ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
08.07.2009 N 2а-630/09/2670

Про визнання таким, що не відповідає
актам вищої юридичної сили,
п. 23 постанови КМУ від 09.07.2008 року N 609

 За позовом            К.В.Н.

 До                    Кабінету Міністрів України

 Про                   визнання таким, що не відповідає
                       актам вищої юридичної сили,
                       п. 23 постанови КМУ
                       від 09.07.2008 року
                       N 609 

 Головуючий суддя      Вовк П.В.

 Судді:                Григорович П.О., Смолій І.В.

 Секретар судового     Голод В.С.
 засідання

 Представники:

 Від позивача          Д.В.М.

 Від відповідача       З.Г.О.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України ( 2747-15 ) в судовому засіданні 08.07.2009 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено 13.07.2009 року.

Обставини справи:

Позивач звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (з урахуванням додаткових пояснень позивача, викладених у заяві від 08.07.2009 року) про визнання таким, що не відповідає Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) та Бюджетному кодексу України ( 2542-14 ), п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 року N 609 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ" (далі - Порядок).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, органи Державного казначейства не є органами примусового виконання, а тому не мають повноважень та підстав виконувати функції Державної виконавчої служби, а п. 23 Порядку ( 609-2008 ) не може підлягати до застосування по виконанню рішень суду по виконавчим листам оскільки, відповідно до п. 16 Порядку ( 609-2008 ) та ст. 2, 3 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) примусове виконання рішень здійснює державний виконавець у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).

Представник відповідача проти позову заперечує та просить суд, відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях, а саме відповідач зазначає, що постанова N 609 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ" видана відповідачем на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) та Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) в межах повноважень відповідача, встановлених у ч. 2 ст. 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а тому твердження позивача про невідповідність п. 23 Порядку ( 609-2008 ) вищезазначеним законодавчим актам є безпідставним.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач не є суб'єктом оскарження постанови N 609 оскільки, даний нормативно-правовий акт не застосовується до позивача і позивач не є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" N 606-XIV від 21.04.99 року (далі - Закон N 606-XIV) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі ( 606-14 ), спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом ( 606-14 ), іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону ( 606-14 ) та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону ( 606-14 ) підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (далі - Кодекс), цим Кодексом ( 2542-14 ) - регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України ( 835-17 ) та місцевих бюджетів.

Відповідно чч. 1, 2 ст. 4 Кодексу ( 2542-14 ) нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є: Конституція України ( 254к/96-ВР ); цей Кодекс ( 2542-14 ); закон про Державний бюджет України ( 835-17 ); інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, передбачені статтею 1 цього Кодексу ( 2542-14 ); нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу ( 2542-14 ) та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої цієї статті; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу ( 2542-14 ), інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до цього Кодексу ( 2542-14 ), нормативно-правових актів, передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6 частини першої цієї статті. При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Кодексу ( 2542-14 ) та закону про Державний бюджет України ( 835-17 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Кодексу ( 2542-14 ) безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України ( 835-17 ) та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування здійснює Державне казначейство України.

Відповідно до п. 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 376-14 ) та "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) N 1095 від 10.07.2003 року, який набув чинності 03.09.2003 року, статтю 9 Закону України "Про виконавче провадження" після частини першої доповнено новою частиною такого змісту: "Виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України ( 835-17 ) та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), та статті 25 Бюджетного кодексу ( 2542-14 ), Кабінетом Міністрів України видано постанову N 609 від 09.07.2008 року "Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ", яку перевірено Міністерством юстиції України та внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 23 Порядку ( 609-2008 ) безспірне списання коштів загального фонду відповідного бюджету здійснюється органом Державного казначейства, який обслуговує боржника, в межах бюджетних асигнувань на поточний рік, передбачених у затвердженому кошторисі розпорядника бюджетних коштів, плані використання бюджетних коштів одержувачів та у разі наявності на рахунках боржника відкритих асигнувань за відповідними кодами класифікації видатків бюджету. Безспірне списання коштів, які обліковуються на рахунках розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у частині їх власних надходжень, здійснюється безпосередньо із загальної суми залишку коштів з визначенням кодів економічної класифікації видатків бюджету відповідно до економічної сутності заборгованості. Безспірне списання коштів з рахунків обліку коштів "Інші кошти спеціального фонду" (кошти, які мають цільове призначення і надходять на рахунок розпорядника та одержувача бюджетних коштів з розбивкою за кодами економічної класифікації видатків) здійснюється у порядку, визначеному для коштів загального фонду бюджету. Судові витрати, державне мито, штрафи, виконавчий збір, інші витрати на проведення виконавчих дій стягуються з рахунка, зазначеного у платіжній вимозі, за кодом економічної класифікації видатків бюджету 1139 "Оплата інших послуг та інші видатки". У разі коли у затвердженому кошторисі боржника цей код економічної класифікації видатків не передбачений або коли за цим кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша ніж сума списання, або коли на дату надходження платіжної вимоги відсутні відкриті асигнування за цим кодом, безспірне списання здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким стягується основний борг.

Відповідно до ст. 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Таким чином, позивач оскаржує частину нормативно правового акта.

