Відмінності між трудовим та цивільно-правовим договором
Антикризовє законодавство внесло нову хвилю питань, пов'язаних з особливостями нарахування страхових внесків на суми виплат по договорах цивільно-правового характеру з 13 січня 2009 року. Оскільки існують такі особливості, то необхідно мати чітке уявлення - що є трудовим договором, а що цивільно-правовим, та чим вони відрізняються між собою.
У сучасний період розвитку України, коли адміністративне регулювання умов трудового договору ослабло, працедавець все тісніше прагне пов'язати оплату праці з її результатами, а не з тривалістю часу роботи, який у багатьох працівників стає нерегламентованим. У цих умовах трудовий договір на деяких підприємствах все більше нагадує цивільно-правовий договір, що створює передумови для визнання трудового договору недійсним із-за невідповідності його трудовому законодавству. Такі договори на практиці часто називають “трудовою угодою”. Сам термін “трудова угода” використовувався ще в радянські часи та вказував на те, що такий договір заснований на особовій праці людини та не являється приватнопідприємницькою діяльністю, яка засуджувалася морально та переслідувалася кримінально.
В кінці 80-х початку 90-х років тепер вже минулого століття договори цивільно-правового характеру користувалися надзвичайною популярністю. Робота за цивільно-правовим договором не вважалася сумісництвом, та її могли виконувати всі, включаючи керівників підприємств та державних службовців. Крім того, винагороди, що виплачуються за таких договорах, не обкладалися страховими зборами, що робило їх надзвичайно вигідними для працедавців.
Сучасні працедавці не виявляють великої цікавості до укладення з працівниками цивільно-правових договорів.
Проте, на думку автора, така неувага до цивільно-правових договорів з громадянами з боку працедавців сьогодні помилкова. Вивченню цивільно-правових договорів, вдосконаленню та розвитку їх форми та змісту працедавці повинні приділяти найпильнішу увагу. Та справа не тільки в мінімізації податків, айв тому, що підприємці знаходяться не тільки під тяжким податковим пресом, але ще і в стані жорсткого “нормативно-трудового” пресингу. Сучасне трудове законодавство таке, що у працедавця зобов'язань перед працівником набагато більше, ніж у працівника перед працедавцем. Що ж до прав, то тут усе навпаки. Працівник практично у будь-який момент може “зробити дядьку ручкою”. А підприємство буде зобов'язано виплатити йому не тільки встановлену зарплату, але ще і компенсацію за невикористану відпустку. Якщо ж керівник підприємства вирішить позбавитися від недбайливого або просто не потрібного йому працівника, то зробити це буде ой як важко. Українське трудове законодавство горою стоїть за працівника, а інтереси працедавця, схоже, зовсім не цікавлять законодавця. У юридичній літературі так прямо й пишуть: “Трудове право, по своїй суті, є правом захисту (так і хочеться сказати “інструментом класової боротьби”) інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку працедавця”.
В зв'язку з цим сподіваємося, що проведений нами аналіз відмінності цивільно-правових договорів з громадянами від трудових договорів, проведений в аспекті інтересів працедавців, буде корисний.
Види цивільно-правових
договорів підприємства з громадянами
ЦК України прямо встановлює наступні види договорів, що передбачають визначення дії громадян, які можуть виконуватися та за трудовим договором:
1) договір підряду;
2) договір доручення;
3) договір перевезення ;
4) авторський договір.
Це, звичайно, не означає, що підприємство не може укладати з громадянами інші цивільно-правові договори, перш за все, договори на надання послуг. З громадянами можуть також укладатися такі цивільно-правові договори, як купівля-продаж майна, міна, майновий найм (оренда), безвідплатне користування майном, заїм, зберігання. Проте на такі дії не можуть укладатися трудові договори, тому розглядати їх ми не будемо.
Цивільно-правовий договір встановлює майнові та пов'язані з ними особові немайнові відносини, регульовані ЦК України.
Майновим відносинам, регульованим цивільним правом, властиві і такі ознаки, як рівність учасників, майнова самостійність учасників, взаємооцінний характер відносин.
Вмістом цивільно-правового договору є, по-перше, умови, які визнані необхідними згідно із законом, а по-друге, умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Якщо угода за цими умовами не досягнута, то договір вважається не укладеним. ЦК України встановлює свободу операцій (ст. 11), обмежену лише прямою суперечністю закону. Основні відмінності цивільно-правових договорів від трудових договорів полягають в наступному.
