ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ
09.11.2009 N 04-06/159

Господарські суди України

Про внесення змін та доповнень до роз'яснення
президії Вищого господарського суду України
від 31.05.2002 N 04-5/608
"Про деякі питання практики розгляду справ
за участю іноземних підприємств і організацій"

У зв'язку із змінами, які сталися у чинному законодавстві України, на підставі вивчення практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів, з метою забезпечення однакового і правильного застосування господарськими судами норм законодавства, яке регулює відповідні правовідносини, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне внести такі зміни та доповнення до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій".

1. У пункті 1:

1.1. Після абзацу першого доповнити пункт новими абзацами такого змісту:

"При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ).

Закон України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону ( 2709-15 ).

Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") ( 2709-15 ) спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК ( 1798-12 ).

У вирішенні відповідних спорів необхідно також мати на увазі, що статтею 80 ГПК ( 1798-12 ) припинення провадження у справі у випадку, коли сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення державного іноземного суду, не передбачено".

У зв'язку з цим абзаци другий, третій, четвертий та п'ятий вважати відповідно абзацами восьмим, дев'ятим, десятим та одинадцятим.

1.2. Друге речення абзацу третього виключити.

2. У пункті 2:

2.1. Після абзацу першого доповнити пункт новим абзацом такого змісту:

"На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має подати оформлений з урахуванням статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо)."

У зв'язку з цим абзаци другий, третій, четвертий, п'ятий та шостий вважати відповідно абзацами третім, четвертим, п'ятим, шостим та сьомим.

2.2. Абзац шостий виключити.

3. Пункт 3 викласти у такій редакції:

"Господарські суди повинні керуватися вимогами статті 4 ГПК ( 1798-12 ) щодо вибору законодавства, яке має застосовуватися у вирішенні господарських спорів за участю іноземного підприємства, організації.

Зокрема, частиною четвертою статті 4 ГПК ( 1798-12 ) передбачено можливість застосування господарськими судами норм права інших держав у випадках, передбачених законом або міжнародним договором.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 ГПК ( 1798-12 ) застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин 3 та 4 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права стосовно окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.

Визначаючи право, якому підпорядковуються права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту), господарським судам слід виходити з такого."

4. Абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 виключити.

5. Пункт 5 доповнити абзацом четвертим такого змісту:

"При цьому господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 ГПК) ( 1798-12 ), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж") ( 4002-12 ), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право." ( 2709-15 )

6. Абзац третій пункту 6 після слів "задоволенням державних потреб" доповнити словами та цифрою "та спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті."

7. Абзац сьомий пункту 7 після слів "набрання чинності зазначеним Законом" доповнити новим реченням такого змісту: "При цьому судам слід мати на увазі, що згідно з пунктом "b" частини 3 статті 1 названої Конвенції її дія не поширюється на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій (вантажні митні декларації, товарно-транспортні накладні, виписки банку тощо)".

8. У пункті 8:

8.1. Абзац четвертий доповнити реченням такого змісту:

"Особливості виконання названої Конвенції визначено розділом VI Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 N 1092/5/54 (далі - Інструкція)."

8.2. Після абзацу четвертого доповнити пункт новими абзацами такого змісту:

"Так, відповідне доручення про вручення документів за кордоном складається судом у формі прохання згідно з додатком до Інструкції. Заповненню з урахуванням приписів пунктів 6.2.1 і 6.2.2 Інструкції підлягають дві частини формуляра: "Прохання" і "Короткий виклад документа".

Якщо формуляр складається українською мовою, то його обов'язково необхідно супроводжувати перекладом французькою чи англійською мовами або мовою запитуваної держави.

Доручення щодо вручення документів за кордоном надсилаються безпосередньо до Центрального органу іноземної держави, визначеного запитуваною державою згідно зі статтею 2 Конвенції, або через Міністерство юстиції України.

Конвенцією також визначено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту.

Разом з тим, пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах" ( 2052-14 ) встановлено, що якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 названої Конвенції, суддя, незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції, може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Таким чином, у випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може прийняти рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

При цьому, беручи до уваги рекомендації Практичного керівництва по застосуванню Гаагської конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів до статті 15 Конвенції, розробленого Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права, і яке по суті є узагальненням практики застосування зазначеної Конвенції судами держав - учасниць, у випадку, якщо на момент розгляду справи, призначеної в межах процесуальних строків, встановлених статтею 69 ГПК ( 1798-12 ), сторона-нерезидент не з'явилась у судове засідання і не отримано жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів, суд, з огляду на приписи частини третьої статті 4 ГПК ( 1798-12 ) та статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ), продовжує строк вирішення спору з одночасним відкладенням розгляду справи (стаття 77 ГПК) ( 1798-12 ) в межах строків, передбачених частиною 2 статті 15 Конвенції.

У випадку прийняття рішення судом у шестимісячний термін з дати направлення документа за умови відсутності доказів про вручення або безпосередню доставку документа нерезиденту, таке рішення може бути скасоване на підставі статей 104, 111-10 ГПК ( 1798-12 ) у зв'язку з недотриманням вимог пункту "b" частини 2 статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Судові документи можуть направлятися також філіям, представництвам, іншим відособленим підрозділам іноземних підприємств і організацій, місцезнаходженням яких є територія України (з повідомленням про вручення таких документів), а також вручатися безпосередньо уповноваженому представникові. При цьому слід мати на увазі, що коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноважень сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

У цьому випадку спір вирішується в межах процесуальних строків, встановлених ГПК" ( 1798-12 ).

У зв'язку з цим абзац п'ятий вважати абзацом п'ятнадцятим.

Голова Вищого господарського
суду України С.Демченко