ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Юрій Миколайович Іванов проти України"

(Заява N 40450/04)

15 жовтня 2009 року

Стислий виклад

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) на невиконання рішення військового суду Черкаського регіону від 22 серпня 2001 року про стягнення з військової частини грошової компенсації за нестримане речове майно та про виплату грошової допомоги при звільнені а також рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 липня 2003 року про стягнення з державної виконавчої служби відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

На момент ухвалення рішення Європейського суду тривалість виконавчих проваджень за вказаними рішеннями відповідно становила сім років і десять місяців та п'ять років та одинадцять місяців. Європейський суд констатував що за цих обставин у справі заявника мало місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Поряд із цим Європейський суд зазначив, що порушення положень Конвенції у зв'язку із невиконанням або тривалим виконанням рішень національних судів, відповідальність за виконання яких несе держава, було констатоване Європейським судом у більш ніж 300 справах щодо України.

З цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи 6 березня 2008 року та 8 червня 2009 року було прийнято проміжні резолюції, які стосувалися проблем невиконання або тривалого виконання рішень національних судів, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту від такого порушення. У вказаних резолюціях зокрема, було наголошено, що невиконання рішень національних судів становить системну проблему в Україні та що наслідком невжиття всіх необхідних заходів, включаючи заходи для усунення причин, що призводять до порушення Конвенції, є постійне збільшення кількості нових заяв до Європейського суду із аналогічними скаргами.

У цьому контексті, розглядаючи справу заявника Європейський суд вирішив застосувати процедуру "пілотного" рішення щодо України. Таким чином, констатувавши порушення Конвенції у справі заявника та присудивши йому відповідне відшкодування, Європейський суд одночасно вказав державі Україна на необхідність вжиття відповідних заходів, спрямованих на усунення підстав для подальших подібних порушень, а також на надання адекватного та достатнього відшкодування заявникам у інших аналогічних справах.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує прийнятними скарги за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, а решту скарг заявника – неприйнятними.

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу;

3. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції;

4. Постановляє, що зазначені вище порушення е наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту;

5. Постановляє, що держава-відповідач повинна невідкладно не пізніше ніж упродовж одного року від дати на яку це рішення набуває статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду;

6. Постановляє, що упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, держава-відповідач повинна надати таке відшкодування всім заявникам заяви яких подані до Суду були повідомлені Уряду на підставі підпункту "b" пункту 2 правила 54 Регламенту Суду до винесення цього рішення або будуть повідомлені Уряду додатково до цього рішення і які стосуються небезпідставних скарг, пов'язаних виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів за виконання яких держава несе відповідальність а також скарг про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання;

7. Постановляє, що до запровадження таких заходів Суд відкладає на один рік від дати на яку це рішення набуває статусу остаточного, провадження в усіх справах в яких заявниками висуваються небезпідставні скарги, пов язані виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарги про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання, зберігаючи за собою право в любий момент оголосити будь-яку з таких справ неприйнятною або вилучити її зі свого реєстру після досягнення сторонами дружнього врегулювання або вирішення спору іншими засобами відповідно до статей 37 або 39 Конвенції;

8. Постановляє:

a) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним, держава-відповідач має виплатити заявнику:

і) існуючу заборгованість за судовими рішеннями від 22 серпня 2001 року та 29 липня 2003 року, а також 174 (сто сімдесят чотири) євро, призначених з урахуванням інфляції;

іі) 2500 (дві тисячі п'ятсот) євро - на відшкодування моральної шкоди, а також 1740 (одну тисячу сімсот сорок) євро - на відшкодування судових витрат, з урахуванням будь-якого податку в разі його стягнення із заявника;

b) що зазначені вище суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

c) що зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену вище суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, плюс три відсоткові пункти;

9. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції".