КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
З НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

Про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням
здоров’я на виробництві

ПИТАННЯ: Мій чоловік - інвалід унаслідок трудового каліцтва. Під час розрахунку розміру втраченого заробітку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.92 р. № 276 (базового розміру для подальших розрахунків) було допущено помилку. Унаслідок цього підприємство до 1 квітня 2001 р. відшкодовувало чоловікові шкоду в меншому розмірі, ніж було передбачено законодавством. Для виплати недонарахованих сум маємо намір звернутися до суду. Нині підприємство, де отримав травму мій чоловік, ліквідовано без правонаступника. Хто в такому разі має провести розрахунок належних до виплати підприємством сум відшкодування шкоди і хто має виплатити різницю між сумами втраченого заробітку, нарахованими за вимогами законодавства та раніше виплаченими підприємством?

ВІДПОВІДЬ: Згідно з п.3 розділу XI Прикінцевих положень Закону України від 23.09.99 р. № 1105-IV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі Закон № 1105-IV) уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, в разі ліквідації їх без правонаступника виплачується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд).

Тобто в разі ліквідації підприємства, установи та організації без правонаступника обов'язок зі сплати утвореної ними заборгованості з відшкодування шкоди, заподіяної працівникам ушкодженням їхнього здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, покладено на Фонд. При цьому дата ліквідації підприємства (до набрання чинності Законом № 1105-IV чи після) значення не має.

Якщо підприємство відшкодовувало чоловікові дописувачки шкоду в меншому розмірі, ніж це передбачено вимогами чинного до 1 квітня 2001 р. законодавства, недонараховані та недоплачені підприємством суми є його заборгованістю. Оскільки підприємство, на якому ушкодив здоров'я чоловік дописувачки, ліквідоване, на підставі вимог п.3 розділу XI Прикінцевих положень Закону № 1105-IV ці суми має сплатити Фонд.

Нерідко Фонд відмовляє у виплаті таких сум, мотивуючи свою відмову пропущенням для перерахунків трирічного терміну позовної давності або тим, що перерахунок проводиться лише за три роки, посилаючись при цьому на ст.71 Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.) та п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (далі - постанова № 6).

Проте в законодавстві про пpaцю не існує терміну "позовна давність" і до трудових відносин, зокрема, не можуть застосовуватися ті правові норми, в яких йдеться про позовну давність.

Позовна давність згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положення ЦК застосовуються до, трудових відносин, як визначено його ст.9, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Питання відшкодування шкоди потерпілим на виробництві трудовим законодавством врегульовані: до 1 квітня 2001 р. - спеціальним нормативно-правовим актом - Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 р. № 472 (зі змінами, далі - Правила), після цієї дати - Законом № 1105-IV.

За вимогами п. 43 Правил, якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження впродовж будь-якого терміну. Така сама норма передбачена й ст. 40 Закону № 1105-IV: якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження впродовж будь-якого строку.

Незважаючи нате, що зазначеними нормами передбачено проводити виплати лише в разі вини роботодавця або Фонду, обов'язок з їхньої виплати не обмежується будь-яким строком і до того ж ці суми підлягають коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому Законом України "Про оплату праці" (ст. 34).

Тобто нормами трудового законодавства не обмежувався і не обмежується як строк, у межах якого потерпілий може звернутися щодо виплати заборгованих (недонарахованих) сум з відшкодування шкоди, так і строк, за який треба проводити перерахунки в разі порушення вимог законодавства під час нарахування сум відшкодування шкоди.

Також слід зазначити, що в разі вирішення спору з цього питання в судовому порядку відповідно до п.1-1 постанови № 6 суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником та роботодавцем щодо права на відшкодування шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів гл. XV КЗпП. Нагадаємо, що нині шкода, заподіяна працівникові на виробництві, відшкодовується Фондом, тому ці рекомендації надаються судам щодо спорів з питання невідшкодованої шкоди до 1 квітня 2001 p., коли вона відшкодовувалась саме роботодавцем, тобто більш ніж три року тому.

У главі XV КЗпП (ст. 233) строк звернення до суду встановлюється тривалістю в три місяці з моменту, коли працівник дізнався або мав дізнатися про порушення свого права.

При цьому згідно зі ст. 238 КЗпП суд під час розгляду трудових спорів у питаннях про грошові вимоги має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, незалежно від установленого тримісячного строку звернення для розгляду трудового спору працівник має право на належні йому кошти за весь період, упродовж якогс тривало порушення законодавства.

Зауважимо, що п. 23 постанови № 6 (у всіх його редакціях) також передбачено, що суми відшкодування шкоди (страхової виплати), які своєчасно не визначено або не виплачено, виплачуються без обмеження будь-яким строком.

Насамкінець слід зазначити, що в разі звернення потерпілих на виробництві до суду з цього питання судами виносились і виносяться рішення на їхню користь, незважаючи на терміни звернень, при цьому кошти стягуються з підприємства або Фонду за період понад три роки. Чернігівським районним судом Чернігівської області рішенням суду від 10.02.2006 р. навіть залучено Територіальну державну інспекцію праці у Чернігівській області до визначення розміру відшкодування втраченого заробітку за період з 2 червня 1994 до 31 березня 2001 р. І такі випадки непоодинокі.

Різницю між сумами втраченого заробітку, належними до виплати за вимогами законодавства та виплаченими підприємством, має встановити суд.

Щодо проведення розрахунків, то відповідно до 4.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПКУ) суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами згідно з ч.1 ст. 57 ЦПКУ є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст.60 ЦПКУ передбачено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

До того ж позовна заява згідно зі ст. 119 ЦПКУ має містити, зокрема, ціну позову щодо вимог майнового характеру. Ціна позову в позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.

Отже, враховуючи викладене, саме чоловік дописувачки або його представник (адвокат або інша особа) мають зробити розрахунок недоплачених йому підприємством сум відшкодування шкоди та визначити суму, яку, враховуючи вимоги п. 3 розділу XI Прикінцевих положень Закону № 1105-IV, має сплатити Фонд.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПКУ особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів (у випадку дописувачки це можуть бути відомості про тарифні ставки або посадові оклади, особові рахунки, відомості щодо виплачених підприємством сум, розрахунки розміру відшкодування шкоди за вимогами чинного до 1 квітня 2001 р. законодавства та ін.) є неможливим або в них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

Частинами 2 та 3 цієї статті передбачено, що способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їхнім місцезнаходженням. За потреби судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову.

Валентина ДАНИЛОВА
начальник відділу контролю за додержанням
прав застрахованих у сфері праці

“Праця і зарплата” № 37(665), 07 жовтня 2009 р.
Передплатний індекс: 30214