Робота в польових умовах - зарплата або відрядження
Нині на підприємствах України склалася певна практика зі встановлення ряду доплат та надбавок до заробітної плати найнятих робітників. Серед цієї різноманітності при роз'їзному характері робіт бухгалтеру іноді буває складно визначити - що є заробітною платою, а що відрядженнями.
Як відомо, будь-яка система оплати праці на підприємствах застосовується у поєднанні з преміальною системою та системою доплат та надбавок, що, у свою чергу, не тільки стимулює працю працівників, але і являється додатковим джерелом заробітку.
Форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови впровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат регламентуються КЗпроП України, Законом про оплату праці та іншими нормативними документами.
Так, ст. 13 КЗпроП України передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін з регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зобов'язання з нормування та оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін ). Крім того, ст. 15 Закону про оплату праці передбачено, що підприємства можуть самостійно встановлювати форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, а також умови введення та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат в колективних договорах з обов'язковим дотриманням норм та гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами.
Види та розміри виплат, доплат та надбавок
Види та розміри доплат та надбавок визначаються (п. 13.6 Методичних рекомендацій № 23):
- у генеральній угоді (для тих доплат та надбавок, які мають міжгалузевий характер);
- у галузевих (регіональних) угодах;
- у колективних договорах підприємств та організацій.
Разом з тим, підприємство, виходячи зі своїх потреб та можливостей, може встановлювати розміри надбавок вище, ніж вказані в угодах, та являються специфічними для своєї діяльності. Проте розміри цих доплат та надбавок не можуть бути нижче, а тільки вище за розміри, передбачені в угодах, тому що вони являються мінімальними державними або галузевими (регіональними) гарантіями (п. 13.7 Методичних рекомендацій № 23). З вищенаведеного виходить, що на підприємстві повинні бути встановлені певний перелік та розміри використовуваних в оплаті праці працівників доплат та надбавок. При цьому, вони можуть встановлюватися в колективному договорі, трудовому договорі з кожним конкретним працівником або ж наказом (розпорядженням) керівника.
Встановлення надбавок у вигляді польового забезпечення регулюється Постановою № 490. Згідно вказаній Постанові розміри надбавок (польове забезпечення) до тарифних ставок та посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, повинні бути передбачені колективним договором підприємства або ж встановлені за домовленістю із замовником, але при цьому не повинні перевищувати граничні норми, встановлені законодавством.
Оскільки в чинному законодавстві України визначення поняття “Роз'їзний (пересувний) характер робіт” відсутнє, то в цьому питанні необхідно керуватися Постановою № 169, що діє в Україні відповідно до Постанови № 1545 (Лист Мінпраці від 17.11 2006р. №307/13/133-06).
Роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розміщення організації, у зв'язку з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті та назад, складовими не менше двох - трьох годин на день.
У випадку, якщо підприємство вирішило встановити надбавку до тарифних ставок та посадових окладів працівників, робота яких проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер робіт, необхідно керуватися нормами Постанови № 490. При цьому перелік працівників, яким встановлюється вказана надбавка, а також и розмір встановлюються підприємством в колективному договорі самостійно.
Чи є польове забезпечення в цій ситуації заробітною платою?
Для відповіді на поставлене питання спочатку звернемося до нормативної бази.
Відповідно до положень Закону про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, виплачуване працівнику за трудовим договором власником або уповноваженим органом за виконану роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Винагорода - будь-яка періодична (щомісячна, щоквартальна) або одноразова (річна і тому подібна) матеріальна (грошова або натуральна) виплата що працює за показниками та умовами оцінки їх виробничої, підприємницької, торгової або комерційної діяльності, визначеними на підприємстві, фірмі, в організації.
Надбавки та доплати - законодавче гарантовані або нормативно обумовлені (згідно постановам Кабінету Міністрів України, угодам, договорам та т.п.) виплати працівникам понад їх основну заробітну плату, пов'язані з особливостями та умовами праці, а також особистими якостями працівників.