Відповідно до ст. 104 КАС України ( 2747-15 ) до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ), яка встановлює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

Як вбачається із матеріалів справи N 2а-630/09/2670, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2007 року у справі N 2а-423 0/2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2008 року (справа N 22-а-8778/08), визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду в Білоцерківському районі в частині відмови в перерахунку пенсії позивачу з урахуванням додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю та зобов'язано вказане Управління провести перерахунок доплати пенсії позивачу в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 року.

23.01.2009 року на виконання вищезазначеного судового рішення, Білоцерківським міськрайонним судом видано виконавчий лист, копію якого долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування застосування до позивача спірного пункту Порядку ( 609-2008 ), останній посилається на постанову державного виконавця, підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 21.12.2008 року про повернення виконавчого документу стягувачеві, відповідно до якої, державний виконавець встановивши, що відповідно до п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 N 609 безспірне списання коштів загального фонду відповідного бюджету здійснюється органом Державного казначейства, який обслуговує боржника, в межах бюджетних асигнувань на поточний рік, передбачених у затвердженому кошторисі розпорядника бюджетних коштів, плані використання бюджетних коштів одержувачів та у разі наявності на рахунках боржника відкритих асигнувань за відповідними кодами класифікації видатків бюджету та враховуючи, що згідно листа Білоцерківського управління Державного казначейства N 12-35/2859 від 03.12.2008 кошти на рахунку Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської РДА, на які може бути звернено стягнення відсутні, керуючись пунктом 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), постановив: виконавчий лист N 2-а-11660 виданий 07.10.2008 року про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської РДА нарахувати та виплатити недоотриману суму одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1900,00 грн. повернути позивачеві (Я.Л.С.) та зазначив, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлено для виконання в строк до 24.12.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України ( 2747-15 ) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України ( 2747-15 ) належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Враховуючи вищенаведене та враховуючи, що позивач не є стороною у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа N 2-а-11660 від 07.10.2008, виданого Білоцерківським міськрайонним судом про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської РДА нарахувати та виплатити недоотриману суму одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1900,00 грн., суд прийшов до висновку, що вищезазначена постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві не є належним доказом застосування до позивача п. 23 Порядку ( 609-2008 ).

Таким чином, враховуючи, що інших доказів на підтвердження факту застосування до позивача п. 23 Порядку ( 609-2008 ) суду не надано, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акту.

Крім того, суд прийшов до висновку, що позивач не є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт виходячи з наступного.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (далі - Закон) виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України ( 835-17 ).

Згідно із статтею 10 Закону ( 1788-12 ) пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону ( 1788-12 ) здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Положення про Пенсійний фонд України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року N 1261 (далі - Положення).

Пунктом 1 Положення ( 1261-2007 ) встановлено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управлінь в районах, містах і районах у містах щодо проведення перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (п. 4 Положення) ( 1261-2007 ).

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (п. 17 Положення) ( 1261-2007 ).

Отже, з вищенаведеного вбачається, що кошти пенсійного фонду не є коштами державного бюджету ( 835-17 ) чи місцевого бюджету.

Оскаржуваною постановою, затверджено Порядок ( 609-2008 ), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, шляхом безспірного списання, у тому числі з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, що прийняті судовими та іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що під час здійснення виконавчого провадження по виконанню постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2007 року у справі N 2а-423 0/2007 року, щодо зобов'язання Управління пенсійного фонду в Білоцерківському районі провести перерахунок доплати пенсії позивачу в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 року, положення п. 23 Порядку ( 609-2008 ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 609, щодо здійснення безспірного списання коштів загального фонду відповідного бюджету органом Державного казначейства, який обслуговує боржника не можуть застосовуватися до Позивача.

Крім того, відповідно до п. 1 Порядку ( 609-2008 ) цей порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів (далі - кошти бюджету) або бюджетних установ, шляхом безспірного списання, у тому числі з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, що прийняті судовими та іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - державний орган).

Відповідно до п. 3 Порядку ( 609-2008 ) безспірне списання це списання коштів бюджету, в тому числі з рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що здійснюється органами Державного казначейства без згоди боржника на підставі визначених законом виконавчих документів державних органів; стягувач - державний виконавець, який отримав право на примусове виконання рішень державних органів виключно на підставі визначених законом документів.

Відповідно до п. 17 Порядку ( 609-2008 ) платіжну вимогу та супровідні документи (оригінали виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), та за наявності копії рішення державного органу) стягувач подає органу Державного казначейства, який обслуговує боржника.

Таким чином, у випадку безспірного списання коштів загального фонду відповідного бюджету, порядок якого визначено у п. 23 Порядку ( 609-2008 ), стягувачем, який звертається до органів Державного казначейства з платіжною вимогою є відповідний державний виконавець, а не фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, як це встановлено в статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).

Оцінивши наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позивач не має права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження п. 23 Порядку ( 609-2008 ).

Таким чином, у суду немає підстав проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили), а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Даний висновок співпадає з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ".

Керуючись ст. ст. 2, 158-163 КАС України ( 2747-15 ), суд постановив:

У задоволені позову відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом ( 2747-15 ), якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України ( 2747-15 ), шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий, суддя П.В.Вовк

Судді: П.О.Григорович

І.В.Смолій