1. Предметом цивільно-правового договору є результат праці, тобто матеріальна річ або послуга, а предметом трудового договору трудова функція, тобто робота певного роду. При цьому перелік та склад трудових операцій, а також їх результати можуть мінятися залежно від цілей підприємства наданий період.
Цивільно-правовим договором повинно бути визначено не те, що працівник буде (винен) робити, а те, що він повинен зробити. Наприклад, за цивільно-правовим договором не можна здійснювати ведення бухгалтерського обліку або економічних розрахунків, але можна здійснювати складання балансу або кошторису адміністративних витрат.
За трудовим договором працівнику можна доручити виконання будь-якої роботи, що відноситься до його трудової функції.
Зміст трудової функції визначається вказівкою спеціальності та кваліфікації (для робочих) або посаді (для службовців).
Цивільно-правовий договір виключає можливість доручення працівнику інших робіт, окрім вказаних в договорі. Проте ні хто та ні що не заважає сторонам змінювати та доповнювати умови договору.
2. Умовою трудового договору є місце роботи.
Обов'язок власника визначити працівнику його робоче місце встановлений п. 3 ст. 29 КЗпП України.
Під місцем роботи може розумітися як підприємство, так і підрозділ (цех, відділ, ділянка), а також інше конкретне робоче місце. Якщо в трудовому договорі місцем роботи визначений цех (відділ), то переміщення працівника на інше місце роботи являється зміною умов договору та вимагає згоди працівника (частина перша ст. 32 КЗпП України), за винятком окремих випадків. Якщо за умовами договору місцем роботи є підприємство, то працівника можна переводити в будь-який його підрозділ в межах однієї місцевості.
Згідно частини другої ст. 32 КЗпП України робочий може бути без його згоди переведений на інше робоче місце та в інший підрозділ в тій же місцевості в межах спеціальності та кваліфікації.
Службовець може переводитися з підрозділу в підрозділ в межах однієї посади. Наприклад, бухгалтер може бути без його згоди переведений з центральної бухгалтерії в цехову.
Керівників підрозділів не можна без їх згоди переводити в інші підрозділи навіть на рівнозначні посади.
Крім того, працівник може бути тимчасово переведений без його згоди на іншу роботу строком до одного місяця для запобігання або ліквідації наслідків стихійних лих або інших обставин, які ставлять під загрозу життєві умови людей (ст. 33 КЗпП України), а також у разі простою (ст. 34 КЗпП України).
Громадянинові, що працює за цивільно-правовим договором, також може бути визначене місце роботи, при цьому він може виконувати цю роботу і за межами підприємства, зокрема вдома. Якщо йому встановлено місце роботи, то змінити його можна, тільки внісши зміни в умови договору.
3. Громадянин, що працює за трудовим договором, зобов'язаний підкорятися правилам внутрішнього розпорядку, зокрема, дотримувати час початку та закінчення роботи. Це витікає з п. 2 ст. 29 КЗпП України. При виконанні цивільно-правового договору громадянин організовує свою роботу самостійно, сам визначає міру щоденної праці. Такий працівник не поглядатиме на годинник в очікуванні кінця робочого дня, не вимагатиме оплати наднормових або надання “відгулу”. Але і працедавець не має права пред'являти йому претензії за запізнення, відсутність на робочому місці, передчасний вихід.
Це, звичайно, не означає, що сторони не мають права встановити час виконання робіт в самому договорі.
4. Працівнику підприємства забезпечуються умови праці, передбачені КЗпП України та колективним договором. Власник несе відповідальність за створення безпечних умов праці та зобов'язаний проінформувати працівника під розписку про наявність на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів, проінструктувати його по техніці безпеки, промисловій санітарії та протипожежній безпеці (п.п. 1 та 4 ст. 29 КЗпП України), а також застрахувати працівника від нещасного випадку на виробництві. Особи, що працюють на умовах цивільно-правового договору, такому страхуванню не підлягають, та підприємство не проводить нарахування на їх заробіток, а інструктаж з техніки безпеки проводиться тільки в тому випадку, якщо це передбачено договором. Цивільно-правовим договором може бути також передбачений особливий порядок дій громадянина в екстремальних умовах.
5. Громадянин, що працює за тру-довим договором, повинен в процесі праці виконувати певну норму праці. Введення, заміна та перегляд норм праці проводяться власником за узгодженням з профспілковим комітетом (частина друга ст. 86 КЗпП України). Про введення нових норм та зміну діючих власник або уповноважений ним орган сповіщає працівника не пізніше ніж за один місяць до введення (частина третя ст. 86 КЗпП України).
Трудовий договір, таким чином, виключає можливість встановлення для працівника індивідуальної норми праці з урахуванням його здібностей, навиків, фізичних та психологічних особливостей. Тобто не можна мати для одного працівника одну норму, а для іншого іншу. Стаття 87 КЗпП України допускає встановлення одноразових норм тільки на роботи, що носять поодинокий характер.
Сторони цивільно-правового договору можуть домовитися про міру праці, наприклад, про терміни виконання роботи або кількість виготовлених виробів без урахування норм, що діють на підприємстві.
6. Трудовий договір регламентує відносини керівництва та підлеглість в процесі праці.
Працедавець має дисциплінарну владу по відношенню до працівника, він може притягати його до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення (ст. 147 КЗпП України), Правда, звільнення обставлене такими умовами, що здійснити його досить проблематично.
Владні повноваження працедавця реалізуються шляхом визначення підлеглості працівника. У найнятого робітника є начальник, розпорядження якого повинні виконуватися. Громадянин, що працює за цивільно-правовим договором, не підкоряється наказам та розпорядженням, але він повинен дотримувати правила виконання робіт, передбачені договором.
Найнятий робітник в окремих випадках, наприклад,при появі на роботі в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, може бути усунений від роботи (ст. 46 КЗпП України). Для того, щоб не допустити громадянина, що уклав цивільно-правовий договір, до місця виконання робіт або усунути його від виконання робіт, таку можливість необхідно передбачити в договорі.
7. Трудове законодавство жорстко регулює порядок оплати праці. КЗпП України та Закон про оплату праці гарантують працівнику виплату йому мінімальної заробітної плати при виконанні норм, індексацію заробітної плати, оплату за тарифною системою по ставках (окладах) не нижче встановлених Генеральною тарифною угодою, підвищену оплату праці за роботу в наднормовий час, в святкові та неробочі дні, в нічний час.
КЗпП України та Закон про оплату праці встановлюють особливий порядок оплати робіт по нескінченому відрядному підряду (ст. 109 КЗпП України), оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком (ст. 112 КЗпП України), оплати часу простою та освоєння нової продукції (ст. 113 КЗпП України), а також гарантії та компенсації для працівників, вибраних на виборні посади (ст. 118 КЗпП України), виконуючих державні та громадські обов'язки (ст. 119 КЗпП України), донорів (ст. 124 КЗпП України) та ін.
Умови оплати праці підлягають узгодженню з профспілковим органом або іншим органом, уповноваженим трудовим колективом, шляхом відображення їх в колективному договорі, а за відсутності колективного договору шляхом узгодження положень про оплату праці (ст. 97 КЗпП України). Власник має право змінювати умови праці та оплати праці, тільки погодивши це з профспілкою та повідомивши працівника про зміну за два місяці (статті 32 та 103 КЗпП України).
КЗпП України та Закон про оплату праці встановлюють терміни виплати заробітної плати та порядок компенсації втрат за затримку такої виплати, в т.ч. при звільненні (статті 115-117 КЗпП України).
Цивільний кодекс України не регулює розміру оплати, термінів її видачі, розміру компенсації за затримку видачі грошей про це сторони повинні домовитися при укладенні договору. Відповідно, ніякі державні органи не мають права контролювати порядок розрахунків підприємства з громадянами по договорах цивільно-правового характеру. Громадянин, що працює за цивільно-правовим договором, може зовсім не отримати винагороди, якщо не забезпечить отримання обумовленого в договорі результату. Захист інтересів громадянина в цьому випадку здійснюється тільки в судовому порядку.
8. Одне з істотних понять трудового права поняття “Робочий час”. Стаття 50 КЗпП України встановлює нормальну тривалість робочого часу у розмірі 40 годин в тиждень. Власник не має права укладати трудовий договір, що передбачає тривалість роботи звєрх цієї норми. Наднормові роботи допускаються тільки в особливих випадках (ст. 62 КЗпП України) з дозволу профспілкового комітету (ст. 64 КЗпП України).
Час роботи за цивільно-правовим договором не обмежений. Сторони, якщо роботи виконуються з використанням майна підприємства, можуть домовитися про початок та закінчення роботи. Але до такої домовленості закон не зобов'язує.
9. Особам, що працюють за трудовим договором, повинна бути надана перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час (ст. 66 КЗпП України). На час перерви працівник може покинути робоче місце.
Громадянин, що працює за цивільно-правовим договором, може переривати час роботи на свій розсуд, якщо в договорі не передбачене інше. Вказівка часу знаходження у визначеному місці може бути умовою цивільно-правового договору.
Крім того, працедавець зобов'язаний надати працівнику два вихідних дня на тиждень (ст. 67 КЗпП України) та звільнити його від роботи в святкові дні, перелік яких визначений ст. 73 КЗпП України.
При виконанні цивільно-правових договорів робота може здійснюватися і у вихідні, та в святкові дні.
10. Істотною відмінністю трудового договору від цивільно-правового є забезпечення першим глибокої соціальної захищеності працівника. Уклавши трудовий договір, власник приймає на себе зобов'язання щодо подання соціальних гарантій та пільг. Мова йде про наданні щорічної оплачуваної відпустки, соціальних та учбових відпусток, скороченого робочого часу для певних категорій працівників, встановлення знижених норм праці для неповнолітніх та осіб зі зниженою працездатністю, особливих умов праці для жінок, наданні часу для перерв та вихідних. Відпустки займають в цій системі особливе місце та, крім КЗпП України, регулюються також Законом про відпустки.
Щорічні оплачувані відпустки за місцем основної роботи є обов'язковими. Власник зобов'язаний надавати працівнику відпустку хоч би один раз в два роки, а працівник не має права відмовлятися від відпустки, за винятком випадку, коли йому до початку відпустки не видали “відпускних”.
У цивільному праві поняття “відпустка” взагалі відсутнє. Особа, що уклала цивільно-правовий договір, має право переривати роботу, якщо це не протирічить умовам договору, але повинна завершити її в терміни, встановлені договором. Та, звичайно, особі, що виконує цивільно-правовий договір, не виплачуються ніякі гроші за той період, коли ця особа не працювала.
11. Чинне законодавство встановлює різний порядок участі в соціальному страхуванні працівника та працедавця, залежно від того, на підставі якого договору трудового або цивільно-правового здійснюються їх взаємини.
Працедавець за всіх осіб, що працюють за трудовим договором, в обов'язковому порядку нараховує та утримує соцвнески до відповідних фондів на:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, народженням та похованням;
- страхування на випадок безробіття;
- страхування від нещасного випадку на виробництві.
Крім того, працедавець, згідно частини другої ст. 2 Закону № 2213, зобов'язаний за рахунок коштів підприємства сплатити працівнику перші 5 днів тимчасової непрацездатності унаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
За осіб, що уклали цивільно-правові договори, підприємство сплачує тільки збори на пенсійне страхування та з 13.01.2009 р. тільки нараховує 2,2% до фонду безробіття (якщо договір укладений з особою, яка не полягає в трудових відносинах з підприємством) та 1,6% (якщо особа полягає в трудових відносинах з підприємством).
12. Найнятому робітнику забезпечена компенсація витрат під час службових відряджень (ст. 121 КЗпП України), причому отримана при цьому сума не обкладається страховими внесками/зборами та податком з доходів фізосіб.
13. Особа, що працює за цивільно-правовим договором, несе відповідальність за заподіяний іншій стороні збиток в розмірах, визначених договором. Наприклад, договором може бути передбачена цілковита компенсація вартості майна, зіпсованого в процесі виконання громадянином робіт. Договором можуть бути також передбачені такі способи виконання зобов'язань, як неустойка та пеня.
Трудове законодавство обмежує матеріальну відповідальність найнятого робітника. Як правило, така відповідальність обмежується середньомісячним заробітком (ст. 132 КЗпП України) і лише в строго певних випадках може бути вище.
14. Порядок укладення трудового та цивільно-правового договорів також мають істотні відмінності.
Укладення трудового договору детально регламентується КЗпП України. Трудовий договір повинен бути укладений з дотриманням встановлених в законі гарантій. Зокрема, забороняється так звана необгрунтована відмова в прийомі на роботу на вакантну посаду, що утримує власника від інформування служб зайнятості про наявність вакансій.
Цивільно-правові договори полягають за угодою сторін з дотриманням принципів добровільності та рівності.
Цивільно-правовий договір укладається, як правило, у письмовій формі, хоча ЦК України визнає дійсною і усну форму. Необхідність письмової форми обумовлена в даному випадку тим, що ЦК України регулює лише найзагальніші умови окремих цивільно-правових договорів.
Трудовий договір, згідно ст. 24 КЗпП України, також повинен полягати у письмовій формі. Проте на практиці поширена усна форма. В цьому випадку на підставі заяви видається наказ про прийом на роботу, а конкретний зміст трудової функції визначається посадовою інструкцією. Найнятих робітників така форма договору влаштовує більше, ніж власників, оскільки робить обов'язки працівників “розмитими”, що знижує їх відповідальність.
При укладенні трудового договору за місцем основної роботи працівник повинен передати підприємству на зберігання трудову книжку, в якій власник зобов'язаний провести записи про трудову діяльність працівника (ст. 48 КЗпП України). При виконанні робіт за цивільно-правовим договорам трудова книжка не пред'являється та записи до неї не вносяться.
Трудовий договір полягає, як правило, на невизначений час. Терміновий трудовий договір може полягати тільки у тому разі, коли характер або умови виконання роботи не дозволяють укласти безстроковий договір, що має місце при виконанні разових робіт, а також при виконанні обов'язків тимчасово відсутнього працівника.
Терміни цивільно-правового договору завжди вичерпуються термінами виконання роботи.
15. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Таким чином, за винятком випадків, прямо передбачених законом, громадянин, що уклав цивільно-правовий договір, не має права припинити роботу без згоди на те підприємства. Аналогічно, підприємство не може відмовитися прийняти результати роботи або до їх закінчення в односторонньому порядку оголосити про припинення робіт.
Розірвання трудових договорів також може здійснюватися за угодою сторін. Але законодавець передбачив і інші підстави припинення трудових відносин. Найбільш небезпечним для працедавця є право працівника розірвати трудовий договір, як укладений без вказівки терміну, так і укладений на певний термін, “за власним бажанням” (статті 38 та 39 КЗпП України), попередивши власника про це за два тижні.
При цьому власник не має права не тільки відмовитися від розірвання договору, але і не має права затримати розрахунки з працівником, включаючи компенсацію за невикористану відпустку.
Власник також має право розірвати договір з найнятим робітником за своєю ініціативою. Проте це обставлено такою кількістю умов, що вирішуються на таку трудомістку та дорогу процедуру далеко не всі.
Аналіз відмінностей цивільно-правових договорів від трудових можна продовжити. Але і це досить, щоб працедавці переконалися в перевазі цивільно-правових відносин. Проте треба мати на увазі, що далеко не всі види робіт можна виконувати на умовах цивільно-правових договорів, а тільки ті з них, які можуть бути завершені конкретним (вимірним) результатом.
З громадянами, що не мають статусу приватного підприємця, можуть укладатися як трудові, так і цивільно-правові договори.
Робота по цивільно-правових договорах не може розглядатися як підприємницька діяльність, хоча певні загальні елементи з нею має. Наприклад, як і підприємницька діяльність, вона здійснюється на власний ризик. При цьому підприємницька діяльність це діяльність з метою отримання прибутку. Під прибутком розуміється різниця між доходами та витратами. Що ж до роботи по цивільно-правових договорах, то це робота за винагороду, тобто за доходи, які з витратами фізичної особи не порівнюються. А головне, при роботі за цивільно-правовим договором не допускається використання найманої праці.
У таблиці наведена порівняльна характеристика трудового та цивільно-правового договору:
| Трудовий договір | Договір підряду |
| Труповий поговір укладається відповідно до розділу III Кодексу законів про працю України | Договір підряду, договір, про надання послуг укладається відповідно до розділів 61 та 63 Цивільні кодекси України |
| Трудовий договір це угода між працівником та власником підприємства, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін | За договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій риск виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконану роботу |
| За трудовим договором громадянин набуває статусу “працівник”, його трудові відносини регулює законодавство про працю. Він має, зокрема, право на відпочинок, право на здорові та безпечні умови праці, на участь в управлінні підприємством, на матеріальне забезпечення, на право звернення до суду для вирішення трудової суперечки та інші права, встановлені законодавством | За договором підряду громадянин набуває статусу “підрядчик, виконавець” та являється учасником цивільних відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, які регулюються цивільним законодавством, а також, в окремих випадках, договорами, які не суперечать нормативно-правовим актам |
| Предметом трудового договору є процес праці, а саме: виконання роботи по певній спеціальності, кваліфікації, посаді тобто виконання працівником певної трудової функції. При цьому трудова функція працівника, як правило, не передбачає ніякого кінцевого результату, за винятком термінових трудових договорів |
За договором підряду предметом договору є кінцевий результат, тобто виконання підрядчиком обумовленої роботи, направленої на досягнення кінцевого результату |
| Трудовий договір може бути: безстроковим, тобто полягає на невиз-начений термін; терміновим, тобто укладеним на певний термін, встановлений за погодженням сторін; укладеним на час виконання певної роботи. | У договорі підряду терміни встановлюються за домовленістю сторін |
| Трудовий договір повинен містити основні та додаткові умови праці: 1. Основні умови (без наявності однієї з умов договір не може бути укладений): місце роботи; трудові функції; оплата праці; 2. Додаткові умови (можуть встановлюватися за бажанням однієї із сторін трудового договору): випробування; встановлення індивідуального режиму роботи; укладення договору про повну матеріальну відповідальність; ін. |
Зміст договору підряду складають умови, визначені згодою сторін, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При укладенні договору підряду необхідно: визначити конкретний вид роботи, що підлягає виконанню; передбачити розмір оплати за виконану роботу; встановити термін виконання роботи; ін. |
| Працівник зобов'язаний виконувати доручену йому роботу особисто. Працівник зобов'язаний виконувати роботу згідно посадовій інструкції та правилам внутрішнього трудового розпорядку, положенням та інструкціям з охорони праці та техніки безпеки | Підрядчик при виконанні роботи має право, якщо інше не встановлене договором, привертати до виконання роботи інших осіб. При цьому саме підрядчик непе відпові-дальність перед замовником за результат їх роботи |
| Трудовий договір | Договір підряду |
| Характерною ознакою трудового договору є той факт, що працівник підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку | Підрядчик (виконавець) не зобов'язаний виконувати вимоги правил внутрішнього трудового розпорядку замовника |
| Оплата праці здійснюється на підставі діючого положення про оплату праці. Таке положення розробляється з урахуванням чинного законодавства та затверджується трудовим колективом | У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення |
| На підприємствах всіх форм власності відповідно до чинного законодавства України повинні бути створені безпечні та нешкідливі умови праці Важливим є положення про право працівника відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя або здоров'я або людей, які його оточують | За договором підряду сторони рівноправні, та замовник не зобов'язаний забезпечувати підрядчику належні га безпечні умови праці |
| Відповідно до чинного трудового законодавства всі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному та пенсійному страхуванню |
За підрядчика замовник платить лише страхові внески до Пенсійного фонду. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування підрядчиків від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які привели до втрати працездатності або загибелі, здійснюється добровільно в органи Фонду соціального страхування |
| Трудовий договір полягає, як правило, у письмовій формі. Порядок ухвалення на роботу встановлюється на конкретному підприємстві правилами внутрішнього трудового розпорядку. Укладення трудового договору оформляється наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Вноситься відповідний запис в трудову книжку | Договір підряду може бути укладений в будь-якій формі. Запис до трудової книжки не вноситься |
| Трудовий договір може бути розірваний тільки в порядку, передбаченому КЗпП України. Про звільнення вноситься запис в трудову книжку, яка засвідчується підписом посадової особи та печаткою підприємства | Договір підряду припиняється у зв'язку з виконанням роботи, про що складається акт виконаних робіт, який підписується сторонами договору. Порядок та наслідки розірвання договору може визначатися домовленістю сторін або законом |
Список використаних документів
КЗпП України - Кодекс законів про працю України
ЦК України - Цивільний кодекс України
Закон № 2213 - Закон України від 11.01.2001 р. № 2213-ІІІ “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування”
Закон про оплату праці - Закон України від 24.03.1995 р, № 108/95-ВР “Про оплату праці”
“Консультант бухгалтера” №12-13 (500-501) 23 березня 2009 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)