Доплати, надбавки, персональні виплати - це частина оплати праці, що забезпечує стимулювання індивідуальних результатів праці, пов'язаних з її особливостями та умовами, з урахуванням професійних або посадових обов'язків та функцій (поєднання професій та посад, тимчасових та постійних робіт та функцій, підвищена інтенсивність праці та особливі її умови, освоєння нових виробництв, робіт та послуг, застосування в роботі спеціальних знань, умінь і навиків та т. п.).
Надбавка за пересувний характер робіт встановлюється працівникам в цілях компенсації підвищених витрат, пов'язаних з частою передислокацією організації (переміщенням працівників) або відірваністю від постійного місця проживання.
Надбавка за роз'їзний характер робіт встановлюється працівникам, що виконують роботи на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розміщення організації, у зв'язку з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті та назад.
Доцільність організації ведення робіт із застосуванням рухомого або роз'їзного характеру визначається замовником та проектною організацією на підставі техніко-економічних розрахунків при розробці проектів організації будівництва та іншої проектно-технологічних документів.
Додаткові витрати організації, зв'язані із застосуванням рухомого роз'їзного характеру робіт, включаються підприємствами-замовниками та проектними організаціями в кошториси при визначенні договірної ціни на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння та капітальний ремонт підприємств, будівель та споруд або їх черг.
Надбавка за пересувний характер робіт виплачується усім працівникам, а надбавка за роз'їзний характер робіт - тільки робочим та лінійним спеціалістам, що полягають в обліковому складі будівельних організацій.
Нагадаємо читачам, що, згідно вищезгаданій Постанові № 169 (прийнята у 1989 p.), надбавка за пересувний характер робіт обчислювалася у наступних відсотках до тарифних ставок, посадових окладів (без урахування коефіцієнтів та доплат):
а) у районах Крайньої Півночі та в прирівняних до них місцевостях, а також в Хабаровському та Приморському краях та в Амурській області - 40%;
б) у інших районах країни - 30%.
У випадках, коли поїздки в неробочий час від місця знаходження будівельної організацї або збірного пункту до місця роботи на об'єкті та назад за день складали від трьох годин і більше, надбавка за роз'їзний характер робіт встановлювалася в розмірі до 20% місячної тарифної ставки (окладу), а не менше двох годин - до 15% місячної тарифної ставки (окладу) без урахування коефіцієнтів та доплат.
Скористатися вищезгаданою методикою при нарахуванні польового забезпечення підприємства можуть в даний час з урахуванням деяких обмежень.
Таким чином, підприємство має право самостійно визначає доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер з урахуванням обмежень, що діють.
Якщо на підприємстві колективним договором визначений конкретний перелік посад та професій, робота за якими постійно проводиться в дорозі та має роз'їзний (пересувний) характер, або якщо така норма передбачена трудовим договором (контрактом) між працівником га власником (або уповноваженим ним особою), службові поїздки таких працівників не вважаються відрядженням їм встановлюються надбавки до тарифних ставок та посадових окладів та відшкодовуються витрати на проїзд та на наймання житлового приміщення відповідно до Постанови № 490.
Якщо колективним договором такий перелік посад, професій не передбачений або вказане не обумовлено в трудовому договорі (контракті), службові поїздки працівників для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи є відрядженням. При цьому відшкодування витрат здійснюється відповідно до вимог Постанови № 663 (Лист Мінфіну від 29.04.2005 р. № 31-03173-03-29/8103).
При встановленні надбавок кожне підприємство враховує не тільки розмір граничних норм, але і ряд інших істотних чинників. Не останнє місце серед цих чинників займає і фінансовий стан підприємства.
Необхідно врахувати, що граничні розміри надбавок залежать також і від місцерозташування об'єктів, на яких виконуються роботи.
Так, якщо робота постійно проводиться в дорозі або мас роз'їзний характер в межах України, граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничних норм добових витрат, встановлених Кабінетом Міністрів України для відряджень в межах України.
Якщо ж робота постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний характер за межами України, граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати 80% граничних норм добових витрат, встановлених чинним законодавством для відряджень за кордон.
При цьому необхідно враховувати, що, згідно з п. 3 Постанови № 490, витрати на проїзд до місця відрядження та назад, а також на наймання житлового приміщення вищезазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень в межах України та за кордон.
Відповідно до пп. 5.4.8 Закону про оподаткування прибутку вказані граничні норми встановлюються в гривнях в єдиній сумі для відряджень за кордон, незалежно від країни відряджання та статусу населених пунктів і в єдиній сумі відряджень в межах України, незалежно від статусу населених пунктів.
Граничні норми добових витрат для працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності (окрім державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково фінансуються за рахунок коштів бюджетів) затверджені Постановою № 663.
Відповідно до вказаної Постанови розмір граничних норм добових витрат нині складає:
а) у випадку, якщо в рахунки на оплату вартості мешкання в готелях не включаються витрати на харчування: для відряджень в межах України - 30 гривень, для відряджень за кордон - у еквіваленті 50 доларів США за офіційним курсом, встановленим НБУ на день видачі авансу;
б) у випадку, якщо в рахунки на оплату вартості мешкання в готелях включаються витрати на:
- одноразове харчування, для відряджень в межах України - 24 гривні, за кордон - 40 доларів США;
-дворазовехарчування, для відряджень в межах України - 18 гривень, за кордон - 27,5 доларів США;
-триразове харчування, для відряджень в межах України - 12 гривень, за кордон -17,5 доларів США.
Отже, при виконанні згаданих робіт за кордоном, надбавки (польове забезпечення) за роз'їзний характер робіт не повинні перевищувати, відповідно, залежно від включення або невключення витрат на харчування в рахунки на оплату вартості мешкання працівника в готелях:
- $40 (50 х 0,8) - при невключенні в рахунки витрат на харчування;
- $32 (40 х 0,8) - при включенні в рахунки витрат на одноразове харчування;
- $22 (27,5 x 0,8) - при включенні в рахунки витрат на дворазове харчування;
- $14 (17,5 х 0,8) - при включенні в рахунки витрат на триразове харчування.
Внески до соціальних фондів на польове
забезпечення
Об'єктом для нарахування страхових внесків є суми фактичних витрат на оплату праці працівників, включаючи витрати на оплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, зокрема в натуральній формі, які визначаються згідно нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до Закону про оплату праці. Нормативним документом, що визначає складові фонду оплати праці при нарахуванні страхових внесків, є Інструкція № 5. Згідно п. 3.16 вказаної Інструкції, надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок та посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних та будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозіі або має роз'їзний (пересувний) характер, в розмірах, визначених законодавством, відносяться до інших виплат, які не включаються до фонду оплати праці.
У зв'язку з тим, що ці виплати не являються витратами на оплату праці та не визначені як об'єкт для розрахунку страхових платежів, внески до соціальних фондів ні нараховувати на польове забезпечення, ні утримувати з нього не потрібно.
Порядок оподаткування польового забезпечення
з доходів фізосіб
Раніше, до набрання чинності Закону про податок з доходів фізосіб, Інструкція № 12 містила пряму норму, згідно з пп. 5.4.2. якій до компенсаційних виплат, які не включалися в місячний сукупний оподатковуваний прибутковим податком дохід у розмірі фактичних витрат, відносилося й польове забезпечення.
Починаючи з 01.01.2004 p., ситуація змінилася. В цей час остаточний перелік доходів, що не включається в загальний дохід оподаткування платника податків, наведений в п. 4.3 Закону про податок з доходів фізосіб. Суми польового забезпечення в п. 4.3 вказаного Закону конкретно не вказані.
Разом з тим, відповідно до п 4.2 Закону про податок з доходів фізосіб, до складу місячного оподатковуваного податком доходу найнятого робітника входять доходи, отримані у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. При цьому для цілей оподаткування під терміном “заробітна плата” розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, що виплачуються (що надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму (ч. 3 п. 1.1 ст.1 Закону про податок з доходів фізосіб). Одночасно в п. 3.5 Закону про податок з доходів фізосіб визначено, що при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму внесків до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону стягуються за рхунок доходу найманої особи.
Нагадаємо, що гарантії та компенсації працівникам у разі направлення їх в службові відрядження, для виконання робіт в польових умовах встановлюються КЗпроП України та Законом про оплату праці (ст. 12).
Згідно Інструкції № 5 (пп. 2.2.6), суми, виплачені (при виконанні робіт вахтовим методом) у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування в дорозі до місцезнаходження підприємства (пункт збору) - місця роботи та назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників в дорозі у зв'язку з метеорологічними умовами та з вини транспортних підприємств включаються до фонду оплати праці. Отже, вони відносяться до доходів працівників, що отримуються у вигляді заробітної плати в результаті здійснення ними трудовій діяльності на території України (п. 1.1 та п.1.3 ст. 1 Закону про податок з доходів фізосіб) та обкладаються ПДФО на загальних підставах.
Отже, з метою оподаткування з доходів фізосіб надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок та посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорогі або має роз'їзний (пересувний) характер, в розмірах, передбачених колективними договорами або за узгодженням із замовником, включаються до складу заробітної плати та оподатковуються в її складі відповідно до пп. 4.2.1 Закону про податок з доходів фізосіб за ставкою, встановленою п. 7.1 вказаного Закону, тобто 15% в 2009 році.
При цьому слід зазначити, що, згідно з пп. 4.3.2 Закону про податок з доходів фізосіб, до складу загального місячного (річного) доходу оподаткування платника податків не включаються суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм п. 9.10 вказаного Закону.
Враховуючи вищенаведене, тільки за умови визначення в колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, як відряджень, з належним їх оформленням відповідно до вимог Постанови № 663 та Інструкції № 59 (з виконанням положень п. 9.10 Закону про податок з доходів фізосіб), суми коштів, отриманих платником податків на відрядження, не являються об'єктом оподаткування з доходів фізосіб на підставах, встановлених пп. 4.3.2 Закону про податок з доходів фізосіб. Тобто не включаються до складу загального місячного або річного доходу оподаткування платника податків та не підлягають відображенню в його річній податковій декларації. Аналогічна думка викладена в Листах ДПАУ від 14.05.2007 р, № 4639/6/17-0716 та від 21.05.2007 р. № 4890/6/17-0716.
Вимоги до оформлення
посвідчення про відрядження
Розглянемо детальніше, які вимоги пред'являються до належного оформлення посвідчення про відрядження, щоб вказані суми не стали об'єктом обкладення ПДФО. Так, згідно Інструкції про службові відрядження № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації на певний термін в інший населений пункт для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Підприємство, що направляє працівника у відрядження, здійснює реєстрацію працівника в спеціальному журналі за формою згідно додатку 1 до Інструкції № 59. Підприємство зобов'язане забезпечити працівника, що відряджається, грошовими коштами (авансом) в розмірах, встановлених нормативно-правовими актами про службові відрядження.
Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту. Вдень вибуття у відрядження вважається днем відправлення потягу, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відправленого працівника, а день прибуття з відрядження - днем прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відправленого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24 годин включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00 годин та пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений, то в тривалість відрядження зараховується час, необхідний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття працівника, що відряджається, до місця постійної роботи.
За працівником, що відряджається, зберігається місце роботи (посада) та середній заробіток за час відрядження, у тому числі і за час перебування в дорозі.
Середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на усі робочі дні тижня по графіку, встановленому за місцем постійної роботи.
Далі, згідно з п. 1.3 Інструкції № 59, фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження по вибуттю з місця постійної роботи та прибуттю в місце постійної роботи Якщо працівник відправлений до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття та день вибуття проставляються в кожному пункті.
Нагадаємо, що відмітки в посвідченні про відрядження по прибуттю та вибуттю працівника завіряються тією печаткою, яку використовує в своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладені обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, що вибувають у відрядження та прибувають з нього. Якщо відмітки в посвідченні про відрядження відсутні, то добові працівнику підприємства не виплачуються.
Як бути, якщо робота співробітників здійснюється в польових умовах (геологорозвідка, будівельні, дослідницькі або маркшейдерські робота та т.п.) та реєструвати відрядження в цій ситуації практично ніде?
Зважаючи на специфіку роботи підприємств, що мають декілька структурних підрозділів в різних районах міста та області, в деяких випадках значну тери торіальну розгалуженість збутових підрозділів, безперервний цикл виробництва, існує можливість за умови дотримання норм Інструкції № 17, виготовити спеціальну печатку, наприклад, “Геологічна партія № 1”.
Зокрема, відповідно до пп. 3.2.6 Інструкції № 17 підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному екземпляру основної каучукової або металевої печатки. Якщо в діяльності вказаних організацій недостатньо використання однієї печатки, то допускається, відповідно до наказу, розпорядження або рішення по ним, виготовлення додаткових печаток з цифрами “1”, “2” та ін., а також простих круглих печаток та різних штампів для: секретаріатів, секреї них відділів (спецчастин), канцелярії (загального відділу), управлінь справами, адміністративно-господарських управлінь (відділів), управлінь (відділів) кадрів, та інших відділів, передбачених статутом, положенням або наказом по цих підприємствах (лист ДПАУ від 26.11.1999 р. № 17621/7/16-1220-27).
Таким чином, виготовивши додаткову печатку для геологічної партії на підприємстві, та видавши наказ про призначення, наприклад, начальника геологічної партії № 1 або 2, відповідальним за проведення польових робіт в цій конкретній місцевості та реєстрацію осіб, що вибувають у відрядження та прибувають з нього, підприємство отримує можливість не обкладати ПДФО суми коштів, отриманих платником податків на відрядження
Список використаних документів
КЗпроП України - Кодекс законів про працю України
Закон про оподаткування прибутку - Закон України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР
Закон про оплату праці - Закон України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР “Про оплату праці”
Закон про податок з доходів фізосіб - Закон України від 22.05.2003 p. № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб”
Постанова № 169 - Постанова Держкомпраці [СРСР] та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.1989 р. № 169/10-87 “Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов'язаних з рухомим та роз'їзним характером робіт в будівництві”
Постанова № 490 - Постанова КМУ від 31.03.1999 р. № 490 “Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок та посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних та будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер”.
Постанова № 663 - Постанова КМУ від 23.04.1999 р № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон”
Постанова № 1545 - Постанова ВРУ від 12.09.1991 р. № 1545-XII “Про порядок тимчасової діі на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”
Методичні рекомендації № 23 - Методичні рекомендації щодо організації матеріального стимулювання праці працівників підприємств та організацій, затверджені наказом Мінпраці України від 29.01.2003р. № 23
Інструкція № 5 - Інструкція за статистикою заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р № 5
Інструкція № 12 - Інструкції “Про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю”, затверджена наказом ДПАУ від 21.04.1993 р. № 12
Інструкція № 17 - Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельного-граверних майстерень, виготовлення печаток та штампів, а також порядку видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток та штампів, і затвердження Умов та правил проведення діяльності з відкриття та функціонування штемпельного-граверних майстерень, виготовлення печаток та штампів, затверджена наказом МВС України від 11.01.1999 р. № 17
Інструкція № 59 - Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну України від 13.03.1998р. № 59
“Консультант бухгалтера” №42-43 (530-531) 19 листопада 2009 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)