухилення останнім від оподаткування отриманих доходів.

ПП "Б" було зареєстроване рішенням виконкому Ленінської районної Ради м. Донецька від 21.02.2001 N 139/2, засновником якого зазначено гр-на З-ва Олександра Ігоревича, проте станом на 23.04.2001 за юридичною адресою не знаходиться, обов'язкову звітність до податкових органів не подає, даних про зміну юридичної адреси відповідним органам не надавало. Крім того, посадові особи цього підприємства з заявою про видачу дозволу на виготовлення печаток та штампів до органів внутрішніх справ не зверталися.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 01.06.2001 установчі документи ПП "Б" визнано недійсними.

Засновник підприємства у місцевому суді загальної юрисдикції пояснив, що малознайомий йому чоловік на ім'я Сергій запропонував йому за грошову винагороду заснувати підприємство нетривалий час бути його директором. Він погодився на це, та зареєстрував ПП "Б", після чого передав усі документи підприємства Сергію. Ніякої господарською діяльністю від імені ПП "Б" його засновник не займався, директора не призначав, довіреностей на право займатися діяльністю від імені підприємства не підписував. За цих підстав установчі документи ПП "Б" визнані недійсними.

Як вбачається з листа Донецького обласного управління статистики N 25-289 від 14.01.2003 ПП "Б" не виключено з ЄДРПОУ.

Відмовляючи в позові Слов'янської ОДПІ, місцевий господарський суд виходив з того, що:

- факти, які встановлені Ленінським районним судом не свідчать про наявність у цього підприємства умислу на досягнення мети спрямованої на ухилення від оподаткування, ним також не встановлено умисел конкретних фізичних осіб на ухилення від оподаткування або досягнення інші мети, що не відповідає інтересам держави та суспільства, крім того районним судом не встановлено факт реєстрації ПП "Б" на "підставну особу";

- ПП "Б" взагалі не має повноважних посадових осіб, а отже їх умисел може свідчити про умисел юридичної особі;

- порушення порядку реєстрації підприємства не свідчить про його умисел на ухилення від оподаткування, посилаючись на ст. 1 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), місцевий господарський суд зазначив, що відсутність у засновника підприємства наміру займатися підприємницькою діяльністю не свідчить його мету ухилитися від відповідальності та незаконність діяльності створеної юридичної особи;

- щодо неподання ПП "Б" фінансової звітності до органів державної податкової служби та не знаходження його за юридичною адресою, то судом зазначено, що відповідно до ст. 8 Закону Украєни "Про підприємництво" ( 698-12 ) це є підставою для скасування його державної реєстрації, оскільки лише сам факт не може бути підставою для визнання недійсними угод підприємства;

- факти, які встановлено Ленінським районним судом м. Донецька у рішенні від 01.06.2001 не мають значення для вирішення спору про визнання недійсною угоди на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), а тому не прийняті судом до уваги, а використання невстановленими особами установчих документі підприємства, його печатки без відома зазначеного підприємства є підставою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, але не підставою для визнання угоди недійсною;

- укладений договір не містить будь-яких зобов'язань сторін щодо сплати податків і звітування до податкових органів, обов'язок сплатити відповідні податки встановлених законодавством і не залежить від змісту угоди, отже порушення вимог податкового законодавства може бути підставою для притягнення особи, що його припустила до відповідальності, встановленої законом;

- при прийнятті судового рішення місцевим господарським судом враховано, що спірну угоду укладено 03.04.2001, установчі документи ПП "Б" визнані недійсними рішенням суду, яке вступило в силу 02.06.2001, при цьому у рішенні суду не вказано, що установчі документи визнаються недійсними з моменту їх реєстрації, тобто рішення діє тільки на майбутнє.

Колегія суддів апеляційної інстанції підтримала зазначені висновки місцевого господарського суду та залишила судове рішення без змін.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з висновками господарських судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Угоди визнаються недійсними на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) за наявності мети не сплачувати податки, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ), якою встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За змістом ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) угода, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, є недійсною. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних юридичних наслідків. Пленум Верховного Суду України в пункті 6 постанови від 28.04.1978 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Однак попередня інстанція не встановила достатніх фактичних та правових підстав для віднесення чи не віднесення оспорюваної угоди до такої, що спрямована на ухилення від оподаткування.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Отже, колегія суддів вважає, що висновок господарського суду про те, що факти, які встановлено Ленінським районним судом м. Донецька у рішенні від 01.06.2001 не мають значення для вирішення спору про визнання недійсною угоди на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), є неправомірним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними згідно із статтею 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) незалежно від часу їх укладення, тому висновок суду про те, що рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 01.06.2001суду діє тільки на майбутнє, оскільки у ньому не вказано, що установчі документи визнаються недійсними з моменту їх реєстрації, є також неправомірним.

До того ж, виходячи з обставин, встановлених у рішенні Ленінському районного суду м. Донецька вбачається, що малознайомий йому чоловік на ім'я Сергій запропонував З-ву О. І. (засновнику підприємства) за грошову винагороду заснувати підприємство та нетривалий час бути його директором, на що останній погодився, та зареєстрував ПП "Б" на своє ім'я, після чого передав усі документи підприємства Сергію. Разом з цим, З-в О.І. ніякої господарською діяльністю від імені ПП "Б" не займався, директора не призначав, довіреностей на право займатися діяльністю від імені підприємства не підписував. Разом з цим, незважаючи на викладені обставини та роблячи висновок, що у рішенні районного суду не встановлено факту реєстрації підприємства на "підставну особу", господарські суди попередніх інстанцій не розкрили, що вони мають на увазі під поняттям "підставна особа".

Також, при розгляді справи належним чином не перевірено, яку господарську діяльність здійснювало ПВТП "Фірма "М", яким чином були використані товари, отримані за спірною угодою.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди не з'ясували обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, не прийняли до належної уваги роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що призвело до висновку, з яким Вищий господарський суд України погодитись не може.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду першої інстанції.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.ст. 111-10 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції від 12.12.2003 N 40027/10/10-019 задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2003 та рішення господарського суду Донецької області від 03.09.2003 скасувати, а справу N 9/377 пд передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.